1.5 Характеристика навчально-методичної документації спеціальності «Розробка програмного забезпечення».

Освіта є пріоритетною в соціально-економічному, духовному і культурному розвитку України. Метою освіти, як зазначено в Законі України «Про освіту», є загальний розвиток людини як особистості.

Незважаючи на те,що нині розвиток педагогічних технологій розширює можливість запровадження різних форм навчання, все ж основними видами занять, згідно з освітніми стандартами України, залишилися лекція, семінарське заняття, практичне заняття, консультації.

Лекція – інформаційно-повідомлювальний виклад матеріалу,який полягає в усному викладенні лектором теми,що вивчається. Це один з основних видів навчальних занять, призначений для засвоєння найважливішого і найскладнішого теоретичного матеріалу. Об’єм лекційного курсу визначається навчальним планом, а його тематика – робочою навчальною програмою дисципліни.

Зміст і структурно-логічна послідовність лекції повинні відповідати затвердженій робочій навчальній програмі.

Лектор зобов’язаний дотримуватись робочої навчальної програми відносно тематики. Але він вільний у виборі форм, методів і способів донесення навчального матеріалу студентам.

Доцільність і необхідність лекції як важливої форми організації нав­чального процесу у закладах вищої освіти зумовлена такими причинами:

- лекція в окремих випадках є основним джерелом наукової, навчальної інформації у зв'язку з відсутністю необхідних підручників і посібників;

- викладач повідомляє сучасну наукову інформацію, результати останніх досліджень, що не знайшли висвітлення у підручниках і посібниках;

- існують різноманітні наукові концепції, підходи до трактування сутності явищ, понять, що можуть бути доступно і стисло висвітлені викладачем;

Виділимо основні переваги лекції як форми організації навчального процесу:

- у лекціях дається цілісне систематизоване викладення нав­чального матеріалу;

- економічність лекції: порівняно із самостійною роботою лекція економить час студентів;

- оперативність - дозволяє включати в навчальний процес новітній науковий і фактичний матеріал;

Але існує багато аргументів щодо пасивного характеру лекції як форми організації навчання. Зазначимо, що лекція:

- привчає студентів сприймати готові думки, гальмує їхнє самостійне, творче мислення

- регламентована в часі, тому наукова, навчальна інформація подається у визначеному, обмеженому обсязі;

- спроможна задіяти, захопити тільки деяку частину слу­хачів, адже рівень їхнього розвитку, інтереси, потреби, цін­нісні орієнтації, індивідуальні здібності тощо є відмінні;

Тому поряд з лекцією повинні застосовуватися інші форми організації навчання: семінарські, практичні, лабораторні заняття, тренінги та інші організаційно-методичні форми, що активізують самостійну, творчу пошуково-дослідницьку діяльність студентів. Проте повна відмова від лекцій порушує науковий рівень, цілеспрямований, системний характер організації навчального процесу, обмежує можливості позитивного особистісного впливу викладача на внутрішній світ, поведінку студентів.

Семінарські заняття є ефективною формою організації навчальних занять, з якими органічно поєднуються лекції.

Семінар - це навчальне заняття, що заплановане програмою навчання, під час якого відбувається обговорення вивченої теми, до якого студенти готують тези виступів на підставі виконаних завдань.

Семінарське заняття проводять, коли студенти вже одержали базисні знання з теми. Семінар сприяє поглибленому вивченню матеріалу, формуванню світогляду, прояву індивідуальних здібностей. Студенти оволодівають такими методами: аналіз; синтез, конкретизація, порівняння, аргументація, вміння робити висновки, давати оцінку та самооцінку, рецензувати і коментувати.

Особливість цього виду занять у тому, що він орієнтує студентів на прояв самостійності.

Семінарське заняття тісно пов’язане з лекційним, але не дублює матеріал, який викладач дає на лекції. План семінарів складають на семестр, а до відома студентів доводять перед початком вивчення теми, щоб у них було достатньо часу для підготовки ( за 5-7 днів до проведення семінару ).

Основними цілями проведення семінарських занять є:

- забезпечити педагогічні умови для поглиблення і закріплення знань студентів з основ певного курсу, набутих під час лекцій та у процесі вивчення навчальної інформації, що виноситься на самостійне опрацювання;

- спонукати студентів до самостійного вивчення наукової й методичної літератури, формування у них навичок самоосвіти.

