1.3. Технологічне забезпечення соціальної роботи з девіантними підлітками

Методика соціальної роботи визначає необхідну канву, послідовність дій соціального працівника, що контактує з дітьми, наявність у нього відповідного досвіду, індивідуальності. Працюючи з «важкими» дітьми, соціальний працівник повинен орієнтуватися на прагматизм повсякденного життя. Це допомагає сприймати дитину в конкретному життєвому просторі — у місці, де він живе, родині, де його поведінка, зв'язки, особистісні особливості піддаються спостереженню, а умови життя, узаємозв'язок психологічних, матеріальних, соціальних чинників і проблем стають набагато зрозуміліше, тому що цілісність буття не замикається тільки на особистості даної дитини.

Основний зміст роботи соціального працівника з девіантнми підлітками — це створення атмосфери реального співробітництва й партнерства у відносинах з неповнолітніми. Однаковою мірою застосовується принцип добровільного звернення за допомогою (пошуку допомоги адресатом), і принцип пропозиції допомоги (руху допомоги до адресата). Приступаючи до роботи з девіантними підлітками, не можна проявляти прямолінійність. На відміну від дітей молодшого віку девіантні підлітки аж ніяк не пасивний об'єкт соціальної роботи; їхня дезорганізуюча активність досить велика і змушує з собою рахуватися. Пропозиція будь-якої допомоги з боку соціального працівника повинна «переважити» негативне й недовірливе відношення до нього підлітка, що обов'язково містить у собі не якісь абстрактні схеми, а атрибути підліткової субкультури (що часто відкидаються дорослими) – лише після цього можна переходити до розв'язку більш глибинних питань. Як бачимо, соціальному працівникові доводиться не лише орієнтуватися на офіційні цінності й постулати, а враховувати стан дитини, реалізуючи ті потреби, які обумовлені її сьогоднішніми пристрастями й перевагами [82, c. 282].

Узаємодія соціального працівника з девіантним підлітком проходить шість стадій:

1. Розташування до спілкування.

2. Пошук спільного інтересу.

3. З'ясування передбачуваних позитивних для спілкування якостей.

4. З'ясування небезпечних для спілкування якостей.

5. Адаптивна поведінка партнерів.

6. Установлення оптимальних відносин [46, c. 300].

Соціальна діагностика — найважливіший компонент соціальної технології й сфера практичної діяльності соціального працівника.

У соціальній роботі сутність соціального діагнозу полягає в точному визначенні причинно-наслідкових зв'язків, що породжені умовами життя клієнтів соціального обслуговування. Соціальний діагноз передбачає збір інформації про клієнтів і умови їх життєдіяльності, а також її аналіз для розробки програми соціальної допомоги [36, с. 147].

Основними методами діагностичної роботи з девіантними підлітками є бесіда, анкетування, тестування, соціометрія, аналіз документів акт обстеження житлово-побутових умов проживання, рейди-перевірки, спостереження.

Бесіда – це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Бесіда сприяє також активізації зусиль партнерів для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного [29].

Орієнтовно можна назвати такі функції бесіди:

– обмін інформацією, формування перспективних заходів і процесів;

– контроль і координація вже розпочатих дій;

– узаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань;

– пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей, стимулювання

людської думки в певному напрямі [19].

Успіх у бесіді значною мірою залежить від контакту, що встановлюється між співрозмовниками, тому можна назвати такі її етапи: підготовка до бесіди, встановлення контакту, орієнтування в ситуації й людях, обговорення питання і прийняття рішення, вихід із контакту. Такий поділ на етапи чіткіше визначає спрямованість пошуку способів і засобів спілкування, правила проведення бесіди [29].

Основні технологічні умови, що забезпечують успіх бесіди:

– уміння зацікавити співрозмовника запропонованою темою бесіди;

– створення атмосфери взаємоповаги та довіри;

– митецьке використання методів переконання й впливу [15, с. 138].

В процесі бесіди соціальний працівник розповідає про соціальні проблеми, їх можливі результати, оцінює точку зору клієнта, його характер, емоційну стійкість для запобігання виникнення проблем.

Анкетування проводять для з'ясування біографічних даних, поглядів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок та особистісних рис опитуваних. Залежно від характеру інформації та способів її отримання використовують такі типи анкетного опитування:

– суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове (здійснюють опитування певної групи учасників);

– усне (за типом інтерв'ю) та письмове (робота з бланковими анкетами);

– індивідуальне та групове;

– очне (безпосереднє опитування) та заочне (поштою, телефоном тощо) [4] .

