- •Тема 1. Ринок праці й механізм його функціонування. Зайнятість населення. Безробіття. Політика зайнятості
- •1.1. Поняття ринку праці, його елементи і функції
- •1.2. Структура, типи і сегменти ринків праці
- •1.3. Поняття та види зайнятості
- •1.4. Безробіття і його види
- •Регулювання зайнятості населення
- •Політика та програми сприяння зайнятості
- •Контрольні запитання
- •Література
- •Тема 2. Соціально-трудові відносини та соціальне партнерство
- •2.1. Поняття і сутність соціальної політики
- •2.2. Система соціального захисту і соціальної забезпеченості
- •2.3. Соціальне партнерство, його сутність у ринкових умовах
- •Література
- •Тема 3. Трудові ресурси. Персонал підприємства
- •3.1.Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів
- •3.2. Поняття, принципи, структура управління персоналом
- •Планування персоналу
- •Розвиток персоналу
- •Оцінювання персоналу
- •3.6. Вартість робочої сили. Рівень життя й доходи населення
- •Література
- •Тема 4. Продуктивність праці та трудомісткість. Методи визначення і види
- •4. 1. Сутність продуктивності і продуктивності праці
- •4.2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці
- •4.3. Поняття і сутність факторів продуктивності
- •4.4. Резерви підвищення продуктивності праці
- •4.5. Програми управління продуктивністю праці
- •Література
- •Тема 5. Науково-методологічні основи та форми організації праці.
- •5.1. Сутність і завдання організації праці
- •5.2. Поділ і кооперація праці на підприємстві
- •5.3. Організація та обслуговування робочих місць
- •5.4. Умови праці та фактори їх формування
- •Контрольні запитання
- •Література
- •Тема 6. Основні положення технічного нормування праці. Види норм і нормативів. Регулювання робочого часу
- •Робочий час. Режим праці та відпочинку
- •6.2. Сутність нормування праці та його значення
- •6.3. Об'єкти нормування праці
- •6.4. Норми затрат праці
- •Література
- •Тема 7. Організація та методи проведення нормативних спостережень за виробничими процесами. Методи нормування праці
- •7.1. Організація та методи проведення нормативних спостережень за виробничими процесами
- •7.2. Методи встановлення норм
- •Література
- •Тема 8. Мотивація трудової діяльності. Заробітна плата в умовах ринкової економіки. Регулювання заробітної плати
- •8.5. Договірне регулювання заробітної плати
- •Література
- •Тема 9. Тарифна система в Україні. Форми і системи оплати праці. Формування та планування фонду оплати праці на підприємстві. Форми статистичної звітності з праці
- •9.1. Тарифна система та її призначення
- •9.2. Доплати і надбавки
- •9.3. Загальні поняття систем оплати праці
- •9.4. Оплата праці державних службовців
- •9.5. Формування та планування фонду оплати праці на підприємстві
- •9.6. Правила ведення статистичного обліку з праці
- •Література
- •Термінологічний словник
9.2. Доплати і надбавки
На підприємствах застосовуються різні доплати й надбавки, які є змінною частиною тарифної системи і залежать від виробничих умов. Згідно із Законом України “Про оплату праці” умови запровадження і розміри надбавок, доплат, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральними та галузевими (регіональними) угодами. Застосування доплат і надбавок та їх розміри обмежуються економічною та соціальною доцільністю і фінансовими можливостями підприємства.
Диференціацію заробітної плати залежно від умов праці визначають два фактори - компенсаційний і стимулюючий.
Компенсаційний фактор пов'язаний з тим, що праця в найбільш шкідливих умовах, з більшими затратами фізичної енергії потребує певної компенсації за відхилення від нормальних умов, її кількісна величина може бути одержана, виходячи із відмінностей у затратах фізичної енергії, частки продуктів харчування в загальному обсязі споживання працівниками і частки компенсаційних продуктів у загальній вартості продуктів споживання.
Стимулюючий фактор сприяє забезпеченню вищої оплати праці в несприятливих умовах. Конкретні розміри доплат за умови праці визначаються на основі атестації робочих місць і оцінювання фактичних умов зайнятості робітників на цих місцях. На підприємствах установлюють такі розміри доплат: за роботу у важких та шкідливих умовах - до 12 %, а за роботу в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці - до 24 % тарифної ставки (посадового окладу).
Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, не нижче 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.
Для обчислення додаткової оплати праці за роботу в нічний час погодинні тарифні ставки визначаються для робітників, праця яких оплачується за денними тарифними ставками, діленням денної ставки на відповідну тривалість робочого дня (в годинах), установлену для даної категорії робітників законодавством. Для робітників, праця яких оплачується за місячними ставками (окладами), погодинні тарифні ставки розраховуються діленням місячної ставки (окладу) на кількість робочих годин згідно з календарем у даному місяці.
