3.5. Формули

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Найбільші, а також довгі й громіздкі формули, які мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщають на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відділених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під однією. Невеликі й нескладні формули, які не мають самостійного значення, вписують усередині рядків тексту.

Пояснення символів і числових коефіцієнтів необхідно наводити безпосередньо під формулою в тій послідовності, у якій вони дані у формулі. Значення кожного символу й числового коефіцієнта необхідно подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки та без абзацного відступу. Приклад 1:

(3.2)

де Y - результат, отриманий за допомогою трансформування факторів x₁ , x₂ ,... , x_n ;

n - число факторів, врахованих у моделі;

, ,  - коефіцієнти рівняння, що характеризують швидкість імовірнісної зміни Y у залежності від швидкості зміни факторів.

Приклад 2:

Якщо має k упорядкованих альтернатив, то ймовірності того, що об'єкт t із набором параметрів x_t буде віднесений до класів 1, 2, … k рівні:

(3.3)

де  – вектор коефіцієнтів;

с – вектор граничних значень;

F – функція розподілу стандартної нормальної випадкової величини або функцією логістичного розподілу.

Якщо рівняння не вміщається в один рядок, її варто перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х) і розподілу (:). Нумерувати треба лише ті формули, на які є посилання в наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого краю сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, що не вміщається в рядку з формулою, переносять у наступний рядок формули. Номер формули при її перенесенні поміщають на рівні останнього рядка. Якщо формула перебуває в рамці, то номер такої формули записують поза рамкою із правої сторони напроти основного рядка формули. Номер формули-дроби подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках й об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться праворуч від вістря парантеза, що перебуває в середині групи формул.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить у речення як його рівноправний елемент. Тому наприкінці формул й у тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно правилам пунктуації.

Формули у символах або в словах рекомендується вставляти як об’єкт Microsoft.

3.6 Загальні правила цитування й посилання на використані джерела

При підготовці курсової роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, наведені в роботі, на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, завдання, питання, вивченню яких присвячена робота. Посилатися треба на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли наявний у них матеріал, не включений в останнє видання.

Якщо використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з більшою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номера сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на який дані посилання в роботи. Посилання в тексті роботи на джерела варто відзначати порядковим номером по переліку посилань, виділеним двома квадратними дужками. Наприклад: «... у роботах [1-7]...».

Допускається наводити посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання може відповідати її бібліографічному опису по переліку посилань із вказівкою номера.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу іншого друкованого видавництва варто наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, тому що скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування:

• текст цитати починається й закінчується лапками й наводиться в тій граматичній формі, у якій він представлений у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові строки, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираження «так званий»;

• цитування повинне бути повним, без довільного скорочення авторського тексту й без перекручень думок автора. Пропуск слів, пропозицій, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту й позначається трьома крапками. Воно ставиться в будь-якому місці цитати (на початку, усередині, наприкінці). Наприклад: 1) представляє інтерес визначення бізнесу П. Друкером, яке наведено в роботі [34, с. 14] „... процес, який трансформує зовнішні ресурси в зовнішні результати – економічні цінності”; 2) представляє інтерес визначення бізнесу П. Друкером „... процес, який трансформує зовнішні ресурси в зовнішні результати – економічні цінності” [34, с. 14]. Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

• кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

• при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, варто бути гранично точним у викладі думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело.

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації. Наприклад: «рис. 1.2».

Посилання на формули в роботі вказують порядковим номером формули в дужках. Наприклад: «... у формулі (2.1)».

На всі таблиці роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» у тексті пишуть скорочено. Наприклад: «... в табл. 1.2».

У повторних посиланнях на таблиці й ілюстрації необхідно вказувати скорочено слово «дивися». Наприклад: «див. табл. 1.3».