4.5. Припинення дії патенту та визнання його недійсним

Власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати пу­блікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

Дія патенту (деклараційного патенту) припиняється в разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності (дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено). Збір за підтримку чинності патен­ту (деклараційного патенту) на винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель не сплачується.

Патент може бути визнано недійсним повністю або част­ково в разі:

• невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовами патентоспроможності;

• наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було в поданій заявці;

• неподання заявником заявки до Установи й неповідом­лення Установи про свої наміри здійснити патенту­вання винаходу (корисної моделі) в іноземній державі перед поданням заявки на одержання охоронного документа на цей винахід (корисну модель) у відповідні установи іноземних держав.

Якщо патент чи його частину визнано недійсними, Уста­нова повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені.

Якщо права власника патенту порушено, він може вимагати:

• припинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення його прав, і відновлення стану, що існував до по­рушення прав;

• стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи;

• відшкодування моральної шкоди;

• застосування інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника патенту.

4.6. Теоретичні запитання

1. Що таке патент?

2. Деклараційний патент?

3. Патент та деклараційний патент на секретний ОІВ.

4. Терміни дії патенту та деклараційного патенту на ОІВ в Україні.

5. Вимоги щодо надання правової охорони ОПВ.

6. Право на одержання петенту.

7. Формальна експертиза на отримання патенту.

8. Кваліфікаційна експертиза на отримання патенту.

9. Права та обов’язки, що випливають з патенту.

10. Умови визнання патенту недійсним.

Тема 5. Правова охорона та захист об’єктів інтелектуальної власності

5.1. Значення захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності

5.2. Дії, що визнаються порушенням права ін­телектуальної власності

5.3. Забезпечення захисту патентних прав, авторських і суміжних прав

5.4. Форми, порядки та способи захисту права інтелектуальної власності

5.5. Інтелектуальна власність та INTERNET

5.6. Теоретичні запитання

5.1. Значення захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності

Очевидно, що створення складної і дорого вартісної систе­ми інтелектуального права і поширення інформації про охоронні до­кументи на об'єкти інтелектуальної власності не матиме жодного сенсу за умов, якщо влас­ники цих прав не будуть мати можливість забезпечити оптимальний за­хист своїх прав. Відомо, що об’єкти ІВ, а саме, їх наявність, обсяг, вартість, темпи створення та застосування є вагомим чинником, що впливає на зростання капіталізації компанії, що їх застосовує. Загострення конкурентної боротьби у сучасному світі висуває на передові позиції питання саме конкурентоспроможності у сфері нематеріальних активів. Компанії з більшої, у порівнянні з іншими, часткою нематеріальних активів у своєму капіталі є більш дорожчими з позицій ринкової вартості. Конкурентна боротьба переходить з поля товарно-ринкової у поле інтелектуальної. Тепер наявність конкурентних переваг «другого» порядку забезпечують вище капіталізацію, ніж обсяги виробництва сталого асортименту продукції чи вихід з нею на нові ринки.

Все це обумовлює особливу актуальність таких питань як захист прав на об’єкти інтелектуальної власності. Правовласники повинні мати можливість запобіг­ти можливому порушенню прав і компенсувати втрати, що виникають унаслідок їх порушення.

Після того як об'єкт інтелектуальної власності ство­рений і охоронним документом закріплені на нього права, настає важливий етап у його життєвому циклі - включення в господарський оборот. Саме на цьому етапі об'єкт інте­лектуальної власності приносить правовласнику прибуток чи іншу користь, тобто, заради чого він і був створений. Однак, як тільки інформація про об'єкт інтелектуальної власності стає відомою несумлінним конкурентам, у них виникає спокуса використати його у своїх інтересах. При цьому порушник прав знаходиться в більш вигідних умо­вах, чим правовласник: він не несе витрат на стадії ство­рення та охорони об'єкта інтелектуальної власності.

