49. Сутність політики «Нового курсу» ф.Д.Рузвельта.
В умовах кризи, що поглиблюється, перемогу на президентських виборах 1932 року одержав демократ Франклін Делано Рузвельт. Гаслом його передвиборної компанії стали реформи в сільському господарстві, промисловості, банківській сфері, фінансах, трудових відносинах і соціальному забезпеченні. А теоретичною базою реформ стало навчання англійця Джона Кейнса про необхідність втручання держави в економіку, з метою стимулювання інвестицій і пом'якшення криз. Конгрес надав Рузвельту надзвичайні повноваження.
Першою акцією нової адміністрації стало оголошення в березні 1933 року надзвичайного економічного положення і закриття всіх 25 тисяч банків. Найбільш велика їх частина була відкрита через два тижні. Проблемні банки відкрилися пізніше, і їхня діяльність старанно контролювалася Федеральною резервною системою. Біля 40% самих слабких банків було ліквідовано. У червні був прийнятий закон про поділ банків на депозитні й інвестиційні, чинний дотепер.
У квітні того ж року був прийнятий закон про припинення вивозу золота за межі й обов'язковий продаж громадянами золота державі. Ціна при цьому встановлювалася вище ринкової. Це дозволило державі закупити золота для запасу на суму майже 200 мільйонів доларів (біля 200 тонн).
У січні 1934 року була проведена девальвація долара на 40% до 35 доларів за унцію і вирішувався випуск банкнот, не забезпечених золотом. Таким чином, дефляція була припинена.
У квітні 1933 року почала функціонувати Адміністрація суспільних робіт на чолі з Г. Ікесом, що, витративши за чотири роки більше 3 млрд. доларів, зробила поміч у працевлаштуванні п'яти мільйонів чоловік.
Організовуються трудові табори для безробітної молоді віком від 18 до 25 років, учасники яких забезпечуються житлом, харчуванням, уніформою й одержують 1 долар у день.
У червні 1933 року приймається закон про відновлення національної промисловості і створюється Адміністрація національного відновлення на чолі з генералом Джонсоігом. У Адміністрацію ввійшли представники головних компаній Америки («Форд», «Дженерал Моторз», «Стандарт Ойл», групи Моргана) і керівники АФТ (Американської Федерації Праці). Емблемою Адміністрації" став синій орел.
50. Теоретична програма Кейнса (теорія ефективного попиту, теорія зайнятості, теорія мультиплікатора).
Історичні умови виникнення та методологічні принципи кейнсіанства.Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 рр) – засновник окремого напряму економічної думки - кейіанства. Деякі дослідники історії економічної думки висловлюють тезу так звану кейнсіанську революцію в економічній науці, хоча це твердження можна спростувати, якщо в повному обсязі врахувати надбання попередників.
Вчення Дж. Кейнса - це реакція на неокласичну школу і маржиналізм, до яких належав вчений, будучи учнем А. Маршала. Історичною передумовою виникнення кейнсіанства стала економічна криза 1929-1933 рр, що охопила більшість країн світу. Кейнс критикує свого вчителя А. Маршала і висловлює думку про те, що капіталізм, з його принципами вільної конкуренції вичерпав свої можливості, на зміну мікроекономічному аналізу має прийти макроекономічний. Світова економічна криза супроводжувалась інфляцією та безробіттям, що суперечило постулатам класичної теорії зайнятості.
Кейнсу належить праця "Загальна теорія зайнятості проценту і грошей” (1936 р), в якій автор критикував основи класичної теорії, здійснивши оновлення економічних питань.
Основні етапи біографії Дж. Кейнса:
син відомого англійського економіста джона Невілла Кейнса;
1902-1906 - навчався в королівському коледжі Кембріджа, слухав лекції з "економікс" А. Маршала;
1906-1908 - працював державним службовцем;
1909-1915 - займається викладацькою діяльністю в королівському коледжі;
з 1912 - редактор "Економічного журналу";
1913-1914- член королівської комісії з фінансів і грошового обігу Індії;
1915-1919 - займався проблемами міжнародних фінансів у британському казначействі;
у 1919 - Кейнс був головним представником британського міністра фінансів на мирній конференції у Парижі, книга "Економічні наслідки Версальського мирного договору" приносить йому широке визнання;
1920-1929 - вчений зосередився на викладацькій роботі в Кембріджському університеті, де вийшло багато його наукових публікацій;
з 1929 - Кейнс заступних канцлера казначейства, член ради директорів Англійського банку.