Анкета є набором запитань, кожне з яких логічно пов'язане з головним завданням дослідження. Важливими для анкети є її композиція (розташування запитань), мова і стиль їх формулювання, оформлення, рекомендації щодо заповнення анкети.

За формою анкети бувають:

– відкриті (анкети, у яких інструкція не обмежує способу відповіді на запитання);

– закриті (анкети, що мають варіанти відповідей, з яких потрібно вибрати одну);

– напіввідкриті (передбачають не тільки можливість скористатися однією з наведених відповідей, але й запропонувати свою);

– полярні анкети (виявляють стандартизований набір якостей особистості, ступінь виразності яких може бути оцінений за 4-5 бальною шкалою) [68,

с. 69].

Перевага анкетування в соціальній роботі полягає в тому, що воно є порівняно економним методом збору даних, дає змогу їх аналізувати й обробляти за допомогою статистики [11, с. 48–49].

Тестування – це метод соціальної роботи, що спрямований на вимірювання вже відомих психологічних особливостей випробуваних за допомогою стандартизованих завдань. Процедура тестування включає декілька етапів. На першому соціальний працівник обирає тести. Другий етап – безпосередньо тестування одного чи групи учасників. Третій етап – інтерпретація результатів, висновки. Ефективність тестування значною мірою залежить від досвіду і кваліфікації дослідника.

Тести поділяються на групи за рядом ознак: індивідуальні і групові (колективні), вербальні і невербальні [10, с. 204].

У технологіях соціальної діагностики соціальні працівники надають перевагу невербальним тестовим методикам – психомалюнкам, оскільки вони прості для розуміння та їх виконання не займає багато часу.

Соціометрія – це метод вивчення структури і рівня міжособистісних емоційних зв'язків у групі, зосереджуючись на внутрішньогрупових симпатіях і антипатіях; прикладна наука [73].

Метод соціометричних вимірів дозволяє одержати інформацію про:

– соціально-психологічні відносини у групі;

– статуси людей у групі;

– психологічну сумісность і згуртованость у групі [41].

У процесі соціометричного дослідження складають соціограму — графічне відображення математичної обробки результатів, що отримані за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно відображає взаємні симпатії та антипатії, наявність соціометричних «зірок» (осіб, яких обирає більшість опитуваних), «паріїв» (осіб, від яких усі відвертаються) та проміжні ланки між цими полюсами. Вона дає змогу побачити структуру взаємин у групі, робити припущення щодо стилів лідерства, ступеня організованості групи загалом [11, с. 48–49].

Процедура соціометричного опитування складається з таких фаз:

Підготовча фаза – визначення проблеми, вибір об'єкта дослідження, знайомство з величиною і різними соціально-демографічними характеристиками колективу.

Перша фаза – прямий контакт із членами колективу, створення довірливих стосунків, установлення змісту соціометричних критеріїв.

Друга фаза – проведення власне опитування.

Фаза обробки – обробка інформації.

Завершальна фаза – одержання висновків і рекомендацій [47, с. 84].

На етапі діагностичної роботи з девіантними підлітками, соціометрія теж виступає важливим засобом визначення становища індивіда в колективі, стосунків з однолітками, симпатій та антипатій.

Аналіз документів – метод дослідження в соціальній роботі з девіантними підлітками, при якому джерелом інформації служать текстові повідомлення, що втримуються в будь-яких документах: протоколах, доповідях, резолюціях і рішеннях, публікаціях газет, журналів, у листах, художніх творах, ілюстраціях. Він дозволяє одержати відомості про минулі події, безпосереднє спостереження або опитування учасників яких вже неможливі.

Аналіз документів допомагає соціальному працівнику:

– сформулювати проблему, об'єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези дослідження особистості девіантного підлітка;

– порівняти отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших соціологічних досліджень;

– отримати інформацію для вирішення досліджуваної проблеми або поглибити її аналіз;

– скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку;

– отримати інформацію про взаємодію соціальних інститутів суспільства і підлітка( сім'ї, освіти, засобів масової інформації тощо) [77, с. 49–50].

Аналіз документів дозволяє оперативно й без великих витрат одержати дані про клієнта. При цьому не можна забувати про обмеження, пов'язані з якістю такої інформації. Так треба мати на увазі, що дані в документах можуть бути застарілими. У клієнтів змінюються адреси проживання, число дітей, родиний стан та ін [3].

