Види міжнародної міграції робочої сили______________________________

Критерій	Види міграції
За часовою ознакою	остаточна тимчасова · маятникова · сезонна
За юридично-обліковою ознакою	легальна нелегальна
За характером прийняття рішення	добровільна примусова
За соціальною належністю мігрантів	робітників спеціалістів

У зв'язку з окремими видами міграції виділяють додаткові її підвиди. Можна виокремити і найбільш типові „наповнювачі” певних класифікаційних елементів (так, сезонна міграція – це передусім міграція аграрних працівників).

За деякими з таких елементів криються специфічні явища, які інколи розглядаються як самостійні економічні явища, наприклад відплив умів. Так, країни в'їзду, зважаючи на значно більшу привабливість для себе в'їзду висококваліфікованих кадрів, ніж малокваліфікованих працівників, можуть застосовувати стосовно перших пільгові правила в'їзду, навіть стимулювати такий в'їзд. Навпаки, країни від'їзду кваліфікованих працівників можуть намагатися обмежувати цей процес, зокрема застосовувати податок на відплив умів, а також за допомогою прямих заборон, як це було, наприклад, в СРСР.

3. Аналіз наслідків міграції на ринку праці

Аналіз наслідків міграції на ринку праці або вивчення того, що відбувається в рівнях та структурі зайнятості внаслідок міграційних процесів, має враховувати багатоаспектність цього явища. Його можна розглядати із найбільш загальної точки зору, у світовому масштабі, з точки зору країн виїзду та країн в'їзду робочої сили, фахівців.

У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил. Цю оптимізацію можна розглядати в контексті загальної тенденції до уніфікації та зближення умов життя внаслідок міжнародного співробітництва. Справді, в багатьох випадках міграція робочої сили сприяє розв'язанню проблеми зайнятості, коли безробітні люди з однієї країни переїздять до іншої, де вони можуть знайти роботу. Але зазначену тенденцію не слід сплутувати з практичною уніфікацією, на заваді якій стоять глобальна конкуренція, інші тенденції розміщення продуктивних сил, зокрема концентрація, з одного боку, високотехнологічного, науковомісткого виробництва в країних Заходу, ОЕСР, а з іншого – брудного, такого, що не потребує високої кваліфікації, - у країнах, що розвиваються.

Аналогічним чином можна стверджувати про певний тиск, який здійснює міграція робочої сили в напрямку вирювнювання цін на цей фактор виробництва. Цю тенденцію до вирівнювання можна розглядати в контексті теорії Хекшера-Оліна, теореми Самуельсона, і, як уже зазначалося, її не варто абсолютизувати, адже інші тенденції можуть її „перекрити” та зумовити зовсім інший кінцевий результат.

Інші міграції мають більш національне „звучання”. Інакше кажучи, вони залежать від того, чи є розглядувана країна країною в'їзду, чи країною виїзду.

Міграція впливає на обсяг ВВП. Для країни в'їзду вона, як правило, означає можливість збільшення сукупного продукту. Навіть у найгіршому випадку, якщо іммігранти стають безробітними, воно відіграють певну роль відносно загальної зайнятості, здійснюючи поножувальний тиск на зарплату. Іммігранти виконують суспільно корисну роботу, сплачують податки до державного бюджету країни перебування.

У сучасному світі міграційні процеси дедалі активніше виявляють себе у сфері наукомісткого виробництва, впливаючи на неї. У даному разі виграші та програші для країн є більш очевидними, оскільки йдеться про виїзд та в'їзд людей, праця яких є, як правило, високо затребуваною та використовується на важливих, інколи стратегічних ділянках економіки. Від такої еміграції сильно потерпає Україна, інші пострадянські країни, ряд держав, що розваються.

Тимчасові (сезонні) роботи за кордоном також є статтею міжнародної міграції. Для України актуальні приклади цьому – робота водіїв у московських автопарках, виїзди шахтарів на заробітки до російських шахт. Італійські, мексиканські, турецькі будівельники традиційно виїздять на заробітки у найбільш багаті європейські країни.

Хто виграє?

Самі мігранти. Очевидно, вони, як правило, у виграші, адже саме заради такого виграшу вони і хдійснюють переїзд з країни до країни. Їх виграш – це передусім збільшення заробітної плати, можливість отримати роботу.

Роботодавці. Вони теж виграють, що можна констатувати „за фактом”: інакше, якби вони не мали зиску, то не наймали б працівників-іммігрантів. Взагалі іммігранти кількісно збільшують „сторону пропозиції” робочої сили, і вже це зумовлює зниження вимог щодо ставок зарплати.

Робітники, які залишаються в країні імміграції. Вони теж, як правило, виграють, оскільки позбавляються конкурентів на ринку праці.

Хто програє?

Це, передусім, конкурентні працівники та потенційні працівники у країні в'їзді, які потерпають від нестачі робочих місць та погіршення умов зарплати.

Інша категорія тих, хто програє, це – наймачів країні виїзду, яку позбавляються як самих працівників, так і можливостей користуватися конкуренцією на ринку праці з метою зниження зарплати.

Список використаної літератури

1. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебник/ Под ред. Л.Е. Стровского. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 823 с.

2. Зовнішньоекономічна діяльність. – Донецьк: КП „Регіон”, 1998. – 292 с.

3. Международные еконмические отношения: Учеб. пособие/Под ред. С.Ф. Сутырина, В.Н. Харламовой. – СПб.: Изд-во С.-Петербург. Ун-та, 1996. – 248 с.

4. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.

Міжнародна економіка - Кукурудза:2. Масштаби, напрями і наслідки міжнародної міграції робочої сили