Семінарські заняття виконують такі основні функції:

- навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію зна­нь, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);

- розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);

- контролювальну (контроль за якістю засвоєння сту­дентами навчального матеріалу, виявлення прогалин його засвоєння та їх подолання) тощо.

У процесі обговорення кожного основного питання семінару використовуються конкретні методи, прийоми та засоби навчання:

- бесіда (фронтальна, проблемна, дискусія тощо);

- розповідь студента;

- повідомлення;

- виконання індивідуальних завдань (письмових,

побудова та аналіз графіків, проблемних, тестових тощо);

- виконання практичних завдань (проблемних завдань, роз­рахункових задач тощо);

- узагальнення;

- порівняння тощо.

Лабораторне заняття - форма навчального заняття, яке перед­бачає, що студенти особисто проводять натурні або імітаційні експери­менти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретич­них положень конкретної навчальної дисципліни, набувають практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, вимірю­вальною апаратурою, обчислювальною технікою, методикою експери­ментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Лабораторні заняття проводяться у спеціально оснащених навчаль­них лабораторіях з використанням обладнання, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторних макетів, установок тощо). Перелік тем лабораторних занять також визначається робочою навчаль­ною програмою дисципліни.

Мета лабораторних занять - освоєння студентами науково-теоре­тичних положень предмета, який вивчається, тобто встановлення зв’язку теорії з практикою.

Практичне заняття - це навчальне заняття, під час якого відбу­вається детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формуються вміння й навички їхнього практичного застосування за допомогою індивідуального виконання ними завдань, що сформульовані у навчальному курсі. Практичні заняття проводять в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою, тощо. Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною . програмою дисципліни.

Метою практичного заняття є:

• закріплення та поглиблення знань студентів, отриманих під час теоретичного заняття;

• навчитись самостійно узагальнювати експериментальні дані, порівнювати їх з теоретичними розрахунками та робити відповідні висновки;

• виробити в студентів навички користування з приладами, установками;

• виробити зацікавлення до практичного застосування теоретичних знань.

Перелік і зміст практичних робіт, а також кількість годин на кожну з них визначається навчальним планом і програмою.

Виконуючи практичну роботу, студенти повинні чітко уявляти результат, який необхідно отримати, тобто знати її мету.

Практичне заняття передбачає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв'язування завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.

Оцінки, отримані студентом за окремі практичні заняття, врахо­вуються під час виставлення підсумкової оцінки з певної навчальної дис­ципліни.

Самостійна робота

Навчання — це перш за все самоосвіта.

Самостійна робота над собою для кожної людини, яка претендує на пристойний рівень освіченості, має бути серцевиною навчальної діяль­ності

Життям доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самос­тійно, завдяки власному досвіду, думці і дії, будуть насправді міцні. У процесі викладання навчального матеріалу засвоюється 15 відсотків інформації, що сприймається на слух, 65 відсотків - слух і зір. Якщо навчальний матеріал опрацьовується власноручно, самостійно (індиві­дуально) виконується завдання від його постановки до аналізу отриманих результатів, то засвоюється не менш, ніж 90 відсотків інформації. Саме тому вища школа поступово, але неухильно переходить до форму­вання у студентів навичок самостійної творчої роботи.

Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студента є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних завдань. Самостійна робота студента регламентується робо­чим навчальним планом і становить від однієї третини до двох третин загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни. Зміст самостійної роботи студента над конкрет­ною дисципліною визначається робочою програмою дисципліни, методичними матеріалами, завданнями і вказівками викладача.

Самостійна робота- це різноманітні види індивідуальної і колекгив-ної навчальної діяльності студентів, які спрямовані на досягнення окрес­леної мети, виконується без безпосередньої участі викладача, але за його завданням і методичним супроводом в позааудиторний час.

Самостійна робота є однією з форм навчання, відіграє велику роль у навчанні, сприяє розширенню, поглибленню, закріпленню знань студентів, формуванню навичок науково-дослідницької роботи, сприяє вмінню аналі­зувати науковий текст, давати оцінки суджень інших авторів, робити висновки та узагальнення. Таким чином, навчальна діяльність студента поділяється на аудиторну і позааудиторну .

Мета самостійної роботи студентів:

- розвиток творчих здібностей та активізація розумової діяльності

студентів;

- формування у студентів потреби безперервного са­мостійного поповнення знань як необхідної умови профе­сійного становлення.

