Теоретичні питання:

1. Загальна характеристика числівників як особливого морфологічного класу старослов’янської мови.

2. Прості кількісні числівники, творення та відмінювання їх.

3. Творення складених числівників:

• складені безсполучникові числівники;

• складені сполучникові числівники.

4. Утворення та відмінювання порядкових числівників.

5. Збірні та дробові числівники.

Література:

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К., 2001. – С.123-132.

2. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С.177-181.

3. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С.184-192.

4. Біленька-Свистович Л.В., Рибак Н.Р. Церковнослов’янська мова. – К., 2000. – С.155-157.

Практичні завдання:

Завдання 1. Дайте відповіді на питання:

1.1. Чи були слова, що позначали числа у старослов’янській мові ІХ-Х ст., окремою частиною мови? Чому?

1.2. Скільки спеціальних слів на позначення чисел функціонувало в старослов’янській мові?

1.3. Які значеннєві розряди числівників виділялися в старослов’янській мові?

1.4. На які групи за будовою поділялися числівники старослов’янської мови?

1.5. Які числівники мали родове розрізнення?

1.6. Що позначали в старослов’янській мові слова тьма, несвhда?

1.7. Як творилися числа 11-19, 20-40, 50-90, 200-400, 500-900? Наведіть приклади.

1.8. Як передавалися числа, що передавали сполучення сотень чи десятків з одиницями?

Завдання 2. Леута О.І. Зб. вправ, впр.16 (с.80).

Завдання 3. Леута О.І. Зб. вправ, впр.18 (с.81).

Завдання 4. Леута О.І. Зб. вправ, впр.20 (с.81).

Схема морфологічного аналізу числівника:

Словоформа – початкова форма; розряд за значенням; рід (для тих, що мають), число (для тих, що мають), відмінок, тип відмінювання; група за будовою; тип синтаксичного зв’язку, синтаксична функція; український відповідник.

Зразок:

исплъниша осмь дьнии (Мар. єв.)

осмь – числівник, початкова форма осмь; кількісний, Називний відмінок, за походженням іменник жіночого роду *-ĭ основ, за зразком яких і відмінювався; простий; керує іменником у Родовому відмінку множини; підмет; український відповідник – вісім (зазнав чергування о//і, появи приставного в-).

Заняття 13, 14. Дієслово. Особові дієслівні форми

Студент повинен знати: систему дієслівних форм старослов’янської мови; граматичні категорії дієслова; поняття дієслівної основи; способи передачі умовності та наказовості в старослов’янських дієсловах; творення часових форм дійсного способу дієслів старослов’янської мови.

Студент повинен уміти: на базі основ теперішнього часу та інфінітива визначати класи дієслів; розпізнавати й характеризувати дієслівні форми, визначати граматичні значення дієслів у текстах; утворювати особові форми теперішнього, майбутнього і минулого часів дійсного способу, а також форми умовного і наказового способів; робити повний морфологічний аналіз особових дієслів старослов’янської мови.

Теоретичні питання:

1. Граматичні категорії старослов’янських дієслів. Система дієслівних форм.

2. Поняття дієслівної основи та поділ дієслів на класи.

3. Дієвідмінювання тематичних і атематичних дієслів у теперішньому часі.

4. Форми майбутнього часу старослов’янських дієслів.

5. Форми минулого часу, їх дієвідмінювання:

• прості (аорист, імперфект);

• складені (перфект, плюсквамперфект).

6. Утворення й дієвідмінювання дієслівних форм умовного й наказового способів.