2.Види уваги.
а) за активністю чи пасивністю (відсутністю свідомої мети і вольових зусиль):
Мимовільна увага – це увага, яка виникає без нашого свідомого наміру і вольових зусиль, без спеціального завдання бути уважним. Синонімами мимовільної уваги є пасивна, емоційна увага. Існують суб’єктивні та об’єктивні причини, за яких виникає мимовільна увага.
Об’єктивні причини:
сила діючого подразника (сильні звуки, яскраве світло, різкий запах)
контраст об’єкта з фоном (великий об’єкт серед маленьких, перевірка з використанням червоної пасти)
раптовість зникнення чи появи подразника;
новизна (незвичність) подразника;
послаблення дії подразника і припинення його дії;
рух предмету (рухомі предмети швидше привертають увагу).
Суб’єктивні причини:
потреби (в кожний момент діють певні потреби, які у взаємодії із зовнішніми подразниками набувають в даний момент найбільшого значення і зумовлюють увагу до таких подразників. Увагу викликає те, що ми потребуємо);
почуття (будь-який подразник, який викликає переживання, привертає увагу, емоційний виклад матеріалу привертає увагу учнів, яку називають емоційною);
інтереси (те, що безпосередньо цікаво, мимоволі викликає увагу);
переконання;
установки;
стан нервової системи (дуже цікава книга, але людина почуває себе погано).
Мимовільна увага – найпростіша, найелементарніша, характерна не лише для людини, а й для тварини. Якщо у людини домінує мимовільна увага, це свідчить про низький рівень розвитку, про внутрішню порожнечу.
Мимовільна увага - генетично первісний ступінь уваги в її історичному та індивідуальному розвитку, на її основі виникає довільна увага.
Довільна увага – це така увага, яка свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Довільна увага пов’язана зі свідомими цілями і вольовим зусиллям.
Прийнявши рішення, поставивши перед собою мету зайнятись певною діяльністю (слухати лекцію, конспектувати книгу) ми зосереджуємо і спрямовуємо свою увагу, інколи застосовуючи вольові зусилля. Тому довільну увагу називають ще вольовою, активною увагою. Довільна увага виникла історично в процесі праці людини. Довільна увага розвивається в процесі спілкування дитини з дорослими. Необхідною її умовою є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється мета. Вказівки дітям у вигляді мовних інструкцій виділяють названий об’єкт і тим самим вибірково спрямовують увагу на цей об’єкт. Поступово, по мірі розвитку, дитина починає будувати свою поведінку на основі власних наказів, шляхом самостійної постановки запитань і завдань.
Довільна увага полегшується за таких умов:
усвідомлення того, що потрібно бути уважним;
усвідомлення наслідків власної неуважності;
сформованість уміння розбивати далекі цілі на близькі (чим віддаленіша мета і складніший шлях до її досягнення, чим менш приваблива сама робота, тим більші вимоги ставить вона до довільної уваги)
уміння ставити перед собою завдання;
довільна увага пов’язана з інтересами. На відміну від мимовільної уваги, яка пов’язана з інтересом безпосереднім, довільна увага пов’язана з опосередкованими інтересами до кінцевого результату діяльності. Сильний інтерес до результату виконання завдання змушує переборювати перешкоди, долати труднощі і бути уважним;
поєднання розумової діяльності з практичною (увага на практичних заняттях вища);
звичні умови праці (постійне робоче місце, режим);
психічний стан людини (відсутність втоми);
сформоване почуття обов’язку, відповідальності.
Довільна увага – це вияв свідомої вольової організації людиною її власної поведінки.
В навчальній роботі довільна увага має велике значення, бо навчання – це праця, тому треба вміти змусити себе бути уважним. Домінування в поведінці людини довільної уваги говорить про високий ступінь розвитку вольових якостей.
