48. Причини та наслідки світової економічної кризи 29-30-х рр.

До кінця 20-х років економічна система країн Заходу досягла такого рівня складності, при якому механізмів ринкової саморегуляції («невидимої руки») стає недостатньо для підт­римки стійкого економічного і соціального розвитку і потрібно втручання держави. Відсутність же такого «керівного і направля­ючого» втручання веде до поглиблення кризи з. непередбачува-ними соціальними наслідками.

До 1933 року промислове виробництво скоротилося у США, в порівнянні з 1929 роком, на 46%, валовий продукт скоротився на 34%, виробництво зменши­лось на 76% (у чотири рази), із 280 доменних печей працювало всього 44 (15%), виробництво автомобілів знизилося на 81% (у п'ять разів), збір пшениці знизився на 36%, кукурудзи — на 45%.

Збанкрутувало шість тисяч банків (майже чверть їхньої загальної кількості), 135 тисяч фірм, один мільйон фермерських господарств (15% їхньої загальної кількості).

Від падіння курсу акцій постраждало від 15 до 25 мільйонів американців. Реальна і номінальна заробітна плата робітників скоротилася на 30-35% — в середньому до 20-22 до­ларів на тиждень.

За рівнем економічного розвитку країна була відкинута на 20 років назад — до рівня 1911 року.

Ефект надвиробництва (продукція не знахо­дила збуту через скорочення платоспроможного попиту) викли­кав дефляцію — зниження цін.

Оптові (закупівельні) ціни на сільськогосподарську продукцію знизилися на 58% (у 2,5 разу), на продукцію промисловості — на 20-40%. Роздрібні ціни також по­низились, але не так сильно — в середньому на 5-10%.

Банки не тільки припинили виплату відсотків по вкладах, але і брали за збереження грошей плату в розмірі 0,5-1% річних. Ставки за комерційними кредитами не перевищували 3% річних, але мало хто вирішувався брати кредити, оскільки ефективність промислового виробництва стала негативною.

Виробники, втрачаючи надію збути свій товар за прийнятими цінами, стали знищувати продукцію, особливо фермери. Зерно спалювали в паровозних топках, переробляли на спирт, за­ливали мазутом.

Але гірше всього було виробництво, що вибухнула в зв'язку з закриттям, безробіття. У пік кризи без ро­боти залишилося 25% працездатного населення (біля 13 мільйо­нів чоловік), адже до їх числа тоді не належали домогосподарки.

Біля трьох мільйонів міських жителів переселилися до своїх сільських родичів. Утворилися селища, що вели натуральне господарство і використовували не гроші для здійснення товаро­обміну.

Різко зросла злочинність, особливо в міських нетрях, кон­трольованих мафією. Почастішали самогубства.

Почалися небажані в історії Америки акції цивільного про­тесту — походи на Вашингтон, пікетування держустанов, компанії непокори владі, у яких брали участь мільйони чоловік, включаю­чи ветеранів першої світової війни. У підкріплення поліцейським силам довелося застосовувати війська регулярної армії.

Заходи, прийняті владою для стабілізації цін, порятунку від банкрутства банків, залізниць, промислових компаній, на які було витрачено більш 3 млрд. доларів, не дали належного ефек­ту. Криза продовжувала розростатися, ставлячи під сумнів спро­можність філософії і практики американського індивідуалізму, затятим адептом якого був президент Гувер.