5. Трактування тексту у семіотиці. Текст як синтагматична сутність.

Концепт тексту у семіології використовують на означення спільної ідеальної сутності усіх соціокультурних практик. Визначивши мову через поняття знака, Ф. де Соссюр через посередництво цього поняття прирівняв її до інших сигніфікативних комплексів: систем технічних позначень, політичних формул, військових сигналів. 

Мову  у семіології характеризують як парадигматичну сутність - впорядковану за певним принципом систему. Фонеми і їх позначення в алфавіті, лексичні елементи, зафіксовані у словнику «і нічної мови, граматичні форми одного слова, граматичні правила.

Механізм  мовлення реалізовується завдяки  синтагматичному порядку - поєднанню елементів парадигми згідно із визначеним структурним принципом. Так із букв складаються слова, із слів -речення. Кожен текст, епізод мовлення - це синтагматична форма існування системи - парадигми.

Принцип зв'язку парадигми (сукупності елементів) і синтагми (способу організації елементів) залишається незмінним для знакових систем, що належать різним видам людського досвіду:

Парадигма Синтагма

алфавіт написане слово

лексика осмислена фраза

ноти акорд

дорожні знаки регулювання на перехресті

меню вибір страв на вечерю

гардероб комплект святкового одягу

Якщо  сукупність знаків невербальної природи  і правил їх поєднання є "мовою"', то ситуативно зумовлену групу і комбінацію таких знаків цілком природно вважати текстом. Справді, текстом у семіології називають не лише осмислене поєднання речень, а й будь-які комплекси елементів, здатних передавати інформацію: фільми, телепрограми, моду, їжу, одяг, поведінку, ритуали тощо. 

У семіотиці  прийнято говорити про тексти тіла і зовнішності як комунікативний засіб, який володіє різноманітними виразови ми можливостями. Психологи стверджують, що в інтерперсональній і   іміікації до 80 відсотків інформації співрозмовники сприймають за допомогою невербальних сигналів. 

Знаки і коди експресивної комунікації засобами тіла належать до кількох основних груп:

1. Фізичний контакт, доторк (у діапазоні значень від еротики до насильства);

2. Проксеміка, тобто взаємодія із фізичним оточенням, визначення особистого простору, дистанція між мовцями, норми якої, за свідченням культурантропологів, суттєво різняться у кожній етнічнії групі: доволі близька відстань між мовцями, яка властива для  міжособистісного спілкування, зокрема й ділового, арабів, для бриіпиців уже є інтимною;

3. Спрямованість погляду і вираз очей, контактність погляду і кут повороту до співрозмовника;

4. Зовнішній вигляд — фізичні характеристики і тип вбрання;

5. Кінесис, тобто мова жестів;

6. Вокалістичний тип і фон мовлення, інтонація.

6. Структура знака за ф. Де Соссюром. Складники і відношення у структурі знака.

За Ф. де Соссюром знак становить собою  поєднання концепта і звукообразу. Ці два елементи умовної будови він  називав означуваним (signified) і означником (signifier).

Синонімічні ряди термінів на позначення структури знака у семіологічній теорії:

Означуване	Означник
Поняття	Слово, звукообраз
План  змісту	План вираження
Концепт	Медіатор
сигніфікат(signified)	сигніфікат(signifier)

Означуване  і означник співвідносяться не як звукообраз і референт (об’єкт), а як звукообраз і поняття про об’єкт (означуване слово «бик» не тварина бик, а її ментальний образ).

Структуру й обсяг означуваного (концепту) визначають через ситуацію, контекст. Взаємодія означника і означуваного в дискурсі властиво і породжує знак. Процес становлення взаємозалежності між двома компонентами знака у семіології називається сигніфікацією. Це поняття характеризує знак як динамічну мовленнєву сутність.

Стосунки  між означником і означуваним  – і це засаднича теза семіологічної теорії – довільні, строго не фіксовані і раціонально не вмотивовані. Не можливо логічно обґрунтувати зв'язок між ними. Приклад цього: різні назви одного й того ж поняття у різних мовах. Означник і означуване не лише не тотожні, а й не симетричні, тому їх стосунки не позбавлені конфліктності.

Незбіжність означуваного і означника у масштабній інтерпретації: як означуване не дорівнює означникові, так смисл тексту не дорівнює простій сумі лексичних  компонентів, з яких він утворений.