- Післядовільна увага (термін ввів Н.Ф.Добринін) з’являється тоді, коли довільна увага переростає у мимовільну. Дійсно бувають такі види діяльності, які спочатку викликають спрямованість свідомості і потребують зусилля волі для її підтримки. Але в ході долання труднощів, по мірі заглиблення в діяльність вона захоплює, викликає інтерес до предмету праці, до самого процесу праці (до змісту діяльності). Післядовільна увага базується на свідомих цілях і свідомих інтересах. Вольових зусиль уже не потрібно. Післядовільна увага – найкращий вид уваги, з ним пов’язана найбільш інтенсивна, творча, натхненна розумова діяльність. Наприклад, учень береться за розв”язування важкої задачі лише тому, що її потрібно розв’язати. Задача спочатку не виходить. Учень змушує себе знов і знов бути уважним. І знайдений правильний хід розв’язання. Нарешті, задача стає все більш зрозумілою і викликає інтерес. Він перестає відволікатись і для підтримки уваги вже не потрібно вольових зусиль.
Мимовільна увага відіграє важливу роль в навчальному процесі (особливо в початковій школі). Але не можна будувати навчально-виховний процес на основі лише цього виду уваги. Ще К.Д.Ушинський зазначав, що “зробивши свій урок цікавим , ви можете не боятись набриднути дітям, але пом’ятайте, що не все може бути цікавим, у навчанні обов’язково є і нудні речі, вони мусять бути. Навчіть дитину робити не лише те, що цікаво, а й те, що не цікаво - заради задоволення виконання свого обов’язку”.
В шкільній практиці слід, опираючись на мимовільну увагу, виховувати довільну увагу.
ІІ-й принцип поділу:
Увага поділяється за тим, до якого об’єкту звернена увага:
Зовнішня увага – це увага, що виявляється у зовнішніх діях людини, спрямованих на краще відображення безпосередньо даних об’єктів і практичне оволодіння ними. Зовнішня увага поділяється на сенсорну і моторну. Сенсорна (чутлива, перцептивна) увага проявляється у відповідній позі організму, активній установці рецепторів, орієнтувальних рухів голови, очей та інших органів і затримці побічних рухів. Зовнішня увага виявляється тоді, коли людина придивляється, прислухається, принюхується, сидить у відповідній позі.
Моторна (рухова) увага – це увага людини до власних рухів. Наприклад, під час каліграфічного письма, розучування танцю, навчання їздити на велосипеді, гра на музичних інструментах, виконання фізкультурних вправ. Моторна увага виявляється у відповідній позі, напруженні певної групи м’язів, гальмуванні зайвих дій. Пригадаємо картину Перова “Птахолови”.
Різниця між сенсорною і моторною увагою дуже відносна, адже в сприйманні об’єктів є завжди рухові елементи, а у виконанні рухових актів – перцептивні.
Внутрішня увага – це увага до власних думок, почуттів, спогадів. Таким є, наприклад, розв’язування “в умі” арифметичних дій, задач, акти розумування, пригадування, самоспостереження. Пригадаємо картину Богданова-Бєльського “Усна лічба”. В переважній більшості випадків цієї уваги ми також зосереджуємось на предметах і явищах зовнішнього світу, їх зв’язках і відношеннях. Різниця між зовнішньою і внутрішньою увагою полягає в тому, що ці предмети дані тут нам уявно, мислено, з допомогою внутрішнього мовлення.
Внутрішня увага супроводжується загальмованістю рухового аналізатора. “Можна залишатися нерухомим, проте справді діяти, але тільки не зовнішньо, фізично, а внутрішньо – психічно”, - казав К.Станіславський.
Якщо внутрішня увага дуже захоплює людину; якщо те, про що вона роздумує, дуже її хвилює, то вона виявляється і в зовнішньому неспокої. Жан-Жак Руссо писав: “Я можу роздумувати тільки ходячи, як тільки я зупиняюся, я більше не думаю, і моя голова йде тільки разом з моїми ногами”.
Інколи внутрішня увага супроводжується автоматизованими діями (думає і виконує певний жест рукою).
Поділ уваги на зовнішню і внутрішню також є відносним. Для уваги є характерними постійні переходи від зовнішньої до внутрішньої її форми і навпаки.
Генетично внутрішня увага виникає пізніше, ніж зовнішня; зовнішня і внутрішня увага бувають як мимовільні, так і довільні.
Ш принцип поділу: за формами організації навчальної діяльності виділяють увагу:
колективну;
групову;
індивідуальну.