Точно визначити обсяги міжнародної міграції робочої сили вкрай складно. Проте навіть приблизні дані свідчать про те, що масштаби міграції робочої сили є достатньо великими. Так, за підрахунками авторитетних міжнародних організацій та окремих вчених в другій половині 90-х років XX століття в світі постійно понад 125 млн. чоловік перебували за межами своїх країн. При цьому із країни в країну щороку переїжджають до 20 млн. чоловік. З них у країни, що приймають, приїжджає в середньому на 1 млн. чоловік більше, ніж виїжджає з них. Загальна кількість іноземних робітників у QUA становить понад 7 млн., в Західній Європі - понад 6,5 млн., Латинській Америці - 4 млн., країнах Близького Сходу і Північної Америки - 3 млн. чоловік. В окремих країнах на праці іммігрантів тримається переважна частина національної промисловості. Скажімо, у нафтодобувних країнах таких як Бахрейн, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати питома вага іноземних робітників становить від 50 до 90% загальної чисельності робочої сили країни. Іноземними є половина гірників Бельгії, понад 40% будівельників Швейцарії, майже 35% автомобілебудівників Франції. Про масштаби міжнародної міграції робочої сили судять також за вартісними показниками, що фіксуються у платіжних балансах країн світової співдружності. В статистиці платіжного балансу показники, пов'язані з міграцією робочої сили, виступають частиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями: трудовий доход (виплати зайнятим), переміщення мігрантів і перекази працівників. Трудовий доход » це заробітна плата і інші виплати готівкою або натурою, одержані приватними особами - нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. В цю статтю включаються також і всі виплати резидентів у пенсійний, страховий та інші фонди, пов'язані з найманням на роботу нерезидентів. До осіб-нерезидентів належать всі іноземні працівники, що перебувають в даній країні менше року, в тому числі сезонні робітники, робітники з прикордонних країн, Що приїжджають на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал іноземних посольств. Стаття платіжного балансу переміщення мігрантів відображає в грошах вартість майна мігрантів, яке вони перевозять з собою, переселяючись з країни в країну. При цьому вивезення майна емігрантів в натурі фіксується як експорт товарів з країни. Перекази працівників становлять собою пересилання грошей і товарів мігрантами своїм родичам, що залишилися на батьківщині. Якщо висилаються товари, то враховується їх грошовий еквівалент. В практичній діяльності статті "переміщення мігрантів" і "перекази працівників" об'єднуються в рамках поточних операцій в групу приватних неоплачених переказів. Приватні неоплачені перекази відображають у грошовій формі вартість майна, що його перевозять мігранти в момент їх від'їзду за кордон, і вартість наступних посилок товарів на батьківщину. Як свідчить міжнародна статистика, на розвинуті країни припадає майже 90% всіх виплат трудового доходу іноземним робітникам-нерезидентам і близько 70% всіх приватних неоплачених переказів, в той час як на всі інші країни припадає відповідно 10%і 30%. А це означає, що саме в розвинуті країни емігрує працездатне населення з країн, що розвиваються, в тому числі і країн з перехідною економікою. В рамках грошових потоків, пов'язаних з міграцією робочої сили, перекази працівників становлять понад 60%, трудові доходи - понад 30% і переміщення мігрантів - менше 10%. Щодо напрямів трудової міграції, то вони протягом історичного розвитку зазнали певних змін. Скажімо, у XVIII-XIX століттях трудова міжнародна міграція була спрямована в основному в бідні капіталом колонії, і передусім в Північну Америку та Австралію. Переміщення іммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло розвитку світової господарської системи. В цей же період відбувалось також значне переміщення населення з Китаю та Індії переважно у Південно-Східну Азію та райони Індійського океану. У XX столітті, особливо в його другій половині, основні потоки мігрантів направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з більш високими доходами. В сучасних умовах склалося кілька основних центрів, які притягують мігрантів з інших країн. До них відносяться: США, Канада і Австралія. Населення цих країн в свій час повністю сформувалося за рахунок іммігрантів. І сьогодні США притягують великі потоки іноземних робітників. Причому сюди приїжджає більше іммігрантів, ніж в усі інші країни разом взяті. Малокваліфікована робоча сила прибуває в США головним чином з сусідніх латиноамериканських країн, а висококваліфіковані спеціалісти - практично з усіх країн світу, в тому числі і з Західної та Східної Європи. Притік іммігрантів у США в кінці 90-х років XX століття оцінювався в більш як 700 тис. чоловік за рік, а відтік емігрантів приблизно 160 тис. чоловік; Західна Європа, і передусім країни - члени ЄС, притягують робочу силу менш розвинутих західноєвропейських країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, східноєвропейських країн та республік колишнього СРСР. Притік іммігрантів в Західну Європу в кінці 90-х років XX століття оцінювався на рівні близько 200 тис. чоловік за рік. Слід мати на увазі, що в межах ЄС створено спільний ринок робочої сили, який забезпечує свободу пересування працівників між країнами - учасницями і уніфікацію трудового законодавства; Близький Схід, зокрема нафтовидобувні країни, залучають іноземних робітників на важкі низькооплачувані роботи. В основному приїжджають сюди із сусідніх країн, а також з Індії, Пакистану, Бангладеш, Кореї, Філіппін. Понад 50% робочої сили Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Катару, Бахрейну, Кувейту і Оману становлять іноземні робітники; Азіатсько-Тихоокеанський регіон (Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур) притягує значну кількість іммігрантів, які наймаються на тимчасові роботи; Латинська Америка, передусім Аргентина, Бразилія, Венесуела, Чилі, характеризується внутріконтинентальною міграцією, а також притоками робочої сили з країн СНД і Східної Європи; Африканський континент характеризує внутрішня міграція, а також залучення спеціалістів з інших регіонів світу, в тому числі і з країн СНД та Східної Європи. Масове переміщення робочої сили, якими б причинами воно не обумовлювалось викликає помітні соціально-економічні наслідки як в країнах-експортерах робочої сили, так і в країнах-імпортерах її. Причому ці наслідки позитивні і негативні. До позитивних наслідків еміграції робочої сили можна віднести те, що в країнах експортерах зменшується рівень безробіття, знижується соціальна напруженість, зростають валютні надходження за рахунок обкладання податками тих фірм, які організовують переміщення населення, а також за рахунок обкладання переказів мігрантів на батьківщину для підтримки своїх сімей чи родичів. Разом з тим країна, з якої емігрує робоча сила, зазнає негативних наслідків. В неї зменшується обсяг виробництва національного доходу і ВВП падають темпи розвитку НТП. Еміграція дуже часто завдає шкоди інтелектуальному потенціалу країн-експортерів робочої сили. При цьому слід мати на увазі, що ця шкода визначається не стільки кількістю спеціалістів, що емігрували, скільки значенням їх діяльності для країни. Адже від'їзд того чи іншого науковця може паралізувати роботу творчого колективу, який працював над важливою проблемою. Під впливом еміграції відбуваються негативні змінну віковій та статевій структурі населення країн-донорів. Серед тих, хто залишає країну в пошуках роботи і заробітку, переважають чоловіки працездатного віку. А тому в країні спостерігається старіння нації та зростання питомої ваги жінок в загальній чисельності населення. Не можна не бачити негативних наслідків еміграції і для самих мігрантів. Вони, по-перше, несуть певні матеріальні збитки, зв'язані з переїздом з однієї країни в іншу, а також витрати, пов'язані з пошуками роботи. Крім економічних, мігранти зазнають моральної та соціально-психологічної шкоди: відірваність від сім'ї і друзів, необхідність вивчати чужу мову, звичаї та порядки. Приймаючи рішення емігрувати, люди піддають себе ризику, адже ніхто з них не знає як складеться їх життя на новому місці. Цей ризик особливо великий у випадку, коли організують еміграцію сумнівні посередники. Масова імміграція робочої сили також викликає позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що притік іноземних працівників дає можливість забезпечити непривабливі робочі місця робочою силою, зменшити вартість робочої сили, прискорити темпи розвитку НТП, збільшувати обсяги виробництва ВВП і національного доходу. Користь від імміграції є особливо відчутною, якщо іммігранти везуть з собою в чужу країну значний фінансовий капітал, або ж є висококваліфікованими спеціалістами. Саме фінансові засоби, рівень освіти і кваліфікації іммігрантів перетворюють їх у важливе джерело економічного зростання країни, що приймає переселенців. Проте міграція робочої сили нерідко викликає негативні наслідки в країнах імміграції. Причому ці наслідки важко, або й зовсім неможливо оцінити в грошах. Скажімо, надлишкова імміграція може призвести до надмірної густоти населення в окремих містах та регіонах країни, що, зрозуміло, викличе певні труднощі щодо забезпечення корінного населення роботою, місцями в школах та дошкільних закладах. Негативним моментом імпорту робочої сили є підвищення соціальної напруги в країні, оскільки місцеві робітники та їх профспілки зростання безробіття і погіршення умов продажу робочої сили пов'язують з притоком в країну іммігрантів. Звичайно, міграція вигідна і самим мігрантам, які завдяки в'їзду в ту чи іншу країну одержують можливість працювати і отримувати більш високу, ніж на батьківщині, заробітну плату. Інколи це може бути не економічна вигода, а політична чи фізична свобода. До середини 80-х років XX століття в Україні проблеми зовнішньої міграції робочої сили практично не існувало, оскільки еміграція була вкрай ускладнена і забюрократизована. Тому кількість емігрантів визначалась кількома десятками, рідше - сотнею чоловік на рік. З початку так званої перебудови і послаблення обмежень на виїзд потік емігрантів значно зріс і в кінці 90-х років становив понад 200 тис. чоловік на рік. Основні потоки еміграції спрямовані в Росію, Ізраїль, США, Німеччину, Білорусь і Молдову. Причому на Росію припадало понад 60% української еміграції. В наш час число осіб, котрі бажають емігрувати за кордон, головним чином в розвинуті країни, продовжує зростати. З огляду на це, більшість країн Європи та Америки посилили контроль за імміграцією, запровадивши квоти на в'їзд емігрантів та більш високі вимоги до них. Поряд з легальною міграцією набула розповсюдження нелегальна. Нелегальні мігранти працюють в сфері тіньової економіки і нерідко у вкрай складних умовах. Основними причинами еміграції з України є зниження життєвого рівня населення, безробіття та неможливість реалізувати себе як спеціаліста. Невпевненість у завтрашньому дні, неможливість реалізувати свій талант і здібності спонукають до еміграції інженерів, лікарів, талановитих вчених. Україна сьогодні поповнила число країн, з яких відбувається масовий "відплив умів". Імміграція в Україну також бере початок в основному з другої половини 80-х років XX століття. В кінці 90-х років число іммігрантів коливалось в межах 130-140 тис. чоловік. Основні потоки імміграції в Україну йшли з Росії, Молдови, Узбекистану, Казахстану і Білорусі. Серед причин, що обумовили імміграцію, були: повернення на історичну батьківщину кримських татар і повернення осіб української національності, що проживали в колишніх республіках СРСР.

1.МЕЖСТРАНОВОЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Одним із проявів інтернаціоналізації та демократизаціїгосподарської і соціально-культурного життя людства, а такожнаслідків гострих міжнаціональних протиріч, прямих зіткнень міжнародами і країнами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих євеликомасштабні внутрішньодержавні та міждержавні переміщення населення ітрудових ресурсів у різних формах. Це і добровільні мігранти,користуються правами і можливостями, наданими їм світовоїцивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживання іроботи, біженці і вимушені мігранти, що залишають отчий кров не за своєюволі, а під тиском обставин. Масштаби потоків і драматизм положеннятаких мігрантів в окремі історичні періоди, і роки перетворюються наглобальні проблеми. Їх вирішення вимагає широкого міжнародногоспівпраці.

Світова спільнота, ще недавно не відчували безпосередній розмірів,особливостей і наслідків міграційних процесів на міжнародному рівні,зіткнулося з необхідністю координації зусиль багатьох країн з вирішеннягострих ситуацій і колективного регулювання міграційних потоків. Організаційно-інституційні, нормативно-правові та фінансовімеханізми регулювання, створені в минулі роки на глобальному (в рамках ООН та інших організацій), регіональному (регіональні економічніорганізації) та національному (в основному промислово розвиненими країнами)рівнях, дозволяють світової спільноти поступово послаблювати гостроту в сферіміжнародної міграції населення і нормалізувати міграційні потоки. Останнє десятиліття нашого століття характеризується тим, що країни -імпортери і країни-експортери трудових ресурсів вносять істотнікорективи у свою міграційну політику.

