0. Верхня проекція в більшості випадків дозволяє візуалізувати зону ідеалу, ієрархічно-вищого (духовного, горнього) світу, зону уяви і трансцеденції. Вгорі розташовуються духовні візуальні об’єкти, що мають ієрархічно вище значення у порівнянні із земними. Верхня проекція – це Бог, фройдівське суперего, інтерналізовані моральні ідеали, імагінальні прояви (прояви людської фантазії, що в більшості випадків дає «потрапляння» в «небеса» і відрив від земної, заземленої (міщанськи-утилітарної) реальності та ефемерне трансцендування).

1. У верхній проекції розташовується влада, яка є символом пошесті вгору. Верхній вимір – це також еволюційний вектор розвитку, інтенсія (вертикалізація – див.) і трансцеденція, подолання сил тяжіння, злет, апофеоз, успіх, тріумф і т.п. семантики і денотації. Верхня проекція – це також соціальна вищість (еліта), мисленнєві інсайти (прозріння), емоційний гіпертонус (при підвищенні емоційного тонусу і загалом переживанні стенічних емоцій суб’єкт підсвідомо прагне заповнювати візуалізаціями верхню проекцію простору).

2. Ілюстративний приклад 1. В одній з українських казок оповідається про царівну, яка звеліла зробити стовп заввишки п’ять сажнів, закопати його біля палацу та оголосити «конкурс» серед чоловіків на те, хто з них міг би дострибнути до царівни, яка розташовувалася на вершині цього стовпа в галереї.

3. Інтерпретація цього фрагменту сюжету виглядає як розкриття певного втілення жіночого імаго ідеального чоловіка (по суті йдеться про намагання отримати ідеального чоловіка-героя, який виявиться надмужнім (гіпермаскулінним), щоб подолати височину маскулінних фантазувань царівни)).

4. Ілюстративний приклад 2. В зонах людського тіла ієрархічно-найвище становище, що співпадає із зоною ідеалу, знаходиться на голові. Отже, всі головні убори своїми колористичними і символічними характеристиками так чи інакше характеризуватимуть зону ідеалу (звісно, йдеться про головні убори, яким віддається перевага). Наприклад, жінка середнього віку віддає перевагу носінню кепки зеленувато-коричневого відтінку (колір, який часто називають «військовим»), що дає підстави висунути припущення про наявність відповідної пуерильної (підліткової) фіксації, яка характеризується вираженою негнучкістю (ригідністю) і витратою доволі значної частини вольового ресурсу на утримання себе «в образі» дівчини-підлітка.

5. Нижня проекція дає, відповідно, безсвідоме, нижчі потяги (інстинкти, ід), земне (утилітарне, заземлене), інстинкти, падіння (інволюцію), духовну деградацію, екстензію, горизонатлізацію (див.); в соціальному плані соціальний низ асоціюється із плебейством, примітивним матеріалізмом і потягами, спрямованими на органічно-біологічний вимір. Ситуативно в нижній проекції відмарковується також емоційний гіпотонус (при графоаналітичній ідентифікації або ж ідентифікації візуального символізму об’єктів матеріальної та духовної культури).

6. Ілюстративний приклад. В нижній частині тіла (генітальній зоні) людини розташовується предмет одягу, колористичні і символічні характеристики якого дають інформацію про психосексуальну сферу та безсвідомі потяги, тобто, найпримітивніші вияви людської фізіології. Наприклад, нехай цим предметом будуть білі штани або спідниця. Враховуючи значення білого кольору як кольору Вищої реальності (неземного, янголічного, Божественого, високих моральних цінностей: мудрості, цноти, стриманості і т.п.) можемо припустити очевидний самообман, до якого вдається особа з метою приховати від себе далеко не досконалий стан власного безсвідомого, якому вона приписує таку собі етичну «вичищеність».

7. Д) Права проекція – ліва проекція.