У технологіях соціальної роботи з девіантними підлітками аналізуються такі документи – рішення суддів, характеристики з місця навчання або роботи, місця проживання, договори, пояснювальні записки.

Акт обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітнього (-ої) має на меті складення висновків про сприятивість/несприятливість умов для навчання дитини, причини проблем дитини, зазначаються особи, які були присутні вдома під час перевірки, характер проведеної профілактично-корекційної роботи з родиною.

В акт обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітнього(-ої) вносяться такі дані :

– прізвище, ім`я та по-батькові неповнолітнього(-ої);

– дата народження;

– домашня адреса;

– дата проведення заходу;

– склад комісії, що складала акт обстеження;

– дані про осіб, з якими проживає неповнолітній(-я) (П.І.Б, зайнятість);

– дані про моральний клімат у родині (причини можливих проблем, характер стосунків між членами сім`ї);

– умови проживання (задовільні/незадовільні, квартира/приватний будинок, кількість кімнат, загальна та житлова площа; наявність у дитини власного ліжка, письмового столу; відмічається наявність компютера, телевізора ; стан дотримання санітарних норм).

Паралельно складається акт обстеження житлово-побутових умов неповнолітнього(-ої). Цей документ доповнює інформацію про дитину даними про матеріальний стан сім`ї (матеріальні доходи членів сім`ї), чи прибрано було в квартирі під час перевірки [55].

Рейди-перевірки проводяться в роботі з неповнолітніми з виявлення сімей, де батьки ухиляються від виконання своїх батьківських обовязків, порушують Закон України «Про освіту» [57] та з виявлення безпритульних дітей, а також дітей, що зазнали насильства в родині, бродяжать та жебракують.

У рейдах-перевірках беруть участь працівники Служби у справах дітей, ЦСССДМ, представники Кримінальної міліції у справах дітей, представники шкіл. Рейди здійснюються переважно в ранковий та вечірній час. У маршрутному листі вказуються П.І.Б дітей, адреси, причини відвідання родини, примітки (у яких зазначається – чи проведена профілактично-корекційна робота, хто був присутній удома під час рейду, чи взяте пояснення, інформація про складення адмінпротоколу, вилучення дитини) [63].

Спостереження – це професійний атрибут спілкування соціального працівника з клієнтом, що використовується постійно, незалежно від того, на якому етапі технологічного процесу відбувається взаємодія –діагностичному, терапевтичному, етапі кризової інтервенції та ін [22,

с. 525].

Спостереження дає змогу безпосередньо стикатися з конкретними проявами важливих соціальних явищ і процесів в усій складності зв'язків і залежностей, які впливають на них. Воно допомагає конкретизувати і поглибити уявлення про процеси і явища, відтворюваних на основі інших джерел інформації [78, с. 76–77].

Використання методу спостереження ефективне у таких випадках:

1. У процесі отримання попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів запланованого дослідження, оскільки професійно проведене спостереження надає досліднику нові характеристики досліджуваного об'єкта, допомагає звільнитися від традиційного підходу до вирішення соціальної проблеми.

2. Для отримання ілюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних, одержаних за допомогою масового опитування

[14, с. 478–479].

За ступенем формалізації виділяють структуроване і неструктуроване спостереження. Структуроване спостереження застосовується тоді, коли дослідник має достатньо інформації щодо об'єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій спостерігача, а лише визначення загальних рис ситуації [24, с.40].

За ступенем участі спостерігача в досліджуваній ситуації розрізняють невключене і включене спостереження. За невключеного спостереження дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем. За включеного спостереження дослідник певною мірою є учасником досліджуваного процесу [67, с.47–48].

За регулярністю виділяють систематизовані й несистематизовані спостереження. Систематизовані проводять регулярно протягом певного періоду. Несистематизовані спостереження проводять стосовно соціальної ситуації, дослідження якої не планувалося [14, с. 479].

На основі спостереження за поведінкою людини, робиться висновок про її особистісні особливості, характер її соціальних ролей. На цьому етапі фахівець може вдатися до використання інструментальних методів, групових діагностичних методик [82, с. 62].

Спостереження часто зостосовується в діагностичній роботі з девіантними підлітками, оскільки це не вимагає багато часу на підготовку і процедура його проведення універсальна.

Профілактика девіантної поведінки – це комплекс заходів, спрямованих на її попередження.