міждержавні міграція населення і трудових ресурсів виникає принаявності значного контрасту в рівнях економічного і соціальногорозвитку і темпах природного демографічного приросту країн,приймають і що віддають робочу силу. Географічним центром імміграціїє найбільш розвинені країни, такі, як США, Канада, Австралія,більшість західноєвропейських країн, а також країни з високими доходами відпродаж нафти та бурхливим економічним зростанням (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати і т.д.).

Зовнішня трудова міграція відноситься до одного з видів міжнародноїміграції населення, який характеризується переміщенням робочої сили, якправило, з менш розвинених у економічно розвинуті країни натимчасову роботу з наступним поверненням на батьківщину.

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечуєбезсумнівні переваги як приймають робочу силу країнам, так іпостачають її. Але вона здатна породити і гострі соціально-економічніпроблеми.

Сьогодні визнаються і використовуються наступні позитивні наслідкитрудової міграції.

Перш за все враховується, що процеси трудової міграції сприяютьпом'якшення умов безробіття, появи для країни-експортера робочої силидодаткового джерела валютного доходу у формі надходжень відемігрантів, а також придбання ними знань і досвіду. Після повернення додомувони, як правило, поповнюють ряди середнього класу, вкладаючи заробленікошти у власну справу, створюючи додаткові робочі місця.

До негативних наслідків трудової міграції слід віднеститенденції зростання споживання зароблених за кордоном коштів, бажанняприховати одержувані доходи, «витік умів», іноді й зниження кваліфікаціїпрацюючих мігрантів і т.п.

Для нейтралізації негативних наслідків і посилення позитивногоефекту, одержуваного країна в результаті трудової міграції, використовуютькошти державної політики. Прорахунки у виборі орієнтирівміграційної політики викликають небажану реакцію у вигляді зростаннянелегальної міграції та подальшої соціальної активності повертаютьсямігрантів та ін У цій області особливо очевидні неефективність жорстких,директивних заходів і необхідність непрямих, координуючих впливів збоку держав і урядів.

2.МЕЖДУНАРОДНО регулюється нормативними міждержавні ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ.

Уряд кожної країни суверенно у своєму праві визначатинапрямки і мети міграційної політики, при розробці комплексу заходів,що регулюють процеси зовнішньої трудової міграції, визнано доцільним інеобхідною умовою дотримуватися певних правових норм істандартів, закріплених у документах міжнародних організацій. Ратифікуючи міжнародні конвенції, країни, що регламентують процеструдової міграції, визнають пріоритет норм міжнародного права наднаціональним законодавством, що має важливе значення як для самоїкраїни з точки зору її інтеграції у світове співтовариство, так і длямігрантів, чиї права за кордоном істотно розширюються і мають потребу взахисті.

Важлива особливість міжнародної міграції робочої сили полягає в тому,що регулювання даного процесу здійснюється двома (або більше)суб'єктами, що впливають на різні стадії переміщення населення іставлять найчастіше неспівпадаючі інтереси. Якщо країна-імпортер робочоїсили більшою мірою відповідає за прибуття і використання мігрантів, то вфункції країни-експортера робочої сили в більшому ступені входитьрегулювання відтоку і захист інтересів мігрантів за кордоном.

У багатьох аспектах інтереси країн-експортерів та імпортерів робочоїсили виявляються тісно переплетеними. Правове вираження взаємноїзацікавленості країн, що приймають і направляють мігрантів,здійснюється у формі дво-або багатосторонніх міжнародних угод зпитань міграції.

В даний час значне число установ і організацій, перш завсього в рамках ООН, а також регіональних угруповань займаються проблемами,пов'язаними з міграцією населення і трудових ресурсів.

Комісія ООН з народонаселення має у своєму розпорядженні відповідним фондом,частина якого використовується на субсидування національних програм вобласті міграції населення. Діяльність МОП в якості однієї з цілейпередбачає регулювання міграції населення. Ряд міжнароднихдоговорів, прийнятих ВООЗ (Всесвітньою організацією охорони здоров'я), міститьспеціальні норми, що стосуються фізичного стану трудящих -мігрантів. У конвенціях ЮНЕСКО маються положення, спрямовані на поліпшенняосвіти трудящих-мігрантів і членів їх сімей. Зростає роль Міжнародної організації з міграції (MOM), метою якої єзабезпечення впорядкованої і планової міжнародної міграції, їїорганізація, обмін досвідом та інформацією з зазначених питань. У Західній Європі діяльністю, пов'язаною із забезпеченням і захистом прав трудящихмігрантів, займається Міжурядовий комітет з питань ми-фації (Сімі).

Однією з основних ідей Конвенції МОП про трудящих-мігрантів євизнання держави, що ратифікує цей документ, рівності ввідносно мігрантів незалежно від їх національності, расовоїприналежності, релігії, статі і т.п. Конвенція містить статті,спрямовані на регулювання умов, за яких трудящі-мігрантибудуть мати рівні з громадянами приймаючої держави права в питаннях,визначених Конвенцією. Захист прав трудящих-мігрантів забезпечується:

• організацією безкоштовних служб для допомоги мігрантам та забезпечення їхнеобхідною інформацією (ст. 2);

• вживанням заходів проти недостовірної інформації та пропаганди встосовно питань, що стосуються імміграції та еміграції громадян (ст. 3);

• вживанням заходів, що полегшують всі стадії міграції: від'їзд, переміщенняі прийом мігрантів (ст. 4);

• організацією відповідних медичних служб (ст. 5);

• роздільною здатністю перекладати на батьківщину заробіток і заощадження трудящих -мігрантів (ст. 9).

Два додатки до Конвенції стосуються найму, розміщення та умов працімігрантів, ще одне - питань ввезення мігрантами особистого майна, робочихінструментів і обладнання. Посередницькою діяльністю зпрацевлаштування мігрантів можуть займатися:

• наймач або особа, яка знаходиться у нього на службі і діє відйого імені, за наявності дозволу від компетентних органів влади та під їхконтролем;

• приватне агентство, що отримала на це попередній дозвілкомпетентних органів влади території, на якій дані операції будутьвироблятися, при дотриманні умов і в тих випадках, які можуть бутипередбачені або законодавством даної території, або угодоюміж компетентними органами приймаючої і спрямовуючої країн.

У даній Конвенції також вказується, що особа або організація,сприяють незаконній міграції, підлягають відповідному покаранню. Уній підкреслюється також необхідність письмового оформлення трудовихконтрактів і дотримання права трудящих-мігрантів на отримання данихдокументів із зазначенням строків найму, умов і змісту праці та рівняйого оплати.

Документи МОП проголошують рівність мігрантів з громадянами країниперебування також і в рівні мінімальної заробітної плати, а в тих країнах,де це передбачено національним законодавством, - можливістьбрати участь у процедурах щодо встановлення розміру заробітної плати. При цьомуобмовляється, що заробітна плата трудящим-мігрантам повиннавиплачуватися регулярно і готівкою.

Міжнародними стандартами передбачається також можливість длятрудящих-мігрантів отримати освіту або підвищити кваліфікацію вкраїні перебування.

Конвенція МОП, прийнята в 1962 р., гарантує рівноправність громадянкраїн перебування та іноземців або осіб без громадянства в областісоціального забезпечення. Держави, що прийняли цю Конвенцію,зобов'язуються дотримуватися по відношенню до громадян будь-якої іншої держави,яка підписала цю Конвенцію, рівність у соціальному забезпеченнінезалежно від терміну перебування в країні. При цьому прийняті зобов'язання побажанням сторін можуть передбачати одну або більше соціальних гарантій:медичне обслуговування, допомога по інвалідності в разі втратипрацездатності, пенсійне забезпечення, допомога з тимчасовоїнепрацездатності, допомога з безробіття і т.п.

Відповідно до Конвенції МОП 1975 р., держави повинні виявляти на своїйтериторії нелегальну міграцію та приймати необхідні заходи для їїскорочення. Конвенція містить вимоги, що пред'являються державам ущодо рівності в освіті, зайнятості, соціального забезпечення,участі в профспілках та інших цивільних прав і соціальних гарантій дляосіб, які перебувають на території держави на законній підставі в якостітрудящих-мігрантів або членів їх сімей.

Ратифікація зацікавленими державами міжнародних конвенцій,регламентують процес трудової міграції, є необхідною умовоюдля їх здійснення.

3.МІГРАЦІОННАЯ ПОЛІТИКА КРАЇН-ІМПОРТЕРІВ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Країни-імпортери трудових ресурсів, які постійно відчуваютьпотреби в залученні робочої сили, свою імміграційну політикузасновують перш за все на заходи регулювання чисельності та якісногоскладу прибувають трудящих-мігрантів.

Як інструмент регулювання чисельності використовуєтьсяпоказник імміграційної квоти, який щорічно розраховується істверджується в країні-імпортера.

Про високі вимоги до якості прибуває робочої силисвідчить необхідність проходження процедури визнання наявних умігранта документів про освіту або професійну підготовку, а такожнаявного досвіду роботи за фахом. Віковий ценз є одним зпоширених критеріїв відбору іммігрантів. Шанси отримати дозвіл нав'їзд в країну вище у більш молодих претендентів.

