7.3. Види видатків Державного бюджету

Різноманітність конкретних видів бюджетних видатків зумов­лена низкою чинників: природою і функціями держави, рівнем со­ціально-економічного розвитку країни, різноманітністю зв'язків бюджету з економікою, адміністративно-територіаль­ним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів тощо. Їх поєднання спричиняє формування тієї або іншої системи видатків бюджету будь-якої держави на певному етапі соціально-економіч­ного розвитку.

В законодавстві України закріплені такі напрями видатків, що надходять з Державного бюджету, на:

1. Державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України.

2. Судову владу.

3. Міжнародну діяльність.

4. .Фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресові державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення.

5. .Національну оборону.

6. .Правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави.

7. .Освіту:

а) загальну середню освіту:

• спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

• загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

г) післядипломну освіту (крім закладів і заходів, визначених підпунктом «г» п. 2 ст. 90 Бюджетного кодексу);

д) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

е) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують вико­нання загальнодержавних функцій, відповідно до переліку, затвердже­ного Кабінетом Міністрів України.

8. Охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів ВВВ, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів ВВВ);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи щодо боротьби з епідеміями);

д) інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, відповідно до переліку, затвердже­ного Кабінетом Міністрів України.

9. Соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей; пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

б) державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи щодо соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, завданих громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримсько-татарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам ВВВ; довічна допомога для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покрит­тя витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

в) державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

д) державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

е) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

10. .Культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи й ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії;

д) державну архівну справу.

11. Державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств.

12. .Фізичну культуру і спорт:

а) державні програми підготовки резерву та складу національ­них команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і між­народного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджує Ка­бінет Міністрів України; формування національних команд; про­ведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного зна­чення з традиційних і нетрадиційних видів спорту; підготовка й участь національних збірних команд в Олімпійських та Параолімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр "Інваспорт", участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості.

13. .Державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки.

14. Програми реставрації пам'яток архітектури державного значення.

15. .Державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики.

16. Державні інвестиційні проекти.

17. Державні програми з ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха.

18. Створення та поповнення державних запасів і резервів.

19. Обслуговування державного боргу.

20. Проведення виборів та референдумів.

21. Інші програми, що мають виключно державне значення.

Для з'ясування ролі і значення бюджетних видатків в економіч­ному житті суспільства їх класифікують за певними ознаками. У теорії та практиці фінансів є декілька ознак класифікації видатків бюджету.

1. У найзагальнішому вигляді видатки держави можуть поділяти на дві великі групи:

• витрати, зумовлені внутрішніми проблемами;

• витрати, пов'язані із зовнішніми функціями держави.

Основну частину витрат становить перша група. Лише у разі війни або зовнішньоекономічної експансії частка другої групи може зрости.

2. Стосовно економічних результатів державні видатки поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні – це ті витрати, які або збільшують переважне над­бання держави, або зміцнюють економічні засади приватного гос­подарства.

Непродуктивні витрати – витрати, що не дають жод­ного із зазначених вище результатів, але не є некорисними. Існують етичні блага, які перетворюються на блага господар­ські, і деякі війни зміцнюють енергію народу ліпше, ніж будь-який промисловий прогрес.

3. За характером потреб розрізняють видатки звичайні та над­звичайні. Звичайні видатки відповідають постійним потребам дер­жави і поновлюються з кожним фінансовим роком, а надзвичайні – обумовлені випадковими і мінливими потребами.

4. За цільовим призначенням видатки держави поділяються на три групи: поточні видатки (бюджет поточного споживання), капітальні (бюджет розвитку), видатки, пов’язані з освітою і обслуговуванням страхових і резервних фондів. Кожна група витрат затверджується окремо.

Поточні витрати пов'язані з забезпеченням функціонування бюд­жетних організацій. До них належать: поточні витрати на утримання орга­нів державної влади й управління, правоохоронних органів, на оборону, науку, надання соціальних і комунальних послуг, послуг народ­ному господарству; виплата відсотків за державним боргом внут­рішнім і зовнішнім; бюджетні позики на поточні потреби та ін.

Капітальні витрати спрямовуються на нове будівництво і розвиток діючих об'єктів державної і муніципальної власності в плані їх розширення, реконструкції, технічного переозброєння, а отже, пов`язані з фінансовими вкладеннями в основний капітал і приріст матеріальних оборотних коштів.

З метою попередження і відшкодування матеріального збитку від несприятливих наслідків і непередбачених подій частина валового національного продукту акумулюється в різних страхових і резерв­них фондах.

Резервний фонд бюджету формується з метою здійснення непередба­чених видатків, що не мають постійного характеру і не можуть бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використан­ня коштів з резервного фонду бюджету визначає Кабінет Мі­ністрів України. Цей фонд не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

5. За суспільним призначенням виокремлюють такі групи видатків держави:

• видатки на соціальні цілі;

• зовнішньоекономічні видатки;

• економічні видатки (видатки на втручання в економіку);

• видатки на оборону країни (військові видатки);

• видатки на управління.

