
- •1. Зародження літературозн. Як поетики та риторики в Античність.
- •2. Основні ідеї «Поетики» Аристотеля.
- •3. Унормованість поетичної творчості Горацієм у «Посланні до Пісонів».
- •4. Н. Буало як теоретик класицизму.
- •5. Розвиток нормативних поетик в Європі та в Україні.
- •6. Початок філософсько-естетичних рефлексій щодо літератури.
- •7. Зародження та розвиток академічного літературознавства.
- •8. Основні течії академічного літературознавства у першій половині 19 ст.
- •9. Академічне літературознавство в 2-й половині 19 ст.
- •10. Якісні перетворення у літературознавстві кінця 19 – початку 20 ст.
- •15. Творчість ф.Ніцше: конц. Аполонів (а). Та діонісій (д). Початків у мистецтві.
- •14. Філософські основи європейського модернізму та їхнє відображення в літературознавстві.
- •11,12 Літературознавство і літ.Критика доби модернізму і хХст.
- •13. Сучасні розгалудження науки про літературу.
- •17. Основні ідеї Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.
- •20. Поступ герменевтики у працях Гадемара.
- •18. Розвиток герменевтики як методології пізнання художнього тексту.
- •16. Специфіка аналізу мистецьких творів і літературного процесу із застосуванням концептів Ніцше.
- •17. Основні ідеї Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.
- •19. Концепти р. Інгардена щодо форми пізнання літературного твору.
- •16. Специфіка аналізу мистецьких творів і літературного процесу із застосуванням концептів Ніцше.
- •21. Психоаналіз з. Фройда та його вплив на літ-во
- •22. Вчення про Едіпів комплекс та науку про літ-ру
- •23. Потяг до смерті (танатос) та втілення його у практиці майстрів красного письменства
- •24. Теорія архетипів к.Г. Юнга: вплив на розвиток архетипної критики
- •31. Подальший розвиток ідей Бахтіна (концепція інтертекстуальності Крістевої)
- •32. Структуралізм як дослідницький метод у літ-стві.
- •33. Структуралістський етап творчості Барта.
- •34. Наратологія як наука про оповідні структури.
- •35. Методологія семіотичних студій у літературознавстві.
- •36. Особливості семіотики ю.Лотмана та представників Тартуської школи.
- •39. Деконструктивістські стратегії ж.Дерріди.
- •40. Роль і місце теорії літератури в контексті гуманітарних наук за Поль де Маном.
- •46 Поняття література та літературність
- •47 Образна природа мистецтва слова
- •48 Взаємовідносини худ літ ті її реципієнта в історичній площині
- •49 Основні функції художньої словесності
- •50 Основні види худ літ в історичній площині й сучасної худ літ.
- •51. Історизм поняття автор.
- •52. Автор у творі й автор як реальна особа.
- •53. Реципієнт: слухач, глядач, читач.
- •54. Що таке «історія літ-ри»: різні концепти витлумачення цього поняття.
- •55. Особл – ті визначення літературної епохи й літературної доби.
- •56. Різні концепції поняття «літературний стиль»
- •57. Традиційний науковий апарат вивчення курсу «Історія літератури» та його можливі інтерпретації.
- •58. Парадигма літературного процесу д. Чижевського
- •59. Основні стадії розвитку літератури в Європі та Америці. Специфіка ін. Регіонів
- •60. Модернізм у художній літературі кінця 19-20 ст.
1. Зародження літературозн. Як поетики та риторики в Античність.
Європейська наука про літературу почалася з Аристотеля, оскільки він є автором “Поетики”, “Риторики” і “Метафізики”, де відбувається формування літературознавчих дисциплін таких як теорія літ., стилістики і особливо поетики.
В рамках риторики відбувається формування теорії прози і стилістики (крім «Риторики» Арістотеля, твори Сократа, Цицерона, Квінтіліана «Про освідченість оратора»).
У своїй роботі «Наука поезії» Горацій намагався створити правила як правильно складати худ. текст.
Ксенофонт вважається творцем худ. прози.
2. Основні ідеї «Поетики» Аристотеля.
Головним предметом досліджень трактату є наслідувальне (подражательное) мистецтво трагедії. Дійові особи введені в трагедію, щоб відобразити яку-небудь подію, а не якість або характер. Першою за необхідністю частиною трагедії є декорації, на другому місці музична композиція, і лише на третє місце Аристотель ставить словесне вираження. Для досягнення максимального ефекту сюжет має відображати перехід людини від щастя до нещастя, а не навпаки. Суть трагедії полягає в очищенні через страх і співчуття (катарсис).
Аристотель відштовхується від етичного розуміння краси і бачить прекрасне в самій формі.
У мистецтві має бути удосконалення і художній вимисел.
Мистецтво має допомагати людині краще зрозуміти життя.
3. Унормованість поетичної творчості Горацієм у «Посланні до Пісонів».
Послання звернене до аристократів Пісонів, із котрих один був починаючим драматургом.
У цьому посланні Горацій основним чином дає поетику драми:
щоб бути поетом одного таланту недостатньо. Його потрібно доповняти майстерністю і вмінням. Дуже важливою є думка авторитетного судді-критика, котрий безпристрасно проаналізує твір з точки зору стилю, мови і недосконалий по формі твір верне авторові для виправлення. Незалежний від автора критик, який сміливо вказує на недоліки, - істинний друг.
4. Н. Буало як теоретик класицизму.
Створив поему-трактат в 4-х піснях «Поетичне мистецтво», у якій принципи класицизму вперше зведені в одне ціле, систематизовані, всесторонньо узагальнені. Буало виходить із переконання, що в поезії, як і в інших сферах життя, вище всього має бути поставлений розум, котрому мають підкорятися фантазія і почуття. Як по формі, так і по змісту поезія повинна бути загальнозрозумілою, але легкість і доступність не повинні переходити у вульгарність; стиль має бути витонченим, високим, але в той же час, простий і вільний від помпезності.
5. Розвиток нормативних поетик в Європі та в Україні.
Із часу Аристотеля, що дав у своїй «Поетиці» першу систематизацію літ жанрів, закріпилося уявлення про те, що літ жанри являють собою закономірну, раз і назавжди закріплену систему, а задачою автора є всього лише добитися найбільш повної відповідності свого твору якостям обраного жанру. Таке розуміння жанру привело до появи цілого ряду нормативних поетик, які містили вказівки для авторів щодо написання творів. Вершиною такого типу творів є трактат Буало «Поетичне мистецтво» (1674). Це не означає, що система жанрів залишалася незмінною протягом 2 тисяч років. Однак зміни (і дуже суттєві) або не помічали теоретики, або осмислювались ними як порча, відхилення від необхідних зразків. І лише до кінця XVIII ст. розкладання традиційної жанрової системи, що пов’язане з літ еволюцією, внутрішньоліт процесами, впливом нових культурних і соціальних обставин, зайшло настільки далеко, що нормативні поетики уже ніяк не могли описати літ реальність.