Кейнс грав на фондовій і товарній біржах, в результаті чого став багатою людиною.
Теоретична система Дж. М. Кейнса.У своїх дослідженнях Кейнс оперував переважно агрегованими категоріями, такими як споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість - тобто величинами, котрі визначають рівень і темпи зростання національного доходу. Вчений, аналізуючи сукупні народогосподарські величини прагнув встановити причинно наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між іншими. Кейнс надавав перевагу загальноекономічним умовам виробництва, в чому і виявилось методологічне новаторство його економічного вчення і він став основоположником самостійного розділу економічної теорії -макроекономіки.
Проблеми розвитку капіталістичного суспільства Кейнс вбачав не в пропозиції ресурсів (рідкість, цінність), а на боці попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. Вчений заперечує головний постулат закону Сея, який твердить, що пропозиція породжує власний попит, він критикує дію автоматичного механізму на різних ринках.
Теорія ефективного попиту Дж. Кейнса. Кейнс вважав, що сучасний рівень виробництва залежить від сукупного ефективного попиту, інакше кажучи - від реальних витрат на товари і послуги. За Кейнсом "ефективний попит" є тотожним національному доходу, що складається з двох частин - споживання (особистий попит) і нагромадження (виробничий попит).
СП = НД = С + Н
Згідно теорії Кейнса витрати на споживання зростають по мірі збільшення доходу. Однак величина їхнього зростання відстає від збільшення доходу. Тобто при зростанні доходу на 1$ споживання збільшується на суму менше 1$.
Граничною схильністю до споживання Кейнс назвав частку кожного додаткового далара, яка йде на споживання. Відставання споживання від темпів росту доходу Кейнс пов'язував з тим, що частини національного доходу зберігається, заощаджується, не повертаючись в господарський оборот. Цю закономірність Кейнс пояснював з точки зору психології людини (із збільшенням доходу, гранична схильність до споживання зменшується -"основний психологічний закон").
Функція споживання (С=(У)) має вигляд монотонно зростаючої кривої з поступовим спаданням приросту. Якби весь дохід повністю споживався, ця функція становила б бісектрису кута, утвореного осями координат, на яких відкладаються значення доходу і споживання. Рівність доходів і витрат забезпечувалася б у кожній точці, розташованій на бісектрисі. Однак реальна ситуація характеризується відхиленням від стану рівноваги, яка досягається лише в точці перетину кривої споживання з бісектрисою. Це ілюструє графік, що отримав назву «кейнсіанський хрест» (рис. 1).
Рис. 1.1. «Кейнсіанський хрест»
Лівіше точки Е споживання перевищує дохід, тобто проїдаються запаси; правіше цієї точки дохід більший за споживання і різниця — відрізок аЬ — показує розмір заощаджень. Ця різниця зростає в міру зростання доходу, що призводить до перманентного відставання попиту від пропозиції.
Виробничий попит, який виступає другою складовою "ефективного попиту" є індикатором бажання капіталістів інвестувати свої капітали. На обсяг інвестицій на думку Кейнса впливають норма процента і норма очікуваного прибутку. Умова інвестування - коли очікуваний прибуток перевищуватиме позичковий процент. За Кейнсом, нормальний розвиток економіки полягає в тому, що розрив між доходом і споживанням заповнюються інвестиціями, котрі поглинають обсяги заощаджень.
Вчений звернув увагу на те, що заощаджують - споживачі, а інвестують - виробники, які не погоджують свої дії між собою. Висновок: заощадження населення - це єдине джерело інвестицій, а отже величина заощаджень та інвестицій збігаються.
Три мотиви, які спонукають людей зберігати гроші:
1. Трансакційний мотив (готівка для потреб, ситуацій).
2. Мотив перестороги.
3. Спекулятивний мотив.
