6. Господарство та ед в Стародавньому Єгипті.

Східне рабство виникло в 4 тис. до н.е.в стародавньому Єгипті. Перші держави мали назву Номи. Важливою галуззю стало землеробство, а також тваринництво. Господарські досягнення єгиптян: винайшли соху, навчилися виливати вироби з міді. Єгиптяни винайшли зрошувальну систему.

На півночі переважало тваринництво, а на півдні землеробство. Купці торгували золотом, сріблом, оловом, міддю, слоновою кісткою, деревиною, шкірою тварин.

До найдавніших джерел економічної думки належать писемні пам’ятки Стародавнього Єгипту: “Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара” (ХХІІ ст. до н. е.), “Проречення Іпусера “ (ХVІІІ ст. до н. е.), “Пророцтво Нефертіті”, “Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі” (ХХІ-ХVІІІ ст. до н. е), „Папірус Вільруба” (ХІІ ст.. до н.е.). Вони дають уявлення про економічні і політичні функції фараона – глави держави та вищих чиновників; про власність, рабство, товарно-грошові відносини у стародавніх єгиптян. У них знайшли відображення питання організації праці ремісників і землеробів, рекомендації щодо підвищення ефективності функціонування чиновницького апарату. Зокрема у “Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікару” йшлося про „правила мистецтва державного керівництва і господарювання”. У “Прореченні Іпусера “ присутня критика росту масштабів боргового рабства і лихварства, завдяки чому „простолюдини могли стати багатими”. „Папірус Вільруба” –це відображення результатів огляду і виміру державних земель у середньому Єгипті.

7.Закони царя Хамураппі.

У кінці ІІІ тис. до н.е. в Месопотамії утворилося могутнє централізоване Вавилонське царство. Тут значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь. Існувало лихварство.

У ІІ тис до н.е. у давньосхідних державах відбувається деяке вдосконалення знарядь праці, спостерігається прогрес у ремеслі та сільському господарстві, зростає товарність виробництва, отримує розвиток лихварство та боргове рабство. Державні землі на різних умовах починають надаватися приватним особам. У той же час між різними регіонами Близького Сходу встановлюються економічні, політичні та культурні зв’язки, формуються міжнародні торгівельні шляхи, зростає число торговельних поселень на території інших держав. Водночас загосрюється боротьба за перевагу на торговельних шляхах, стають частішими війни.

Кінець ІІ тис. до н.е. став складним періодом у житті давньосхідних держав. Закінчується бронзовий вік, коли знаряддя та зброю виготовляли переважно з бронзи, починається вік залізний. Культуру заліза на територію давніх держав приносять молоді народи, які вторглися на територію цих держав та наклали значний відбиток на історію Давнього Сходу.

Особливості східного рабства можна узагальнити так:

• воно не володіло суспільним виробництвом;

• раби належали в основному державі;

• використання рабської праці було однобоким і непродуктивним;

• східне рабство не було класичним, у ньому перепліталися громадські та рабовласницькі елементи.

Отже, давньосхідна економіка була прикладом найсуворішої державної централізації, де застосовувалася праця як рабів, так і вільних членів громади. Вивчення економічної структури та соціальних інституцій у давньосхідних суспільствах, де праця рабів не мала великого виробничого значення, дають підставу вважати, що рабовласницьке виробництво Давнього Сходу носило лише умовний характер, а самі суспільства розглядати як особливий, “азіатський” тип господарства.

Писемною пам’яткою Вавілонського царства є “Закони царя Хаммурапі” (ХVІІІ ст. до н.е.), спрямовані на зміцнення економічної влади держави, захист приватної власності, забезпечення податкових надходжень до державної скарбниці, визначення відповідальності для порушників, обмеження свавілля лихварів і боргового рабства. Хаммурапі першим із правителів стародавнього світу зрівняв силу царя із силою закону і визна за підлеглими право самостійно турбуватися про своє життя. В законах влада мала більше перейматись проблемами не селянина чи простолюдина, а близьких до царя осіб. Хаммурапі почав стягувати податки сріблом. Отже, закони Хаммурапі про розвиненість економічних відносин і відповідно економічного мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і явищ господарської дійсності.