До числа вимог, що пред'являються до якості робочої сили,відносять:

• вимога гарного стану здоров'я у прибуває мігранта;

• додаткові професійні вимоги, пов'язані з рядуспеціальностей або професій (у США, наприклад, іноземний програмістповинен володіти прийнятими у країні програмними засобами, бути знайомим звідповідними комп'ютерними системами);

• обмеження особистісного і психологічного плану. Так, наприклад,претендент на отримання громадянства ПАР повинен мати «добрий характер». У США здавна обмежений в'їзд для представників будь-якої з партійтоталітарного типу.

Значення того чи іншого якісного ознаки при відборііммігрантів не є постійним і може змінюватися на користь іншихпріоритетів. Разом з тим по ряду найважливіших характеристик, таких, яквіковий ценз, наявність трудового сертифіката, володіння певноюпрофесією і професійною підготовкою, вимоги досить стійків часі.

Селективність міграційної політики країн-імпортерів виражається такожв наданні пільг окремим категоріям мігрантів з метою їхзалучення в країну. Так, пріоритетним правом одержання дозволу наімміграцію користуються бізнесмени, які передбачають відкрити справу в країніперебування.

Однією з цілей імміграційної політики є захист національногоринку праці від неконтрольованого припливу іноземної робочої сили. Дляздійснення цієї мети держави-імпортери застосовують заходи, спрямованіна скорочення або запобігання імміграції, а також на скороченняіноземної робочої сили в країні перебування.

4.ЕМІГРАЦІОННАЯ ПОЛІТИКА КРАЇН-ЕКСПОРТЕРІВ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Міжнародна організація праці так визначила цілі еміграційноїполітики країн-експортерів: еміграція трудових ресурсів повиннасприяти скороченню безробіття, надходження від трудящих-емігрантіввалютних коштів, які використовуються для збалансованості експортно -імпортних операцій; емігрантам за кордоном повинен бути забезпеченийвідповідний життєвий рівень; вимога повернення на батьківщинуемігрантів поєднується з придбанням останніми в зарубіжних країнахпрофесій і освіти.

Сучасна міжнародна трудова міграція характеризуєтьсяактивізацією і зростанням впливу країн - експортерів робочої сили, якізастосовують різні методи і засоби для досягнення цілей еміграції, асаме:

• методи та засоби захисту інтересів держави-експортера трудовихресурсів шляхом регулювання масштабів еміграції та якісного складуемігрантів, які виїжджають за межі країни. Більшість державдемонструють своєю еміграційної політикою повагу прав своїх громадян навільне переміщення. Деякі країни проводять політику стримуванняеміграції, особливо у відношенні висококваліфікованих фахівців і прибрак кваліфікованої робочої сили, а також при несприятливійдемографічної ситуації;

• методи використання еміграції з метою забезпечення ресурсамиекономіки країни шляхом залучення валютних коштів трудящих-мігрантів. Для цього в національних банках відкривають емігрантам валютні рахунки підбільш високу процентну ставку, створюють їм вигідні умови використаннясвоїх валютних коштів для придбання товарів і виробничогоустаткування і т.д. Ряд держав прямо зобов'язує трудящих-емігрантівпереводити в країну походження значну, частку отриманої за кордономзаробітної плати. Держава залучає також кошти приватнихпосередницьких організацій, що займаються працевлаштуванням громадян закордоном шляхом введення обов'язкових внесків і страховок;

• методи та засоби з захисту прав трудящих-емігрантів шляхомвикористання двосторонніх угод і контрактної форми найму робочоїсили для роботи за кордоном, що покликана забезпечити певніекономічні і соціальні гарантії (по заробітній платі, оплаті проїзду,житлу, продовольчого забезпечення та медичного обслуговування і т.д.),а також шляхом організації установ, фондів, представництв, призначенняспеціальних посадових осіб і т.п. з метою контролю за виконанням умовміжнародних угод з трудової міграції, вирішення спірних питань україні перебування мігрантів та дотримання їх основних прав.

У посольствах та представництвах деяких країн за кордономпризначаються аташе з праці, які покликані забезпечившиать захист правтрудящих-мігрантів, у тому числі вирішення спірних питань при їхрозміщення, ведення переговорів з роботодавцями.

Заслуговує на увагу досвід створення спеціальних фондів, в завданняяких крім контролю за дотриманням прав трудящих-мігрантів і членівїх сімей входить накопичення коштів (фонду добробуту), призначенихдля забезпечення медичного обслуговування, житлового будівництва,розширення мережі шкіл і т.п. які повертаються на батьківщину мігрантів;

• заходи, що сприяють як захист державних інтересів, так іправ і свобод трудящих-мігрантів.

Держава прагне виробити такий механізм регулюванняміграції, який дозволяв би поєднувати захист державних інтересів ійого громадян. Одним з інструментів реалізації даного завдання єзапровадження порядку обов'язкового державного ліцензування діяльностіпо найму громадян для роботи за кордоном. Мета ліцензування - наділенняправом посередництва при працевлаштуванні за кордоном лише тихорганізацій, які володіють достатніми знаннями, досвідом роботи,мають у своєму розпорядженні надійними міжнародними зв'язками і здатні нести матеріальнуі юридичну відповідальність за результати своєї діяльності;

• заходів, спрямованих на взаємний захист інтересів країн-експортерів ікраїн - імпортерів трудових ресурсів.

5.МІГРАЦІОННАЯ ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ.

Росія не залишилася осторонь від міграційних процесів. Розпад СРСР,перехід до ринкових відносин, економічні та політичні зміни інегаразди, міжетнічні зіткнення і війни призвели до того, що натериторії Росії виявилося в середині 90-х років близько трьох мільйонівбіженців. Ці потоки біженців, перш за все з країн СНД і Балтії, неприпиняються.

Зростання безробіття підштовхнув сотні тисяч російських громадян, у томучислі висококваліфікованих фахівців, працевлаштовуватися за кордоном. Це одна з найбільших результатів населення в останні десятиліття нинішньогосторіччя. На Конференції країн СНД у Женеві з проблем біженців таемігрантів була визнана нагальна необхідність міжнародноїдопомоги. На території Росії опинилися сотні тисяч переміщених осіб нетільки з країн СНД і Балтії, а й з інших регіонів.

Уряд Російської Федерації змушене в цих умовахформувати і здійснювати активну імміграційну політику, шукати підтримки - Матеріальної та фінансової - у міжнародних організацій, розвиватиспівробітництво з іншими країнами на двосторонній і багатосторонній основіз проблем міграції населення і трудових ресурсів.

Вихід Росії на зовнішні ринки праці припускає формуванняповноцінної, обгрунтованої міграційної політики. У Росії вже склаласяправова база регулювання міграційних процесів, заснована на Конституції Російської Федерації, законах і законодавчих актах,постановах Уряду РФ, що визначають порядок виїзду і в'їзду вкраїну, працевлаштування російських громадян за кордоном, заходи щодоміграційного контролю і т.д.

Розроблено федеральна міграційна програма. Уряд РФнакреслила заходи щодо виконання завдань у сфері міграційної політики країни,першочерговими з яких є регулювання міграційних потоків,подолання негативних наслідків стихійно розвиваються процесів у ційобласті, створення умов для безперешкодної реалізації прав мігрантів.

Практичному втіленню в життя конституційних і законодавчихнорм, що забезпечують права російських громадян на працевлаштування закордоном, сприяють укладені міжнародні угоди РФ з Німеччиною, Китаєм, Польщею, Словаччиною, Фінляндією і низкою інших країн.

Федеральної міграційної служби Росії надані ліцензії майже 150 організаціям, які займаються оформленням працевлаштування російськихгромадян за кордоном. Введення системи ліцензування дозволило припинитинедобросовісну діяльність з боку ряду фірм та агентств. У той жечас багато питань, у тому числі пов'язані з поверненням мігрантів,вимагають подальшого опрацювання та деталізації. Формування правової таорганізаційної бази регулювання міграційних процесів в РФтриває.

Найбільш важливі аспекти російської міграційної політики:

• реалізація громадянами РФ прав на свободу переміщення;

• гарантія захисту і підтримки трудящих-мігрантів за кордоном;

• забезпечення безперешкодного повернення на батьківщину і допомогу вадаптації мігрантів.

Оскільки Росія у міжнародній міграції є одночасноприймає і направляє стороною, при розробці російської міграційноїполітики доводиться орієнтуватися на реалізацію багатоцільових напрямків.

В області імпорту робочої сили найбільш важливими завданнями, якпоказують що складається ситуація і досвід зарубіжних країн, є:забезпечення захисту національної економіки від надлишкового припливу трудящих -мігрантів з інших країн, розробка заходів з регулювання кількісних іякісних параметрів потоку імміграції; забезпечення раціональноговикористання прибувають трудящих-мігрантів в економічних іполітичних інтересах Росії. Важливе значення, як показує досвідкраїн-імпортерів, має вибір концепції імміграційної політики.

