7.3. Захист прав інтелектуальної власності в рамках угоди trips

Основи створення цивілізованої системи світової торгівлі закладе­но ще 1948 р., коли на відомій Женевській конференції було підпи­сано Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ), метою якої було розроблення та узгодження принципів створення нормативно-правової бази для лібералізації міжнародних торгових відносин. Багаторічні переговори та консультації в рамках ГАТТ завершилися створенням Світової організації торгівлі (СОТ), яка почала діяти з 1 січня 1995 р.

Угода TRIPS є однією з найважливіших угод Світо­вої організації торгівлі (СОТ). Необхідною умовою для вступу України до СОТ було обов'язкове виконання угоди TRIPS. Ця угода визнана світовим співтовариством як пра­вовий документ, що охоплює питання, пов'язані з охороною прав на ОІВ, які розглядаються як товар.

Метою Угоди TRIPS є усунення перешкод на шляху розвитку міжна­родної торгівлі, сприяння забезпеченню ефективного захис­ту прав інтелектуальної власності, з тим, щоб заходи щодо реалізації прав цієї форми власності не створювали пере­шкод для законної торгівлі. Основні положення Угоди побудовано на підставі існуючих міжнародних кон­венцій щодо прав інтелектуальної власності. її положення стосуються таких прав інтелектуальної власності, як автор­ські й суміжні права, товарні знаки, географічні позначення, промислові зразки, винаходи, корисні моделі, топографії ІМС, конфіденційна інформація.

Відповідно до вимог частини III Угоди TRIPS "Захист прав інтелектуальної власності" країни-учасниці зобов'язу­ються забезпечити на своїй території дію таких процедур, які дозволяють здійснювати заходи, що запобігають пору­шенню законодавства у сфері охорони прав інтелектуаль­ної власності та їх недопущення.

Угода TRIPS зазначає, що законодавство кожної країни повинно мати норми, що дозволяли б удати­ся до ефективних дій, спрямованих проти будь-якого по­рушення прав інтелектуальної власності, включаючи тер­мінові заходи для запобігання порушень і правові санкції на випадок подальших порушень. Дана угода передбачає захист прав інтелектуаль­ної власності за допомогою адміністративних процедур, цивільно-правові способи захисту прав, а також карні про­цедури і штрафи, що можуть бути застосовані до порушни­ків прав.

Теоретичні запитання

1. Завдання Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

2. Програмні міжнародні угоди.

3. Положення Паризької конвенції про охорону промислової власності.

4. Принципи Бернської конвенції про охорону літературних і худож­ніх творів.

5. Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення (Римська конвенція).

6. Класифікаційні міжнародні угоди.

7. Особливості Гаазької угоди.

8. Лісабонська угода.

9. Положення договору РСТ.

10. Особливості угоди TRIPS.

Тема 8. Комерціалізація та передавання прав на оів

8.1. Загальні відомості щодо способів комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності

8.2. Передавання права власності на ОІВ

8.3. Суть та значення ліцензування. Види ліцензійних договорів

8.4. Опціонні договори у ліцензійній торгівлі

8.5. Передавання ноу-хау

8.6. Інші форми передавання та придбання технологій на комерційній основі

8.7. Теоретичні запитання

Жодна, навіть найбільша промислово розвинена країна за сучасних умов не може забезпечити самотужки повноцінний науковий пошук і розробку проблем одночасно на всіх на­прямках науки і техніки. Відповідно до підвищення економіч­ної ролі науки, перетворення її на безпосередню продуктивну силу, масштаби і рівень наукових досліджень і розробок знач­ною мірою визначають політичну й економічну роль кожної країни у світовому господарюванні.

Підтримка нових розробок на високому міжнародному рівні конкурентоспроможності є практично неможливою без вико­ристання науково-технічних надбань. Обмін науково-технічними досягненнями на міжнародному рівні являє собою комплекс взаємин економічного, правового і політичного характеру. Специфіка цих відносин, що є частиною економічної діяльності країни, потребує відокремлення їх в особливий вид науково-технічної діяльності з установленням їхнього змісту і тенденцій розвитку - факторів, які впливають на їхню ефективність. Такими відносинами визначають комерціалізацію об’єктів інтелектуальної власності.