8. Правий вимір на європейській лінії часу позначає майбутнє, перспективу, розкриття потенціалу. Це також вираження маскулінності і істини в її суб’єктивно-оціночному вимірі (істини як правди, що знаходить своє вираження в людській пристрасності і наполяганні на будь-якій позиції за умови обмеженої можливості її об’єктивно-рефлексивної оцінки). В архетиповому вимірі правий вимір виражає також інфантильність та ювенільність (дитячість та підлітковість), ціннісний максималізм.

9. В теорії та практиці НЛП прийнято вважати, що праву проекцію можна поділити на дві субпроекції: візуально-фантазійну (правий верх) та кінестетичну (правий низ).

10. Візуально-фантазійна субпроекція, при відданні їй належної переваги у візуалізаціях, пов’язана із фантазійним конструюванням образу, тобто, витворенням репрезентації, якої не було в досвіді суб’єкта (якщо, звісно, керуватись при цьому європейською лінією часу).

11. Ілюстративний приклад. На бігборді політико-рекламної спрямованості в правому верхньому куті розташовано райдугу у поєднанні із концентричними колами. Враховуючи значення райдуги в християнсько-біблійних тлумаченнях (як образ заповіту Божого із Ноєм, укладеного з приводу того, що води потопу більше не прийдуть на землю) у поєднанні із концентричними колами (шлях до «центру», тобто, до Бога, Вищої сутності), можна припустити, що політик намагається продемонструвати свої релігійні амбіції, маючи при цьому доволі слабке уявлення про релігійність (тобто, для нього релігійність – це скоріше естетичний ідеал, ніж дещо, пов’язане із способом життя).

12. Кінестетична субпроекція пов’язана із тактильно-тілесними та пропріоцептивними (м’язовими) відчуттями і відповідною модальністю переживань дійсності «поверхнею шкіри». Такого роду переживання в різних візуальних композиціях характеризують кінестетичний тип ідентичності – найчастіше матеріаліста і реаліста, який не звик довіряти власним очам.

13. Ілюстративний приклад 1. Художник в декількох своїх образотворчих композиціях розміщує на полотні в правому верхньому куті сонце. Виходячи з інтерпретації цього символу (див. 1.3.), є підстави стверджувати, що його фантазія конструює декілька образів:

14. а)образ батька, який був відсутній в його житті (за умови реальної відсутності батька або ж відсутності у нього якостей, зпроекованих на сонце: тепло, емоційна самовіддача, розум і т.п.);

15. б) образ успішності, слави, перемоги, тріумфу, з чим, звісно, асоціюється сонце на рівні світського світогляду;

16. в) образ, пов'язаний із релігійними уподобаннями художника (мітраїстськими або ж християнськими, якщо розуміти логіку архетипової метафори сонця як вияву Христа). Яка з цих гіпотез буде прийнята, залежатиме від ідентифікації інших візуальних образів в композиціях зазначеного художника.

17. Ілюстративний приклад 2. Візуалізуючи будинок в символ-драмі, клієнт «розмістив» в правому нижньому куті підвалу будинку «бойлерну» (звісно, що і будинок, і бойлерна – це метафори для позначення відповідних психічних сегментів). Отримана від психолога інтерпретація стосувалася того, що клієнт в дитинстві переживав певний дефіцит тактильних відчуттів, що зформувало відповідний комплекс самонеприйняття і цілий ряд психосоматичних проявів у вигляді екземи.

18. Лівий вимір на європейській лінії часу позначає минуле, ретроспективу, матеріалізацію потенційного (кристалізовані, сталі і завершені форми), фемінність, істину як вираження прецедентів минулого (як реплікацію і репродукцію уявлень минулого досвіду). В архетиповому вимірі лівий вимір позначає також старість і дорослість (як те, що вже є сталим і завершеним).

19. Ілюстративний приклад 3. Клієнт під час проходження тестування за методикою «Будинок, дерево, людина» намалював ліве вікно дещо більшого розміру у порівнянні з правим. Інтерпретація психолога-консультанта базувалася на тому, що в його житті жіночі і материнські прояви, а також вимір минулого відігравав більшу роль у порівнянні із чоловічими, батьківськими проявами та майбутнім виміром часу.

