2.Логіка Давньої Греції і Середньовіччя

У розвитку логіки давньої Греції відіграли відомі філософи Демокріт, Зенон, Сократ, Арістотель та ін.

Одним із засновників античної логіки був Демокріт, який залишив після себе праці «Про логіку», «Канон». Основні підходи до розвитку логіки:

1. започаткування індуктивної логіки;

2. характеристика гіпотези і аналогії ( «подібне може бути пізнане подібним»);

3. розгляд зв’язку мислення і мови, при якому логічний суб’ єкт він називав «іменем», а предикат – «дієсловом», аналіз зв’язку між ними у судженні. ( «Жодна річ не виникає безпричинно, але все виникає на якійсь основі і через необхідність»)

Сократ у вченні про всезагальне людське пізнання і про єдину істину вилике значення надавав осмисленню методу пізнання, що веде до істини. У логічних засобах Сократа поняття виводяться із звичайних уявлень людей шляхом перевірки їх істинності і внесення в них уточнень.

Школи засновані учнями Сократа

Мегарська школа	Елідо-еретрійська школа	Кініки	Кіренська школа
1)Заперечення індукції і аналогії, чуттєве знання; 2)протиставлення загальних понять одиничним речам	1) аналіз понять і суджень; 2) визнання стверджувальних категоричних суджень і невизнання заперечних і гіпотетичних	1) аналіз понять і суджень, визнання одиничних понять; 2) визнання лише імен і заперечення інших висловлювань про речі	визнання лише єдиної науки- етики, яка присвячена теорії пізнання і логіці

Платон надавав велику увагу логічним проблемам, особливо аналізу понять і суджень:

1. діалектичний метод полягає в утворенні понять, що зводяться до єдиного поняття, яке потім поділялося на види;

2. перевага приділяється дихотомії;

3. розроблено вчення про природу понять, їх відношення за обсягом і змістом, про відношення роду і видів;

4. найважливіший елемент мислення – судження, які можуть бути істинними чи хибними;

5. використання законів тотожності і суперечності

Аристотель являється основоположником логіки, тому що узагальнив знання з логіки. Його твори були об’єднані в «Органон», куди увійшли праці «Категорії» «Про тлумачення», «Аналітики» «Топіка», «Про софістичні спростування» та ін.

Основні досягнення Аристотеля:

1. сформулював закон суперечності, закон виключеного третього і закон тотожності;

2. до вимог логіки він відносив визначеність, послідовність, несуперечливість, доказовість;

3. дослідження основних форм мислення: поняття, судження, умовиводи;

4. розробив вчення про силогізм, створення дедуктивної логічної системи

В античну епоху аристотелева силогістика далі була роз­винута стоїками. У логіці стоїків багато уваги приділялося теорії умовних і розподільних умовиводів.

У середні віки набула розвитку схоластична логіка. Яка мала головне завдання – обґрунтувати догмати релігії, довести існування Бога, пояснити питання світостворення та безсмертя людської душі тощо. У середні віки сформувалась схоластична логіка. Серед­ньовічні мислителі продовжували тенденції у формалізації силогістики Аристотеля. У схоластичній логіці набули по­дальшого розвитку ідеї логіки висловлювань, висунутих сто­їчною логікою. Але схоластична логіка в певному відношенні була й кроком назад стосовно античної логіки. В Аристоте­ля логіка була зброєю пізнання навколишнього світу. Серед­ньовічні ж схоласти логіку підпорядкували завданням бого­слов'я і релігії. Основне призначення логіки вбачалося не в пізнанні світу, а в захисті офіційної церковної ідеології зав­дяки штучним, формально-логічним хитрощам.

Петро Іспанський розробив логіку Аристотеля і стоїків у праці «Сум мули», яка стала основним підручником Західної Європи у середні віки. Для запам’ятовування логічних знань використовувались штучно створені схеми, умовні знаки і символи.

Михайло Псьол у праці «Синопсис» виводить символічні позначення для різних видіва суджень ( А, І,Е,О), для різних модусів силогізму- спеціальні слова, голосні яких позначали кількість і якість суджень.

Ібн Рушд розробив класифікацію модальних суджень, ансельм кентерберійський аналізував речення, які містили модальні функт ори «можливо», «сумнівно», «необхідно».

Дунс Скот працював над проблемою логічного слудування і відкрив логічний закон, який нині виражають формулою Р→( Р→ g) .

Ібн Сіна детально аналізував кон’юнкцію, був обізнаний з імплікацією. П’єр Абеляр застосовував у логічних операціях деякі правила імплікації і диз’юнкції.