Теорія зайнятості. Згідно класичного підходу до проблеми зайнятості на ринку існує рівноваги між товаром робоча сила та попитом на нього, яку можна регулювати з допомогою заробітної плати.
Кейнс поставив безробіття в залежність від браку "ефективного попиту". Обсяг зайнятості, на його думку залежить від рівня "національного доходу", тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага.
Висновок Кейнса, щодо теорії зайнятості полягає в тому, що за капіталізму не існує жодного механізму, що гарантує повну зайнятість.
Концепція мультиплікатора. Мультиплікаційний ефект - це зміна рівня рівноваги національного доходу на величину більшу від зміни вихідного рівня автоматичних витрат, що його спричинили.
Теорію мультиплікатора Кейнс розглядає через формуванняіндивідуального грошового доходу. Вчений намагається з'ясувати як інвестиції впливають на збільшення величини індивідуальних доходів.
Через певний час приріст національного доходу буде більший, ніж приріст початкових інвестицій, тобто помноженим. Множник виступає мультиплікатором і залежить від граничної схильності до споживання.
Y-
приріст доходу;
I - приріст інвестицій, що спричинив приріст доходу;
MPC -гранична схильність до споживання.
-
величина мультиплікатора.
Концепція мультиплікатора ще раз підкреслювала, що розміри національного доходу, які визначають сукупний попит, задаються функцією інвестицій. Звідси слідувало, що найважливішим способом забезпечення ефективного попиту є свідоме стимулювання інвестиційної активності, що і визначило основні напрямки кейнсіанської економічної програми.
Значення кейнської теорії.
1. Започаткований макроекономічний метод дослідження.
2. На перший план виступає проблема реалізації або "ефективного попиту" - динамічної теорії циклу.
3. Розробки теорії національного доходу та теорії мультиплікатора;
4. Поєднання екологічної теорії та економічної політики в єдине ціле.
Практична цінність економічної теорії Дж. Кейнса була підтверджена в ході подолання кризи 1929-1933 рр.
Кейнсіанська модель опирається на несподівану тезу: не пропозиція створює попит, а попит створює пропозицію. Саме підтримування, про що уже йшлося, ефективного сукупного попиту на високому рівні дозволить забезпечити зростання доходів, розширення виробництва і повну зайнятість населення.
Кейнсіанська модель грунтується на теорії мультиплікатора зайнятості, яка твердить: початкове зростання інвестицій створює первинну зайнятість у галузях, в які було здійснено інвестування; витрати додаткових працівників забезпечують розширення виробництва засобів споживання і вторинну зайнятість; у свою чергу, зростання сукупного поиту за рахунок нових працівників викличе ще певне зростання зайнятості і т.д. Так створюється ефект мультиплікатора зайнятості. Саме з мультиплікатора зайнятості розпочав Кейнс свої дослідження. Математично мультиплікатор зайнятості має такий вигляд:
Приріст зайнятості = мультиплікатор х приріст інвестицій
Виходячи із цього, можна зробити важливий висновок: приріс зайнятості визначає приріст доходу і обсягу суспільного виробництва. Тобто, мультиплікатор зайнятості визначає простий мультиплікатор, який розглядався вище, а теорія зайнятості є визначальною у кейнсіанській концепції. Слід врахувати, що кейнсіанська модель зайнятості основним регулятором безробіття вважає інфояцію, яка стимулює пропозицію грошей і, таким чином, збільшує ефективний попит. Дана модель виходить з того, що в економіці може виникнути або езробіття, абоінфляція. Регулюючи рівень інфляції, можна регулювати рівень зайнятості, чим вищі в країні будуть темпи інфляції,тим меншим має бути безробіття.
51. Економічні причини Другої світової війни. Вплив військово – конверсійних факторів на розвиток національних економік провідних країн Європи та США.Наприкінці 1930-х років політичне напруження в Європі знову набуло критичного рівня. Відновивши сили після “Великої депресії”, провідні країни прагнули нового територіального переділу світу на користь власних монополій. Основні політико-економічні інтереси провідних країн того часу можна сформулювати так:
Німеччина: військово-політичний реванш, захоплення джерел стратегічної сировини, родючих земель, ринків збуту;
Великобританія, Франція, США: підсилення Німеччини з метою знищення нею СРСР, а потім знищення ослабленої війною Німеччини;
Японія: посилення воєнно-економічної присутності у Тихому та Індійському океанах, на Далекому Сході, у країнах Південно-Східної Азії;
СРСР: зміцнення Німеччини метою поділу із нею Східної Європи, а згодом експорт соціалістичної революції в інші країни світу.