Первинна профілактика містить у собі такі основні напрями:

– усунення соціальних чинників, що сприяють формуванню і прояву девіантної поведінки;

– формування умов, що сприяють ресоціализації й реабілітації неповнолітнього;

– виховання соціальне позитивно орієнтованої особистості;

– забезпечення захисту прав і законних інтересів неповнолітніх.

На першому етапі профілактичної роботи слід зосередити увагу на специфічному інформаційному посередництві, що формує в дітей знання про засоби, що викликають задоволення й залежність, про їхню дію й наслідки. На цьому етапі в підлітків складається усвідомлене ставлення до зазначених засобів. Нарешті, у них формуються навички критичного відношення до реклами будь-яких засобів залежності.

Вторинна профілактика містить у собі такі основні напрями:

– визначення чинників ризику і виділення так званих груп «профілактичного обліку» різних форм девіантної поведінки;

– раннє й активне виявлення осіб із нервово-психічними порушеннями;

– медичну корекцію виявлених захворювань, що ускладнені порушеннями поведінки [32, c. 15].

Другий етап профілактичної роботи — формування особистості й усвідомлення дитиною цінності власного здоров'я. Завдання соціального працівника на цьому етапі — допомогти дитині зміцнити свою самооцінку; навчити її переживати конфлікти і справлятися з ними, не вдаючись до засобів залежності; надати їй можливість усвідомити власні й чужі почуття. У результаті такої цілеспрямованої діяльності в підлітка формуються здоровіші цінності й здоровіше ставлення до навколишнього світу [12,

c. 158].

Основними методами профілактичної роботи з девіантними підлітками є бесіда, тренінг і клубна робота.

У процесі бесіди соціальний працівник веде превентивну роботу з попередження різних форм девіантної поведінки, оцінює рівень знань підлітка про девіації, його характер, емоційну стійкість.

Соціально-психологічний тренінг профілактики девіантної поведінки підлітків базується на допомозі підліткам в усвідомленні власних можливостей і розвитку здібностей (тобто оперантне формування нових зразків мислення, самосприйняття і поведінки), що тільки тоді ефективно виконує свою функцію, коли в ньому відбувається зміна внутрішнього діалогу підлітка, його установок по відношенню до себе самого і до своїх можливостей. Вирішальним психотерапевтичним прийомом, який обумовлює терапевтичний успіх, а також зміну ставлення до себе і поведінки в соціумі, стає зміна самосприйняття, саморозвитку і самопрезентації [20].

Клубна робота є поширеним методом соціальної роботи з підлітками.

Привабливість клубного життя для дітей і підлітків визначається:

• ігровою формою засвоєння майбутніх соціальних ролей;

• різноманітною за характером діяльністю, котра дозволяє вирішувати проблему професійного самовизначення, самопізнання;

• можливістю задовольнити потреби в спілкуванні. На відміну від беззмістового проведення часу на вулиці підлітки спілкуються в клубі на основі спільних корисних справ, захоплень, інтересів;

• гуманістично вибудованими порівняно з вуличними міжособистісними взаєминами (недопустиме є висміювання, приниження, фізична розправа над слабкими та ін.);

• розвинутим самоуправлінням, відносною автономією від дорослих [85, c. 355].

Соціальне консультування – це вид соціальної роботи, у ході якого фахівець соціальної роботи допомагає клієнту вивчити і зрозуміти сутність існуючої проблеми і запропонувати різні варіанти, які можуть бути використані для її вирішення [85, с. 205].

Основна мета консультування девіантного підлітка:

1) зміна уявлень девіанта про себе, про свої актуальні та базисні здібності;

2) пізнання ним (девіантом) традиційних для його особистості, його сім'ї, його культури механізмів переживання конфліктів;

3) розширення ним цілей свого життя, виявлення резервів та нових можливостей для переборювання конфліктних ситуацій та хвороб [76,c.207].

Основні етапи проведення консультування такі:

1. Підготовчий етап. На цьому етапі психолог-консультант знайомиться з клієнтом за попереднім записом, наявним про нього в реєстраційному журналі, а також за тією інформацією про клієнта, яку можна одержати від третіх осіб, наприклад від працівника психологічної консультації, який ухвалював заявку від клієнта на проведення консультації.

2.Етап налаштування. На цій стадії консультант установлює контакт із клієнтом і досягає обопільної довіри: необхідно уважно вислухати клієнта, що говорити про свої труднощі, і виявити максимальну щирість, емпатію, турботу, не прибігаючи до оцінок і маніпулювання. Слід заохочувати клієнта до поглибленого розгляду виниклих у нього проблем і фіксувати його почуття, зміст висловлень, невербальна поведінку [33].

