Тема 3. Основні методи наукових досліджень та їх характеристика

План

1. Поняття наукового методу та його основні риси.

2. Система методів дослідження.

3. Загальнонаукові методи.

4. Конкретно наукові та спеціальні методи.

5. Методи економічного дослідження.

1. Поняття наукового методу та його основні риси

Крім загального і конкретних об'єктів, а також предмета дослідження, кожна наука має свої методи пошуку і обґрунтування наукової істини. Метод наукового дослідження — це система розумових і (або) практичних операцій (процедур), які націлені на розв 'язання певних пізнавальних завдань з урахуванням певної пізна­вальної мети. В кінцевому підсумку і мета, і завдання досліджен­ня зумовлені духовними і матеріальними потребами суспільства і (або) внутрішніми потребами самої науки.

Метод — це спосіб досягнення мети в теорії, що розробляється. Метод є об'єктивним, оскільки дозволяє відображати дійсність і її взаємозв'язки, одночасно метод є суб'єктивним, тому що ви­користовується певною людиною з її суб'єктивними властивос­тями.

Функція методу полягає втому, що з його допомогою отримують нову інформацію про навколишню дійсність. Від якості методу, правильності його застосування залежить істинність отриманого знання. Істинні знання можна одержати лише у випадку застосування правильного методу (методів).

Цю думку ще у XVIII ст. висловив англійський філософ Френсіс Бекон. Він порівнював правильний методу науковому пізнанні із світильником, який освітлює подорожньому шляху темряві. Отже, не лише результат дослідження, а й шлях, який веде до нього, повинен бути істинним.

Існують кілька термінів, які вживаються для позначення поняття «методу», — науковий підхід, принцип, засіб, прийом, але повною мірою вони не збігаються. Наприклад, поняття нау­кового підходу і принципу ширше, ніж поняття методу. А поняття прийому — вужче, конкретніше.

Загалом кожен науковий метод має характеризуватися такими рисами:

• ясність - загальнозрозумілість методу;

• націленість - підпорядкованість методу досягненню певної мети, розв'язанню конкретних завдань;

• детермінованість - сувора послідовність використання методу, максимальна його алгоритмізація;

• результативність - здатність методу забезпечувати досяг­нення певної мети (сюди входить і плідність методу);

• надійність - здатність методу з великою ймовірністю за­безпечувати отримання бажаного результату;

• економічність - здатність методу добиватися ре­зультатів із найменшими витратами.

Важливим положенням у методології є те, що кожен метод дослідження сам має бути теоретично обґрунтованим.

Поширена така ситуація, коли теоретичні положення однієї науки використовуються у ролі методу в іншій науковій дисципліні. Для прикладу можна навести ряд положень математичної логіки для вирахування понять в економіці.

Методи наукового пізнання поділяються на загальнонаукові, конкретно-наукові, спеціальні.

2. Система методів дослідження

У науці використовується багато різноманітних методів, підходів і прийомів, які тісно між собою пов'язані логічно, струк­турно і у процесі дослідження. Тобто вони утворю­ють систему.

Системність методів полягає у наступному:

• вони послідовно використовуються в одному і тому самому дослідженні;

• використовуються на різних рівнях дослідження — емпіричному (наприклад, метод аналогії, статистичні методи) й теоре­тичному (аксіоматико-дедуктивний, метод абстрагування тощо);

• використовуються при переході від одного масштабу дослідження до іншого;

• одні методи є формою виявлення (реалізації) інших, шир­ших за охопленням предметних областей чи засобів. Класичним прикладом цього можуть бути: математичний метод, який є од­ним із видів методу формалізації; або картографічний метод можна трактувати як одну із форм методу моделювання.

Філософські методи — це використання у науковому дослідженні категорій, положень, принципів і законів певної філософської системи. Наприклад, діалектики як теорії пізнання.

Загальнонаукові методи - це такі засоби і прийоми (чи їх сукупність), які з тими чи іншими модифікаціями використовуються в усіх чи майже в усіх науках з урахуванням особливостей конкретних об'єктів дослідження. Це методи моделювання чи такі логічні засоби, як аналіз і синтез, індукція і дедукція.

Конкретно-наукові методи - використовуються в окремих науках чи в генетично пов'язаних або об'єднаних спільністю об'єктів дослідження групах. Як приклад - метод калькуляції. Він належить до конкретно-наукових, бо ви­користовується лише в економіці. Тоді як метод балансів може застосовуватися у декількох близьких за певною ознакою дисциплінах (наприклад, у регіональній економіці та економічній географії). Він теж належить до конкретно-наукових, але не спеціальних, а міждисциплінарних.

У теоретичних дослідженнях важливо свідомо використовувати принципи, категорії і закони діалектики.

Найважливішими принципами діалектики є принципи руху і розвитку, взаємозв'язку і взаємозумовленості, причинності тощо. Вони не заміняють собою загально чи конкретно-наукових методів, а переломлюються через них, проявляються при їх використанні.

Важливу роль у науці відіграють принципи взаємообумовленості, взаємозв'язку, причинності. Передусім дослідник має бачити поняття зв'язку у контексті трьох філософських категорій: речі — властивості — відносини.

Особливо важливим є принцип причинності. Згідно з цим принципом одні явища зумовлюють появу, розвиток чи функ­ціонування інших.

Завдання науки — дослідити суть об'єктів і процесів.

Що стосується категорії (принципу) причини і причинності, то якщо є причина, то є і наслідок, який зумовлюється даною причиною. Проте в реальності вони можуть міня­тися місцями: наслідок стає причиною.

У зв'язку з впровадженням методу формалізації у вигляді так званого математичного методу (математичного моделювання) почали вживати категорії якості і кількості. Ці категорії працюють у діалектичному законі «переходу кількості в якість» (зростання значень кількісних показників явища призводить у кінцевому підсумку до зміни суті цих явищ). Тобто, кожне явище чогось варте тоді, коли воно має не лише свою якісну, а й кількісну визначеність.

На теоретичному рівні дослідження дуже важливим є гегелівський принцип сходження думки від абстрактного до конкретного. Гегель відзначав, що істина завжди конкретна, тобто є синтезом різних сторін і відношень досліджуваних явищ і процесів.