У галузі експорту робочої сили при розробці еміграційної політики Росії особливу увагу приділено: поліпшення ситуації на ринку праці за рахунокскорочення безробіття; залучення валютних надходжень в країну за рахунокгрошових переказів трудящих-мігрантів з-за кордону; захисту прав ізабезпечення підтримки російських громадян, що працюють за кордоном; отриманнямігрантами професій, підприємницького досвіду і освіти.

Принципове значення для РФ має створення пріоритетних умовщо повертаються мігрантам для інвестування в сферу економіки. З цією метоюнамічено створити спеціальну структуру, що займається консультуванням,інформаційним забезпеченням повертаються мігрантів і що надає їмконкретну допомогу. Можливо також надання різних податкових пільгта пільгове кредитування. Як і в більшості країн світу, що повертаютьсямігранти повинні мати право безмитно ввозити засоби виробництва дляподальшої виробничої діяльності.

З метою додаткового залучення в країну валютних коштів,зароблених мігрантами, і їх адаптації до умов російського ринку,потрібно, з досвіду зарубіжних країн, прийняття низки заходів, наприклад:

• введення спеціальних депозитних рахунків;

• продаж земельних ділянок під будівництво;

• видача на пільгових умовах позик на будівництво будинків під переклади,збережені в суворо визначених банках;

• створення альтернативного житлового фонду для пільгової реалізації завалюту серед повертаються мігрантів;

• відкриття валютного рахунку для безмитного провезення машин, товарівтривалого користування;

• створення спеціального пенсійного фонду.

ВИСНОВОК.

Рухливість населення і трудових ресурсів - одна з важливихособливостей сучасних МЕВ.

Країни-експортери і країни - імпортери трудових ресурсів,міжнародні організації з міграції вдосконалюють законодавство,механізм регулювання міграційних процесів та потоків, керуючисьпринципами свободи і демократії з урахуванням національних інтересів.

Міжнародна організація праці є унікальною серед всесвітніхорганізацій в тому відношенні, що при розробці її політики представникитрудящих і підприємців володіють рівною кількістю голосів зпредставниками урядів. Одна з її найважливіших функцій полягає вприйняття конвенцій і рекомендацій, що встановлюють міжнародні трудовістандарти в таких галузях, як свобода асоціацій, заробітна плата,тривалість робочого дня, соціальне страхування, оплачуванавідпустку, охорона праці, служба найму, робоча інспекція.

Конвенції накладають зобов'язання - для держав-членів, які їхратифікували, рекомендації забезпечують орієнтир для національноїполітики, законодавства, практики. З часу заснування МОП прийнятобільше 300 конвенцій і рекомендацій. МОП контролює застосування конвенційратифікували їх державами.

У Росії створена правова та організаційна база еміграції таімміграції трудових ресурсів, розроблена федеральна міграційнапрограма, укладені двосторонні угоди з низкою країн з міграціїнаселення і трудових ресурсів. Важливим напрямком інтегрування Росії всвітове співтовариство повинна стати ратифікація міжнародних конвенцій,регламентують процеси трудової міграції.

Список використаної літератури:

1. Світовий ринок праці. - М.: Наука, 1994, гл. 1-3. 2. МТБ. Конвенції та Рекомендації, прийняті Міжнародною конференцієюпраці. 1919-1986. - Женева, 1988. - С. 1428-1446. 3. Несповідимі шляхи імміграції// «Российская газета», 8 жовтня 1996.,с.3. 4. Федеральна міграційна програма// «Российская газета», 20 серпня 1996., С. 4-6. 5. Федеральний закон Російської Федерації «Про порядок виїзду з Російської Федерації і в'їзду до Російської Федерації »від 15 серпня 1996//« Российскаягазета », 16 серпня 1996

ПЛАН

1.Межстрановое переміщення населення і трудових ресурсів.

2.Международно-правові основи міжкраїнну трудової міграції.

3.Міграціонная політика країн - імпортерів трудових ресурсів.

4.Еміграціонная політика країн - експортерів трудових ресурсів.

5.Міграціонная політика Російської Федерації. Висновок. Список використаної літератури.

МЕЖСТРАНОВОЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Одним із проявів інтернаціоналізації та демократизаціїгосподарської і соціально-культурного життя людства, а такожнаслідків гострих міжнаціональних протиріч, прямих зіткнень міжнародами і країнами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих євеликомасштабні внутрішньодержавні та міждержавні переміщення населення ітрудових ресурсів у різних формах. Це і добровільні мігранти,користуються правами і можливостями, наданими їм світовоїцивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживання іроботи, біженці і вимушені мігранти, що залишають отчий кров не за своєюволі, а під тиском обставин. Масштаби потоків і драматизм положеннятаких мігрантів в окремі історичні періоди, і роки перетворюються наглобальні проблеми. Їх вирішення вимагає широкого міжнародногоспівпраці.

Світова спільнота, ще недавно не відчували безпосередній розмірів,особливостей і наслідків міграційних процесів на міжнародному рівні,зіткнулося з необхідністю координації зусиль багатьох країн з вирішеннягострих ситуацій і колективного регулювання міграційних потоків. Організаційно-інституційні, нормативно-правові та фінансовімеханізми регулювання, створені в минулі роки на глобальному (в рамках ООН та інших організацій), регіональному (регіональні економічніорганізації) та національному (в основному промислово розвиненими країнами)рівнях, дозволяють світової спільноти поступово послаблювати гостроту в сферіміжнародної міграції населення і нормалізувати міграційні потоки. Останнє десятиліття нашого століття характеризується тим, що країни -імпортери і країни-експортери трудових ресурсів вносять істотнікорективи у свою міграційну політику.

міждержавні міграція населення і трудових ресурсів виникає принаявності значного контрасту в рівнях економічного і соціальногорозвитку і темпах природного демографічного приросту країн,приймають і що віддають робочу силу. Географічним центром імміграціїє найбільш розвинені країни, такі, як США, Канада, Австралія,більшість західноєвропейських країн, а також країни з високими доходами відпродаж нафти та бурхливим економічним зростанням (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати і т.д.).

Зовнішня трудова міграція відноситься до одного з видів міжнародноїміграції населення, який характеризується переміщенням робочої сили, якправило, з менш розвинених у економічно розвинуті країни натимчасову роботу з наступним поверненням на батьківщину.

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечуєбезсумнівні переваги як приймають робочу силу країнам, так іпостачають її. Але вона здатна породити і гострі соціально-економічніпроблеми.

Сьогодні визнаються і використовуються наступні позитивні наслідкитрудової міграції.

Перш за все враховується, що процеси трудової міграції сприяютьпом'якшення умов безробіття, появи для країни-експортера робочої силидодаткового джерела валютного доходу у формі надходжень відемігрантів, а також придбання ними знань і досвіду. Після повернення додомувони, як правило, поповнюють ряди середнього класу, вкладаючи заробленікошти у власну справу, створюючи додаткові робочі місця.

До негативних наслідків трудової міграції слід віднеститенденції зростання споживання зароблених за кордоном коштів, бажанняприховати одержувані доходи, «витік умів», іноді й зниження кваліфікаціїпрацюючих мігрантів і т.п.

Для нейтралізації негативних наслідків і посилення позитивногоефекту, одержуваного країна в результаті трудової міграції, використовуютькошти державної політики. Прорахунки у виборі орієнтирівміграційної політики викликають небажану реакцію у вигляді зростаннянелегальної міграції та подальшої соціальної активності повертаютьсямігрантів та ін У цій області особливо очевидні неефективність жорстких,директивних заходів і необхідність непрямих, координуючих впливів збоку держав і урядів.

2.МЕЖДУНАРОДНО регулюється нормативними міждержавні ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ.

Уряд кожної країни суверенно у своєму праві визначатинапрямки і мети міграційної політики, при розробці комплексу заходів,що регулюють процеси зовнішньої трудової міграції, визнано доцільним інеобхідною умовою дотримуватися певних правових норм істандартів, закріплених у документах міжнародних організацій. Ратифікуючи міжнародні конвенції, країни, що регламентують процеструдової міграції, визнають пріоритет норм міжнародного права наднаціональним законодавством, що має важливе значення як для самоїкраїни з точки зору її інтеграції у світове співтовариство, так і длямігрантів, чиї права за кордоном істотно розширюються і мають потребу взахисті.

Важлива особливість міжнародної міграції робочої сили полягає в тому,що регулювання даного процесу здійснюється двома (або більше)суб'єктами, що впливають на різні стадії переміщення населення іставлять найчастіше неспівпадаючі інтереси. Якщо країна-імпортер робочоїсили більшою мірою відповідає за прибуття і використання мігрантів, то вфункції країни-експортера робочої сили в більшому ступені входитьрегулювання відтоку і захист інтересів мігрантів за кордоном.

У багатьох аспектах інтереси країн-експортерів та імпортерів робочоїсили виявляються тісно переплетеними. Правове вираження взаємноїзацікавленості країн, що приймають і направляють мігрантів,здійснюється у формі дво-або багатосторонніх міжнародних угод зпитань міграції.

