
- •2. Науки про текст. Семіотика, риторика, герменевтика, лінгвістика, теорія дискурсу.
- •5. Трактування тексту у семіотиці. Текст як синтагматична сутність.
- •6. Структура знака за ф. Де Соссюром. Складники і відношення у структурі знака.
- •7. Різновиди знаків за класифікацією ч. Пірса.
- •8. Денотат і конотація.
- •9. Теорія інтертекстуальності. Інтермедіальність
- •11. Поняття міфу у масовій комунікації.
- •12. Символ. Символ та ідентифікація. Види символів у мк.
- •13. Ідентичність і текст. Параметри Ідентичності та їх вияв у тексті.
- •Тип медіа і особливості тексту. Розвиток інформаційних технологій і …
- •19.Структура тесту. Види структур.
- •21. Поняття тексту і дискурсу: спільне та відмінне. Вагомість контекстуально-прагматичних характеристик у теорії дискурсу.
- •22. Дискурс як риторично-функціональний тип мовлення. Залежність між функцією і структурою дискурсу. Види дискурсів.
- •23. Контекст дискурсу. Елементи контексту. Інтертекст, спів текст, контекст, підтекст.
- •24.Види текстів. Буттєвий та лінгвістичний контекстів.
- •25. Звязність тексту.Смислова і формальна цілісність, когерентність і когезія.
- •Асоціативний і логічний типи зв'язності у тексті.
- •Когерентність як відповідність тексту єдиній смислогенеративній схемі. Рівні когерентності: глобальна, епізодична, локальна.
- •30. Типи заголовків. Поняття заголовкового комплексу.
Тип медіа і особливості тексту. Розвиток інформаційних технологій і …
Залежно від орієнтації повідомлень на певний сенсорний канал, медіа класифікують на групи:
- аудіальні медіа – розмовне мовлення (первинна технологія на основі здатності до відтворення звуку), телефон, телеграф, магнітофони, аудіокасети, радіо;
- візуальні медіа – малюнок, алфавіт (первинна технологія переведення аудіальних сигналів у візуальні), книга, фотографія, друкована періодика, ксерокопіювання;
- аудіовізуальні медіа – фільми, телебачення, кабельні системи, Інтернет;
- комунікативне пристосування на основі тактильних кодів – алфавіт Брайля для потреб людей із вадами слуху і зору.
Отож, сучасна теорія комунікативних зв’язків значно розширює концепт медіа, поставивши засоби масової комунікації в один ряд з їх архаїчними попередниками, а також будь-якими технологіями індивідуального самовираження. При такому широкому погляді відкривалася панорама здійснюваного людством єдиного інформаційного проекту: епоха клинопису на глиняних табличках і епоха електронних ЗМК ставали єдиним цілим в континуумі комунікаційної історії, татуювання на тілі за функціональним критерієм виявляло свою спорідненість із оголошенням в газеті, а будівля – застигла в камені інформація про час її створення – видавалася таким же переконливим посланням із минулого у майбутнє, як і писаний документ. “Від там-таму – до Інтернету” – так описує шлях розвитку комунікативних засобів польський теоретик медіа Т. Гобан-Клас.
Медіа класифікують не лише за еволюційним, а й за функціональним критерієм – залежно від виду комунікації:
масові медіа: пристосування, які забезпечують надходження повідомлень до великих аудиторій – телебачення, газети, журнали, книги;
групові та організаційні медіа: засоби для розширення можливостей групової та організаційної комунікації – телефони, інтеркоми, пейджингові системи, комп’ютери;
інтерперсональні медіа: засоби, використовувані для розширення міжособистісної взаємодії – листи, вітальні листівки, телефони, електронна пошта;
інтраперсональні медіа: пристосування, які розширюють можливості внутріособистісної комунікації – вебсистема, магнітофон, програвач, домашнє відео, щоденник, дзеркало [17].
Передбачуваною особливістю нового покоління медіа має бути їх діалогічний, інтерактивний характер. Уже сьогодні двосторонні медіа – комп’ютерні ігри, Інтернет – дають змогу користувачеві самому визначати стратегії спілкування, посилено культивують двосторонню взаємодію (чати, імейл-семінари і конференції).
Значення слова “медіа” в українській мові не зберігає того тісного зв’язку із поняттям “посередництво”, яке воно має у мові-джерелі і з якого зарубіжні автори висновують теорії “медіатизованого суспільства”, тобто такого, у якому медіа допомагають виконувати функцію узгодження інтересів різних його частин. Але посередницька і об’єднувальна роль засобів масової інформації зрозуміла і без десигнативної метафоричності їх іншомовного синоніма.
Розвиток інформаційних технологій Згідно зі схемою Ф. Вільямса, історію людства – починаючи із часу появи виду Homo Sapiens до 2000 року – прийнято за 24 години, тобто за добу. “День, що складається із 360 століть”, був наповнений безперервною еволюційною роботою:
00 год. 00 хв. – 36 тис. р. до н. е. – звукова мова виду Homo Sapiens
8 год. 00 хв. – 22 тис. р. до н.е. – наскельний живопис
20 год. 00 хв. – 4 тис. р. до н. е – писемність у Шумері піктографічно-ієрогліфічного типу
21 год. 28 хв. – 1 тис. р. до н. е – алфавіт, поширення буквено-звукового письма
23 год. 38 хв. – 1453 р. н. е. – початок книгодрукування, “Біблія” Гутенберга
23 год. 55 хв. 02 сек. – 1876 р. – телефон (А. Белл)
23 год. 55 хв. 24 сек. – радіотелеграф (Г. Марконі)
23 год. 55 хв. 47 сек. – 1895 р. – радіо, кінокамера (О. і Л. Люм’єри)
23 год. 56 хв. 20 сек. - 1927 р. – телебачення
23 год. 57 хв. 40 сек. – 1942 р. – електронний комп’ютер
23 год. 57 хв. 52 сек. – 1947 р. – транзистор
23 год. 58 хв. 02 сек. – 1951 р. – кольорове телебачення
23 год. 58 хв. 16 сек. – 1957 р. – запуск першого супутника
23 год. 59 хв. 11 сек. – 1982 р. – поширення персональних комп’ютерів, мобільного зв’язку