20. Ілюстративний приклад. Представник бізнес-структури під час переговорів у відповідь на запитання «про перспективи подальшого співробітництва» нав’язливо дивився в лівий кут. Референт-візуальний аналітик, що супроводжував представника конкуруючої бізнес-структури у своєму звіті відзначив, що підстави для подальшого співробітництва, виходячи з окорухових реакцій і ряду жестових сигналів, навряд чи є (мотивування: якби вони були, то погляд представника мав би бути спрямованим в зону візуального конструювання, тобто, в правий верхній кут).

21. В теорії та практиці НЛП прийнято вважати, що ліву проекцію можна поділити на дві субпроекції: аудіально-дигітальну, цензурну (лівий низ) та меморіальну (лівий верх).

22. Аудіально-дигітальна, цензурна субпроекція пов’язана із розрізненням абстрактних знаків (понять, термінів, категорій) та функціонуванням інтерналізованого соціального контролю – цензури - Супер-его, совісті, інстанції морального «тестування» вчинків (треба ще раз уточнити, що йдеться про європейську лінію часу!).

23. Меморіальна субпроекція пов’язана із діяльністю по відтворенню досвіду на рівні пам’яті. Практично вона дає рівень пригадування і ремінісценції, або ж функцій пам’яті по відтворенню тих образів, які коли-небудь сприймалися або переживалися суб’єктом.

24. Ілюстративний приклад. На державному прапорі Іспанії на жовтій полосі розташовано зображення герба, зміщеного на 2/3 до древка (вліво). Таке зміщення зумовлене позначенням імперсько-завойовницького минулого Іспанії.

25. Ілюстративний приклад. На державному прапорі Греції в лівому верхньому куті розміщено білий хрест в темно-синьому квадраті. Тим самим на рівні макроідентичності країни позначене її напівбезсвідоме визнання християнства в її історичному минулому (в країні було християнства, перекладлася грецькою Біблія, проте, греки залишалися пререважно язичниками і створювали філософські єресі щодо християнської догматики). Відомо, що в багатьох грецьких містах епохи пізнього еллінізму існували пам’ятники «невідомому богу», які були пов’язані саме із єдиним Богом християнської релігії, про якого більшість греків, на тлі політеїзму, не згадували.

26. Ілюстративний приклад 4. На робочому столі комп’ютера користувач розмістив жартівливу заставку, що представляє собою композицію у вигляді мавпочки в нижньому лівому куті екрану, яка сидить в позі лотоса, з усмішкою прикриваючи голову руками, і страуса, який стоїть над мавпочкою, намагаючись дзьобнути її в голову. Подана аналітиком інтерпретація стосувалася того, що користувач в дитинстві перебував під впливом матері, яка поєднувала дві стратегії поведінки щодо нього: емоційний деспотизм і бездоглядність. Коли вона виявляла свій емоційний деспотизм, клієнт зображував на рівні власної поведінки підцензурність, намагаючись бути «гарним, совісним і чемним хлопчиком» (мавпа в даному випадку є образом підробки, імітації, хитрування на рівні цензури, оскільки розміщена в лівому нижньому куті заставки). Підставою для інтерпретації слугувало розуміння етології двох живих істот. Страус, як відомо, є тим птахом, який не займається висиджуванням яєць (в цьому в умовах пустелі немає потреби) та доглядом і турботою про пташенят. В архетиповому розумінні страус – це погана мати, що не піклується про своїх дітей через байдужість. З іншого боку, птах цей при своїх розмірах виявляє ознаки сильної хижості. Мавпа в своїх етологічних особливостях дає ту саму схильність до пародії на певні людські вчинки, що навіть на рівні побутової свідомості легко простежується в будь-якому зоопарку (кривляння мавпи як реакція на певні гримаси людини).

