Критика естетичної здатності судження

(Фрагмент про прекрасне)

Приємне, прекрасне, добре означають, таким чи­ном, три різні співвідношення уявлень з почуттям за­доволення і незадоволення, стосовно якого ми відріз­няємо одне від одного предмети чи способи уявлення. Не однаковими є також належні кожному з них вислови, якими позначається в них те, що подобається. Приємним ми називаємо те, що забавляє; прекрасним – те, що лише подобається; добрим — те, що цінується, тобто у що вкладаємо об'єктивну вартість. Приємне значиме і для тварин; краса — тільки для людей, тобто тварин, але все-таки обдарованих розу­мом; натомість добре — для кожної розумної істоти взагалі. Ця теза може одержати своє повне виправдання і пояснення лише у подальшому. Можна сказа­ти, що з усіх цих трьох видів задоволеності виключно тільки задоволеність від прекрасного є незаінтересованою і вільною, бо жоден інтерес — ні інтерес чуттів, ні інтерес розуму — не вимагає [від нас] схвалення. Тому про задоволеність можна було б сказати: вона стосується у трьох названих випадках або прихильнос­ті, або ласки, або поваги. Адже ласка — єдина віль­на задоволеність. Предмет прихильності й предмет, жадання володіти яким диктується нам законом розу­му, не залишають нам свободи самим собі зробити що-небудь предметом задоволення. Усякий інтерес пе­редбачає потребу або породжує її і як визначальна підстава схвалення не дозволяє судженню про пред­мет бути вільним.

Що стосується інтересу прихильності при приєм­ному, то кожний каже: голод — найкращий кухар, і людям зі здоровим апетитом смакує все, що тільки є їстівним; отож така задоволеність засвідчує відсут­ність вибору за смаком. Лише коли потреба задоволена, можна розпізнати, хто з-поміж багатьох має смак, а хто ні. Так само буває звичаєвість поводження без доброчесності, ввічливість без доброзичливості, пристойність без чесності і т.д. Справді-бо, там, де говорить моральний закон, там уже немає більше вільного вибору відносно того, що належить робити, і засвідчити смак у своїй поведінці (чи в судженні про поведінку інших) — це зовсім щось інше, ніж ви­являти свій моральний напрямок думок; адже цей останній містить у собі веління і породжує потребу, тоді як моральний смак тільки грається з предметами задоволеності, не прив'язуючись до жодного з них.

Дефініція прекрасного, виведена з першого моменту

Смак є спроможністю міркування про предмет чи про спосіб уявлення на підставі задоволеності чи не­задоволеності, без будь-якого інтересу. Предмет такої задоволеності називається прекрасним.

§ 6. Прекрасним є те, що без понять

уявляється як об'єкт загальної задоволеності

Ця дефініція прекрасного може бути виведена з попередньої дефініції його як предмета задоволеності без усякого інтересу. Адже про те, стосовно чого ми усвідомлюємо, що задоволеність від нього у нас самих вільна від усякого інтересу, ми можемо судити лише так, що воно повинно містити у собі підставу задоволеності для кожного. Адже, позаяк во­на не ґрунтується на якійсь прихильності суб'єкта (ні на якомусь іншому свідомому інтересі) і оскільки той, хто висловлює судження з приводу задоволеності, якій він завдячує предмету, почуває себе цілком вільним, то він не може знайти жодних приватних умов, що являли б собою причини задоволеності і за які виключно чіплявся б його суб'єкт; тому він мусить розглядати задоволеність як таку, що обґрунтована в тому, що він може припускати й у кожного іншого; він, таким чином, повинен вірити, що в нього є підстава вважати кожного здатним на подібну задоволеність. Тому він говоритиме про прекрасне так немовби краса була властивістю предмета і судження логічним (осягаючи пізнання об'єкта через поняття про нього); хоча воно є лише естетичним і містить у собі тільки відношення уявлення про предмет до суб'єкта, проте воно схоже усе ж із логічним судженням в тому, що його значимість можна припускати для кожного. Однак із понять ця загальність також не може виникати. Адже від понять немає переходу до почуття задоволення чи незадоволення (за винятком чистих лише практичних законів, які, однак, припускають інтерес, не зв’язаний з чистим судженням смаку). Таким чином, судженню смаку, при усвідомленні цілковитого усунення з нього усякого інтересу, має бути властиве домагання значимості, тобто з ним повинно бути зв’язане домагання суб'єктивної загальності.