Цілком очевидним засобом реалізації зазначених інтересів стала війна, що розпочалася 1 вересня 1939 р.
Господарство практично усіх країн в період Другої світової війни можна охарактеризувати як суцільна військова мобілізація. Проте державна політика істотно різнилася поміж країнами використовуваними для цього інструментами.
Німеччина:
повне підпорядкування економіки державному регулюванню;
запровадження карткової системи розподілу продуктів харчування та найнеобхідніших товарів;
прийняття плану мобілізації стратегічних ресурсів (нафти, вугілля, електроенергії; металу, продовольства);
запровадження загальної трудової повинності спочатку для молоді, а потім і для решти вікових груп населення;
пограбування та використання ресурсів з окупованих територій;
підвищення податкового тягаря (за роки війни зріс у 2,5 рази);
збільшення внутрішніх позичок та кредитів, що істотно збільшувало і так великий державний борг;
грошова емісія, що призвела поряд з іншим до зростання інфляції (за роки війни досягла 600%).
Починаючи з 1943-1944 рр. в країні різко загострилося продовольче питання. Сільське господарство виявилося явно неспроможним забезпечити постійно зростаючі потреби фронту та тилу навіть з урахуванням прямих грабунків продовольства на окупованих територіях. З осені 1944 р. розпочалася загальна дезорганізація економіки, порушилась стабільність роботи транспорту, все частіше промисловість виявлялась не спроможною виконати державні замовлення, що стало однією з незаперечних причин поразки Німеччини у війні.
Великобританія:
створення змішаних державно-капіталістичних компаній, що мали у своєму складі державний капітал і діяли під державним контролем;
стимулювання концентрації промисловості, адже воєнні замовлення надавалися лише найбільшим фірмам (щоб забезпечити виконання цих замовлень, держава брала у свої руки розподіл сировини, палива, енергії та забезпечувала насамперед ті фірми, які виконували воєнні замовлення);
ліквідація дрібних фірм або підпорядкування їх великим з допомогою залучення їх як помічників у виконанні воєнних замовлень.
зовнішні запозичення (аби обмежити грошову емісію), особливо в країнах Британської співдружності.
Франція не зважаючи на посилення тенденції державного регулювання економіки у 1930-х роках виявилася не готовою до ведення війни з Німеччиною. Відтак вона була швидко окупована і практично позбавлена можливості здійснювати власну економічну політику.
Для США повторилася ситуація Першої світової війни. Тривалий час країна зберігала нейтралітет (до грудня 1941 р.), однак в листопаді 1939 р. у закон про нейтралітет уведено поправку, що дала змогу вивозити зі США озброєння та стратегічні матеріали за готівку (золото).
Японія:
нарощування військового потенціалу країни (воєнні видатки зростають до 70-80% державного бюджету);
прийняття у 1938 р. закону про загальну мобілізацію нації, за яким уряд отримав право здійснювати контроль і регулювання цін, прибутку, заробітної плати, інвестицій у різних галузях;
заборона страйків та інших форм боротьби за соціальні права;
офіційне збільшення тривалості робочого дня до 12-14 год. (насправді досягав 14-16 год.);
грошова емісія для покриття бюджетного дефіциту.
Економічні наслідки другої Другої світової війни. Економічні наслідки Другої світової війни стали ще більш катастрофічними, ніж від попередньої війни. Знову мала місце істотна диференціація, що проявлялась передовсім у таких специфічних наслідках.