Стисло розглянемо кожну групу.

Видатки на соціальні потреби – це найбільший вид видатків. До них належать видатки на охорону здоров'я, освіту, соціальне забезпечення, соціальне страхування. Основна частина витрат со­ціального характеру (майже 75 % їх загального обсягу) фінан­сується за рахунок бюджетних і позабюджетних фондів. В останні роки істотно зросла роль місцевих фінансів у покритті витрат на розширення і вдосконалення соціально-побутової інфраструкту­ри, утримання установ освіти й охорони здоров'я. Видатки мають тенденцію до постійного збільшення в зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу і зростанням ролі профспілок. За рахунок со­ціальних витрат держави фінансуються заходи, що забезпечують відтворення робочої сили, кваліфікацію працівників, виплачують­ся допомоги у зв’язку з безробіттям тощо.

Зовнішньоекономічні видатки пов'язані з тим, що держава тим або іншим способом допомагає виробнику пробитися на ринок. Це прямі субсидії компаніям з бюджету (субсидують деякі види това­рів, зокрема ті, що мають важливе значення для військово-промис­лового комплексу (ВПК)), звільнення експортерів від податків, на­дання кредиту експортеру або імпортеру на пільгових умовах, стра­хування експорту та ін. У цій групі виокремлюють і видатки держави на реалізацію різних міжнародних договорів, культурних, наукових та інших зв'язків.

Економічні видатки мають важливе господарське значен­ня: сприяють структурній перебудові виробни­цтва, зростанню науково-технічного потенціалу, модернізації підприємств і технічному переоснащенню всіх галузей економіки. Важливе місце належить інвестиціям. Вони витра­чаються на фінансування галузей інфраструктури (транспорт, зв'я­зок, дороги, меліорація), що потребують величезних капіталовкла­день, оскільки вони низькорентабельні; фінансування таких нових про­гресивних галузей, як атомна, космічна та ін.; фінансуван­ня збиткових галузей – вугільновидобувної, сільськогосподарської, нау­ково-дослідних робіт, особливо фундаментальних досліджень, на розвиток яких необхідні значні фінансові ресурси.

Видатки на оборону країни (військові видатки) належать до най­важливіших державних витрат. Це прямі військові видатки. До їх складу завжди входять такі головні групи витрат: на утримання особистого складу; озброєння; матеріально-технічне оснащення; на будівництво військових об'єктів, військові дослідження і розробки; пен­сійне забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей; на підго­товку кадрів; створення запасів і ресурсів на випадок війни та ін. Є і непрямі військові видатки: видатки на ліквідацію наслідків війни і мілітаризації – пенсії і до­помоги учасникам війни, на відновлення зруйнованого господар­ства, переведення економіки на мирні рейки. До прихованих війсь­кових видатків належать дослідницькі видатки, видатки на підготовку до мобілізаційних заходів, на підготовку населення на випадок ведення війни.

Видатки на управління – це видатки на утримання законодавчих органів, уряду, місцевих органів влади й управління, міліції, органів судочинства і прокуратури.

6. Серед видатків Державного бюджету України особливе місце посідають витрати на поточне обслуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу, який виникає при використанні державного кредиту для покриття бюджетного дефіциту. Його поява пов'язана з перевищенням бюджетних видатків над доходами держави, тобто держава стає позичальником фінансових коштів або у населення, банків і підприємств, і в цьому випадку виникає внутрішній державний борг, або в іншої держави чи міжнародних фінансових організацій, тоді з'являється зовнішній державний борг. Формами залучення позикових коштів для фінансування витрат бюджету можуть бути випуск і розміщення державних зобов'язань та різні позики (НБУ, комерційних банків, позабюджетних фондів та ін.).

7. Державні видатки за ознакою участі у відтворювальному процесі поділяються на кошти держави, що спрямовуються на фінансування матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Таке розмежування в спрямуванні коштів характеризує сукупну роль держави в регулюванні економічного і соціального розвитку суспільства.

6. За галузевою ознакою видатки групуються в:

• матеріальному виробництві за галузями економіки: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт та ін.;

• невиробничій сфері виділяються видатки на соціально-культурні заходи: освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення і соціальне страхування, науку, мистецтво, культуру; військові видатки і видатки на утримання органів державної влади та управління.

9. Важлива ознака класифікації витрат бюджету – предметна. При цьому всі витрати поділяються на декілька великих груп:

• фінансування економіки;

• фінансування соціально-культурних заходів;

• фінансування науки;

• фінансування оборони;

• утримання правоохоронних органів і органів державної влади та управління;

• витрати на зовнішньоекономічну діяльність;

• створення резервних фондів;

• витрати на обслуговування державного боргу;

• інші витрати і виплати.