В даний час значне число установ і організацій, перш завсього в рамках ООН, а також регіональних угруповань займаються проблемами,пов'язаними з міграцією населення і трудових ресурсів.

Комісія ООН з народонаселення має у своєму розпорядженні відповідним фондом,частина якого використовується на субсидування національних програм вобласті міграції населення. Діяльність МОП в якості однієї з цілейпередбачає регулювання міграції населення. Ряд міжнароднихдоговорів, прийнятих ВООЗ (Всесвітньою організацією охорони здоров'я), міститьспеціальні норми, що стосуються фізичного стану трудящих -мігрантів. У конвенціях ЮНЕСКО маються положення, спрямовані на поліпшенняосвіти трудящих-мігрантів і членів їх сімей. Зростає роль Міжнародної організації з міграції (MOM), метою якої єзабезпечення впорядкованої і планової міжнародної міграції, їїорганізація, обмін досвідом та інформацією з зазначених питань. У Західній Європі діяльністю, пов'язаною із забезпеченням і захистом прав трудящихмігрантів, займається Міжурядовий комітет з питань ми-фації (Сімі).

Однією з основних ідей Конвенції МОП про трудящих-мігрантів євизнання держави, що ратифікує цей документ, рівності ввідносно мігрантів незалежно від їх національності, расовоїприналежності, релігії, статі і т.п. Конвенція містить статті,спрямовані на регулювання умов, за яких трудящі-мігрантибудуть мати рівні з громадянами приймаючої держави права в питаннях,визначених Конвенцією. Захист прав трудящих-мігрантів забезпечується:

• організацією безкоштовних служб для допомоги мігрантам та забезпечення їхнеобхідною інформацією (ст. 2);

• вживанням заходів проти недостовірної інформації та пропаганди встосовно питань, що стосуються імміграції та еміграції громадян (ст. 3);

• вживанням заходів, що полегшують всі стадії міграції: від'їзд, переміщенняі прийом мігрантів (ст. 4);

• організацією відповідних медичних служб (ст. 5);

• роздільною здатністю перекладати на батьківщину заробіток і заощадження трудящих -мігрантів (ст. 9).

Два додатки до Конвенції стосуються найму, розміщення та умов працімігрантів, ще одне - питань ввезення мігрантами особистого майна, робочихінструментів і обладнання. Посередницькою діяльністю зпрацевлаштування мігрантів можуть займатися:

• наймач або особа, яка знаходиться у нього на службі і діє відйого імені, за наявності дозволу від компетентних органів влади та під їхконтролем;

• приватне агентство, що отримала на це попередній дозвілкомпетентних органів влади території, на якій дані операції будутьвироблятися, при дотриманні умов і в тих випадках, які можуть бутипередбачені або законодавством даної території, або угодоюміж компетентними органами приймаючої і спрямовуючої країн.

У даній Конвенції також вказується, що особа або організація,сприяють незаконній міграції, підлягають відповідному покаранню. Уній підкреслюється також необхідність письмового оформлення трудовихконтрактів і дотримання права трудящих-мігрантів на отримання данихдокументів із зазначенням строків найму, умов і змісту праці та рівняйого оплати.

Документи МОП проголошують рівність мігрантів з громадянами країниперебування також і в рівні мінімальної заробітної плати, а в тих країнах,де це передбачено національним законодавством, - можливістьбрати участь у процедурах щодо встановлення розміру заробітної плати. При цьомуобмовляється, що заробітна плата трудящим-мігрантам повиннавиплачуватися регулярно і готівкою.

Міжнародними стандартами передбачається також можливість длятрудящих-мігрантів отримати освіту або підвищити кваліфікацію вкраїні перебування.

Конвенція МОП, прийнята в 1962 р., гарантує рівноправність громадянкраїн перебування та іноземців або осіб без громадянства в областісоціального забезпечення. Держави, що прийняли цю Конвенцію,зобов'язуються дотримуватися по відношенню до громадян будь-якої іншої держави,яка підписала цю Конвенцію, рівність у соціальному забезпеченнінезалежно від терміну перебування в країні. При цьому прийняті зобов'язання побажанням сторін можуть передбачати одну або більше соціальних гарантій:медичне обслуговування, допомога по інвалідності в разі втратипрацездатності, пенсійне забезпечення, допомога з тимчасовоїнепрацездатності, допомога з безробіття і т.п.

Відповідно до Конвенції МОП 1975 р., держави повинні виявляти на своїйтериторії нелегальну міграцію та приймати необхідні заходи для їїскорочення. Конвенція містить вимоги, що пред'являються державам ущодо рівності в освіті, зайнятості, соціального забезпечення,участі в профспілках та інших цивільних прав і соціальних гарантій дляосіб, які перебувають на території держави на законній підставі в якостітрудящих-мігрантів або членів їх сімей.

Ратифікація зацікавленими державами міжнародних конвенцій,регламентують процес трудової міграції, є необхідною умовоюдля їх здійснення.

3.МІГРАЦІОННАЯ ПОЛІТИКА КРАЇН-ІМПОРТЕРІВ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Країни-імпортери трудових ресурсів, які постійно відчуваютьпотреби в залученні робочої сили, свою імміграційну політикузасновують перш за все на заходи регулювання чисельності та якісногоскладу прибувають трудящих-мігрантів.

Як інструмент регулювання чисельності використовуєтьсяпоказник імміграційної квоти, який щорічно розраховується істверджується в країні-імпортера.

Про високі вимоги до якості прибуває робочої силисвідчить необхідність проходження процедури визнання наявних умігранта документів про освіту або професійну підготовку, а такожнаявного досвіду роботи за фахом. Віковий ценз є одним зпоширених критеріїв відбору іммігрантів. Шанси отримати дозвіл нав'їзд в країну вище у більш молодих претендентів.

До числа вимог, що пред'являються до якості робочої сили,відносять:

• вимога гарного стану здоров'я у прибуває мігранта;

• додаткові професійні вимоги, пов'язані з рядуспеціальностей або професій (у США, наприклад, іноземний програмістповинен володіти прийнятими у країні програмними засобами, бути знайомим звідповідними комп'ютерними системами);

• обмеження особистісного і психологічного плану. Так, наприклад,претендент на отримання громадянства ПАР повинен мати «добрий характер». У США здавна обмежений в'їзд для представників будь-якої з партійтоталітарного типу.

Значення того чи іншого якісного ознаки при відборііммігрантів не є постійним і може змінюватися на користь іншихпріоритетів. Разом з тим по ряду найважливіших характеристик, таких, яквіковий ценз, наявність трудового сертифіката, володіння певноюпрофесією і професійною підготовкою, вимоги досить стійків часі.

Селективність міграційної політики країн-імпортерів виражається такожв наданні пільг окремим категоріям мігрантів з метою їхзалучення в країну. Так, пріоритетним правом одержання дозволу наімміграцію користуються бізнесмени, які передбачають відкрити справу в країніперебування.

Однією з цілей імміграційної політики є захист національногоринку праці від неконтрольованого припливу іноземної робочої сили. Дляздійснення цієї мети держави-імпортери застосовують заходи, спрямованіна скорочення або запобігання імміграції, а також на скороченняіноземної робочої сили в країні перебування.

4.ЕМІГРАЦІОННАЯ ПОЛІТИКА КРАЇН-ЕКСПОРТЕРІВ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Міжнародна організація праці так визначила цілі еміграційноїполітики країн-експортерів: еміграція трудових ресурсів повиннасприяти скороченню безробіття, надходження від трудящих-емігрантіввалютних коштів, які використовуються для збалансованості експортно -імпортних операцій; емігрантам за кордоном повинен бути забезпеченийвідповідний життєвий рівень; вимога повернення на батьківщинуемігрантів поєднується з придбанням останніми в зарубіжних країнахпрофесій і освіти.

Сучасна міжнародна трудова міграція характеризуєтьсяактивізацією і зростанням впливу країн - експортерів робочої сили, якізастосовують різні методи і засоби для досягнення цілей еміграції, асаме:

• методи та засоби захисту інтересів держави-експортера трудовихресурсів шляхом регулювання масштабів еміграції та якісного складуемігрантів, які виїжджають за межі країни. Більшість державдемонструють своєю еміграційної політикою повагу прав своїх громадян навільне переміщення. Деякі країни проводять політику стримуванняеміграції, особливо у відношенні висококваліфікованих фахівців і прибрак кваліфікованої робочої сили, а також при несприятливійдемографічної ситуації;

• методи використання еміграції з метою забезпечення ресурсамиекономіки країни шляхом залучення валютних коштів трудящих-мігрантів. Для цього в національних банках відкривають емігрантам валютні рахунки підбільш високу процентну ставку, створюють їм вигідні умови використаннясвоїх валютних коштів для придбання товарів і виробничогоустаткування і т.д. Ряд держав прямо зобов'язує трудящих-емігрантівпереводити в країну походження значну, частку отриманої за кордономзаробітної плати. Держава залучає також кошти приватнихпосередницьких організацій, що займаються працевлаштуванням громадян закордоном шляхом введення обов'язкових внесків і страховок;

• методи та засоби з захисту прав трудящих-емігрантів шляхомвикористання двосторонніх угод і контрактної форми найму робочоїсили для роботи за кордоном, що покликана забезпечити певніекономічні і соціальні гарантії (по заробітній платі, оплаті проїзду,житлу, продовольчого забезпечення та медичного обслуговування і т.д.),а також шляхом організації установ, фондів, представництв, призначенняспеціальних посадових осіб і т.п. з метою контролю за виконанням умовміжнародних угод з трудової міграції, вирішення спірних питань україні перебування мігрантів та дотримання їх основних прав.