3. Рекомендаційний етап. Соціальний працівник-консультант, зібравши на попередніх етапах необхідну інформацію про клієнта і його проблеми, на даному етапі разом із клієнтом виробляє практичні рекомендації з розв'язання його проблеми. Тут ці рекомендації уточнюються, прояснюються, конкретизуються у всіх істотних деталях.

4. Контрольний етап. На даному етапі консультант і клієнт домовляються один з одним про те, як буде контролюватися й оцінюватися практична реалізація клієнтом отриманих ним практичних порад і рекомендацій. Тут же вирішується питання про те, як, де й коли консультант і клієнт надалі зможуть обговорювати додаткові питання, які можуть виникнути у процесі виконання вироблених рекомендацій [45, c. 45–46].

Консультування девіантних підлітків проходить частіше всього у формі бесіди.

З вітчизняних методик консультування слід відзначити реконструктивно-особистісну психотерапію, яка базується на теорії відносин особистості

В.М. Мясищева, і є дуже актуальною у процесі консультування узалежнених, членів їхніх сімей. Головним завданням цього методу консультування є інформування клієнта з метою:

– усвідомлення мотивів своєї поведінки, особливостей своїх відносин, емоційних та поведінкових реакцій;

– усвідомлення неконструктивного характеру своїх відносин, емоційних та поведінкових стереотипів;

– усвідомлення міри своєї участі і відповідальності у виникненні конфліктних та психотравмуючих ситуацій;

– усвідомлення глибинних причин своїх переживань і способів реагування, корені яких знаходяться в дитинстві, умов формування своєї системи відношень та цінностей;

– навчання розумінню та вербалізації своїх почуттів;

– навчання саморегуляції [34].

Реабілітаційно-корекційна робота. Поняття соціальна реабілітація підлітків девіантної поведінки можна визначити як своєрідну систему, яка забезпечує відновлення в них порушених соціальних зв’язків і відносин, ідентифікацію індивіда як суб’єкта власної життєдіяльності.

Зміст соціальної реабілітації підлітків передбачає:

– створення виховного розвивального середовища для об’єкта реабілітації;

– відновлення і підтримка соціально значущих умінь, установок, навичок і звичок;

– регулювання соціально несприйнятливих форм поведінки, інтеграція особистості в суспільство.

Соціальна корекція девіантної поведінки передбачає, перш за все, виявлення неблагополуччя в системі відносин дитини як з однолітками, так і з дорослими, а також оздоровлення соціальної ситуації [79,c.46].

Основними методами реабілітаційно-корекційної роботи з девіантними підлітками є гра, профілактична індивідуальна бесіда, інтерв'ю, логотерапія, музикотерапія, імаготерапія та психогімнастика.

Гра – вид діяльності, який розгортається або у вигляді змагання, або у вигляді зображення якихось ситуацій, смислів, станів, у процесі чого формується і вдосконалюється управління поведінкою особистості. Головним об'єктом моделювання у грі виступають людські взаємини, тому вона може бути ефективним засобом формування складного внутрішнього світу особистості, розвитку її самосвідомості. Розрізняють широкий спектр педагогічних ігор: навчальні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні тощо. У процесі рольової гри її учасники розігрують певні життєві ситуації.

Головним завданням цього типу ігор є як відпрацювання найбільш удалих стереотипів поведінки, узаємовідносин, так і формування принципово нових підходів до аналізу ситуації, її розуміння і відповідного самовиявлення. Використання методу гри спрямоване на виховання самостійності, волі, формування моральних, естетичних, світоглядних установок, на розвиток навичок співробітництва, комунікабельності, адаптації до умов середовища тощо [85, c. 208].

Розглянемо деякі методи психотерапевтичного впливу, що застосовую- ться соціальним працівником у ході корекції девіантних підлітків.

Логотерапія – розмовна психотерапія. Спеціаліст розмовляє з клієнтом, намагаючись вербалізувати для нього його емоційний стан, щоб за допомогою цього клієнт сам розв'язав складну ситуацію. В особистості клієнта має відбутися перебудова, яку він самостійно знаходить як конструктивні зміни в самому собі. Це приносить задоволення, підвищує ступінь самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості.

