Заняття 7. Охорона земельних та лісових ресурсів.

Навчальні питання:

1. Негативний антропогенний вплив на стан земель.

2. Охорона та раціональне використання земель.

3. Охорона лісових ресурсів.

1.Негативний антропогенний вплив на стан земель.

Земля є найціннішим національним багатством України. Від того, наскільки бережливо та любовно ми ставимося до землі, залежить як її життєва сила, так і сила країни в цілому. Цінний родючий шар, який вкриває неродючу материнську породу, називається ґрунтом.

Ґрунт – це органо-мінеральне утворення, сформоване в результаті довготривалого перетворення поверхні шару літосфери у взаємодії з гідросферою, атмосферою та живими організмами під впливом фізичних, хімічних та біологічних процесів.

Ґрунти є основним джерелом отримання продуктів харчування, очищують природні і стічні води, регулюють рослинний покрив та водний баланс Землі.

Основна властивість ґрунту – це родючість, яка обумовлюється значною мірою вмістом в ньому гумусу – продукту розкладу біологічних організмів і органо-мінеральних речовин. Чорноземні ґрунти України характеризуються значним вмістом гумусу і великою родючістю. Але сьогодні їх площі значно зменшуються. В останні десятиріччя в результаті непродуманого використання, нерозумної аграрної політики, витрат ґрунтів під різні види будівництва, кар’єри, полігони, ґрунти знаходяться в стані виснаження. В одній з доповідей ООН сказано, що існування нашої цивілізації поставлено під загрозу через широкомасштабну загибель родючих земель, яка щорічно зростає.

Однією із причин втрати земель є розвиток ерозії, тобто порушення ґрунтових процесів, яке веде до здування, змиву чи розмиву верхнього родючого шару ґрунту. В Україні щорічно від ерозії гинуть десятки тисяч гектарів орної землі, що, головним чином, веде до активного яроутворення, зумовленого діяльністю людини. Для створення ґрунтового шару товщиною 18 см природа витрачає 1400-7000 років, а розмив такого шару в результаті ерозії може відбутися за 20-30 років, а часом і за рік. Площа еродованих земель в Україні – 57,4 % території.

Відрізняють кілька типів ерозії ґрунту:

1. Вітрову (дефляцію) – розвіювання верхніх горизонтів ґрунту під дією сильних вітрів (32 %).

2. Водну – виражається в розмиві ґрунтів талими, дощовими і зливовими водами та є найбільш небезпечною (22 %).

3. Технічну – виражається дією транспорту, земляних машин та іншої техніки (3,4 %).

Ерозії сприяють пилові бурі, які набирають значного розмаху в Херсонській, Миколаївській, Одеській і Запорізькій областях. Ерозія активізується також ущільненням та трамбуванням ґрунту колесами і гусеницями важкої військової техніки.

Наступною причиною втрат площ земельного фонду України, особливо в південних районах, є засолення і заболочення, викликані неправильним зрошенням (приблизно 4 млн. га). На поверхні землі у степових районах, в місцях, де проводилося раніше інтенсивне зрошення, утворюються відклади мінеральних солей в результаті випаровування зрошувальних вод, які закупорюють капіляри ґрунту, що приводить до заболочення і засолення.

Крім названих процесів велике занепокоєння викликає інтенсивне забруднення ґрунту – це процес потрапляння в нього різних хімічних речовин, токсикантів, відходів і відпадків господарської діяльності людини в розмірах, які перевищують їx звичайну кількість, необхідну для участі в біологічному круговороті.

Головні джерела забруднення ґрунтів:

• застосування пестицидів та мінеральних добрив;

• промисловість, автотранспорт;

• стічні води, відходи побуту і атмосферне забруднення;

• накопичення у ґрунті радіонуклідів, особливо після катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Інтенсивність забруднення ґрунту залежить від:

Потужності джерела викиду

Відстані від джерела викиду.

Направленості вітру та інших факторів.

Так, по мірі віддалення від джерела викиду рівень канцерогенів в ґрунті зменшується, що пояснюється випаданням грубодисперсних пилових частинок з адсорбованими канцерогенами біля джерела викиду, в той час як легкі пилинки переносяться на значні віддалі. В заданій точці виміру враховується сумарне забруднення ґрунту від усіх існуючих джерел.