27. Ілюстративний приклад 5. В лівому верхньому куті антаблементу будинку (антаблемент – частина фасаду, що розміщується між вікнами і дахом) замовник (і майбутній господар) запропонував розмістити ліплення у вигляді гроздів винограду. Така деталь декору антаблементу в контексті значенні лівої верхньої проекції могла б потребувати висунення декількох гіпотез:

28. а)власник будинку має згадку щодо власної плідності і продуктивності, які мали місце в минулому;

29. б) власник будинку має згадку щодо алкоголізму та розгульного способу життя, які мали місце в минулому;

30. в) власник будинку має згадку щодо особистих християнських вірувань, які стали для нього «пережитком»

31. Є) Фронтально-дорсальна лінія часу (зад-перед – «крізь час») – латеральна лінія часу («поруч з часом» – зліва - направо)

Ці параметри дозволяють уявити візуальне розташування об’єктів в лінійній площині, і, відповідно, «поруч з часом», який може бути представлений у вигляді лінії, розтягнутої зліва направо, де ліворуч розміщується минуле, в центрі – теперішнє, а праворуч – майбутнє.

На європейській (точніше – євро-американській) лінії часу час піддається опросторовленню, він може калькулюватись (обчислюватись), прискорюватись, уповільнюватись і, здебільшого, має вектор, спрямованість (оскільки відображає спрямованість діяльності). При оцінці відповідних візуальних образів треба приймати до уваги те, що режим економії часу, а також ставлення до нього як до історичного ресурсу. На такій лінії часу минуле здебільшого вже відійшло, а тому все, що розташовано ліворуч, має значення досвіду, який відійшов в історію, а значить, підлягає рефлексії. В той же час все, розташоване праворуч, має значення подій майбутнього і перспективи.

У візуальних композиціях використання європейської лінії часу здебільшого передбачає лінійну планіметрію і раціональне використання простору згідно з принципами симетризованості, компактності, максимальної економії просторових ніш. На індивідуально-психологічному рівні це є корелятивним таким рисам як раціоналізм, формально-логічне мислення, лівопівкульність, абстрактність, просторово-часова знеособленість.

«Англо-американський час прийшов до нас як результат індустріальної революції. Робота конвейера вимагає, щоб всі працівники приходили вчасно. Конвейер вимагає, щоб час був структурований лінійно. На кожному успішному етапі збирання робітник вносить специфічний внесок у виготовлюване обладнання. Англо-європейський час описує час так, ніби одна подія відбувається після іншої. Час сприймається лінійно, і події в часі розташовуються як на конвейері» [Полный курс НЛП, 2007, с.262].

«Футуризація», тобто, перенесення в майбутнє, як правило, здійснюється через розміщення різних візуальних символів в правому верхньому куті будь-якої композиції.

Ілюстративний приклад 6. На листівках (плакатах, рекламних банерах) політичної спрямованості образи об’єктів, що позиціонуються на євро-американській лінії часу, представляють, відповідно, минуле і майбутнє країни. Образи минулого (здебільшого - політичні конкуренти) розміщуються ліворуч, в той час як сам кандидат (провідна політична сила) – праворуч. Тим самим векторизується політичний вибір населення, якому візуально дають зрозуміти, що конкуренти своє віджили і їх день - день вчорашній.

Ілюстративний приклад. Державні прапори трьох країн – Бельгії, Румунії та Франції – містять червону полосу, розташовану вертикально праворуч. На європейській лінії часу таке розміщення виражає відкладену на майбутнє (або ж – футуризовану) політичну агресію. Це, власне, говорить про те, що кожна з зазначених країн може лише демонструвати свої агресивні наміри, проте, навряд чи їх послідовно реалізує.

Фронтально-дорсальна лінія часу представляє собою візуальну вартісність поточного моменту часу, часу, що відбувається тут-і-тепер. Минуле при цьому розташоване позаду і найчастіше не усвідомлюється, а майбутнє візуалізується суб’єктом попереду, як лінія горизонту. Така лінія має назву «лінії крізь час». Час тут не калькулюється і найчастіше не розглядається як ресурс, що створює вартість і є чимось історичним. Тому і розміри об’єктів з точки зору їх лінійної планіметрії не мають особливого значення.

