Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1_ekzamendoc.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
26.04.2019
Размер:
1.63 Mб
Скачать

20. Суперточка-тур

локальна (просторово обмежена) територія антропогенного ("синтетичного") або природного походження, що являє собою унікальне поєднання природних компонентів (пейзажне різноманіття, атрактивність ландшафтів) і характеризується суттєвою соціально-історичною значимістю подій, які відбувались (відбуваються) в її межах або в межах простору, який візуально сприймається з цього місця (меморіальний комплекс "Могила Т.Г.Шевченка на Тарасовій (Чернечій) горі" в Каневі, Малахів Курган та Сапун-гора в Севастополі, гори Артема в Слав'яногорську, г.Ай-Петрі в Криму, оглядові майданчики правобережної частини Києва - в Україні; сопка Заозерна на оз.Хасан і мис Гамова в Приморському краї в Росії; г.Гелерт (Угорщина, Будапешт), г. Ігман (Республіка Боснія і Герцеговина), г.Корковаду (Бразилія, Ріо-де-Жанейро), г.Пічінча (Еквадор, Гуаякіль).

Суперточка-тур — точкова територія, на якій поєднуються унікальні природні й суспільні ресурси, вона займає домінуючу висоту і характеризується суттєвою соціальною значущістю подій, що відбувалися (відбуваються) в її межах або межах простору, котрий візуально сприймається з неї. Цьому простору притаманне, як правило, високе пейзажне різноманіття та поєднання природних компонентів. На території України є чотири об'єкти на зразок суперточка-тур*130:

— *130: {Там само. – С. 160. }

— історико-культурний заповідник "Могила Тараса Шевченка" на Тарасовій (Чернечій) горі у Каневі Черкаської області (відкритий у 1925 p.);

— Києво-Печерський історико-культурний заповідник (дзвіниця Успенського собору);

— територія Марийського парку з панорамою Дніпра у Києві;

— національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець" (Хмельницька область).

Території оздоровчо-рекреаційної мережі загальною площею майже 7,7 млн га (12,7 % території України) сконцентровані у Причорноморському, Карпатському, Подільському, Поліському та інших регіонах країни. З цього ресурсного потенціалу на сьогодні використовується всього 2,3—2,5 млн га. У 2000 p. функціонувало 11 131 оздоровчих закладів, зокрема 700 санаторіїв, 72 будинки відпочинку, 2550 баз відпочинку, 268 пансіонатів, 37 кемпінгів, 136 туристичних баз, 7368 міських і позаміських дитячих та юнацьких таборів відпочинку.

( див. лекції)

21. КЛІМАТИЧНІ ТА РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Клімат — характерний для конкретної території багаторічний режим погоди, зумовлений сонячно/о радіацією, її перетвореннями у діяльному шарі земної поверхні та пов'язаною з нею циркуляцією атмосфери й океанів. Оскільки це визначення ґрунтується на генетичних принципах і пов'язане з певним регіоном, то це буде регіональний клімат. Кліматоутворювальні фактори, до яких належать сонячна радіація, циркуляція атмосфери й океану, мають не регіональний, а глобальний масштаб. Регіональний клімат — одна з просторових реалізацій глобального. У кліматичну систему об'єднують атмосферу, гідросферу, літосферу, кріосферу та біосферу.

Складність і неоднозначність зв'язків у кліматичній системі, постійна еволюція її компонентів є причинами багатьох кліматичних змін на планеті. Оскільки за одних і тих самих зовнішніх умов може бути декілька типів клімату, то стан кліматичної системи визначається не тільки зовнішнім впливом, а й взаємодією між її складовими. Кліматоутворювальні фактори — це ті фізичні механізми, що впливають на кліматичну систему, а також основні взаємодії між її (системою) складовими. Вони поділяються на два типи:

— зовнішні кліматоутворювальні фактори, до яких належать астрономічні та геофізичні. Астрономічні — це світність Сонця, положення орбіти Землі в Сонячній системі, характеристики орбітального руху Землі тощо. Від цих факторів залежать: 1) розподіл сонячної енергії, що потрапляє на верхню межу атмосфери; 2) гравітаційні дії Сонця та інших планет Сонячної системи (до речі, саме вони спричинюють припливи й відпливи, коливання характеристик орбітального руху та ін.). Геофізичні фактори — розмір, маса Землі, власне гравітаційне і магнітне поля, внутрішнє тепло за рахунок геотермічних джерел і вулканізму;

— внутрішні кліматоутворювальні фактори, до яких належать: фізико-хімічна структура атмосфери, маса атмосфери, маса і склад океану, особливості розподілу суходолу й океану, рельєф поверхні суходолу тощо.

Джерелом енергії для кліматичної системи є Сонце. Кількість променистої енергії Сонця, що потрапляє на верхню межу атмосфери, характеризує сонячна стала — кількість променистої енергії, яка надходить за секунду до одиничної площини на верхній межі атмосфери, розташованої перпендикулярно до сонячних променів на середній відстані між Землею і Сонцем. Сонячна стала становить 1,37 кВт/м2. Цьому значенню відповідає повна потужність випромінювання Сонця 3,9 · 1023 кВт (світність).

Отже, до кліматичних ресурсів належать:

— енергія Сонця (геліоенергетичні ресурси) та вітру (вітроенергетичні ресурси);

— сума температур із різними середніми їх періодами та кількістю опадів, що є визначальними факторами для вирощування польових сільськогосподарських культур, садів та виноградників (агрокліматичні ресурси). Саме циклічністю агрокліматичних ресурсів зумовлена сезонність сільськогосподарських робіт. Провідні показники агрокліматичних ресурсів — це річний хід сонячної радіації та залежної від неї динаміки температури повітря і поверхні ґрунту;

— кліматичні умови, які впливають також на особливості діяльності населення (біокліматичні ресурси) та відпочинку (рекреаційні ресурси).

Україна розміщена на південному заході Східноєвропейської рівнини. На її заході знаходяться Українські Карпати, на півдні уздовж Південного берега Кримського півострова — Кримські гори. Територія України із заходу на схід (від 22° до 40° східної довготи) простягається на 1300 км, а з півночі на південь (від 52° до 45° північної широти) — майже на 900 км.

Сонячна радіація основне джерело енергії в географічній оболонці. Променева енергія Сонця взаємодіє з атмосферою, земною поверхнею і трансформується у теплову енергію. Величини сонячної радіації залежать від висоти Сонця, тривалості дня, сонячного сяйва і хмарності тощо.

Тривалість сонячного сяйва. Це важлива характеристика радіаційного режиму, залежить від світлої частини доби, хмарності та збільшується з півночі на південь. Найменша тривалість сонячного сяйва спостерігається в північно-західній частині України (західні райони Полісся та Лісостепу) і становить 1690—1850 годин на рік. Найбільш сонячними є травень — серпень, коли тривалість сонячного сяйва на Поліссі становить 48—60 % від можливої. Найменш сонячними звичайно є листопад — лютий (13—28 %). На Закарпатській низовині (Ужгород) сонячне сяйво досягає 1950 годин за рік (рис. 9.1).

Найбільша тривалість сонячного сяйва спостерігається в Криму та на узбережжях Чорного й Азовського морів - від 2150 до 2450 годин, але максимальне сонячне сяйво буває у горах Криму — до 2453 годин на рік. Найбільш сонячними є травень — серпень, коли тривалість сонячного сяйва на півдні та в Криму становить 70—75 % від можливої, а найменш сонячними є листопад — лютий — 17—32 %.

Протягом року найбільша мінливість тривалості сонячного сяйва спостерігається влітку, а найменша — взимку. Також важливою характеристикою тривалості сонячного сяйва є її добовий хід. Наприклад, улітку сонячне сяйво з'являється вже з 4—5 години і триває до 19—20, а взимку — з 7—8 до 16— 17 години. Відповідно до добового ходу хмарності максимум повторюваності сонячного сяйва влітку можливий до полудня (з 10 до 13 години), а взимку — після полудня (з 12 до 13). Найбільша повторюваність сонячного сяйва протягом року спостерігається о 11 — 12 або 12—13 годині.

Важливою ознакою кліматичних ресурсів України вважається також кількість днів без сонця. За рік найбільше днів без сонця (95 і більше) на Поліссі; на півдні цей показник поступово зменшується: у центрі — до 85—90 днів, на півдні — до 65— 70, у Криму — 50—60, а на Південному березі Криму — до 45 днів (Ялта — 44). Дні взагалі без сонця протягом року найчастіше спостерігаються в холодний період, максимум можливий у грудні. На півночі в середньому налічується 18—20 днів без сонця, півдні — до 15—17, а в Криму — до 10 14 днів. Кількість днів без сонця і тривалість сонячного сяйва перебувають у зворотному зв'язку. Коливання кількості днів без сонця зумовлюється певними закономірностями синоптичних процесів.

За допомогою ресурсів сонячної радіації здійснюється забезпечення нагріву ґрунту й атмосфери, випаровування вологи рослинами. За участю сонячної радіації також відбувається фотосинтез. Ресурси сонячної енергії в Україні можна раціонально використовувати в теплий період року. Зміни сонячної активності, що реєструвалися здавна, мають визначальне значення для життя на Землі. Особливістю сонячної активності є и циклічність. Циклічні та спонтанні зміни окремих компонентів сонячного випромінювання, особливо вияви сонячних спалахів, спричинюють зміни магнітного поля Землі, магнітні бурі, впливають на метеорологічний і загальний стани біосфери.

Найбільш статистично правильними є цикли активності Сонця тривалістю майже 11 та 22 роки. Максимум попереднього 22-го циклу активності можна було спостерігати у 1989 p., а мінімальне її значення — у 1996 р. У зв'язку з впливом сонячної активності на всі вияви життєдіяльності людства створили Міжнародну службу Сонця та мережу її регіональних центрів зі збору даних про сонячну активність. Чотири українські обсерваторії надають дані про спостереження щодо сонячної активності до цієї служби: 1) Кримська астрофізична обсерваторія; 2) Астрономічна обсерваторія Київського національного університету; 3) Астрономічна обсерваторія Львівського національного університету; 4) Астрономічна обсерваторія Харківського національного університету. Українська астрономічна асоціація вже розробила відповідні документи стосовно створення Служби Сонця в Україні. У програмі передбачається функціонування декількох підсистем, в яких накопичуватимуть дані моніторингу, розроблятимуть методи прогнозування та попередження надзвичайних ситуацій, а також здійснення Національним центром співпраці та обміну даних із Міжнародною службою Сонця.

Окрім сонячної радіації та циркуляції атмосфери, важливим кліматоутворювальним фактором є підстильна поверхня, яка впливає на формування як регіонального клімату й мікроклімату, так і на формування глобального клімату за розмірами, структурою, фізичними та іншими властивостями. Оскільки на Землі е два основні типи підстильної поверхні — водна та суходільна, які мають різні фізичні властивості, вони відповідно формують морський і континентальний типи клімату. Вплив морського клімату, за допомогою західного перенесення, поширюється досить далеко вглиб суходолу, тому континентальність клімату на сході України більша, ніж на заході. В океанах є теплі й холодні течії, а на суходолі на формування клімату впливають рельєф, моря, внутрішні води, ґрунтовий і рослинний покриви, узимку — сніговий покрив.

Як відомо, загальні ознаки рельєфу України зумовлені геоструктурними особливостями її території. Вони визначають чергування височин і низовин, напрям і характер поділу поверхні. Переважна більшість орографічних утворень в Україні (Волинська, Подільська, Придніпровська та Донецька височини, Придніпровська низовина й Українські Карпати) орієнтовані з північного заходу на південний схід відповідно до напряму основних геоструктурних елементів, що визначають також розміщення русел найбільших річок.

Рівнини займають майже 95 % території країни, з них 70 % — низовини та 25 % — височини, а середня висота рівнин становить 175 м над рівнем моря. Іншу частину території (5 %) займають середньовисокі гори альпійської складчастості Українські Карпати та Кримські гори. Довжина паралельних хребтів Українських Карпат становить 250 км, ширина — понад 100 км. На погоду і клімат впливає вся гірська система Карпат, незалежно від державних кордонів, яка простягається на 1500 км від Девинських Воріт до Залізних Воріт на Дунаї. Кримські гори простягаються на півдні Кримського півострова від мису Фіолент на заході до мису Іллі на сході на 150 км, а ширина цієї гірської системи в середній її частині становить 50—60 км.

Вплив рельєфу на клімат різний. Він визначається зміною висоти місцевості над рівнем моря, різноманітністю форм, крутизною схилів та їхньою орієнтацією щодо сторін світу та повітряних течій. Особливо на метеорологічні показники впливає рельєф у горах: зі збільшенням висоти, насамперед, відбувається помітна зміна складових радіаційного балансу. В Українських Карпатах, наприклад, зі збільшенням прозорості атмосфери протягом року зростає надходження прямої сонячної радіації. Взагалі на високогір'ях Українських Карпат радіаційний баланс зменшується на 45—50 % порівняно з рівнинами. У Кримських горах радіаційний баланс протягом року зменшується на 25 МДж/м2 на кожні 100 м збільшення висоти*112. Зі зменшенням радіаційного балансу в горах змінюються певні характеристики термічного режиму. Наприклад, невчасно відбувається зміна температури повітря та зменшується тривалість періодів з різною температурою. Взимку в горах часто трапляються температурні інверсії, тому вертикальний градієнт температури в січні зменшується до 0,1—0,3 °С на 100 м.

*112: {Климат и опасные гидрометеорологические явления Крыма / Под ред. К.Т. Логвинова и М.Б. Барабаш. — Л.: Гидрометеоиздат, 1982. — С. 125.}

Українські Карпати та Кримські гори захищають відповідно Закарпатську низовину і Південний берег Криму від безпосереднього вторгнення холодного арктичного повітря, тобто гори є перешкодою на шляху повітряних мас. Також гори сприяють посиленню висхідних рухів повітря, а влітку ще й конвекції, особливо на південних і південно-західних схилах, що спричинює збільшення атмосферних опадів з висотою (табл. 9.1). На підвітряних схилах навпаки: за допомогою фенового ефекту кількість опадів зменшується. Наприклад, в Українських Карпатах на південко-західних схилах за рік випадав 1200 мм, а на північно-східних — 800 мм опадів. На збільшення кількості атмосферних опадів також впливають і височини.

Як видно з табл. 9.1, у горах та на височинах частіше виникають різні атмосферні явища, кількість котрих значно збільшується залежно від висоти і форми рельєфу, а також крутизни схилів та їх експозиції щодо напряму вітру, який переважає.

Таблиця 9.1. Вертикальний градієнт температури повітря, кількості опадів

та окремих атмосферних явищ у горах на кожні 100 м висотиГора Середня температура, °С Кількість

опадів,мм Туман,

дні Паморозь,

дні Хуртовина, дні Град,

дні

Січень Липень

Українські Карпати

Плай (Ужгород) 0,3 0,8 79 16 7 3

Пожежевська

(Чернівці) 0,1 0,7 69 4 3 3 0,14

Кримські гори

Ай-Петрі

(Ялта) 0,7 0,8 44 16 2,6 0,27

Ай-Петрі

(Сімферополь) 0,3 0,6 56 13 7 2,4 0,28

Стосовно впливу на формування клімату України морів та внутрішніх воду то він також має низку особливостей. Чорне море простягається з заходу на схід на 1160 км; найбільша ширина моря — 624 км; найменша — 263 км; загальна площа — 422 тис км2; середня глибина — 1256 м, максимальна глибина — 2245 м. Протяжність берегової лінії Чорного моря в межах України становить 1540 км*113. Температура повітря над акваторією моря становить від -1...0 до 8 °С у січні та 22—25° С і вище у серпні. Кількість опадів збільшується від 200—600 мм на заході до 2000 мм і більше — на сході.

*113: {Сакали Л.И., Зарановская А.В. О тепловом балансе суши и моря в прибережной полосе Серного и Азовского морей // Тр. УкрНИГМИ. – 1971. – Вып. 111. – С. 72. }

Площа акваторії Азовського моря значно менша — 39 тис. км2, його середня глибина — 8—10 м, найбільша — 15 м. Клімат Азовського моря формується під впливом континенту. Наприклад, у холодну пору року сюди з північно-східним вітром переноситься континентальне полярне повітря, а влітку зростає повторюваність західного та південно-західного вітрів. Температура повітря у південній та західній частинах моря взимку становить майже 0 °С, а влітку — 23—26 °С. Середня кількість опадів за рік збільшується із 300 мм на західному узбережжі до 400—500 мм — на північно-східному.

Радіаційні властивості суходолу і моря зумовлюють формування термічних контрастів у прибережній смузі, що змінюють свій знак протягом доби. Денна температура на узбережжях Чорного й Азовського морів улітку нижча на 3,0—3,4 °С, але ця відмінність поступово зменшується до 0 °С углиб суходолу на 4—10 км. Нічна температура на узбережжі вища на 3,0—5,0 °С, і так само різниця зменшується до 0 °С на відстані 6—10 км. У теплий період року в прибережних районах виникає місцева циркуляція атмосфери — бризи*114. Морський бриз поширюється вглиб суходолу до 30—40 км, а береговий — углибину моря до 20—ЗО км. Бризи, у свою чергу, впливають на радіаційний режим приморської смуги. На півдні Степу взимку відчувається вплив теплого Чорного моря у смузі шириною до 140—280 км*115. Мілководне Азовське море замерзає, тому його вплив поширюється на значно меншу відстань — до 90—120 км.

*114: {Лабунcкая Л.С. О бризах Черноморского побережья // Тр. УкрНИГМИ. —1961. — Вып. 23. — С. 53.}

*115: {Климат Украины / Под ред. Г.Ф. Приходько, А.В. Ткаченко, В.Н. Бабиченко. – Л.: Гидрометеоиздат, 1967. – С. 227.}

До внутрішніх вод України, як вже зазначалося, належать річки, озера, водосховища, ставки, болота і підземні води. Улітку температура води у річках вища, ніж температура повітря, в середньому на 1—3 °С за місяць. Максимальна температура повітря вдень вища, ніж води, але вночі вода значно тепліша внаслідок великої тепломісткості та дії механізму турбулентної теплопровідності. Зимовий річковий льодостав на півночі України в середньому спостерігається на початку грудня, а на півдні — у кінці грудня і триває майже від 2 до 3,5 місяців, а в суворі зими — до 4 місяців. Під час льодоставу вода річок майже не впливає на температуру і вологість повітря.

Окрім річок, на місцеві особливості клімату України впливають також і озера, що займають близько 0,3 % площі території країни. Вплив водосховищ, ставків і боліт на режим метеорологічних величин різний. Наприклад, водойма площею 20 км2 сприяє зменшенню температури повітря у жаркі дні (у смузі шириною 200—400 м) на 2—4 °С на висоті 1,5 м та збільшенню вологості повітря на 15—20 %. Вплив невеликих природних і штучних водойм помітний у вужчій смузі. Великі водосховища й озера збільшують тривалість безморозного періоду на узбережжях на 1—3 тижні. Але найбільше водосховища впливають на вітер: його швидкість над акваторією та узбережжям підвищується на кілька десятків відсотків. Водна поверхня також сприяє збільшенню стійкості стратифікації атмосфери.

Дуже важливим для формування клімату України є також вплив ґрунтового та рослинного покривів. Як відомо, на рівнинній території з півночі на південь поступово відбувається зміна співвідношення тепла і вологи, що зумовлює формування ґрунтів, розвиток певних геохімічних процесів та умови існування рослин. Українські Карпати та Кримські гори мають добре виражену вертикальну поясність. Різноманітність ґрунтово-рослинного покриву України, особливо у теплий період року, значною мірою впливає на формування контрастів у розподілі температури, конвективних хмар, атмосферних опадів, швидкості та напряму вітру, а також на розподіл сумарної сонячної радіації. У теплий період року на клімат впливають не лише значні неоднорідності земної поверхні (наприклад, ліс і сільськогосподарські угіддя, водна поверхня і суходіл, схили різної крутизни та експозиції тощо), а й незначні (ліси, луки, болота, малі водойми), що створюють термічні контрасти діяльної поверхні на невеликих площах.

Особливості нагрівання земної поверхні й атмосфери залежать від здатності різних видів підстильної поверхні поглинати сонячну радіацію, яка виражається через альбедо, тобто відбивну здатність поверхні. Найбільшу відбивну здатність має сухий свіжий сніг, а найменшу — чорноземи, мокрі сірі лісові ґрунти, мілкі водойми, хвойні ліси та листяні без листу. Саме тому лісові ділянки на Поліссі та в Українських Карпатах мають середнє найменше альбедо. Тут спостерігаються і найбільші контрасти альбедо між сусідніми ділянками земної поверхні. Щодо сільськогосподарських угідь, то їхня відбивна здатність поверхні істотно змінюється з часом залежно від етапів розвитку сільськогосподарських культур. У холодний період року альбедо найбільше там, де найдовше зберігається сніговий покрив, тобто на північному сході України та в Українських Карпатах. Альбедо води на 10—20 % менше, ніж альбедо поверхні суші влітку, тому великі водні об'єкти поглинають значно більше сонячного тепла, ніж суходіл.

Лісові масиви та штучно створені полезахисні лісосмуги сприяють зменшенню кількості днів з небезпечними для сільського господарства погодними явищами, тобто зменшують швидкість вітру і турбулентний обмін між земною поверхнею та атмосферою; при цьому розвивається маломасштабна місцева циркуляція атмосфери. Узимку радіаційне охолодження повітря над снігом сприяє утворенню інею та паморозі, що зумовлює зменшення вмісту водяної пари в атмосфері. Навесні велика кількість тепла витрачається на танення снігу, і це сповільнює підвищення температури повітря і ґрунту, що тим самим затримує наближення весни.

Улітку підстильна поверхня у взаємодії з іншими клімато-утворювальними факторами зумовлює інтенсивну трансформацію повітряних мас, особливо на півдні та південному сході України, тут швидко зникають термічні контрасти між різними повітряними масами. Отже, різноманітність й особливості земної поверхні у взаємодії з сонячною радіацією та циркуляцією атмосфери мають велике значення у процесі формування клімату України.

Деякі особливості термічного режиму повітря і ґрунту в Україні. Розподіл температури повітря на території України зумовлений її географічним положенням, радіаційним режимом, циркуляцією атмосфери і підстильною поверхнею. У зимовий період температурний режим формується під впливом циркуляції атмосфери і пов'язаної з нею адвекції повітря, а роль сонячної радіації послаблюється внаслідок зменшення висоти Сонця, тривалості дня та збільшення хмарності. Най теплішими є західні та південно-західні регіони країни, що перебувають під впливом повітряних мас із Середземного та Чорного морів. У міру просування на схід і північний схід частішають вторгнення холодного повітря з Азії й Арктики, тому ці регіони найхолодніші.

Улітку, навпаки, термічний режим визначається значною інтенсивністю сонячної радіації, слабкою адвекцією повітря та характером підстильної поверхні, а значення циркуляції атмосфери послаблюється. Південний берег Криму виокремлюється як особливий кліматичний район, який найзабезпечевіший теплом і світлом, що пов'язано з його географічним положенням. Термічний режим тут формується під впливом таких факторів, як близькість моря, контури берегів та їх поділ, бризова циркуляція та ін. Характерна ознака температурного режиму Південного берега Криму полягає в тому, що протягом року середньомісячна температура повітря тут вища 0 °С.

У теплий період року в Україні часто створюються умови для формування високої (25 °С і вище) та дуже високої (30 °С і більше) температур повітря, а саме — сильної спеки. Установлення високої температури зумовлене потраплянням сухого континентального повітря помірних широт або тропічного з Нижнього Поволжя та Середньої Азії. В цей час переважає жарка суха погода при температурі повітря на півдні до 40 °С і з частими суховіями. Як правило, висока температура повітря негативно впливає на різні галузі господарської діяльності:

— відбувається пошкодження і погіршення якості обладнання та механізмів;

— погіршується робота залізничного транспорту;

— у посушливі періоди створюються передумови для виникнення лісових пожеж;

— погіршується здоров'я населення.

Температурний режим відіграє вирішальну роль для вибору типу житла та конструкцій сонцезахисту в різній місцевості (рис. 9.2). Температура повітря 30 °С і вище вже є небезпечним явищем. У зв'язку з цим доцільно здійснити районування території України з урахуванням повторюваності небезпечної та особливо небезпечної температур повітря*116:

*116: {Клімат України / За ред. В.М. Лівійського, В.А.Дячука, В.М. Бабіченко. — К.: Вид-во Раєвського, 2003. — С. 133.}

— до першого району належать південні й південно-східні області України: Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Донецька, Луганська, Харківська та Автономна Республіка Крим. Тут спостерігається ймовірність установлення температури 30 °С і вище — 98—100 %; 35 °С і вище — 60—80 % і 40 °С і вище — іноді (один раз у 50—100 років). На узбережжях Чорного й Азовського морів імовірність небезпечної температури набагато менша у зв'язку з пом'якшувальним впливом морів;

— до складу другого району входять Київська, Чернігівська, Сумська, Черкаська і Полтавська області. Тут імовірність встановлення температури ЗО °С і вище становить 90—95 %; 35 °С і вище — 20—30 %. У Полтавській та Черкаській областях така ймовірність дещо більша — 30—50 %;

— третій район охоплює Волинську, Рівненську, Житомирську, Львівську, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Закарпатську, Івано-Франківську і Чернівецьку області, в яких імовірність установлення температури ЗО °С і вище становить 75—90 %, а 35 °С і вище — 10—15 %, тобто один раз у 6—10 років. У високогірних районах Українських Карпат небезпечної температури не зафіксовано.

Крім високої температури, небезпечним явищем вважаються часті відлиги, що є особливістю зимового сезону в Україні. День з відлигою — це той день, коли на фоні сталої від'ємної температури повітря спостерігається максимальна температура вище 0 °С. Відлиги зумовлені нестійкістю погоди зимового періоду; найчастіше (до 40 %) вони повторюються у грудні. На повторюваність відлиг, окрім синоптичних процесів, також впливають фізико-географічні особливості території. Наприклад, зі збільшенням висоти над рівнем моря кількість днів з відлигою зменшується, що спостерігається в Українських Карпатах, Кримських горах, на Донецькій, Приазовській, Волинській та Подільській височинах. Негативний вплив тривалих та Інтенсивних відлиг на господарську діяльність людини полягає у:

— зменшенні загартування озимих культур;

— підвищенні витрат вуглеводів;

— утворенні льодяної кірки;

— перенасиченні водою верхнього шару ґрунту, що під час наступного зниження температури може спричинити вимерзання озимини;

— вимоканні та випріванні озимини під час інтенсивного танення снігу;

— зменшенні стійкості різних металевих конструкцій і будівельних споруд унаслідок їх промерзання та розмерзання;

— перешкоджанні виконанню будівельних та інших робіт;

— руйнуванні стін будівель у процесі відмокання з відлигою та наступного утворення на них льодяної кірки з похолоданням;

— перешкоджанні рухові автомобільного та гужового транспорту;

— паводках на річках;

— розмерзанні та розмочуванні ґрунту, особливо на півдні країни;

— зменшенні опірності організму людини, збільшенні загальної кількості застудних захворювань.

Кожного року відлиги бувають по декілька разів протягом зимового сезону. У середньому спостерігається 8 10 періодів з відлигою, але їхня тривалість та інтенсивність різні, наприклад, на півдні та заході України вони триваліші та інтенсивніші. Середня тривалість однієї відлиги за зиму збільшується від 4 днів на північному сході й 6 днів на заході до 9—10 днів на півдні. Відлиги можуть супроводжуватися різними атмосферними явищами у такими як: випадання дощу та снігу (60— 80% за зиму), утворення туману (20—40%), ожеледиця (20%), іноді хуртовини (2—6%). Крім того, відлиги істотно впливають на режим снігового покриву; чим більша повторюваність відлиг, тим менша ймовірність утворення стійкого снігового покриву.

Небезпечним явищем погоди в Україні також вважається зниження температури повітря до -10 °С і менше. Така температура зумовлена вторгненням континентального арктичного повітря, що поширюється в антициклонах з північного сходу, півночі або північного заходу. Сильно вихолодження повітря відбувається і під час поширення зі сходу відрогу Сибірського антициклону, який посилюється антициклонами з північного заходу або північного сходу, що спричинює різке похолодання з сильним вітром і низовими хуртовинами. Тривале збереження температури повітря -10 °С і нижче разом із атмосферними явищами негативно впливають на діяльність і здоров'я населення, унаслідок чого:

— гинуть озимі культури, фруктові дерева, лісові насадження;

— руйнуються деталі машин і механізмів при температурі -25 °С;

— погіршуються умови експлуатації залізничного транспорту;

— збільшується кількість застудних захворювань серед населення.

Також важливою характеристикою погоди є тривалість періоду з низькою температурою повітря, яка коливається в широких межах. Найбільша тривалість спостерігається у січні - лютому, на північному сході вона досягає 200—205 годин, а в напрямі на південь – зменшується до 100 годин і менше. Найбільша сумарна тривалість температури повітря -10 °С і нижче за сезон (600—650 годин) властива районам крайнього північного сходу і сходу. У центральних регіонах України вона коливається від 400 до 600 годин, на заході зменшується до 300, а на півдні – до 100—200 годин. На Південному березі Криму низька температура повітря може утримуватися до 50 годин*117.

*117: {Клімат України / За ред. В.М. Л і пінського, В.А. Дячука, В.М. Бабіченко. — К.: Вид-во Раєвського, 2003. — С. 142.}

Імовірність небезпечної мінімальної температури повітря (—26 °С і нижче) на території України становить 85 %, тобто вона спостерігається майже щороку у тій чи іншій області. Найчастіше мінімальна температура у січні — лютому, коли встановлюється антициклонічна погода. Температура повітря -30 °С і менше спостерігається не кожного року; кількість днів з такою температурою навіть у найбільш морозонебезпечних східних і північно-східних регіонах не перевищує одного дня. З урахуванням повторюваності та ймовірності небезпечної температури повітря проведено районування території України:

— до першого району належать найхолодніша частина території (Луганська, Харківська, Сумська та Чернігівська області), а також гірські райони Українських Карпат. Тут кількість днів з низькою температурою повітря становить понад 40, їх загальна тривалість перевищує 550 годин. Імовірність температури -30 °С і нижче дорівнює 20—25 %, а температури -35 °С і нижче —5%;

— другий район є найбільшим за площею, до його складу входять Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська області, а також рівнинні частини Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської, Чернівецької, Полтавської, Кіровоградської, Дніпропетровської та Донецької областей. Кількість днів з низькою температурою повітря становить 30—40, їх сумарна тривалість 450—550 годин. Імовірність температури -ЗО °С і нижче дорівнює 5—10 %, а температури -35 °С і нижче — всього 1—2 %;

— до третього району належать Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим. Кількість днів з низькою температурою повітря становить 20—30, їх загальна тривалість 300—450 годин. Імовірність температури -30 °С і нижче складає всього 1 —2 %.

Щодо термічного режиму ґрунту, то він визначається температурними умовами повітря і надходженням сонячної радіації. На процеси нагрівання й охолодження ґрунту впливають також його теплофізичні властивості, механічний склад, структура і вологість, рельєф місцевості, експозиція схилів, глибина залягання ґрунтових вод, рослинний і сніговий покриви, а також діяльність людини. Значна частина тепла в ґрунті витрачається на випаровування води з його верхнього шару і рослинами, а інша — спрямовується на нижчі шари ґрунту. Середня температура ґрунту в найхолодніший місяць (січень) майже не відрізняється від середньої температури повітря. На північному сході України вона становить -9...-7, на півдні -2...4 °С, у Кримських горах й Українських Карпатах зменшується до -8...-3 °С, а на Південному березі Криму —1-2 °С.

Улітку середня температура поверхні ґрунту найвища і характеризується незначними коливаннями від місяця до місяця. Абсолютний її максимум становить 60—65 °С, на крайньому заході країни — 55—60 °С, а на півдні та рівнинній частині Криму він наближається до 70 °С.

Вологість повітря. Значну роль у формуванні клімату України відіграють атмосферна волога, її фазовий стан і вологообіг. Наявність водяної пари в атмосфері позначається на теплових ресурсах атмосфери та підстильної поверхні. Водяна пара поглинає довгохвильову радіацію, яку випромінює земна поверхня, але водночас вона також випромінює подібну радіацію, що сприяє зменшенню вихолодження земної поверхні та нижніх шарів атмосфери. Вміст водяної пари в атмосфері змінюється залежно від циркуляційних процесів, фізико-географічних умов місцевості, пори року, стану ґрунту та ін. Вміст вологи у 7-кілометровому шарі повітря над Україною становить у середньому за рік 15 кг/м2 і змінюється протягом року від 9 узимку до 27 кг/м2 улітку.

З усіх показників вологості найважливішим є відносна вологість, що характеризує ступінь насичення повітря водяною парою. У приземному шарі атмосфери відносна вологість завжди має добовий та річний хід, протилежний температурі повітря. Тобто зі зменшенням температури повітря відносна вологість збільшується, а з підвищенням — зменшується. Відносна вологість повітря збільшується у зв'язку з підвищенням місцевості над рівнем моря, що пов'язано зі зниженням температури повітря.

Середні річні значення вологості зменшуються з північного заходу та північного сходу (80 %) на південний схід (75 %) і збільшуються у горах (в Українських Карпатах перевищують 80 %). На узбережжях Чорного й Азовського морів вологість збільшується до 76—78 %, а на Південному березі Криму зменшується до 67—69 %. Значення відносної вологості повітря можуть істотно відрізнятися залежно від місцевих умов, а саме: наявності водойм, зрошуваних земель, особливостей рельєфу, виду рослинності тощо. Наприклад, над водною поверхнею вологість значно вища, ніж над сушею. А у великих містах, де температура повітря вища, а площа випаровувальної поверхні менша, відносна вологість менша на 2—3 %, порівняно з позаміською зоною.

Атмосферні опади. Утворення і випадання опадів в Україні — наслідки складних макроциркуляційних процесів, що визначають тепло- та вологообмін в атмосфері. У процесі перенесення на значні відстані тепла і вологи з Атлантики та Середземного моря під впливом циклонічної діяльності розвиваються великомасштабні вертикальні рухи, що спричинюють збільшення вологи у тропосфері. Основною закономірністю просторового розподілу опадів в Україні є їхнє зменшення з півночі та північного заходу на південь і південний схід.

У гірських районах випадає найбільша кількість опадів у зв'язку з виникненням вимушеного піднімання повітряних потоків, що сприяє посиленню термічної й динамічної турбулентності та розвитку циклогенезу. Перезволожений (650— 700 мм) спостерігається у північно-західній частині України, включаючи передгір'я Українських Карпат. У Лісостепу кількість опадів за рік становить 550—650 мм, на північному сході — 600 мм, а на межі Лісостепу і Степу — 500 мм. Південна частина Степу (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та рівнинний Крим) належить до регіонів з недостатнім зволоженням. На узбережжях Чорного й Азовського морів та у Присивашші опадів випадає ще менше (380—400 мм), що пов'язано з впливом бризової циркуляції*118.

*118: {Швер ЦА. Атмосферные осадки на территории СССР. — Л.: Гидрометеоиздат, 1976. — С. 187.}

До стихійних явищ, дія яких часто завдає значні збитки різним галузям економіки, належить сильний дощ, під час котрого випадає 30 мм і більше опадів за 12 годин і менше. Сильні дощі спостерігаються в Україні кожного року. Найбільша ймовірність їхнього випадання (95—100 %) у Карпатах і Кримських горах. Сильні дощі з кількістю опадів 50 мм і більше за 12 годин і менше щороку можливі тільки в Карпатах і Кримських горах. Один раз на 5—10 років вони ймовірні у північно-східних і південно-східних областях України.

Однією з найважливіших особливостей, що впливає на формування паводкового стоку, є інтенсивність опадів, тобто така їх кількість, що випадає за одиницю часу (хвилину, годину, місяць). Інтенсивність опадів розраховують у мм/хв, узимку — у мм/год. За розподілом кількості опадів в Україні виділяють такі райони:

— із достатнім зволоженням — кількість опадів досягає найбільших значень. До цього району належать Українські Карпати (1000 мм, а у високогірній частині — навіть 1500 мм), а також західна та північно-західна частини України (600— 700 мм). Тут часто бувають аномально вологі роки;

— із нестійким зволоженням, до складу якого входять північно-східна та центральна частини країни з річною кількістю опадів 500—600 мм; збільшується ймовірність посушливих років, особливо в центрі;

— із недостатнім зволоженням. Цей район характеризується найбільшою ймовірністю посушливих років; до нього належать східна та південна частини України; тут випадає найменша кількість опадів (400—500 мм), а на узбережжях — менше 400 мм*119.

*119: {Клімат України / За ред. В.М. Л і пінського, В.А. Дячука, В.М. Бабіченко. — К.: Вид-во Раєвського, 2003. — С. 190-191. }

Виокремлюються Донецька височина, де кількість опадів збільшується до 500 мм, а також Кримські гори, в яких випадає понад 1000 мм опадів.

Опади у вигляді снігу також відіграють значну роль у формуванні термічного режиму приземного шару повітря та зволоженні верхніх горизонтів ґрунту. У зимовий період в Україні спостерігаються сильні снігопади з кількістю опадів 20 мм і більше за 12 годин і менше. У більшості випадків це пов'язано з південними циклонами, які надходять із Середземного моря, Балканського півострова, та циклонами із заходу. Вияви негативного впливу сильних снігопадів на діяльність людини та стан навколишнього середовища можна охарактеризувати таким чином:

— ускладнення роботи автомобільного, залізничного й авіаційного транспорту;

— пошкодження проводів ліній зв'язку та ЛБП;

— пошкодження крон дерев;

— затримка роботи на будівельних об'єктах та в комунальному господарстві;

— затримання посівних робіт у зв'язку з пізніми снігопадами;

— підйом рівня води в річках та водосховищах;

— підйом рівня ґрунтових вод.

За тривалістю залягання снігового покриву на території України вирізняють такі райони*120:

*120: {Клімат України / За ред. В.М. Л і пінського, В.А. Дячука, В.М. Бабіченко. — К.: Вид-во Раєвського, 2003. — С. 197.}

— район тривалого залягання снігового покриву (150 днів), до якого належать Українські Карпати і Кримські гори;

— північно-східний район із заляганням снігового покриву майже 140 днів;

— донецька височина, де залягання снігового покриву триває 130 днів;

— центральний район, в якому тривалість залягання снігового покриву становить 120—130 днів;

— район нестійкого залягання снігового покриву, до складу якого входять Причорноморська і Закарпатська низовини, рівнинна частина Криму та Південний берег Криму, де у 50—80 % зим немає стійкого снігового покриву.

22. Природно-рекреаційні та інфраструктурні ресурси Києва Київ, одне з найдавніших європейських міст, адміністративний, економічний, науковий і культурний центр України, зосереджує значний туристичний потенціал і володіє всіма необхідними ресурсами для розвитку ділового, куль- турно-пізнавального, релігійного туризму, а також туризму за інтересами (відвідання театрів, музеїв, фестивалів мистецтв, спортивних заходів).

Київ розташований на обох берегах Дніпра в його середній течії, нижче впадіння в нього лівої притоки - Десни. Ширина Дніпра в межах міста - 400-600 м, середня глибина - 6-12 м. Дніпро утворює численні протоки (Русанівська), затоки (Матвіївська, Старик), заплавні озера (Радунка, Тельбин). Уздовж його берегів простягаються піщані пляжі (найкращі з них - на Трухановому острові). Через територію Києва протікають Либідь, Сирець, Горенка, Нивка та інші річки.

Дніпро поділяє місто на правобережну і лівобережну частини, площа яких становить відповідно 507 і 313 кв. км.

Київ простягнувся на 42 км з півночі на південь і на 35 км -зі сходу на захід. Він займає територію 827 кв. км, з яких під забудову використано лише 350 кв. км, або 42,3%. Решта зайнята водоймищами, а також, зеленими масивами і насадженнями. Зелена зона столиці це близько 70 парків, понад 300 скверів, бульвари, загальною площею 43,6 тис. га. На кожного киянина припадає по 20 кв. м зелених насаджень. Лісопарковий пояс Великого Києва займає 367 кв. км. Київ оточений майже суцільним кільцем лісів, хвойних і листяних. За їх рахунок ми маємо 210 м2 зелених насаджень на кожного мешканця столиці. Поряд з Осло та Віднем Київ входить до числа найзеленіших столиць Європи. Місто виросло серед лісів і, розростаючись, відвойовувало у них усе нові території. Хоча й досі в межах Києва зберігаються значні масиви лісових насаджень. Разом з тим починаючи з IX ст. тут набуває поширення садівництво. Започаткували його ченці Києво-Печерської Лаври, Видубицького, Кирилівського та інших монастирів. Кияни охоче взялись за нову справу. Е. Лясота, який побував у Києві в 1594 році, звернув увагу на те, що сади тут були посаджені "майже біля кожного будинку".

Перший з відомих культурних парків Києва був закладений у 1631 р. Петром Могилою в його митрополичому дворі у Голосієві; перша літописна згадка про нього як про володіння Києво-Печерської Лаври відноситься до 1541 р.

В 1957 р. на базі Голосіївського лісового масиву було закладено парк, названий ім'ям М. Рильського. Популярним місцем відпочинку киян є також територія Національного виставкового центру в межах Голосіївського лісопарку.

В 1741 р. навколо палацу був розбитий Царський парк. Закладена в 1912 році Петровська алея, над якою було перекинуто Чортів міст, поділила парк на два: Царський і Купецький. Сьогодні вони зливаються в суцільний масив Центрального парку, що розкинувся на високому правому березі Дніпра, тягнеться уздовж найдавнішої частини міста і охоплює цілий ряд парків і скверів: Центральний ботанічний сад НАН України з заповідною зоною Видубицького монастиря, Наводницький парк (поруч з мостом ім. Є. Патона), парк "Володимирська гірка", закладений у середині XIX ст. Нинішній парк Слави був заснований як Аносовський (Комендантський) сквер у 1895 р. В 60-і роки XIX ст. був створений університетський сад, відомий нині як парк ім. Тараса Шевченка. З 1900 р. існує в Києві Пушкінський парк.

Ряд парків на лівому березі об'єднано в загальноміський парковий комплекс - Дніпровський парк. Центральною його частиною є Труханів острів, де планується створити центр дозвілля з ресторанами, кафе, казино, готелями, яхт-клубами, пляжами, місцями, облаштованими для рибалки. Улюбленим місцем відпочинку киян і гостей міста є гідропарк. Ще до війни це було одне з густонаселених передмість - Передмостова, або Микільська, слобідка. Тут у Миколаївській церкві (праворуч від метро) 25 квітня 1910 року вінчались відомі поети Микола Гумільов і Анна Ахматова.

Дніпровський парк охоплює також Долобецький острів, урочища Муромець і Чорторий. У парку Дружби народів в урочищі Чорторий планується створити комплекс тенісних кортів, поля для гольфу, облаштувати місця для рибалки.

На півночі міста, в лісовому масиві Пуща-Водиця площею 30 тис. га, розташована дачно-курортна зона і парк з цією самою назвою. Ще один рекреаційно-оздоровчий центр - лісопаркова зона Конча-Заспа - розміщується на південній околиці Києва.

Один із найбільших у Європі Київський зоопарк заснований у 1908 р.

В межах міста розташована 41 природно-заповідна територія, до якої, зокрема, належать два ботанічних сади. В 1839 р. був закладений Ботанічний сад ім. акад. О.В. Фоміна як науково-дослідна база університету Св. Володимира. Тут на площі в 22,5 га посаджено близько 10 тисяч видів, форм і сортів рослин, зібраних з усього світу. В оранжерейному комплексі, побудованому в 1849 p., росте близько 3 тисяч нидів тропічних і субтропічних рослин. У 1936 р. в районі Видубичів і Звіринця на площі в 200 га був закладений Центральний ботанічний сад НАН України. Сьогодні його колекція налічує майже 13 тис. видів і сортів рослин з усіх континентів земної кулі. Вони сформовані в окремі ботаніко-географічні ділянки: "Крим", "Кавказ", "Степи України", "Карпати" та ін. Тут є також камінний сад, розарій, дендрарій, пальмарій і т. ін.

Київ розташований на межі двох ландшафтних зон -лісової і лісостепової; своєю північною частиною він заходить на Поліську низовину, південно-західною (правобережною) піднімається на Придніпровську височину, а південно-східною (лівобережною) спирається на Придніпровську низовину. Правобережний Київ являє собою підвищену лесову рівнину, розчленовану ярами (Бабин, Смородинський, Кмитів, Протасів та ін.), балками, долинами невеликих річок. Правобережна частина розташована на пагорбах серед яких виділяються Щекавиця, Хоревиця, Старокиївська, Печерська, Замкова, Звіринецька, Чорна, Черепанова, Лиса, Батиєва гори. Найвищі точки Києва - дніпровські схили на Печерську і Батиєва гора. Лівобережна частина міста лежить у низовині.

Київ - кліматичний курорт, де діють 17 санаторіїв, 5 будинків відпочинку, численні бази відпочинку і дитячі табори.

Економічному і культурному розвитку Києва сприяє вигідне географічне положення. Він має порт на Дніпрі, що є головною водною артерією країни. Київ має розгалужену транспортну мережу. Через Київ проходять найважливіші залізничні та автомобільні магістралі, а також повітряні траси країни.

Перший київський вокзал збудовано в 1870 р. (сучасний залізничний вокзал споруджено в 1932 p.).

У місті діють два аеропорти ("Бориспіль" і "Жуляни"), річковий порт, центральний автовокзал і 5 автостанцій.

Широко розгалужена міська автобусна, тролейбусна, трамвайна мережа, що складається з 60 трамвайних і тролейбусних і більше як 100 автобусних маршрутів загальною довжиною понад 1550 км.

В 1960 році стали до ладу перші п'ять станцій Київського метрополітену, від "Вокзальної" до "Дніпра". Довжина лінії досягала 5 км. Сьогодні столичний метрополітен налічує 39 станцій і простягається на 54 км.

В Києві близько 100 підприємств готельного типу різного відомчого підпорядкування, які здатні одночасно розмістити близько 13 тис. чол. У готельному господарстві зайнято 7 тис. працівників. Але професійне надання послуг може забезпечити 21 готель. Рівень обслуговування і вартість номерів у них значно відрізняються від ціноутворення на готельні послуги у великих містах Західної і Східної Європи. Насамперед мова йде про невідповідність рівня внутрішньої інфраструктури світовим стандартам. Подальший розвиток готельної галузі мислиться в руслі приватизації, що відкриває можливості для поглиблення економічних зв'язків із зовнішніми фінансовими партнерами в пошуках інвестицій.

Завершується робота з сертифікації готельних послуг, приведення їх у відповідність із світовими стандартами, ідентифікації рівня і класу готелів. У 2001 р. в Києві з'явився перший п'ятизірковий готель "Прем'єр-палац". В кінці XIX ст. тут було споруджено готель "Палас" на 883 місця. На жаль у 1941 р. ця споруда була зруйнована, а після його відбудови в 1953 р. тут розмістився готель "Україна".

В місті розташовані Олімпійський стадіон і стадіон "Динамо".

До послуг туристів - іподром, численні казино, нічні клуби, бари, ресторани і т. ін. В Києві близько 50 банків, численні пункти обміну валюти.

Київ має всі можливості для розвитку туристичної індустрії, інтеграції у світовий туристичний простір. Це великий туристичний центр країни, в якому зосереджені істерико-культурні пам'ятки не лише всеукраїнського, а й світового значення. У місті - 3850 пам'яток, дві з яких - Софійський і Києво-Печерський заповідники - занесені в реєстр пам'яток ЮНЕСКО.

23. 23. Туристична індустрія Києва

Стратегічна мета розвитку туризму в Києві полягає у створенні конкурентоспроможного на внутрішньому та світовому ринках туристичного продукту, здатного максимально задовольнити потреби населення, у розширенні внутрішнього туризму та постійному зростанні обсягів в’їзного туризму, забезпеченні на цій основі комплексного розвитку рекреаційних територій з урахуванням соціально-економічних інтересів населення, збереженні та відновленні природного середовища та історико-культурної спадщини, завдань щодо наповнення державного і місцевих бюджетів.

Держава розглядає туризм як важливу складову частину розвитку економіки та соціально-культурної сфери і надає розвитку туризму особливе значення. Прикладом цього стало прийняття Указу Президента України від 21.02.2007р. №136/2007 "Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні" та визначення 2008 року Роком туризму і курортів в Україні.

Відповідно до Указу Президента України від 21.02.2007р. №136/2007 "Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні" та з метою ефективного стимулювання розвитку туристичної галузі м. Києва Головним управлінням спільно зі структурними підрозділами Київської міської державної адміністрації розроблено та затверджено комплекс міських заходів по організації і проведенню Року туризму в Україні у 2008 році, реалізація яких забезпечить значний внесок в соціально-економічний розвиток міста шляхом збільшення дохідної частини бюджету Києва за рахунок податкових та валютних надходжень, залученню інвестицій, збільшенню кількості робочих місць, а також створення сприятливих умов для відпочинку мешканців і гостей міста за умов збереження і раціонального використання культурно-історичної та природної спадщини.

Туристична галузь та готельне господарство міста впродовж останніх двох років характеризується позитивною та сталою динамікою. Неухильне зростання кількості туристів та обсягів наданих їм послуг, комплексний підхід до розвитку туризму, готельного господарства та курортів на місцевому рівні, підтримка розвитку малого та середнього бізнесу у туристичній сфері створили новий імідж українського продукту, конкурентоспроможного в нашій державі та за кордоном.

Станом на сьогодні у м. Києві працює близько 1300 туристичних підприємства, в яких зайнято понад 6 тис. працівників.

Київ має один з найбільших в Україні історико-культурний потенціал. На державному обліку в місті перебуває понад 3,5 тис. пам’яток (потенціал – понад 10 тис.), з них 62 –пам’ятки археології, 1396 – пам’ятки історії, 433 – пам’ятки монументального мистецтва, 1814 – пам’ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтні та об’єкти науки і техніки. Функціонує 21 історико-культурний заповідник.

У місті зосереджено понад 100 музеїв, у тому числі 24 музеї міського підпорядкування, 33 театри та театри-студії, 53 культові споруди, 141 бібліотека, 19 концертних організацій і самостійних музичних колективів, цирк.

Враховуючи міжнародний досвід та наявний туристичний потенціал Києва, одним із основних напрямків розвитку туристичної діяльності протягом останніх років є орієнтації туристичного сектора столиці на розвиток ділового, культурно-пізнавального та рекреаційного видів туризму. Згідно маркетингових досліджень туристичні підприємства м. Києва можуть щоденно приймати до 6 тис. осіб.

Збільшення кількості виставок і ярмарків, проведення міжнародних конгресів, розширення кола їх учасників позитивно впливає на розвиток ділового та культурно-пізнавального туризму в місті.

Відповідно до Закону України „Про бюджетний кодекс України” продовжується робота в рамках програмно-цільового підходу до розвитку музейної справи шляхом реалізації галузевих програм. З цією метою розроблено та затверджено на сесії Київради нову міську комплексну програму „Розвиток музейної справи на 2006-2010 роки”.

З метою забезпечення прозорості діяльності органів державної влади, розвитку правосвідомості і правової культури, попередження корупції серед державних службовців та посадових осіб в органах державної влади та місцевого самоврядування м. Києва у Київській міській державній адміністрації на початку 2007 року було відкрито Музей подарунків – відділ Музею історії міста Києва.

Одним із питань соціального спрямування в туристичній сфері є розвиток дитячого, молодіжного, сімейного та спортивно-оздоровчого туризму. Завдяки популяризації цих видів туризму шляхом розроблення спеціалізованих туристично-екскурсійних програм для сімейного туризму, маршрутів для школярів та студентів по м. Києву, щорічно збільшується кількість зацікавлених серед дітей та молоді до пізнання історико-культурної спадщини та до заходів туристично-спортивного спрямування (змагання, зльоти, першості, кубки, чемпіонати тощо).

В місті ведеться певна робота по підтримці діяльності та створенню молодіжних туристських клубів, розроблені спортивні туристичні маршрути вихідного дня. На території районів м. Києва працюють гуртки спортивно-туристичного напрямку та клуби туристично-краєзнавчого спрямування.

Розвиток сучасної інформаційної інфраструктури туризму говорить про необхідність створення мережі туристсько-інформаційних центрів по Києву, які мають бути важливим елементом у просуванні туристичного потенціалу регіону на національному і міжнародному рівні, наданні інформаційних і сервісних послуг з туристичної та супутньої діяльності в столиці гостям та місцевим мешканцям, створенні сприятливого інформаційного середовища для іногородніх і іноземних громадян.

Найбільш рентабельною складовою столичного турпродукту (11-12%) є екскурсія, яка на сьогодні вимагає всебічного вивчення та удосконалення. На сьогодні в Києві розроблені та проводяться більше 110 тематичних екскурсій. Туристичними підприємствами міста в своїй діяльності широко використовуються і заміські транспортні екскурсії в міста України, які мають культурну та історичну цінність (Чернігів, Біла Церква, Львів, Кам’янець-Подільський та ін.).

Для організації методичного забезпечення екскурсійної діяльності у м. Києві опрацьовуються питання створення міського екскурсійно-методичного центру, методичної ради. У місті активно працює акредитаційна комісія по видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу.

Довідково. Станом на 17.03.2008р. дозвіл на право здійснення туристичного супроводу в м. Києві отримало 228 фахівців. Реєстр екскурсоводів та гідів-перекладачів, які отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, постійно розміщується в засобах масової інформації і на сайті www.turizm.kiev.ua з метою інформування населення та туристичного активу міста про наявні екскурсійні кадри.

Важливим напрямком у розвитку екскурсійної діяльності є підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації екскурсоводів. Базовими в цьому стали Інститут туризму Федерації профспілок України та Київський університет туризму, економіки і права.

В даний час ведеться робота по розробці Концепції екскурсійної діяльності в м. Києві, яка сприятиме формуванню конкурентоспроможної туристичної галузі, однієї з провідних в економіці та соціальній сфері міста. Реалізація основних проектів Концепції передбачає збільшення кількості робочих місць у м. Києві. У результаті інтенсифікації процесу туристичного обслуговування збільшиться чисельність іноземних та вітчизняних туристів і екскурсантів.

Розвиток туризму значною мірою визначається станом готельного господарства.

Готельне господарство м. Києва представлене:

- 3 готелями категорії 5* на 661 номер (Прем’єр Палац, Опера та Свята Софія Хаятт Рідженсі Київ);

- 9 готелями категорії 4 зірки на 1204 номери (Редісон САС, Дніпро, Київ, Президент готель Київський, Національний, Рів’єра, Поділ-Плаза, Паллада-2002 та Перлина Дніпра);

- 33 три- та двохзірковими готелями на 4328 номерів.

Довідково:

2007 року в м. Києві введено в експлуатацію п’ятизірковий готельний комплекс «Свята Софія Хаятт Рідженсі Київ» на 234 номери по вул. А. Тарасової,5 (Шевченківський р-н), тризірковий готельно-ресторанний комплекс «Мисливський двір» на 30 номерів по вул. Славгородська, 49 (Дарницький р-н) та двозірковий готель «Парк» на 7 номерів по пр-ту 40-річчя Жовтня, 90 (Голосіївський р-н).

За вимогами УЄФА загальна потреба у номерному фонді закладів розміщення становить:

- 3920 номерів – у готелях категорії 5 зірок;

- 4250 номерів – у готелях категорії 4 зірки;

- 400 номерів – у готелях категорії 3 зірки;

- 200 000 місць в готелях та інших засобах розміщення.

На сьогоднішній день номерний фонд м. Києва становить:

- 661 номер – у готелях категорії 5 зірок;

- 1204 номери – у готелях категорії 4 зірки;

- 3432 номери – у готелях 3 зірки;

Кількість номерів у готелях категорії 1-2 зірки та без визначеної категорії комфортності у сумі складають 1941 номер.

Враховуючи число об’єктів готельного призначення, що планується ввести в дію до 2012 року, згідно з Міською цільовою програмою підготовки та проведення в м. Києві фінального чемпіонату Європи 2012 року з футболу, затвердженою 31.01.2008 р. рішенням сесії Київради, номерний фонд м. Київ налічуватиме:

- 4856 номерів – в готелях категорії 5 зірок;

- 3608 номерів – у готелях категорії 4 зірки;

- 7056 номерів – у готелях категорії 3 зірки.

У 2008 році в м. Києві планується ввести в дію 7 закладів готельного господарства різної категорії: п’ятизірковий готель «Золоті купола» на 280 номерів по вул. В. Житомирська, 2а, чотиризіркові готелі: «Холідей Інн» на 209 номерів по вул. Антоновича, 79, два готельні комплекси по 42 номери кожен по Оболонській набережній, 9 та 17, готель «Старо» на 35 номерів по вул. Костянтинівська, 34, готельно-ресторанний комплекс «Козацький стан» на 58 номерів по Бориспільському шосе,18, тризіркові готелі: готельно – ресторанний комплекс на 24 номери по пр-ту 40-річчя Жовтня, 87 а.

У 2009 році за інформацією замовників в дію планується ввести 8 закладів готельного господарства та реконструювати готель «Україна» по вул. Інституцька,4.

Довідково: П’ятизіркові: готельно-офісний комплекс «Хілтон» на 257 номерів, 94 апартаменти по вул. Т. Шевченка, 28-30, «Софітель» на 291 номер по вул. Лютеранська, 14 в;

Тризіркових готелі: адміністративно-готельний комплекс на 105 номерів по вул. Гончара, 69, готельно-офісний центр на 150 номерів по вул. Шолуденка, 3, готельний комплекс на 98 номерів по вул. Солом’янська, 11, готельний комплекс на 200 номерів по вул. Т. Шевченка, 25, готель на 60 номерів по Брест-Литовському шосе, 8а, Дюбек на 100 номерів по вул. Гамарника, 56.

У 2010 році в м. Києві планується ввести в дію 11 закладів готельного господарства та здійснити роботи з поліпшення матеріально-технічного стану готелю «Національний».

Довідково:

чотиризіркові: NOVOTEL на 350 номерів по пров. Киянівський, 13-21, готельно-офісний комплекс на 32 номери по вул. Костянтинівська, 11/13, тризіркові готелі: «Срібні ключі» на 112 номерів по просп. Глушкова, 95 б, готельний комплекс «IBIS» на 290 номерів по пров. Лаврський, 9, готельно – офісний комплекс «ІВІS» на 450 номерів по вул. Фурманова, 1/7 , готель на 61 номер на розі столичного шосе та вул. Лютневої, готель «Вирлиця» на 300 номерів по проспекту Бажана, мотель-кемпінг на 300 номерів по пр-ту Перемоги, 150, «Парк-готель «Київ» на 350 номерів по вул. М. Юнкерова, 20, двозірковий готель «Александрія» на 90 номерів просп. Перемоги, 62а, мотель-кемпінг на 60 номерів по Броварському проспекту, 31.

У 2011 р. в м. Києві в дію планується ввести 17 закладів готельного господарства, серед яких: п’ятизіркові готелі: готель категорії люкс «Regent» на 444 номери по вул. Червоноармійська, 35-35Б-37, готельний комплекс на 250 номерів в районі Либідської площі, готельний комплекс на 120 номерів по вул. Дегтярна, 2-4, готельний комплекс на 200 номерів по вул. Богатирській в урочищі Оболонь, готельний комплекс на 350 номерів по Дніпровській набережній, готельний комплекс на 700 номерів в 11 мікрорайоні, ж/м «Позняки західні», чотиризіркові готелі: «Холідей Інн» на 210 номерів по вул. Гарматна, 26/2, «Русь Інтернешнл» на 250 номерів по вул. Госпітальна,4, «Кроун Плаза» на 230 номерів по вул. Фізкультури,5, “Туристичний комплекс “Пролісок” на 330 номерів (друга черга) по вул. просп. Перемоги, 179, готельно-офісний комплекс на 150 номерів по Дніпровській набережній, готель на 20 номерів по бульв. Дружби Народів, 44-46, готельний комплекс на 70 номерів по вул. Б. Хмельницького, 12-14, готельний комплекс на 204 номери по вул. Старовокзальна, 26-А, тризіркові готелі: «Театральний» на 70 номерів по вул. Голосіївська,7, готельно-оздоровчий комплекс на 100 номерів по вул. М. Разкової,23, готель у складі мультифункціонального комплексу на 250 номерів по пр-ту Червонозоряний, 113.

У 20012 р. в м. Києві планується ввести в дію 4 заклади готельного господарства: п’ятизірковий готель на 1230 номерів по вул Микільсько-Слобідська, 1, чотиризірковий готельно-офісний комплекс на 320 номерів по вул. Горького, 54, чотиризірковий готельно-офісний комплекс на 240 номерів по вул. Набережно – Хрещатицька, 21, , тризірковий готельно-офісний комплекс «Голосіївський» на 220 номерів по просп. 40-річчя Жовтня, 93.

Для розміщення вболівальників під час проведення чемпіонату Європи 2012 року з футболу планується використання гуртожитків всіх навчальних закладів, місткість яких на сьогодні складає 76642 місця, місця Міжнародного молодіжного центру на о. Трухановім, який планується побудувати до 2012 року – 15000 місць та використання теплоходів – ще 1000 місць.

Таким чином, вимоги УЄФА щодо розміщення вболівальників чемпіонату 2012 року в м. Києві будуть виконані з урахуванням засобів розміщення, що знаходяться у 70 км. зоні в радіусі навколо м. Києва.

Важливим фактором розвитку туризму є рекреаційна сфера – це невід'ємна частина його ландшафтно-просторового сприйняття, вони відіграють велику санітарно-оздоровчу, рекреаційну, кліматорегулюючу роль. Система зелених насаджень Києва, розміщення лісопарків, парків, скверів, вуличних зелених насаджень з урахуванням рельєфу і плануванням історичної частини міста та новобудов, розділених Дніпром, на правобережну і лівобережну частини, створюють його неповторний вигляд, як одного з найкращих міст світу.

Для відпочинку та дозвілля в Києві працює більше 140 парків, 35 зон відпочинку біля води та 39 зон відпочинку на території міських лісів.

Київ прикрашають 5 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (Володимирська гірка, Маріїнський парк, Сирецький гай, Феофанія, Голосіївський парк ім. Рильського) та 13 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення (парк „Аскольдова могила”, парк Слави, парк Національного технічного університету (КПІ), парк ім.Тараса Шевченка, Хрещатий парк та інші). В місті є чудові зони відпочинку, які приваблюють киян та гостей міста, розкинулись на берегах Дніпра та озер. Це зони відпочинку в Гідропарку, на Трухановому, Жуковому, Долобецькому та інших островах, пляжі Дніпровська Рив’єра, Центральний, Венеція, Молодіжний, Золотий, Сонячний та інші.

У місті розташовано три ботанічні сади загальнодержавного значення: Центральний ботанічний сад ім. М. Гришка, ботанічний сад ім. Академіка Фоміна, ботанічний сад Національного аграрного університету.

Просування туристичного продукту міста Києва як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках туристичних послуг неможливе без належної організації проведення маркетингової та виставкової діяльності.

Київ постійно приймає участь єдиним стендом "Київ туристичний" у міжнародних та вітчизняних туристичних виставкових заходах (Міжнародній туристичній біржі “IMTM” (м. Тель-Авів, Ізраїль); Міжнародній туристичній виставці „ІТВ” (м. Берлін, Німеччина); Міжнародній туристичній виставці "Salon Mondial Du Tourisme" (м. Париж, Франція); Міжнародних туристичних виставках „MITT: Путешествия и туризм” та „MITF” (м. Москва, Російська Федерація), Міжнародній туристичній виставці „"Inwetex Cis Travel Market" (м. Санкт-Петербург, Російська Федерація), Міжнародній туристичній виставці „Великий шовковий шлях” (м. Ташкент, Узбекистан) та ін.), де широко презентуються туристичні можливості м. Києва.

З метою розвитку ділових відносин у галузі туризму, популяризації туристичних можливостей м. Києва на міжнародному туристичному ринку та обміну досвідом з іншими столицями київською владою укладено договори про співпрацю в галузі туризму з м. Москва, м. Санкт-Петербург та м. Варшава.

Відповідно до Програми розвитку туризму у м. Києві до 2010 року та з метою стимулювання розвитку в‘їзного і внутрішнього туризму, перетворення Києва в один з потужніших туристичних центрів Європи київською міською щорічно проводяться Міжнародна туристична виставка-ярмарок “Київ – древня та сучасна столиця України” за сприяння Київського міського голови та спеціалізовані традиційні туристичні салони дитячого, молодіжного та сімейного відпочинку “Канікули. Весна-Літо” та "Канікули. Осінь-Зима".

В рамках виставок проводяться прес-конференції для засобів масової інформації, презентації туристичного потенціалу м. Києва, різноманітні семінари та конференції.

24. Історико-культрна спадщина Києва як основа пізнавального туризму.

Історико-культурні ресурси є основою пізнавального туризму. Вони представлені різноманітними видами історичних пам`яток, меморіальних місць, музеями, театрами, тобто взаємозв`язками об`єктів матеріальної та духовної культури. Культурна спадщина – це спадщина історичного розвитку цивілізації, яка зосереджена в тій чи іншій місцевості. В Україні практично кожна місцевість може використовуватися для розвитку пізнавального туризму.

м. Київ (понад 1500). У першу чергу це споруди епохи Київської Русі – Золоті ворота (1037 р.), Софійський собор (1037 р.), Видубицький монастир (XI-XVIII ст.), Кирилівська церква (XII ст.), ансамбль Києво-Печерської Лаври (XI-поч. XX ст.). Із найбільш пізніх споруд слід назвати Андріївську і Покровську церкви, Мариїнський і Кловський палаци (XVIII ст.), деякі церкви і житлові будинки на Подолі (ХVІІ-Х VIII ст.). У XIX ст. було зведено ряд споруд, серед яких основні – університет, Володимирський собор, оперний театр. Враховуючи виняткову художню цінність, за рішенням ЮНЕСКО ансамбль споруд Софійського собору та Києво-Печерської Лаври внесено до списку світової культурної спадщини.

25. Ресурсний потенціал паломницького туризму в Україні.

традиційно релігійні пам’ятники використовувались лише як екскурсійні об’єкти. Зараз відвідування культових споруд набувають риси паломництва. При цьому, значно розширився круг об’єктів релігійного паломництва. До матеріальних ресурсів релігійного туризму увійшли не лише культові споруди, але й святі джерела, дерева, скелі, тобто об’єкти природничого походження. Україна має унікальні передумови щодо розвитку релігійного туризму як екскурсійного, так і паломницького напрямів. Це зумовлено багатою історією розвитку християнства на території країни. Одну з найвизначніших ролей у розвитку релігійного туризму в Україні відіграє Свято-Успенська Києво-Печерьська лавра, яка є національною святинею українського народу. У 2001 р. в Україні відбулося урочисте відзначення її 950-річчя. Києво-Печерський монастир стає центром паломництва з кінця ХІ ст. Цьому передували канонізація Феодосія, княгині Ольги, Антонія Печерського та інших преподобних Печерського монастиря. Головним храмом Лаври з найдавніших часів був Успенський собор, в якому зберігалась найголовніша його святиня – чудотворна ікона Успіння Божої Матері, що знаходилась над царськими воротами головного престолу. Її було принесено в Київ ще в 1073 р. грецькими майстрами. У храмі також знаходились мощі святителя Михайла, першого митрополита Київського, гробниця з частками мощів всіх преподобних печерських, гробниці преподобного Феодосія, срібна рака з главою св. Рівноапостольного князя Володимира, ікони з мощами помісних та загально славних святих. Наявність зазначених святинь, подвижницька діяльність духовних провідників Лаври, високий духовний та інтелектуальний рівень ченців – все це зробило Києво-Печерську лавру осередком духовності і центром тяжіння до неї православних віруючих з усіх кінців Київської Русі. Після монголо-татарської навали паломництво взагалі припинилося і почало відновлюватись лише з XIV ст., після відкриття мощів у печерах. З відбудовою головних святинь Києва: Успенського, Софійського, Михайлівського соборів, Десятинної церкви, спорудженням нових храмів паломницький потік до Лаври зростає. Стабілізація відносин між Польщею і Росією, відродження Києво-Печерської лаври канонізація Петром Могилою Печерських подвижників сприяли тому, що Київ у другій половині XVII ст. став духовним центром, другим Єрусалимом не лише для України, а й усього християнського православного світу. Києво-Печерська лавра, яка відігравала величезну роль в історії України в поширенні серед народу духовності, християнської моралі, культури, освіти, прискорила також розвиток мандрівництва, який здійснювався у двох напрямах – на Схід, до Святої землі і з усього православного світу до Києва і його знаменитого монастиря – Києво-Печерської лаври. Саме Лавра, яка у ХІХ ст. щороку приймала десятки тисяч богомольців-прочан, виробила досить розгалужену систему їх обслуговування, до якої долучилися і підприємницькі заклади, що нагадувало початок формування в Україні одного з видів туризму – релігійного. Також значний потенціал для розвитку такої специфічної галузі бізнесу як релігійний туризм містить Житомирщина. На території області знаходяться визначні пам’ятки історії та культури – це Овруцький Св. Василівський храм (окремим фрагментам стін храму нараховується понад 900 років), римо-католицький монастир Кармелітів Босих у м. Бердичеві вважається неперевершеним архітектурним ансамблем на теренах всієї України, Чоповицький православний монастир відомий своїм чудодійним джерелом далеко на межами області, є місцем паломництва віруючих з усієї України. На Тернопільщині релігійний туризм – окремий потужний напрямок. На нашій планеті не так багато місць, де кілька разів являлася Матір Божа. Відвідання двох святинь світового значення в Почаєві і Зарваниці подія непересічна як для паломника, так і просто мандрівника. У духовному центрі української греко-католицької церкви – Зарваниці після часу заборон тільки недавно відновилися храми, будуються нові, без перебільшення, шедеври церковного мистецтва. Один з них – собор Зарваницької Божої Матері, котра вперше явилася тут 1240 року. У Почаївській лаврі все лишилося, як колись, – специфіка православної віри зберегла її устрій, а територія й донині має виразний оборонний характер – у сонячну днину величний і охайний золотокупольний комплекс можна бачити за багато кілометрів.  Івано-Франківська область також відома багатою сакральною і духовною спадщиною. Територію області здавна населяли народи з різним релігійним віросповіданням. Збережені церкви, костьоли, синагоги, монастирі та скити є окрасою області та передумовою для розвитку релігійного та паломницького туризму. На сьогодні в області нараховується 50 дерев'яних церков, які охороняються державою. Найдавніші з них — Благовіщенська церква (1587 рік) у місті Коломия, Успенська церква (1623 рік) в селі Пістинь Косівського району, Різдва Богородиці (1678 рік) у селищі Ворохта на Яремчанщині. А в селі Росільна Богородчанського району знаходиться дерев'яна церковця, зведена без жодного цвяха. Найяскравішим зразком дерев'яного будівництва є церква Святого Духа з укріпленнями в місті Рогатин (1676 рік). Іконостас Святодухівської церкви, створений у 1650 році, вважається перлиною українського малярства. Знаковими об'єктами для розвитку релігійного туризму є: • Манявський скит, пам'ятка архітектури XVII ст., поблизу с. Манява Богородчанського району. Заснований у 1606 р. Й. Княгиницьким, вихованцем Афонського монастиря. Скит Манявський – аскетичний чоловічий монастир східного обряду (український Афон), визначний осередок духовності, культури і мистецтва України. Зараз це відреставрований ансамбль кам'яних і дерев'яних споруд, обгороджених високою кам'яною стіною з вежами і бійницями – вдалий синтез гірського рельєфу і фортифікаційних забудов. • Гошівський монастир отців Василіян і церква Преображення Господнього на Ясній Горі у с. Гошеві Долинського району, заснований у 1570 році. Є місцем паломництва християн з різних країн світу, які йдуть сюди, щоб помолитися чудотворній іконі Божої Матері; • Монастир XVII ст. у с. Погоня (Тисменицький район); • Караїмський цвинтар у Галицькому районі; • Приміщення Музею народного мистецтва і побуту Гуцульщини у м. Косів. Крим також має унікальні передумови щодо розвитку релігійного туризму як екскурсійного, так і паломницького напрямів. Це зумовлено унікальною для України конфесійною мозаїчністю півострова. За матеріалами Комітету по справам релігії АРК, на початок 2002 року в Криму було офіційно зареєстровано 48 конфесій.  Сьогодні загальна кількість християнських культових споруд в Криму, включаючи монастирі, печерні міста та храми, складає 404 одиниці. Серед них 93, 6% становлять православні храми та монастирі, 4,2% – споруди вірмено-григоріанської церкви, 2,2% – об’єкти культу католиків, протестантів та баптистів. Поширенню релігійного туризму в Криму сприяє не лише потенційно високе різноманіття культових споруд християнства, але й те, що на кримському підґрунті широко розповсюджена культура ісламу, реанімується караїмізм та нетрадиційний іудаїзм в обличчі кримчакської релігійної спільноти. На початок 2001 року забезпеченість культовими спорудами кримських мусульман становила 47,4% проти 53,0% в православному середовищі. Тобто матеріальна складова релігійності в Криму приблизно однакова у мусульман і православних християн.  Матеріальний потенціал релігійного туризму в Криму можна розглядати як сукупність культових об’єктів пізнавального, паломницького та природничо-сакрального змісту. До об’єктів пізнавального змісту відносяться релігійні пам’ятники антропогенного походження, що використовуються як екскурсійні. До складу таких пам’ятників треба віднести діючі храми, які мають історичну або архітектурну унікальність. Найбільш насичена християнськими пам’ятниками територія Севастопольської міської Ради. Тут потенційно цікавими для релігійного туризму можуть бути і античні і сучасні храмові споруди. Наявність поблизу Севастополя храмів античного віку пов’язана з історією проникнення християнства в Крим, який у першому столітті н. е. був віддаленою провінцією Римської імперії. Сюди відсилалися первісні християни, які активно вели проповідницьку діяльність. Вже наприкінці першого століття н. е., за свідоцтвом Клімента Римського, у Херсонесі налічувалося приблизно дві тисячі християн, які побудували багато храмів. Деякі з цих храмів у руйнованому вигляді збереглися до наших часів і сконцентровані на території Херсонеського заповідника. Саме у м. Севастополі також переважають православні храми, яких 13. Всі вони діючі. Серед цих храмових споруд найбільш перспективним для релігійного туризму вважається Собор Св. Володимира, зведений в пам’ять оборони Севастополя 1854-1855 рр. Цей храм є місцем упокоєння чотирьох адміралів: Лазарева, Корнилова, Нахімова та Істоміна. Собор є зразком російського зодчества та живопису і побудован за проектом академіка архітектури А.А. Авдєєва. Серед культових споруд паломницького змісту найбільш цікавими в Криму є монастирі. Зараз на півострові 9 діючих монастирів, серед яких 8 конфесійно належать до православної і 1 – до вірмено-григоріанської церкви. При цьому серед православних діючих монастирів два жіночих: Свято-Троїцько Параскевський, заснований у 1864 р. архієпископом Олексієм неподалік с. Тополівки (раніше Топли) Білогірського району та Свято-Георгієвський Катерлезський монастир, заснований наприкінці 18 ст. поблизу м. Керч. Серед діючих монастирів Криму найбільш давнім вважається православний Свято-Георгієвський монастир, який побудовано у 891 році на місці язичеської каплиці поблизу сучасної Балаклави.  На території Бахчисарайського району розташовані своєрідні пам’ятники, які отримали назву “печерні міста”. Більшість з них мають залишки християнських культових споруд, в тому числі і монастирських.  Слід зазначити, що жіночий Свято-Троїцько Параскевський монастир також був заснований поблизу цілющого джерела Св. Параскеви (Чокрак-Саликсу або Джерело живої води). Паломництво до нього відбувається щороку 26 липня – в день Св. Параскеви.  Серед ресурсів природничо-сакрального змісту можна виділити сакралізовані джерела, скелі, гори, дерева. Такими є джерела Ай-Олексій (Св. Олексій), Ай-Андрит (Св. Андрій), Ай-Настасі (Св. Настасія), Ай-Ян-Петрі (Св. Іоан и Св. Петро) поблизу с. Генеральське, що неподалік від Алушти; Ай-Йорі (Св. Георгій) над с. Ізобільне; Ай-Лія.  Деякі міста України є важливими релігійними центрами для іудеїв, а особливо для окремої течії іудаїзму – хасидизм. Незалежно від свого місця проживання, щороку хасиди з усього світу здійснюють паломництво до своїх святинь, які залишилися в Україні. Головними місцями паломництва є Меджибіж й Умань - історичні центри хасидизму. Меджибіж освячений двадцятилітнім перебуванням тут Баал Шема, а в Умані, на околиці містечка, стоїть могила одного з найвизначніших послідовників Бешта, духовного лідера брацлавських хасидів Ребе Нахмана з Брацлава, що помер і був похований 1810 року. Щорічно до Умані злітаються й приїжджають тисячі хасидів, передусім, звісно, брацлавські, поважні сивобороді патріархи зі своїми синами й онуками, але лише особи чоловічої статі, щоби поклонитися могилі Ребе і відзначити спільно свято Рош-га-Шана – єврейський Новий рік, який зазвичай припадає на вересень - початок жовтня за іудейським місячним календарем. Щороку до Умані приїжджає близько двадцяти тисяч іудейських прочан. До релігійних ресурсів крім матеріальних слід також віднести і духовні ресурси, такі як дива, які творяться в певних місцевостях, укріплюють вірян, а також благодать, яку відчувають віряни під час знаходження в святому місці. З даної точки зору унікальним є Миколаївський храм в с. Кулевча Одеської області, де знаходяться багато святинь, які здатні дивовижно укріплювати віру православних християн. Тут знаходяться мироточтвий хрест, Казанська ікона Божої матері, біля якої на засохлих гілках лілії без води проростають живі квіти, Іверська ікона Божої матері, що кровоточить, Ікона Спаса Нерукотворного, що самооновилася, а також ікони цілителя Пантелеймона і мученика Георгія, образи яких відбилися на склі кіоту.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]