Німеччина:
значні втрати у живій силі (7 млн. осіб загинуло, більше 2 млн. стали інвалідами) та техніці;
поділ країни на чотири зони окупації;
США:
значне економічне пожвавлення та зростання промислового виробництва у 2 рази порівняно з 1937 р.;
зростання частки США у світовому виробництві (на кінець війни частка США у виробництві промислової продукції досягла 62%);
закріплення на Бреттон-Вудській конференції (1944 р.) за доларом ролі світової конвертованої валюти, розрахункової та резервної грошової одиниці;
концентрація та зростання матеріально-технічної бази сільського господарства, збільшення обсягу сільськогосподарської продукції (в 1944 р. він збільшився вдвічі порівняно з 1939 р.);
значне нагромадження золотих резервів у країні (на кінець війни вони досягли майже 3/4 світового золотого запасу);
підвищення рівня зайнятості та добробуту населення.
Японія:
втрата всіх захоплених територій, що позбавило країну колоніальних поставок сировини, палива, продовольства, від яких вона значною мірою залежала;
зниження рівня промислового виробництва (у 1945 р. воно становило лише 28,5% від рівня 1937-1938 рр.);
зупинка більшості підприємств та витіснення японських товарів зі світового ринку;
інфляція та, відповідно, зниження реальної заробітної плати;
надзвичайне збільшення кількості безробітних (до 10 млн. осіб) за рахунок демобілізованих солдатів та офіцерів, працівників воєнних підприємств, що закривалися, а також японців, депортованих з колишніх колоній та окупованих територій.
Великобританія:
втрата значної частини торговельного та воєнно-морського флоту;
втрата колоній, які проголосили незалежність (Індія, Цейлон, Бірма та ін.);
зростання майже втричі державного боргу.
Франція:
людські втрати близько 1,1 млн. осіб;
скорочення промислового виробництва на 70%;
повне зруйнування транспортної системи (більше як 80% локомотивів, велика кількість вагонів, а також залізничні колії, мости тощо);
скорочення майже вдвічі сільськогосподарського виробництва;
повна втрата торговельного та воєнно-морського флоту.
втрата колоній (В’єтнам, Сирія, Ліван).
52,53.Економічні причини Другої світової війни. Вплив військово – конверсійних факторів на розвиток національних економік провідних країн Європи та США.Наприкінці 1930-х років політичне напруження в Європі знову набуло критичного рівня. Відновивши сили після “Великої депресії”, провідні країни прагнули нового територіального переділу світу на користь власних монополій. Основні політико-економічні інтереси провідних країн того часу можна сформулювати так:
Німеччина: військово-політичний реванш, захоплення джерел стратегічної сировини, родючих земель, ринків збуту;
Великобританія, Франція, США: підсилення Німеччини з метою знищення нею СРСР, а потім знищення ослабленої війною Німеччини;
Японія: посилення воєнно-економічної присутності у Тихому та Індійському океанах, на Далекому Сході, у країнах Південно-Східної Азії;
СРСР: зміцнення Німеччини метою поділу із нею Східної Європи, а згодом експорт соціалістичної революції в інші країни світу.
Цілком очевидним засобом реалізації зазначених інтересів стала війна, що розпочалася 1 вересня 1939 р.
Господарство практично усіх країн в період Другої світової війни можна охарактеризувати як суцільна військова мобілізація. Проте державна політика істотно різнилася поміж країнами використовуваними для цього інструментами.
Німеччина:
повне підпорядкування економіки державному регулюванню;
запровадження карткової системи розподілу продуктів харчування та найнеобхідніших товарів;
прийняття плану мобілізації стратегічних ресурсів (нафти, вугілля, електроенергії; металу, продовольства);
запровадження загальної трудової повинності спочатку для молоді, а потім і для решти вікових груп населення;
пограбування та використання ресурсів з окупованих територій;
підвищення податкового тягаря (за роки війни зріс у 2,5 рази);
збільшення внутрішніх позичок та кредитів, що істотно збільшувало і так великий державний борг;
грошова емісія, що призвела поряд з іншим до зростання інфляції (за роки війни досягла 600%).
Починаючи з 1943-1944 рр. в країні різко загострилося продовольче питання. Сільське господарство виявилося явно неспроможним забезпечити постійно зростаючі потреби фронту та тилу навіть з урахуванням прямих грабунків продовольства на окупованих територіях. З осені 1944 р. розпочалася загальна дезорганізація економіки, порушилась стабільність роботи транспорту, все частіше промисловість виявлялась не спроможною виконати державні замовлення, що стало однією з незаперечних причин поразки Німеччини у війні.
