29.Філософія як теоретична форма світогляду.

Світо́гляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Пошук відповідей на всі нові масштабні питання, що висуваються життям: проблеми людини і природи, людини і суспільства, техносфери і біосфери, багато питань взаємин між соціальними системами та державами і т. д. - вимагає вміння самовизначатися, з'ясовувати шляхи вирішення цих та багатьох інших питань, а головне - знаходити своє місце та роль у цих складних процесах. Але для цього потрібна така передумова, як уміння мислити, досить широкий погляд на речі в якості умови усвідомленої, розумної орієнтації в навколишній дійсності. Однак здатність до розумного мислення не є вродженою, її необхідно формувати й розвивати, і один з кращих шляхів до цього - засвоєння досягнень філософської культури. Головне призначення філософії пов'язане з рішенням корінних питань самого життя. Адже в кінцевому рахунку в центрі філософії стоїть питання про людину і його місце у світі, його місце в суспільстві, про сенс його життя. І головне призначення філософії - допомогти людині орієнтуватися в нескінченних складнощі життя, у вирішенні тих рівнянь з безліччю невідомих, які постійно виникають на життєвому шляху. Можна сказати, що світогляд - це ядро, стрижень свідомості та самосвідомості особистості. Воно виступає як більш-менш цілісне розуміння людьми миру і самих себе, свого місця в ньому. Воно є в кожного. Емоційно-психологічна сторона світогляду представлена світовідчуттям і світосприйняттям, а інтелектуальна - світобачення. Другий рівень світогляду - світорозуміння, що спирається перш за все на знання, хоча світорозуміння і світовідчуття не дані просто поруч один з одним: вони, як правило, єдині.

30.Пантеїзм та його особливості.

Пантеїзм — філософська доктрина, яка стверджує, що всесвіт є ідентичним з Богом; Іншими словами, пантеїзм це — вірування чи вчення, яке представляє природний світ, включаючи людину, частиною божества. Термін «пантеїст» був введений англійським філософом Дж. Толандом (1705), а термін «пантеїзм» — його противником нідерландським теологом І. Фаєм (1709). Пантеїзм є пануючою тенденцією в індуїзмі, даосизмі та дзен-буддизмі. Традиційні християнство та іслам його відкидають, водночас певною мірою він присутній у містичних течіях: відповідно, у споглядальному християнстві Майстера Екгарта та суфізмі. Фраза Спінози, яка прирівняла Бога до всесвіту, а саме — Бог чи природа, була популярним формулюванням цієї ідеї, яка мала певне поширення серед філософів 19-го століття. У пантеїстичних концепціях нерідко ховалися натуралістичні тенденції, що розчиняють Бога в природі і підводили до матеріалізму, представляючи собою вчення, опозиційні за відношенням до панівного теїстичного релігійного світогляду. Іноді ж у форму пантеїзму вдягалися релігійно-містичні прагнення, що розчиняють природу в бозі. У 1828 німецький філософ К. Краузе для позначення своєї ідеалістичної системи, щоб відрізнити її від системи натуралістичного і матеріалістичного пантеїзму, ввів термін «панентеїзм». Пантеїстичні елементи були теж присутні в ранньому єврейському хасидизмі, так що деякі ранні історики хасидизму, особливо протягом епохи просвітництва, наполягали на характеризації хасидського вчення як пантеїстичного. Пантеїзм має такі основні форми^[2]:теомоністичний пантеїзм наділяє існуванням тільки Бога, позбавляючи світ самостійного буття; фізіомоністичний пантеїзм, згідно з яким існує тільки світ, природа, яку прихильники цього напряму називають Богом, тим самим позбавляючи Бога самостійного існування; трансцендентний пантеїзм, який зазвичай позначають як панентеїзм; іманентно-трансцендентний пантеїзм, згідно з яким Бог здійснюється в речах (Спіноза, Ґете, Шлейермахер, Ейкен);іманентний пантеїзм.