Загальні положення обліку

11.1. Витрати та їх визнання

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає П(С)БО 16 "Витрати".

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:

• платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

• погашення одержаних позик;

• інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам витрат;

• витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Витрати звітного періоду, які пов'язані із зменшенням активів включають: списання матеріальних цінностей, що використані для виробництва та на інші цілі; нарахування зносу (амортизації) необоротних активів; втрати від знецінення запасів; нестачі сировини, матеріалів, готової продукції; сплачені штрафи, пені та інші економічні санкції тощо.

До витрат, що збільшують зобов'язання, належіть: нарахування заробітної плати, податків, зборів обов'язкових платежів; відрахування на соціальні заходи на суму нарахованої заробітної плати; послуги сторонніх організацій щодо здійснення діяльності підприємства та ін.

11.2. Класифікація витрат підприємства

Головним об'єктом аналізу в процесі управління є витрати. Тому класифікація витрат є дуже важливою для розуміння того, як ними управляти.

Міжнародні стандарти з управлінського обліку передбачають різні варіанти класифікації витрат. Для вирішення конкретного завдання споживачі внутрішньої інформації визначають відповідну класифікацію витрат. Тобто, в основу класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

Згідно з вітчизняною нормативною базою по бухгалтерському обліку у плануванні та обліку поточні витрати господарської діяльності класифікують за видами діяльності, економічними елементами та галузями. В управлінні поточними витратами, крім зазначених класифікаційних ознак, можна застосовувати додаткові ознаки класифікації: за ступенем реагування на зміну обсягів діяльності, за періодами, за центрами відповідальності чи місцем виникнення, за ступенем однорідності, за можливістю контролю в конкретному структурному підрозділі, за принципами організації управління та ін.

Поточні витрати підприємств за видами діяльності класифікуються за такими групами:

• витрати операційної діяльності:

• витрати фінансової діяльності;

• витрати інвестиційної діяльності;

• інші витрати звичайної діяльності;

• надзвичайні витрати.

Витрати операційної діяльності поділяють на:

• витрати, які включають до собівартості реалізованої продукції;

• адміністративні витрати;

• витрати на збут;

• інші операційні витрати.

Витрати операційної діяльності за їх економічним змістом групують за економічними елементами та статтями витрат. Під економічними елементами розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому виразі за їх видами. Це групування дозволяє відповісти на запитання, що витрачено за даний звітний період.

Статті калькуляції характеризують склад використаних ресурсів залежно від напрямів діяльності та об'єкта витрат. Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати з метою їх аналізу та контролю – одні витрати показують за їх видами (елементами), інші – за комплексними статтями (включаючи декілька елементів). При цьому один економічний елемент витрат може бути присутнім у декількох статтях калькуляції.

За ступенем реагування на зміну обсягів діяльності витрати поділяють на умовно-постійні та змінні. До умовно-постійних відносять такі витрати, розмір яких не змінюється внаслідок зміни обсягів виробництва. До постійних належать витрати, пов'язані з управлінням діяльністю підприємства, витрати на утримання будівель, амортизація основних засобів та ін.

Змінні витрати включають у себе ті види витрат, величина яких змінюється зі зміною обсягів виробництва. До змінних витрат належать витрати підприємств на сировину, паливо та енергію, на оплату праці виробничого персоналу та відповідні суми відрахувань на соціальні заходи, а також інші витрати.

За періодами витрати поділять на витрати поточного періоду та витрати майбутніх періодів. Витрати поточного періоду – це витрати на управління, виробництво, збут продукції та інші операційні витрати, які належать до того періоду, у якому вони були здійснені. Витрати майбутніх періодів – це витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів. Віднесення витрат майбутніх періодів до витрат певного періоду здійснюється в повному обсязі або на основі їх розподілу між декількома звітними періодами.

За центрами відповідальності чи місцем виникнення витрати поділяють на витрати відділення, дільниці, ферми, іншого структурного підрозділу підприємства.

За ступенем однорідності витрати поділяють на прості (одноелементні) та комплексні. Прості витрати мають однорідний зміст, тобто складаються з одного елементу витрат, наприклад, заробітна плата або амортизаційні відрахування. До складу комплексних витрат включають елементи з різною економічною природою. Так, вартість послуг вантажного автотранспорту складається з вартості палива, запасних частин, амортизації, оплати праці та ін.

За принципами організації (управління) є витрати, що плануються, та позапланові витрати. Плановані – це витрати, які розраховуються на певний обсяг виробництва відповідно до норм, нормативів, лімітів. Вони включаються у планову собівартість продукції. Позапланові – це витрати, які відображаються тільки у фактичній собівартості продукції.

За ступенем регулювання в конкретному структурному підрозділі розрізняють регульовані і нерегульовані витрати в даному центрі відповідальності. Регульовані – це витрати певного центру відповідальності, сума яких залежить від дій керівника структурного підрозділу. В цілому по підприємству всі витрати є регульованими, але не на всі витрати може впливати керівник структурного підрозділу. Наприклад, адміністрація підприємства регулює придбання виробничих запасів, наймає людей на роботу і т. ін. Керівник виробничого підрозділу на такі витрати не впливає. Витрати, на які він не впливає, називаються нерегульованими з його боку.

За можливістю контролю в цілому по підприємству розрізняють контрольовані і неконтрольовані витрати. До контрольованих відносять витрати, які контролюються особами, які працюють на підприємстві (адміністративно-управлінським персоналом). За складом вони відрізняються від регульованих, так як мають цільовий характер. Наприклад, по підприємству необхідно проконтролювати витрачання насіння і садильного матеріалу, які знаходяться у декількох бригадах. Неконтрольовані – це витрати, які не залежать від осіб, які працюють на підприємстві. Наприклад, це переоцінка основних засобів (призводить до збільшення амортизаційних відрахувань), підвищення цін на паливно-енергетичні ресурси та ін.