Крім того, він може мати готову виробничу базу для використан­ня об'єкта інтелектуальної власності, у той час, як правовласник повинен ще витратити час і ресурси на її створен­ня. Тому порушник прав може швидше випустити продук­цію з використанням об'єктів інтелектуальної власності і просунути її на ринок по більш низькій ціні, чим правоволоділець об'єкта інтелектуальної власності. Такий розвиток подій не тільки порушує права конкретного правоволодільця, але має і серйозні наслідки для суспільства в цілому, сповільнюючи його соціальний і економічний розвиток і ускладнюючи цивілізоване співробітництво з іншими краї­нами.

У наш час фактор захисту прав здобуває особливо великого значення ще й тому, що у зв'язку зі швидким розвитком технологій, з'явилася можливість порушення прав у надзвичайно великих обсягах, що були неможливим раніше. Тому без належної правоохоронної інфраструктури, що забезпечує як захист прав, так і обмеження можливості одержання аналогічних прав іншими, система охорони інтелектуальної власності не може вважатися ефективною.

Звертаючись до історії, слід зазначити, що майже до середини XIX століття одержати охорону інте­лектуальної власності, і в першу чергу промислової, у різних державах світу було досить важко, оскільки закони в цих державах дуже відрізнялися один від одного. Більше того, патентні заявки доводилося подавати у всіх державах, у яких здійснювалося патентування, в один і той же час з метою уникнення передчасної публікації заявок в одних державах, що позбавляло новизни об'єкта в інших. Крім того, у міру того, як дедалі більше держав водночас створювали свої системи захисту об'єктів інтелектуальної власності, виникло загальне бажання гармонізувати відповідні закони на міжнародному рівні.

Початком реалізації цих ідей вважають 1873 р., коли уряд Австро-Угорської імперії запропонував іншим державам взяти участь у першій міжнародній виставці винаходів у Відні. Тоді деякі держави відмовилися від участі в ній через неадекватну правову охорону винаходів, що демонстрували­ся на виставці. Занепокоєний станом у цій сфері Віденський конгрес з патентних реформ цього ж року прийняв головні принципи патентування винаходів.

Як наслідок Віденського конгресу, у Парижі 1878 р. було проведено Міжнародний конгрес з промислової власності, результатом якого було рішення про скликання міжнарод­ної конференції з метою розроблення гармонізованих вимог до національних законодавств у цій сфері. Така конференція відбулася 1880 р. у Парижі. На ній було підготовлено проект документа, який незабаром став основою однієї з найваж­ливіших угод - Паризької конвенції з охорони промислової власності. Цю конвенцію було остаточно схвалено й прийня­то 1883 р. у Парижі.

Пізніше було прийнято ще п'ять спеціальних угод, які стали розвитком ідей і принципів, закладених Паризькою конвенцією:

• Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська угода, 1891 р.);

• Мадридська угода про недопущення фальшивих або та­ких, що можуть ввести в оману, позначень товарів (1891 р.);

• Гаазька угода про міжнародне депонування промисло­вих зразків (Гаазька угода, 1925 р.);

• Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг з метою реєстрації знаків (Ніццька угода, 1957 р.);

• Лісабонська угода про охорону найменування місць по­ходження та їх міжнародної реєстрації (Лісабонська угода, 1958 р.).

• На Дипломатичній конференції в Стокгольм; 1967 р. під­писано конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію ін­телектуальної власності. З 1974 р. ВОІВ одержала статус спеціалізованої установи ООН. Діяльність ВОІВ спрямовано на сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому сві­ті шляхом співробітництва між державами й міжнародними організаціями, а також на забезпечення адміністративного співробітництва між союзами у сфері охорони інтелектуаль­ної власності.

В Україні діють такі законодавчі акти по захисту інтелектуальної власності, як закони України:

• "Про авторське право і суміжні права",

• "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг",

• "Про охорону прав на промислові зразки",

• "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі",

• "Про охорону прав на зазначення походження товарів",

• "Про охорону прав на сорти рослин",

• "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем".

Норми щодо регулювання відносин інтелектуальної власності містяться також в інших законах, наприклад законах України:

• "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних",

• "Про особливості державного регулювання діяльності суб`єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування",

• "Про племінну справу у тваринництві",

• "Про науково-технічну інформацію",

• "Про лікарські засоби" тощо.

Крім того, при регулюванні відносин інтелектуальної власності у разі необхідності застосовуються міжнародні договори у сфері інтелектуальної власності, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.