У візуальних композиціях використання арабської лінії часу здебільшого передбачає нелінійну планіметрію, диспропорційність, нефіксованість на калькуляції часу.

Звісно, що цими двома різновидами лінії часу, виділеними в НЛП, не вичерпуються способи соціальної континуації (візуального означення просторово-часових координат). Так, в еліно-візантійській і давньо-руській (а потім – і українській) системі часових координат присутній образ вічного кола (вічного повернення), яке візуалізує час (висловимо, можливо, занадто категоричне судження. Час тут заперечується саме як просторова перспектива далини. Прекрасно пише про це О. Шпенглер:

«Історичне дослідження в самому широкому обсязі, що включає також і всі види психологічно-порівняльного аналізу чужих народів, часів, звичаїв має для душі цілих культур те ж значення, що і щоденники і автобіографії для душі окремої людини. Але антична культура не володіла пам’яттю, історичним органом в цьому специфічному сенсі. «Пам'ять» античної людини – при чому ми, зрозуміло, приписуємо чужій душі поняття, вилучене з власної картини душі,- є дещо цілковито інакше, оскільки тут відсутні минуле і майбутнє в якості упорядковуючих перспектив бадьоріючого життя і все заповнено з рішуче невідомою нам потужністю «чистим теперішнім», яким так часто захоплювався Гете в усіх проявах античного життя, головним чином в пластичному мистецтві. Це чисте теперішнє, найвеличнішим символом якого виступає дорична колона, фактично представляє собою заперечення часу (напрямку)… минуле одразу ж випаровується в деяке надчасове враження полярної, неперіодичної структури - бо саме таким є останній сенс одухотвореної міфотворчості,- тоді як для нашого світовідчуття і внутрішнього погляду воно виявляється періодично ясно розчленованим, цілеспрямованим організмом, що нараховує століття або тисячоліття. Цей фон і надає античному, як і західному, життю його своєрідного забарвлення. Те, що грек називав космосом, було не картиною світу, який зазнавав становлення, а сущого. Отже, сам грек був людиною, яка ніколи не зазнавала становлення, а завжди була.

Тому антична людина, хоча вона у вавилонській і головним чином в єгипетській культурі доволі точно розбиралася в точній хронології і володіла сильним, виявленим у величному спогляданні сузірь та в точному вимірі величезних проміжків часу відчуттям вічності та жалюгідності даної миті, внутрішньо нічого не засвоїла собі з того, що її філософи при нагоді згадують в цьому зв’язку; воно дійшло до них скоріше за чутками, ніж за досвідом. І те, що відкривали блискучі уми, на зразок Гіпарха або Аристарха, які населяли головним чином азійські грецькі місця, було відхилено як стоїчним, так і аристотелівським напрямком думки і взагалі не приймалося до уваги поза вузьким колом фахівців. Ні Платон, ні Аристотель не мали обсерваторії. В останні роки правління Перикла в Афінах шляхом референдуму було прийнято рішення, яке загрожувало кожному, хто поширював астрономічні знання, важкою позовною формою еісангелії. Це був акт найглибшої символіки, в якому знайшла вираження воля античної душі усунути із свого світоусвідомлення будь-який різновид далі» [Шпенглер, 1993, с.135-136].

В інших культурних системах ми також стикаємося із лініями часу, що не мають власне лінеарної конфігурації. Так, в індуїстських та індобуддійських культурах час візуалізується як множинна розсіяність точок, що відповідає стану соціального трансу (надчасовості). Ця надчасовість відповідає доволі умовному ставленню до осідлості і сталого місцяперебування (доволі значна кількість ритуалів індуїстських релігій пов’язана із відрубництвом, відлюдництвом та ізоляцією від суспільства.