Очевидно, що процеси створення та захисту об’єктів інтелектуальної власності (ОІВ) повинні об’єктивно забезпечувати певний економічний ефект від таких процесів. Саме у процесі комерціалізації ОІВ отримується економічна вигода – прибуток власником ОІВ, що і обумовлює необхідність їх розробки та впровадження. Як зазначають фахівці, метою комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності є отримання прибутку за ра­хунок використання об'єктів права інтелектуальної власно­сті у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Загалом, комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу пе­ретворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар.

Основними способами комерціалізації об'єктів пра­ва інтелектуальної власності є:

- використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;

- внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

- передавання прав власності на об'єкти інтелектуальної власності;

- передавання прав на використання об'єктів інте­лектуальної власності третім особам.

Для практичного здійснення вказаних шляхів коме­рціалізації, особливо двох перших, необхідно також знати, як розрахувати вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності та як поставити їх на бухгалтерський облік підприємства. Розглянемо докладно усі із зазначених способів.

Використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві

Вважається, що комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь при­буток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишається у правовласника ОІВ. Оскільки обсяг виробленої продукції може бути ве­ликим, то і прибуток, що надходитиме від її реалізації, мо­же у багато разів перевищувати вартість прав на ОІВ у разі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав вла­сності на ОІВ.

Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі ус­піху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.

 Внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства

Чинним законодавством України (ГКУ) передбачено можливість використання нематеріальних активів (у тому числі і ОІВ) при формуванні статутних капіталів нових господарських товариств. Отже, інтелектуальну власність можна вносити до статутного ка­піталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінно­стей, для чого необхідна лише добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної власності в статутному капі­талі дозволяє:

• сформувати значний за своїми розмірами стату­тний капітал без відволікання коштів й забезпе­чити доступ до банківських кредитів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

• амортизувати інтелектуальну власність у стату­тному капіталі і замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собі­вартість продукції, тобто капіталізувати інтелек­туальну власність;

• авторам і підприємствам - власникам інтелекту­альної власності - стати засновниками (власни­ками) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.

Внесення прав на ОІВ до статутного капіталу за­мість "живих грошей" надає також:

• право на отримання частки прибутку (дивіден­дів);

• право на участь в управлінні підприємством че­рез загальні збори правління;

• право на отримання ліквідаційної квоти у разі лі­квідації підприємства тощо.

Передавання прав власності на об'єкти інтелектуальної власності

Якщо правовласник не передбачає використовувати об'єкти інтелектуальної власності у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємс­тво, він може передати повністю або частково права влас­ності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі. Майнові права на об'єкт права інтелектуальної вла­сності є сукупністю права володіти, користуватися і розпо­ряджатися цим об'єктом.

Передавання права власності на об'єкт інтелектуальної власності означає зміну власника цього об'єкта. Після цього сторона (фізична або юридична особа), що передала права на запатентоване технічне рішення, повністю їх втрачає, а сторона, яка стає власником цього рішення, набуває всіх ви­ключних прав, що виникають у зв'язку з видачею охоронного документа на об'єкт інтелектуальної власності.

Юридичний документ, який засвідчує факт передавання прав, зазвичай називається «актом передачі прав» або «пе­редачею прав» і підписується представниками обох сторін. Продаж прав у повному обсязі здебільшого прово­диться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного до­кумента - патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Передавання прав на використання об'єктів інте­лектуальної власності третім особам

Даний спосіб комерціалізації ОІВ є найбільш популярним, оскільки залишає права власності в особи – патентовласника, але не зобов’язує його до освоєння результатів власних науково-дослідних розробок у виробництві. Даний спосіб передбачає декілька видів комерціалізації ОІВ. Найбільш поширені з них наступні: