4. Національне багатство

Валовий внутрішній продукт, валовий національний дохід безпосередньо пов’язані не лише з рівнем добробуту нації на даний момент часу, але й з процесом нагромадження національного багатства, що є основою економічної могутності нації та забезпеченням добробуту майбутніх поколінь. Національне багатство – це сукупність матеріальних та нематеріальних благ, створених і нагромаджених працею попередніх і теперішніх поколінь та залучених до господарської діяльності природних ресурсів, якими володіє, розпоряджається суспільство (див. рис. 16.3).

Національне багатство – сукупність матеріальних та нематеріальних благ, створених і нагромаджених суспільством та залучених до господарської діяльності природних ресурсів.

Національне багатство поділяється на суспільне багатство (створене працею) та природне багатство (природні ресурси – земельні ресурси, надра, водні ресурси, рослинний та тваринний світ, кліматичні умови, географічне розташування). В суспільному багатстві прийнято виділяти національне майно і духовні та культурні цінності. Національне майно, в свою чергу, складається з капітальних благ (фонди), що забезпечують функціонування матеріальної і нематеріальної сфер суспільного виробництва та майна домашніх господарств.

За формою національне багатство також поділяють на матеріальне та нематеріальне багатство.

До матеріального багатства відносяться:

• основні необоротні фонди (будівлі, споруди, транспортні мережі, машини, обладнання, устаткування, інструменти);

• оборотні фонди (запаси сировини, матеріалів, комплектуючих, незавершене виробництво, товарні запаси);

• державні запаси і резерви;

• майно громадян (будинки, предмети тривалого вжитку, цінності);

• природні ресурси.

До нематеріального багатства входить:

• науковий потенціал;

• освітній потенціал;

• кваліфікаційний потенціал;

• інформаційний потенціал;

• культурний потенціал;

• рівень фізичного здоров’я нації.

В системі національного рахівництва для характеристики національного багатства застосовується термін “економічні активи”. Під активами розуміється все те, що використовується в господарській діяльності і може приносити, забезпечувати їх власникам економічні вигоди. Економічні активи поділяються на фінансові та не фінансові. В складі нефінансових активів виділяють вироблені (створені) та невироблені нефінансові активи.

Р ис. 16.3. Склад національного багатства за стандартами снр

5. Ефективність виробництва національного продукту та система її показників

Валовий внутрішній продукт, валовий національний дохід є абсолютними результатами – ефектом функціонування національної економіки. Проте, ці результати можуть бути досягнуті різною ціною. Тому, для характеристики функціонування економіки на макроекономічному рівні використовують показники ефективності. У найбільш загальному вигляді ефективність – це співставлення корисного ефекту (результату) із зусиллями на його досягнення. Ефективність є відносним показником і характеризує результативність витрачання економічних ресурсів (факторів виробництва) суспільства. Ефективність може мати прямі і обернені методи розрахунку. При прямих методах ми порівнюємо ефект з витратами:

.

А при обернених – витрати з ефектом :

.

Ефективність – одна із найважливіших характеристик господарської діяльності суспільства. Абсолютні результати можуть бути суттєвими, але якщо вони досягаються за рахунок значних витрат ресурсів, то ефективність може залишатися незмінною, або навіть знижуватися. Тому слід завжди чітко розрізняти ефект і ефективність. Саме остання характеризує не лише приріст абсолютних показників, що є не менш важливо, але і те, за рахунок яких витрат забезпечено досягнутий приріст. Підвищення ефективності означає зниження витрат на одиницю продукції, або збільшення корисного ефекту на попередню величину витрат.

Прийнято розрізняти два види макроекономічної ефективності – економічна ефективність і соціально-економічна ефективність. Перша характеризує результативність, раціональність використання факторів виробництва. Друга – ступінь задоволення суспільних потреб, рівень життя, добробуту нації.

Проявом економічної ефективності є зростання суспільного ефекту за одночасного зменшення витрат економічних ресурсів. Проявом соціально-економічної ефективності є зростання ступеня задоволення потреб членів суспільства, підвищення рівня життя, добробуту кожної людини зокрема та нації в цілому.

Економічна ефективність має багато аспектів. Розрізняють економічну ефективність виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту. В сучасних умовах все більшого значення набуває ефективність зовнішньоекономічних зв’язків і світогосподарських процесів.

Головними показниками економічної ефективності виробництва національного продукту є:

• продуктивність суспільної праці;

• трудомісткість національного продукту;

• фондовіддача ;

• фондомісткість національного продукту;

• матеріаловіддача;

• матеріаломісткість.

Продуктивність суспільної праці визначається як:

.

Оберненим до показника продуктивності праці є показник трудомісткості національного продукту:

.

Ці два показники відображають ефективність функціонування праці в масштабах всієї національної економіки.

Наступний показник – фондовіддача, характеризує ефективність застосування основних засобів суспільcтва (основних необоротних активів):

.

Поряд із показником фондовіддачі застосовують показник фондомісткості, що є оберненим стосовно попереднього:

.

Про ефективність застосування сировини і матеріалів при виробництві національного продукту свідчить показник матеріаловіддачі:

.

Показник матеріаловіддачі фактично відображає співвідношення кінцевого і проміжного продукту в суспільному продукті та засвідчує рівень технологічності національного виробництва, роль галузей і сфер виробництва із більшою часткою доданої вартості.

Показник матеріаломісткості є оберненим до показника матеріаловіддачі:

.

Економічна ефективність характеризує результативність всієї національної економіки. Ефективним буде вважатися такий її стан, за якого найповніше задовольнятимуться потреби усіх членів суспільства за даних обмежених ресурсів, тобто, коли вже неможливо збільшити ступінь задоволення потреб (рівень добробуту) хоча б однієї людини, не погіршивши при цьому добробут інших членів суспільства. Такий стан економіки називають – Парето-ефективність (на честь італійського економіста В. Парето). Проте, суспільні потреби постійно розвиваються. Якісно вдосконалюються і самі фактори виробництва. Це означає, що суспільство намагатиметься досягнути нового, більш високого рівня ефективності.

Зростання ефективності – це не випадковий, а закономірний процес. Чим вищий розвиток людського суспільства, тим актуальнішою стає проблема підвищення ефективності виробництва. Тому підвищення ефективності виробництва набуває рис економічного закону. Найбільший приріст ефективності виробництва досягається за умов інтенсивного типу економічного зростання, широкого застосування досягнень науково-технічного прогресу.

Соціально-економічна ефективність відображає зміни в рівні і якості життя суспільства, що відбуваються під впливом соціально-економічного прогресу, підвищення економічної ефективності зокрема.

Категорія “рівень життя”, за рекомендацією ООН, складається з таких елементів, як здоров’я, їжа, одяг, зайнятість, освіта, житло, соціальне забезпечення. В Україні та інших країнах рівень життя прийнято визначати за допомогою споживацьких бюджетів: фізіологічного, прожиткового і соціального мінімумів.

До показників рівня життя відносяться:

• виробництво валового національного продукту, валового національного доходу, національного доходу на душу населення;

• відповідність реального споживання науково-обґрунтованим нормам;

• грошові і реальні доходи на душу населення, що визначаються рівнем заробітної плати, величиною соціальних виплат і пільг, рівнем податків, індексом споживчих цін, рівнем інфляції;

• забезпеченість житлом;

• кількість безкоштовних соціальних послуг (освіта, охорона здоров’я, культурне, побутове і комунальне обслуговування);

• структура витрат населення;

• рівень безробіття;

• середня тривалість життя;

• рівень освіченості населення;

• кількість вільного часу та ін.

Як бачимо, кількість показників достатньо велика. Тому, в 1990 р. група дослідників Програми розвитку ООН запропонувала показник, що є спробою комплексної оцінки людського прогресу – індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). При підрахунку ІРЛП враховують три види показників :

– середня тривалість майбутнього життя при народженні;

• рівень освіти як сукупність двох величин – рівня грамотності дорослого населення країни (2/3 індексу) і сукупної частки тих, хто навчається (1/3 індексу);

• рівень життя, що оцінюється через ВВП на одного жителя.

ІРЛП є середнім від індексів цих показників. Кожен з індексів розраховується за наступним принципом:

;

де min (x) і max (x) – максимальні і мінімальні значення відповідного показника х.

Індекс тривалості життя ,

де LE – середня тривалість життя.

;

Індекс грамотності дорослого населення

де ALR – грамотність дорослого населення у відсотках;

Індекс сукупної частки тих, хто навчається

де CGER – сукупна частка, тих навчається. Враховуються усі, хто охоплений трьома ступенями освіти (початкової, середньої та вищої).