0. Ж) Макромасштабування-мікро- (мезо-)масштабування Макромасштабні образи в більшості випадків дають інформацію про міру значущості для психіки або ж соціальної ідентичності певного образу, який своїми розмірами зазнає центрування і пріорітування. Найбільший образ складає центр візуальної композиції не лише в тому відношенні, що він займає найбільший простір, але і в тому, що від нього починається, здебільшого, відповідне смислове тлумачення візуальної композиції.

1. Мікромасштабні образи в більшості випадків дають інформацію про периферійність, секундарність, меншу значущість, у порівнянні з центральними, образів, які включено до композиції. При цьому інтерпретація здійснюється від значень центру, через мезозначення мезообразів (образів середнього розміру) до мікрообразів.

2. Ілюстративний приклад 7. На композиції молодіжного графіті зображено бегемота, зображення якого має найбільший розмір, на периферії від якого розташовано літаючих метеликів. Композиція має рожевий фон, бегемота зображено в зеленому кольорі, метеликів – в білому.

3. В інтерпретації є підстави для висунення гіпотези щодо наявності у художника-автора композиції доволі ригідного інфантильно-психопатичного радикалу, який поєднується із сильно-вираженою перфекціоністською імпульсивністю (риса, яка свідчить про слабку спроможність особи критично ставитись до непродуманих імпульсивних проявів). В даному випадку йдеться про етологічну інтерпретацію центрального образу – бегемота – як візуалізацію психопатично-деструктивних схильностей (в умовах природніх водоймищ бегемоти з легкістю нападають на невеликі човни і судна, своїми зубами розгризаючи дерево і метал). На периферії до цього центрального образу психопатичної ідентичності розташовано образи імпульсивності-легковажності (метелики), які візуалізуються перфекціоністськи, тобто, в білому кольорі. Оскільки ці прояви візуалізовані на рожевому фоні, то можна зробити висновок, що особа сприймає власні інфантильно-психопатичні прояви із відтінком перфекціоністської легковажності і вони стосуються, переважно, сфери уяви.

4. З) Континуальність (просторово-часова зв’язність, логокомпозиційність) – дисконтинуальність (просторово-часова атомарність, розривність, дискомпозиційність)

Суб’єкт, який прагне ізолювати (континуалізувати) або ж з’єднувати (дисконтинуалізувати) в просторі різні об’єкти або ж їх атрибуції, проекує на вибір такого роду тактики композиціонування простору особливості стилю власного мислення, психотипологічні радикали (диспозиції) або ж відносини із об’єктами (ставлення до них).

Особливості мислення у відданні переваги континуальності-дисконтинуальності можуть стосуватись проявів правопівкульності (синтетичності) та лівопівкульності (аналітичності).

Правопівкульність характеризує суб’єкта із загостреним сприйняттям цілісності і унітарності в фізичному просторі. Синтетично можна сприймати те, що має спільний принцип внутрішньої організації і несе в собі ієрархічну логіку (логіку супідрядності макроцентру).

Наприклад, особа, яка будує будинок в «синтетичному стилі» (тобто, їй притаманний синтетичний стиль мислення), облаштовує не лише внутрішній простір і кімнати, але і зовнішні ділянки землі, розміщення господарських садиб, паркану і т.п. Континуальність корелятивна панорамному баченню, тобто, баченню із вищої по відношенню до певного візуального сегменту точки огляду (візуальної метапозиції). Оскільки суб’єкт має можливість і потребу бачити певний сегмент фізичного простору з метапозиції, він є трансцендованим по відношенню до цього простору, тобто, простір не поглинає і не асимілює суб’єкта, а скоріше, суб’єкт реконструює і ремоделює простір у відповідності із власними цілями і потребами.

Правопівкульному моделюванню простору притаманна тенденція до залишення значної чисельності пустот в просторі і намагання залишати резервний простір. Наявність пусток в композиції є свідченням своєрідного просторового страху (топофобії) по відношенню до замкненості, оскільки замкненість суперечила б можливості панорамного бачення.

Оскільки суб’єкт, що розширює просторові межі, має виявляти експансію і агресію, то логічно припустити, що континуальності буде відповідати і більша стенічність (агресивність), а отже, і більш високі показники нонконформності (за умови прояви агресії виявлятиметься скоріше опора на власні референтні уподобання) та конфліктності (схильності до загострення протиріч в тих чи інших ситуаціях). В гендерних стереотипах такого роду ставлення до візуального простору корелюватиме із більш високими показниками маскулінності.

Синтетичність і панорамність, рівно як і відповідна потреба бачення простору з вищої точки, корелює із певними психотипологічними радикалами особи, зокрема паранойяльним, нарцисичним, психопатичним, захисні механізми яких детермінують відповідне ставлення до візуального простору (у психопатичного і паранойяльного психотипів – з позиції опрозорення фізичного простору, у нарцисичного – задля перебування в метапозиції вищості щодо простору).

Ілюстративний приклад 8. Чоловік, зпроектувавши будинок, вирішив позалишати навколо нього значну чисельність вільного простору і пусток: подвір’я залишилося без додаткових господарських будівель, в самому будинку є наявним мінімум меблювання і значної чисельності пустих кімнат і т.п.

Лівопівкульність характеризує суб’єкта із загостреним сприйняттям фрагментарності і парцелярності (частковості) в фізичному просторі. Аналітично можна сприймати те, що має спільний принцип локальної внутрішньої організації і несе в собі гетерархічну логіку (логіку супідрядності окремим мікроцентрам).

Дисконтинуальність корелятивна діорамному баченню, тобто, баченню на площині, а тому і кращій локальній облаштованості окремих візуальних об’єктів. Оскільки суб’єкт не має можливості і потреби бачити певний сегмент фізичного простору з метапозиції, він локалізується на окремих об’єктах і частково втрачає бачення цілісної унітарної композиції. Більше того, композиційність і співвіднесеність об’єктів цікавить його набагато менше, у порівнянні з певними мікротопосами (сегментами мікропростору). Саме тому у лівопівкульних візуальний простір містить менше пустот і більше «захаращений» і «засмічений» різними проміжними мікрооб’єктами, спостерігається певна агорафобія.

Можливості по ремоделюванню макропростору в лівопівкульній стратегії обмежені центруванням на частковостях, спостерігається тенденція до герметизації (замикання), капсуляції і ізоляції різних об’єктів в візуальному просторі.