Великобританія:
створення змішаних державно-капіталістичних компаній, що мали у своєму складі державний капітал і діяли під державним контролем;
стимулювання концентрації промисловості, адже воєнні замовлення надавалися лише найбільшим фірмам (щоб забезпечити виконання цих замовлень, держава брала у свої руки розподіл сировини, палива, енергії та забезпечувала насамперед ті фірми, які виконували воєнні замовлення);
ліквідація дрібних фірм або підпорядкування їх великим з допомогою залучення їх як помічників у виконанні воєнних замовлень.
зовнішні запозичення (аби обмежити грошову емісію), особливо в країнах Британської співдружності.
Франція не зважаючи на посилення тенденції державного регулювання економіки у 1930-х роках виявилася не готовою до ведення війни з Німеччиною. Відтак вона була швидко окупована і практично позбавлена можливості здійснювати власну економічну політику.
Для США повторилася ситуація Першої світової війни. Тривалий час країна зберігала нейтралітет (до грудня 1941 р.), однак в листопаді 1939 р. у закон про нейтралітет уведено поправку, що дала змогу вивозити зі США озброєння та стратегічні матеріали за готівку (золото).
Японія:
нарощування військового потенціалу країни (воєнні видатки зростають до 70-80% державного бюджету);
прийняття у 1938 р. закону про загальну мобілізацію нації, за яким уряд отримав право здійснювати контроль і регулювання цін, прибутку, заробітної плати, інвестицій у різних галузях;
заборона страйків та інших форм боротьби за соціальні права;
офіційне збільшення тривалості робочого дня до 12-14 год. (насправді досягав 14-16 год.);
грошова емісія для покриття бюджетного дефіциту.
Економічні наслідки другої Другої світової війни. Економічні наслідки Другої світової війни стали ще більш катастрофічними, ніж від попередньої війни. Знову мала місце істотна диференціація, що проявлялась передовсім у таких специфічних наслідках.
Німеччина:
значні втрати у живій силі (7 млн. осіб загинуло, більше 2 млн. стали інвалідами) та техніці;
поділ країни на чотири зони окупації;
США:
значне економічне пожвавлення та зростання промислового виробництва у 2 рази порівняно з 1937 р.;
зростання частки США у світовому виробництві (на кінець війни частка США у виробництві промислової продукції досягла 62%);
закріплення на Бреттон-Вудській конференції (1944 р.) за доларом ролі світової конвертованої валюти, розрахункової та резервної грошової одиниці;
концентрація та зростання матеріально-технічної бази сільського господарства, збільшення обсягу сільськогосподарської продукції (в 1944 р. він збільшився вдвічі порівняно з 1939 р.);
значне нагромадження золотих резервів у країні (на кінець війни вони досягли майже 3/4 світового золотого запасу);
підвищення рівня зайнятості та добробуту населення.
Японія:
втрата всіх захоплених територій, що позбавило країну колоніальних поставок сировини, палива, продовольства, від яких вона значною мірою залежала;
зниження рівня промислового виробництва (у 1945 р. воно становило лише 28,5% від рівня 1937-1938 рр.);
зупинка більшості підприємств та витіснення японських товарів зі світового ринку;
інфляція та, відповідно, зниження реальної заробітної плати;
надзвичайне збільшення кількості безробітних (до 10 млн. осіб) за рахунок демобілізованих солдатів та офіцерів, працівників воєнних підприємств, що закривалися, а також японців, депортованих з колишніх колоній та окупованих територій.
Великобританія:
втрата значної частини торговельного та воєнно-морського флоту;
втрата колоній, які проголосили незалежність (Індія, Цейлон, Бірма та ін.);
зростання майже втричі державного боргу.
Франція:
людські втрати близько 1,1 млн. осіб;
скорочення промислового виробництва на 70%;
повне зруйнування транспортної системи (більше як 80% локомотивів, велика кількість вагонів, а також залізничні колії, мости тощо);
скорочення майже вдвічі сільськогосподарського виробництва;
повна втрата торговельного та воєнно-морського флоту.
втрата колоній (В’єтнам, Сирія, Ліван).