Зазначимо, що тут добре помітний вплив держави на стан різних сфер су­спільного життя. Додатково до перерахованих груп витрат можуть виділятися витрати на виконання пріоритетних загальнодержавних програм. Так, в Україні самостійно у видатках бюджету відображаються витрати на цільові регіональні програми з розвитку економіки, витрати з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та ін.

Кожна із груп видатків (за винятком видатків на цільові програми) поділяється, в свою чергу, за відомчою і цільовою ознаками. Відомча ознака дає змогу виділити в кожній групі витрат відпо­відне міністерство, іншу державну установу або юридичну особу, котра отримує бюджетні асигнування. Ця ознака класифікації витрат бюджету відображає найбільш мобільні зміни в структурі витрат, що пов'язані зі зміною системи управління.

За цільовою ознакою бюджетні витрати поділяються на конкретні види витрат. Класифікація витрат за цільовим призначенням ство­рює передумови для раціонального використання бюджетних кош­тів, є необхідною основою для здійснення ефективного і дійового контролю за використанням бюджетних асигнувань. Нині застосовують класифікацію витрат у таких цільових напрямах:

• заробітна плата;

• нарахування на заробітну плату;

• канцелярські та господарські витрати;

• відрядження і службові роз'їзди;

• стипендії;

• витрати на харчування;

• придбання обладнання та інвентарю;

• державні капітальні вкладення;

• капітальний ремонт;

• геологорозвідувальні роботи;

• проектування;

• державна дотація;

• операційні витрати;

• платежі за позиками;

• відшкодування різниці в цінах;

• інші втрати.

10. Важливою проблемою здійснення цільових бюджетних ви­трат є їх захищеність від знецінення в умовах високих темпів інфля­ції на сучасному етапі розвитку економіки країни. Принцип захищеності передбачає фінансування низки статей витрат бюджету в повному обсязі з урахуванням їх інфляційного збільшення. До за­хищених статей бюджету поточних витрат належать заробітна пла­та (разом із нарахуваннями на неї), пенсії, стипендії, державні до­помоги та інші виплати населенню і деякі інші види витрат.

11. Останньою ознакою класифікації витрат є територі­альна. Відповідно до рівня державного управління в Україні витра­ти бюджету поділяються на витрати Державного бюджету України, витрати Республіканського бюджету АР Крим і витрати місцевих бюджетів.

Державні видатки ширші, ніж видатки Державного бюджету, оскільки включають видатки цільових фондів та видатки держав­них підприємств. Форми і методи фінансування державних видат­ків визначаються економічною природою і функціями держави.

Розглянемо динаміку видатків Державного бюджету України, що наведені у табл. 7.1.

Таблиця 7.1. Динаміка видатків бюджету України за 2002–2005 рр.

Показник	2002 р.		2003 р.		2004 р.		2005 р.
	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%
Видатки	35 530,1	100,0	44 390,9	100,0	63 734,8	100,0	8 9914,8	100,0
Загальнодержавні функції	6 872,3	19,3	7 862,5	17,8	9 654,8	15,1	11 980,5	13,3
Оборона	35 36,4	10,0	5 279,6	11,9	6 185,8	9,7	6 041,0	6,7
Громадський порядок, безпека та судова влада	4 676,6	13,2	5 705,1	12,9	7 728,2	12,1	10 142,2	11,3
Промисловість та будівництво	2 468,4	7,0	3 587,0	8,1	4 834,9	7,5	4 157,1	4,6
Сільське господарство, лісове, мисливство, рибальство	1 367,6	3,9	2 772,4	6,2	2 938,5	4,6	4 890,8	5,4
Охорона навколишнього природного середовища	527,8	1,5	726,1	1,6	895,8	1,4	981,1	1,1
Житлово-комунальне господарство	51,4	0,1	82,8	0,2	106,5	0,2	110,0	0,1
Соціально-культурні заходи	14 269,9	40,2	15 548,2	35,0	23 827,9	37,3	46 318,8	51,5

Проаналізувавши статистичні дані динаміки видатків державного бюджету, можна сказати, що загальна частка їх помітно зросла з 2002 р. до 2005 р. і становила відповідно 35 530,1 млн грн і 89 914,8 млн грн.

Зазначимо, що найбільшу частку з них становлять видатки на соціально-культурні заходи, які в 2005 р. склали 51,5 %, або 46 318,8 млн грн. Найменше видатків припадає на охорону навколишнього середовища, кількість яких постійно скорочується, і в 2005 р. становила 981,1 млн грн.

Отже, видатки Державного бюджету – це система грошо­вих відносин, що виникають у процесі перерозподілу централізо­ваного фонду грошових коштів держави у передбаче­них напрямах відповідно до загальнодержавних потреб.

На сьогодні перехід до фінансового регулювання дає змогу скоротити державні видатки, змінити їх склад і структуру, збі­льшити децентралізовані видатки. Отже, при фінансовому регулюванні створюється принципово новий режим витрачання фінансових ресурсів, відбувається перебудова усього бюджетного ме­ханізму, тобто держава в сучасних умовах координатором економічних процесів.