До основних видів забруднення ґрунту відносяться хімічне, біологічне та матеріальне.

Дуже небезпечним є хімічне забруднення. Згідно з ГОСТ 17.4.1.02-83, який дає класифікацію хімічних речовин для контролю забруднення ґрунтів, хімічні речовини поділяються на три класи небезпечності:

1. (високонебезпечні) – миш’як, кадмій, ртуть, селен, цинк, фтор, бенз(а)пірен;

2. (помірно небезпечні) – бор, кобальт, нікель, молібден, мідь, сурма, хром;

3. (малонебезпечні) – барій, ванадій, вольфрам, марганець, стронцій, ацетофен.

За ступенем забруднення ґрунти поділяються на сильнозабруднені, середньозабруднені і слабкозабруднені.

У сильнозабруднених ґрунтах кількість забруднюючих речовин в декілька разів перевищує ГДК. Вони мають низьку біологічну продуктивність та істотні зміни фізико-хімічних, хімічних та біологічних характеристик.

У середньозабруднених ґрунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей.

У слабкозабруднених ґрунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фон.

Поряд з хімічним існує біологічне забруднення ґрунтів, яке виникає внаслідок накопичення у ґрунті фекалій, побутових, харчових відходів та ін. Біологічне забруднення у свою чергу може бути бактеріологічним, гельмінтологічним, ентомологічним. В якості показників бактеріологічного забруднення ґрунтів використовують титр кишкової палички та титр одного з анаеробів. Гельмінтологічним показником ґрунту є число яєць гельмінтів у 1 кг ґрунту. Ентомологічний показник визначається за наявністю личинок та лялечок мух в 0,25 м2 поверхні ґрунту. Показники біологічного забруднення ґрунтів затверджені Міністерством охорони здоров’я України.

Матеріальне забруднення ґрунту викликане накопиченням у ньому різноманітного брухту, сміття та ін. Посилюється забруднення ґрунтів упаковочними поліетиленовими матеріалами, непридатною побутовою технікою, папером, склом, будівельним сміттям, старими автомобілями та ін. За даними ООН, такі відходи становлять щорічно 500-600кг на душу населення.

Значні втрати земельних ресурсів пов’язані з урбанізацією, в т.ч. промисловим, громадським, а також військовим будівництвом (полігони, бази, аеродроми, військові містечка тощо).

На оборонних об’єктах важливою є проблема охорони надр, які використовуються під створення різних споруд, транспортних комунікацій, захоронення токсичних і радіоактивних відходів, зберігання рідких, газоподібних енергоносіїв у штучних сховищах тощо. В результаті аварійних ситуацій на підземних об’єктах проходить значне забруднення ґрунтів токсичними викидами.

Важливим заходом збереження надр є моніторинг, який включає аналіз даних про стан відвалів, кар’єрів, стан надр і земель, на яких проводилось військове будівництво.

В зв’язку є інтенсивним i зростаючим забрудненням ґрунтів хімічними речовинами розроблені гранично допустимі концентрації (ГДК) деяких шкідливих речовин у ґрунті (додаток 3).

Принцип нормування шкідливих речовин у ґрунті значно відрізняється від принципів, покладених в основу нормування їх для водоймищ, атмосферного повітря і харчових продуктів. Різниця обумовлена тим, що пряме надходження шкідливих речовин через грунт в організм людини невелике, за винятком прямого потрапляння. Хімічні речовини, що знаходяться у ґрунті, надходять в організм людини головним чином через воду, повітря і рослини за біологічним ланцюгом: ґрунт-рослина-тварина-людина. Тому при нормуванні хімічних речовин у ґрунті враховується небезпека вторинного забруднення. При нормуванні ГДК також враховується тип ґрунту, механічний склад, його морфологія тощо. Суворому нормуванню підлягає вміст таких стабільних хімічних речовин, як солі важких металів (свинцю, миш’яку, ртуті), а також мікроелементів (молібден, мідь, цинк, бор, ванадій, та ін.), які використовують в якості міндобрив.