Завдання самостійної роботи студентів:

- навчання студентів самостійно працювати з різними джерелами інформації;

- творче сприйняття й осмислення навчального матеріалу;

- формування навичок щоденної навчальної самостійної роботи.

На самостійну роботу може виноситись:

• частина теоретичного матеріалу, нескладного за змістом;

• окремі практичні роботи, що не потребують безпосереднього керівництва викладача.

Поточний контроль здійснюють під час проведення семінарських і лабораторно-практичних занять. У поточному контролі оцінці підлягають: систематичність роботи на семінарських (практичних) заняттях, рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах, активність під час обговорення питань. Поточний контроль знань студентів здійс­нюється протягом усього семестру за результатами виконання відповід­ної кількості практичних завдань. Невчасний захист практичного завдан­ня зменшує кількість балів. Для поточного контролю знань особливо важлива участь студентів у дискусіях, акгивність студентів на лекційних і практичних заняттях, за що вони теж одержують відповідні бали.

Періодичний контроль здійснюється як контролювання резуль­татів виконання позааудиторної самостійної роботи, творчої самостійної роботи та виконання завдання для самопідготовки.

Рубіжний контроль у вигляді модульної контрольної роботи прово­диться викладачем на останніх заняттях кожного модуля у вигляді виконання контрольної роботи, відповідей на теоретичні питання, розв'язу­вання практичних завдань, тестування знань, умінь та навичок студентів. Модульний (проміжний) контроль — сума балів за окремий змістовий модуль - проводиться після завершення аудиторних занять з відповідного модуля за наперед складеним графіком на підставі оцінок поточного контролю за модуль з урахуванням підсумкової роботи. Форми модульного контролю визначаються викладачем, його робочою програ­мою дисципліни: співбесіда, контрольна робота, колоквіум, тестування, написання реферату, рецензії на наукову літературу тощо.

Кількість модульних робіт визначається кількістю кредитів, відве­дених на вивчення дисципліни в семестрі, або проводиться тільки одна модульна контрольна робота. Під час виставлення балів за модульний контроль оцінці підлягають: рівень теоретичних і практичних знань з відповідних тем, опрацювання практичного матеріалу, підготовка конспектів тощо.

Курсовий проект — це складова частина навчального процесу. Її написання є обов'язковим елементом підготовки фахівця з розроблення та тестування програмного забезпечення за напрямом підготовки - «Програмна інженерія».

Теми курсових проектів визначаються викладачем. Як правило, завданням курсового проекту є розробка нової або удосконалення існуючої програми, бібліотеки програм, програмного пакета.

При виконанні курсового проекту необхідно, виходячи з поставленого завдання, скласти план роботи, оцінити обсяг роботи й передбачити очікувані результати; бажано забезпечити достатню кількість якісних та змістовних ілюстрацій (оригінальних схем, діаграм тощо).

Відбір, вивчення і реферування літературних джерел з теми курсового проекту займає важливе місце в дослідженнях студента. При виконанні курсових проектів недостатньо користуватися лише підручниками і навчальними посібниками, оскільки вони здебільшого розкривають лише основи тієї чи іншої мови або технології програмування, а не описують прикладних задач і проблем. Літературні джерела краще вивчати, переходячи від простих до складніших. При вивченні наукової літератури потрібно навчитися чітко відрізняти головне від другорядного, яке безпосереднього не пов'язане з темою дослідження.

Робота (пояснювальна записка) повинна містити обґрунтування основних проектних рішень, прийнятих студентом на кожному етапі розробки. Рішення повинні прийматися виходячи з особливостей проектованого продукту і специфіки області його застосування. Не повинно бути обґрунтувань типу «зручніше», «доцільніше» і т.п. Необхідно пояснити, чим зручніше, чому доцільно. По можливості необхідно чітко формулювати підстави для прийняття того чи іншого рішення. Обсяг 25-30 стор.

Структурні елементи роботи з вказівкою умов їх застосування приведені в таблиці

Структурний елемент	Опис
1) Титульний лист	Обов’язково лист встановленого зразку
2) Список виконавців	Якщо виконавців більше одного
3) Завдання	У завданні приводиться текст варіанту завдання, виданого викладачем
4) Зміст	При кількості сторінок, більше десяти
5) Перелік скорочень, умовних позначок, символів, одиниць і термінів	По розсуду
6) Текст роботи Вступ 1. Теоретична частина 2. Практична частина Висновок	Обов’язково
7) Список використаних джерел	Обов’язково
8) Додатки	При наявності додатків