Музикотерапія – один із давніх методів впливу на психіку особистості, який може використовуватися і в медичних цілях. Групові, індивідуальні музикотерапевтичні заняття включають у себе з врахуванням актуальної ситуації у групі музичну тему, яка викликає у слухачів переживання, що пов'язані з їхнім минулим, сьогоденням чи майбутнім. Відомо, що цей метод є найбільш ефективним, якщо музичний твір виконує сам терапевт, оскільки це сприяє виникненню обставин спонтанного взаємовпливу, більшої аутентичності, довірливості. Складання музичної програми потребує певної режисури, знання потреб, рівня культури клієнтів, які беруть участь у цьому терапевтичному впливі.

Соціотерапія – уплив на соціальне середовище клієнта за допомогою державних і громадських організацій [83, c. 301].

Імаготерапія – використання з метою терапії гри образами. Підліток створює динамічний образ самого себе. Тут застосовуються найрізноманітніші конкретні прийоми: переказ літературного твору в заздалегідь заданій ситуації, переказ і драматизація народної казки, театралізація розповіді, відтворення класичної й сучасної драматургії, виконання ролі у спектаклі.

Після створення історії чи образу головного героя, психолог ставить перед клієнтом завдання: відігравати роль створеного персонажа щодня протягом двох годин. Імаготерапія найчастіше проводиться у групі, адже найбільш ефективним буде виконання цим завданням перед аудиторією. Зображення персонажа наодинці з психологом або перед дзеркалом, зрозуміло, буде простіше для клієнта, однак не принесе явного результату. Постійне ж програвання бажаного поведінки перед іншими людьми через певний проміжок часу приведе до того, що ця поведінка стане частиною особистості клієнта [28].

Психогімнастика. Узаємодія ґрунтується на руховій експресії, міміці, пантомімі. Вправи спрямовано на досягнення двох цілей: зменшення напруги й скорочення емоційної дистанції в приватників групи, а також вироблення вміння виражати почуття й бажання [6].

Таким чином в роботі з девіантними підлітками соціальні працівники використовують такі технології соціальної роботи : соціальна діагностика, консультування, соціальна профілактика, корекція та реабілітація.

Висновки до 1 розділу

Проведене дослідження дозволило встановити, що девіантна поведінка – це система вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим чи моральним нормам. Науковці виділяють декілька підходів до оцінки поведінкової норми й девіацій: соціально-правовий, педагогічний, психологічний, медичний.

Виявлено, що на посилення девіацій серед підлітків упливають такі чинники: соціально-економічні, медико-санітарні, соціально-психологічні, соціально-демографічні, та кримінальні. Основними формами девіантної поведінки є злочини і аморальна поведінка, а також поведінка, спрямована на саморуйнацію особистості (наркоманія,алкоголізація, суїцид ).

У роботі з девіантними підлітками соціальні працівники використовують такі технології соціальної роботи: соціальна діагностика, консультування, соціальна профілактика, корекція та реабілітація.

Соціальна діагностика через комплекс методів використовуються у соціальній роботі з підлітками – це такі методи, як бесіда, анкетування, тестування, спостереження, соціометрія, аналіз документів, акт обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітнього(-ої), акт обстеження житлово-побутових умов неповнолітнього(-ої), рейди-перевірки.

Основними методами профілактичної роботи з девіантними підлітками є бесіда, тренінг і клубна робота.

Консультування підлітків включає такі етапи: дослідження проблеми, двовимірне визначення проблеми, ідентифікація альтернатив, планування, діяльність, оцінка та зворотній зв'язок.

Основними методами реабілітаційно-корекційної роботи з девіантними підлітками є педагогічна гра, профілактична індивідуальна бесіда, логотерапія, музикотерапія, імаготерапія.

Доведено, що однією з особливостей підліткового періоду є завершення формування характеру з загостренням деяких рис і подальших їх згладжуванням. Саме в підлітковому віці найчастіше проявляються акцентуації характеру, які становлять крайні варіанти нормального характеру. У звичайних умовах наявність тієї чи іншої акцентуації не завжди помітно іншим, але проявляється у відхиленнях поведінки і не перешкоджає сприятливої ​​соціальної адаптації. Однак під впливом стресів, психотравмуючих ситуацій, життєвих труднощів, якими досить багатий підлітковий вік, особи з акцентуаціями характеру можуть стати девіантними.

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ І МЕТОДИ РОБОТИ З ДЕВІАНТНИМИ ПІДЛІТКАМИ У СЛУЖБІ У СПРАВАХ ДІТЕЙ