У посольствах та представництвах деяких країн за кордономпризначаються аташе з праці, які покликані забезпечившиать захист правтрудящих-мігрантів, у тому числі вирішення спірних питань при їхрозміщення, ведення переговорів з роботодавцями.

Заслуговує на увагу досвід створення спеціальних фондів, в завданняяких крім контролю за дотриманням прав трудящих-мігрантів і членівїх сімей входить накопичення коштів (фонду добробуту), призначенихдля забезпечення медичного обслуговування, житлового будівництва,розширення мережі шкіл і т.п. які повертаються на батьківщину мігрантів;

• заходи, що сприяють як захист державних інтересів, так іправ і свобод трудящих-мігрантів.

Держава прагне виробити такий механізм регулюванняміграції, який дозволяв би поєднувати захист державних інтересів ійого громадян. Одним з інструментів реалізації даного завдання єзапровадження порядку обов'язкового державного ліцензування діяльностіпо найму громадян для роботи за кордоном. Мета ліцензування - наділенняправом посередництва при працевлаштуванні за кордоном лише тихорганізацій, які володіють достатніми знаннями, досвідом роботи,мають у своєму розпорядженні надійними міжнародними зв'язками і здатні нести матеріальнуі юридичну відповідальність за результати своєї діяльності;

• заходів, спрямованих на взаємний захист інтересів країн-експортерів ікраїн - імпортерів трудових ресурсів.

5.МІГРАЦІОННАЯ ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ.

Росія не залишилася осторонь від міграційних процесів. Розпад СРСР,перехід до ринкових відносин, економічні та політичні зміни інегаразди, міжетнічні зіткнення і війни призвели до того, що натериторії Росії виявилося в середині 90-х років близько трьох мільйонівбіженців. Ці потоки біженців, перш за все з країн СНД і Балтії, неприпиняються.

Зростання безробіття підштовхнув сотні тисяч російських громадян, у томучислі висококваліфікованих фахівців, працевлаштовуватися за кордоном. Це одна з найбільших результатів населення в останні десятиліття нинішньогосторіччя. На Конференції країн СНД у Женеві з проблем біженців таемігрантів була визнана нагальна необхідність міжнародноїдопомоги. На території Росії опинилися сотні тисяч переміщених осіб нетільки з країн СНД і Балтії, а й з інших регіонів.

Уряд Російської Федерації змушене в цих умовахформувати і здійснювати активну імміграційну політику, шукати підтримки - Матеріальної та фінансової - у міжнародних організацій, розвиватиспівробітництво з іншими країнами на двосторонній і багатосторонній основіз проблем міграції населення і трудових ресурсів.

Вихід Росії на зовнішні ринки праці припускає формуванняповноцінної, обгрунтованої міграційної політики. У Росії вже склаласяправова база регулювання міграційних процесів, заснована на Конституції Російської Федерації, законах і законодавчих актах,постановах Уряду РФ, що визначають порядок виїзду і в'їзду вкраїну, працевлаштування російських громадян за кордоном, заходи щодоміграційного контролю і т.д.

Розроблено федеральна міграційна програма. Уряд РФнакреслила заходи щодо виконання завдань у сфері міграційної політики країни,першочерговими з яких є регулювання міграційних потоків,подолання негативних наслідків стихійно розвиваються процесів у ційобласті, створення умов для безперешкодної реалізації прав мігрантів.

Практичному втіленню в життя конституційних і законодавчихнорм, що забезпечують права російських громадян на працевлаштування закордоном, сприяють укладені міжнародні угоди РФ з Німеччиною, Китаєм, Польщею, Словаччиною, Фінляндією і низкою інших країн.

Федеральної міграційної служби Росії надані ліцензії майже 150 організаціям, які займаються оформленням працевлаштування російськихгромадян за кордоном. Введення системи ліцензування дозволило припинитинедобросовісну діяльність з боку ряду фірм та агентств. У той жечас багато питань, у тому числі пов'язані з поверненням мігрантів,вимагають подальшого опрацювання та деталізації. Формування правової таорганізаційної бази регулювання міграційних процесів в РФтриває.

Найбільш важливі аспекти російської міграційної політики:

• реалізація громадянами РФ прав на свободу переміщення;

• гарантія захисту і підтримки трудящих-мігрантів за кордоном;

• забезпечення безперешкодного повернення на батьківщину і допомогу вадаптації мігрантів.

Оскільки Росія у міжнародній міграції є одночасноприймає і направляє стороною, при розробці російської міграційноїполітики доводиться орієнтуватися на реалізацію багатоцільових напрямків.

В області імпорту робочої сили найбільш важливими завданнями, якпоказують що складається ситуація і досвід зарубіжних країн, є:забезпечення захисту національної економіки від надлишкового припливу трудящих -мігрантів з інших країн, розробка заходів з регулювання кількісних іякісних параметрів потоку імміграції; забезпечення раціональноговикористання прибувають трудящих-мігрантів в економічних іполітичних інтересах Росії. Важливе значення, як показує досвідкраїн-імпортерів, має вибір концепції імміграційної політики.

У галузі експорту робочої сили при розробці еміграційної політики Росії особливу увагу приділено: поліпшення ситуації на ринку праці за рахунокскорочення безробіття; залучення валютних надходжень в країну за рахунокгрошових переказів трудящих-мігрантів з-за кордону; захисту прав ізабезпечення підтримки російських громадян, що працюють за кордоном; отриманнямігрантами професій, підприємницького досвіду і освіти.

Принципове значення для РФ має створення пріоритетних умовщо повертаються мігрантам для інвестування в сферу економіки. З цією метоюнамічено створити спеціальну структуру, що займається консультуванням,інформаційним забезпеченням повертаються мігрантів і що надає їмконкретну допомогу. Можливо також надання різних податкових пільгта пільгове кредитування. Як і в більшості країн світу, що повертаютьсямігранти повинні мати право безмитно ввозити засоби виробництва дляподальшої виробничої діяльності.

З метою додаткового залучення в країну валютних коштів,зароблених мігрантами, і їх адаптації до умов російського ринку,потрібно, з досвіду зарубіжних країн, прийняття низки заходів, наприклад:

• введення спеціальних депозитних рахунків;

• продаж земельних ділянок під будівництво;

• видача на пільгових умовах позик на будівництво будинків під переклади,збережені в суворо визначених банках;

• створення альтернативного житлового фонду для пільгової реалізації завалюту серед повертаються мігрантів;

• відкриття валютного рахунку для безмитного провезення машин, товарівтривалого користування;

• створення спеціального пенсійного фонду.

ВИСНОВОК.

Рухливість населення і трудових ресурсів - одна з важливихособливостей сучасних МЕВ.

Країни-експортери і країни - імпортери трудових ресурсів,міжнародні організації з міграції вдосконалюють законодавство,механізм регулювання міграційних процесів та потоків, керуючисьпринципами свободи і демократії з урахуванням національних інтересів.

Міжнародна організація праці є унікальною серед всесвітніхорганізацій в тому відношенні, що при розробці її політики представникитрудящих і підприємців володіють рівною кількістю голосів зпредставниками урядів. Одна з її найважливіших функцій полягає вприйняття конвенцій і рекомендацій, що встановлюють міжнародні трудовістандарти в таких галузях, як свобода асоціацій, заробітна плата,тривалість робочого дня, соціальне страхування, оплачуванавідпустку, охорона праці, служба найму, робоча інспекція.

Конвенції накладають зобов'язання - для держав-членів, які їхратифікували, рекомендації забезпечують орієнтир для національноїполітики, законодавства, практики. З часу заснування МОП прийнятобільше 300 конвенцій і рекомендацій. МОП контролює застосування конвенційратифікували їх державами.

У Росії створена правова та організаційна база еміграції таімміграції трудових ресурсів, розроблена федеральна міграційнапрограма, укладені двосторонні угоди з низкою країн з міграціїнаселення і трудових ресурсів. Важливим напрямком інтегрування Росії всвітове співтовариство повинна стати ратифікація міжнародних конвенцій,регламентують процеси трудової міграції.

Список використаної літератури:

1. Світовий ринок праці. - М.: Наука, 1994, гл. 1-3. 2. МТБ. Конвенції та Рекомендації, прийняті Міжнародною конференцієюпраці. 1919-1986. - Женева, 1988. - С. 1428-1446. 3. Несповідимі шляхи імміграції// «Российская газета», 8 жовтня 1996.,с.3. 4. Федеральна міграційна програма// «Российская газета», 20 серпня 1996., С. 4-6. 5. Федеральний закон Російської Федерації «Про порядок виїзду з Російської Федерації і в'їзду до Російської Федерації »від 15 серпня 1996//« Российскаягазета », 16 серпня 1996

ПЛАН

1.Межстрановое переміщення населення і трудових ресурсів.

