72. Основні етапи розвитку національної економіки України та їх характеристика (1992-1994 рр., 1994-1999 рр., 1999-2000 рр., 2000-2011 рр.)

Національна економіка України, яка існує в унікальному природно-екологічному, політичному, соціальному і духовному середовищі нової не-залежної держави, вже пройшла певні етапи розвитку:

I етап (1992–1994 рр.) — безсистемна та нерегульована «шокова терапія»;

II етап (1994–1999 рр.) — економічні перетворення за програмою міжнародних фінансових організацій (МВФ, ЄБРР та інших), у якій домінували заходи «шокової терапії», хоча певні зусилля владних структур були спрямовані на реалізацію градуалістських заходів.

III етап (1999–2000 р.) еволюції національної економіки України розпочався формуванням і реалізацією інтегративної моделі економічних перетворень. Важливим наслідком такої реалізації є економічне зростання та підвищення авторитету України в світі.

ІV етап (2000-2011рр) - стратегічними пріоритетами України є:

1) створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі;

2) забезпечення сталого економічного зростання;

3) утвердження інноваційної моделі;

4) соціальна переорієнтація економічної політики.

73. Основні напрями зовнішньоекономічної політики

До основних напрямів зовнішньоекономічної політики слід віднести:

• впровадження обґрунтованого протекціонізму, підтримка найбільш ефективних імпортозаміщуючих виробництв шляхом застосування компенсаційних митних тарифів, скасування пільгових імпортних тарифів та державних гарантій іноземним кредиторам на ввезення продукції, аналоги якої виробляються в Україні; підвищення контро-лю за якістю імпортних товарів;

• зміцнення експортного потенціалу країни, сприяння розвитку екс-портоорієнтованих галузей та виробництв, використання з цією ме-тою податкових пільг для виробників експортної продукції вищих ступенів переробки, державних гарантій під експортні кредити, сис-теми страхування експортних ризиків та інших інструментів. Боро-тьба проти дискримінації та політична підтримка вітчизняних екс-портерів;

• оптимізація структури платіжного балансу, підтримка його додатно-го сальдо; підвищення питомої ваги товарів з високою часткою до-даної вартості в експорті;

• мінімізація обсягів зовнішніх позик, їх використання, головним чи-ном, на потреби вітчизняного виробництва. Розробка та реалізація системи заходів для зниження тягаря зовнішнього боргу, залучення прямих іноземних інвестицій, реекспорту вітчизняного капіталу;

• доведення до рівня світових стандартів однієї із зон вільної торгівлі та відпрацювання на її основі режимів та механізмів зовнішньоеко-номічної діяльності;

• забезпечення керованого плавання гривні та підтримка курсу націо

нальної валюти у відповідності з наявними реаліями; удосконалення механізмів її конвертації; • ефективне використання геополітичного положення України для по-глиблення географічної диверсифікації зовнішніх зв’язків, удоскона-лення їх регіональної спрямованості. Пріоритетний розвиток співробі-тництва з ЄС та країнами СНД, відновлення позицій на ринках, що були втрачені. Поширення взаємовигідних економічних зв’язків з кра-їнами Близького Сходу та Перської затоки та взаємовигідне співробі-тництво з міжнародними економічними і фінансовими організаціями.

74. Основні складові активної інвестиційної політики

Інвестиційна політика — цілеспрямована діяльність держави щодо встановлення структурних параметрів інвестиційних процесів, необхідних для нормального перебігу розширеного відтворення та підтримання ста-лої динамічної макроекономічної рівноваги.

Основними складовими активної інвестиційної політики є: 1) полегшення податкового пресу на національних товаровиробни-ків та інвесторів, зокрема:

• диференціація ставок оподаткування залежно від напрямку діяльнос-ті підприємства та характеру і мети використання прибутку;

• зниження податкового тягаря на товаропродукуючу сферу та встано-влення агрегованої ставки оподаткування суб’єктів господарювання реального сектора економіки на рівні 30–35 відсотків;

• посилення стимулюючого потенціалу інвестиційно орієнтованих по-даткових пільг, зокрема впровадження податкового кредиту на при-ріст інвестиційних видатків;

2) реструктуризація державних видатків та підвищення їх ефективності щодо регулювання інвестиційних процесів, насамперед:

• підвищення ефективності інвестиційних програм і проектів, що фі-нансуються з державного та місцевих бюджетів;

• відновлення керованості інвестиційними процесами у державному сек-торі економіки. Прикладами заходів, стимулюючих інвестиційну діяль-ність у державному секторі та на підприємствах, співвласником яких є держава, можуть слугувати: а) встановлення інвестиційного нормати-ву — фіксованої частки прибутку, не менше якої суб’єкт господарюван-ня повинен спрямовувати в інвестиції; б) надання державою підприємс-твам в якості безвідсоткового цільового інвестиційного кредиту частки отриманих нею дивідендів; в) контроль інноваційної якості інвестицій з метою прискорення виводу з експлуатації технологічно застарілого об-ладнання та оновлення матеріально-технічної бази виробництва;

3) здійснення заходів щодо зменшення ставки відсотка по кредитах і відповідного багаторазового збільшення обсягів кредитування реального сектора комерційними банками:• зміцнення курсу гривні й відповідна стабілізація інфляційних про-цесів;

• активізація інвестиційної діяльності фінансово-кредитних інститутів за рахунок освоєння таких відносно нових для української економіки форм інвестиційного фінансування, як лізинг, форфейтинг, франчай-зинг, селенг, факторинг тощо;

• трансформація ринку цінних паперів із приватизаційного механізму в інвестиційний;

посилення у населення схильності до інвестування та заохочення йо-го до взаємодії з фінансово-кредитною системою через оподаткуван-ня по занижених ставках тієї частки доходів громадян, котра протя-гом звітного періоду трансформувалася в інвестиції (зокрема, в жит-лове будівництво) та/або пільгове оподаткування відсоткового дохо-ду і дивідендів;

введення правила, за яким ставка оподаткування прибутків банку буде коливатися залежно від частки довгострокових виробничих ін-вестицій у його «кредитному портфелі»;

4) перекриття каналів витоку капіталів: суттєві обмеження на капітальні валютні операції; жорсткий контроль угод з нерезидентами та офшорними компа-ніями;

обмеження обсягів кредитування нерезидентів та вивозу валютної готівки і доходів від операцій на ринку цінних паперів, передусім державних;

спрощення процедур легалізації «тіньового» капіталу, зменшення прибуткового податку з його власників за умов його виробничого використання.