Доплата за суміщення професій (посад) і виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюється на умовах, передбачених у колективному договорі. Основною умовою установлення цих доплат є робота за основною і суміщеною професіями згідно з нормами затрат праці, а також якісне й своєчасне виконання робіт за основною і суміщеною професією.
У разі застосування бригадної форми організації праці здійснюється доплата бригадирам, які не звільнені від основної роботи, за керівництво бригадою. Ці доплати за чисельності бригади від 5-ти до 10-ти осіб становлять 10 %, понад 10 осіб - 15 % тарифної ставки за умови виконання всією бригадою норм виробітку в середньому за місяць.
Існують доплати за роботу в понаднормований час. До понад-нормованого часу належить час, відпрацьований у звичайний робочий день понад тривалість, установлену для даної професії; час, відпрацьований у передвихідні і передсвяткові дні понад установлену тривалість; час, відпрацьований у ті дні, які за установленим графіком мають бути вихідними. Понаднормовані роботи обмежені і можуть виконуватися лише з дозволу профспілкового комітету. Для кожного робітника й службовця вони не повинні перевищувати 120 год. на рік і 4 год. протягом двох днів підряд. До цих робіт не можуть залучатися вагітні жінки, матері, котрі годують дітей, підлітки. Розмір доплат установлюється від 50 до 100 % тарифної ставки.
Уведення надбавок за професійну майстерність створює новий стимул для підвищення кваліфікації. Основними критеріями професійної майстерності є такі: висока якість праці, систематичне виконання норм виробітку й нормованих завдань, точне дотримання технологічної і виробничої дисципліни, суміщення професій і операцій. Надбавки установлюються працівникам, які пропрацювали на підприємстві не менше одного року, й визначаються поетапно. Розмір надбавки може підвищуватися один раз за рік.
Розмір доплат має визначатися двома-трьома кількісними показниками з урахуванням особливостей виробництва, на окремих підприємствах доцільно конкретизувати показники високої професійної майстерності.
Удосконалення чинної тарифної системи полягає в подальшому створенні єдиних уніфікованих умов оплати праці всіх категорій працівників на основі створення і використання єдиної тарифної сітки (ЄТС).
Основними принципами побудови єдиної тарифної сітки є:
- охоплення єдиною тарифною шкалою всіх працівників підприємств, організацій;
- групування професій і посад за ознакою спільності виконуваних робіт (тобто, в одну групу відокремлені посади технічних виконавців, спільні для підприємств усіх галузей; посади професіоналів, фахівців, загальні для підприємств усіх галузей; посади професіоналів, фахівців, які специфічні для підприємств різних галузей; посади керівників підрозділів з адміністративно-державними функціями, котрі спільні для підприємств усіх галузей; посади керівників підприємств та структурних підрозділів, підприємств різних галузей);
- усі роботи різняться ступенем складності, що спричиняє віднесення професій і посад до певного розряду за оплатою;
- вихідна тарифна ставка відповідає мінімальній заробітній платі.
Особливістю організації оплати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців на основі використання єдиної тарифної сітки є відмова від «вилки» окладів і перехід до фіксованих окладів, які відповідають установленим тарифним коефіцієнтам. Основою диференціації окладів є рівень складності робіт і відповідальності.
При побудові ЄТС на підприємстві необхідно брати за основу діючі на ньому тарифні ставки оплати праці робітників і посадові оклади професіоналів, фахівців і службовців, передбачені штатним розписом, дані щодо розмірів місячної заробітної плати робітників за професіями і розрядами, а також професіоналів, фахівців, технічних службовців за посадами й кваліфікаційними категоріями.
У цій сітці наводиться номенклатура працівників підприємства, а саме:
робітники; технічні службовці; фахівці; професіонали; керівники.
Тарифікація працівників проводиться на основі атестації. Під час переходу до організації оплати праці працівників на основі ЄТС велике значення має їх тарифікація, особливо для категорії професіоналів, фахівців і технічних службовців, тарифікація яких раніше не проводилася.
Тарифікація професіоналів, фахівців і технічних службовців, тобто визначення розрядів оплати праці конкретних працівників, здійснюється в процесі їх атестації.
У положеннях щодо атестації, які розробляються на підприємствах, необхідно передбачати конкретні кількісні та якісні характеристики за кожним із показників, що ураховуються під час оцінювання кваліфікації і професійної компетентності працівників.