2.Международно-правові основи міжкраїнну трудової міграції.

3.Міграціонная політика країн - імпортерів трудових ресурсів.

4.Еміграціонная політика країн - експортерів трудових ресурсів.

5.Міграціонная політика Російської Федерації. Висновок.

Починаючи викладення такої глобальної проблеми як міграція робочої сили, хотів би зазначити, що міграційні рухи є так званим індикатором реакції населення на зміни в економічному, політичному, соціальному житті будь-якого суспільства, а зміни в нашій державі відбуваються чуть не коден день. І саме розмір, напрямки та маштаби таких процесів певною мірою свідчать про стабільність, або навпаки, нестабільність суспільного розвитку в країні.

Процес міграції безпосередньо пов'янаний з економічними перебудовами в будь-якій країні. Саме структурна перебудова економіки, конверсія оборонного комплексу, банкрутство та ліквдація ряду пядприємств промисловості, зупинка виробництва та інші проблеми, нашої ще молодої держави, призвели до істотного скорочення та вивільнення в істотно-галувому та якіно-професійному розрізі робочої сили. Водночас дефіцит державного та регіональних бюджетів, та незначна частка іноземних інвестицій не дає змоги за короткий проміжок часу перепідготувати та перерозподілити великі обсяги вітчізняної робочої сили. Все це стало передумовою появи значної кількості вільної робочої масси, а держава не взмозі забезпечити її необхідними робочими місцями. Ось ми і є свідками того, що одні, будучи науковцями працюють сторожами, а іньші, ті що не мають освіти стоять у "керма", але основна ж масса працівників тремтить в пошуках гарного робочого місця і вдосконалившись тим що не може знайти роботи в нашій державі, шукає різні вакансії праці за межами держави, формуючи тим самим групу мігруючої робочої сили. Радикальні економічні й політичні реформи, що відбуваються нині в нашій країні, не могли не вплинути на розвиток міграції робітників, яка є найчутливішою сферою функціонування господарського комплексу. З набуттям Україною незалежності, демократизацією суспільного життя були усунені характерні для тоталітарного суспільства обмеження щодо реалізації права людини на вільне пересування і вибір місця проживання.

Говорячи про міграцію, хотілося б зупинитися на двох основополагаючих актах, прийнятих Україною,- Акт проголошення незалежності України від 24.10.1991р., та Конституції України, яка була прийнята 28.06.1996 - як маючих безпосередкове відношення до питань, які пов'язані з міграційними проблемами.

Проголошення незалежності потягнуло прийняття закона, який втановив би правовий зв'язок держави та його громадян. Таким став Закон України "Про громадянство" від 08.10.1991р. Прийнявши цей закон Україна стала перед проблемою перебування на її території іноземців, осіб без громадянства, а також з іншими проблемами пов'язаними з міграцією населення. Це підштовхнуло до прийняття нових законів "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994р. та "Про біженців" від 24.12.1993р.

З прийняттям Конституції правові акти, регламентуючі питання громадянства та міграції були впорядковані та приведені у відповідності до конституційних норм. Однак вищевказані законодавчі акти не взмозі регулювати питіння міграції населення, а "відсутність закону "Про міграцію" ліше погіршує стан в державі".

Отже всі ці проблеми впливають на регулювання процесів міграції в Україні. Метою моєї роботи є дослідити саме те яким чином регулюються проблеми міграції в Україні, яким чином повинні працевлаштовуватись іноземці та особи без громадянства, як регулює держава захист прав ті інтересів українців, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування, як захищаються їх права та інтереси в разі порушення. Також одним із важливих питань роботи є дослідження історичного розвитку міграційних процесів в Україні.

2.Загальне поняття робочої міграції.

Теорія міграції є необхідним елементом пізнання самої проблеми міграції, тому що вивчення її є необхідним підгрунтям для вирішення проблеми на практиці. Тому вважаю за необхідне висвітлення загального поняття робочої міграції.

Найбільш поширеними термінами, що висвітлюють поняття міграції є міграція, еміграція і імміграція. Ці визначення є економічними, але вони необхідні для висвітлення данного питання. Міграція - це поняття, яке поєднує в собі і іміграцію і еміграцію, міграція - це переміщення громадян із однієї держави в другу, а тому як моя праця пов'язана з міграцією робочої сили, то я буду розглядати це питання в данному ракурсі.

Еміграція робочої сили - це переміщення громадян із однієї держави в іньшу з метою працевлаштування; іміграція робочої сили - в'їзд в державу громадян інших країн з метою працевлаштування згідно діючим міжнародним угодам.

Також, щоб більш суттєво уявити процес міграції я звернувся до відповідної літератури і коротко спробую висвітлити хід міжнародної міграції робочої сили, а також виділити найважливіші причини та її напрямки.

Массова міграція населення стала одним з характерних явищ життя світового суспільства в другій половині двадцятого сторічча. Міграція населення це пересування людей через кордони визначених територій зі зміною постійного місця проживання чи повернення до нього.

Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудова, сімейна, рекреаційна, туристична. Згідно теми моєї курсової роботи нижче мною буде викладено саме проблему трудової міграції. Міжнародний ринок робочої сили охоплює потоки трудових ресурсів, які в пошуках нової роботи перетина-

ють міжнародні кордони. Міжнародний ринок праці об'днує національні та регіональні ринки робочої сили. Міжнародний ринок праці існує в формі трудової міграції. Він існує поряд з іншими світовими ринками, такими як товарів та послуг, капітала. Робоча сила, пресуваючись з одної країни до іншої, пропонує себе в якості товара, здійснюючи міжнародну трудову міграцію.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і не економічного характера. До причин не економічного характера я вважаю слід віднести такі як: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні. Щодо причин економічного характеру то вони закладені в економічному рівні розвитку різних держав. Робоча сила переміщується із держав з низьким рівнем життя в держави з більш високим рівнем. І це є закономірністю, наприклад

якщо порівняти середньомісячний заробіток в нашій державі (він складає приблизно 40-60 ам. долларів на місяць),та заробіток в такий розвиненій європейській державі, як Німеччина (де середньомісячний заробіток приблизно 1500 ам. долларів) ми бачимо, що він перевищує середньомісячний заробіток в Україні приблизно в 25 разів, а характер виконуваної роботи - однаковий. Це і є однією з важливих причин сучасної міграції не тільки в нашій державі, але і в світі.

Другою важливою ознакою, яка обумовлює економічний фактор є наявність органічного безробіттяя в деяких державах, перш за все слабо розвинених. Це спонукає громадян таких держав до пошуку будь-якого заробітку для забезпечення своїх потреб. І ця проблема є більш глибокою тому, що є різниця: заробляти хочаб щось чи не заробляти взагалі, а забезпечувати свої потреби хоче кожна особа.

Що ж до самих міграційних течій, то необхідно сказати що їх основу складають робітники і не значну частину - службовці.

Якщо звернутися до самого процесу міграції, необхідно відмітити, що в середині дев'ятнадцятого сторічча було відмічено значне явище в історії сучасної міграції. В 40-ві роки цього сторічча відбувся всплеск еміграції з Ірландії до США, внаслідок, так званого, "картопляного голодомору." Широкомаштабна міграція на початку 80-х років цьго ж сторічча, з Італії та стран Східної Європи до США, була пов'язана з падінням цін на пшеницю. Причинами такої міграції робочої сили було аграрне перенаселення в деяких європейських країнах, безробіття, більш сприятливі умови праці в США, а також сприятливі умови для поширеного розвитку своєї справи, підвищення життєвого рівня. Нова волна міграції з Європи до США мала місце в 20-ті роки нашого сторічча. До вже перелічених умов слід добавити труднощі післявоєнного періода життя у Європі.

Після 2-ої світової війни було відмічено три нових потока міграції робочої сили до США. По-перше, це "віддток мозку", виїзд висококваліфікованих спеціалістів та членів їх сімей до Північної Америки. По-друге, потоки біженців з Угорщини після придушення антикомуністичного руху та із В'єтнаму після перемоги комуністів над ліберелами, а також із Куби. По-третє, самим массовим потоком цього піріоду є переміщення робочої сили із Мексики та країн Карибського басейну. Говорячи глобально про вищевказані проблеми можно відмітити що в перших двох випадках причини міграції були суто політичні, то в останньому - економічні.

Проаналізувавши вищевикладене можна зробити висновок про те, що робоча міграція - це тривалий процес, корні якого беруть свій початок з моменту зародження робочого класу. Для того щоб більш ясніше зрозуміти процес міграції необхідно визначити основні напрямки робочої міграції. Проглянувши декілька видів класифікацій напрямків міграції, я дійшов висновку що найбільш повно та вдало вона викладена у Є.Ф. Авдокушина:

1)міграція з країн, що розвиваються до розвинених - вона викликана потребою розвинених країн в забезпеченні необхідними робітниками деяких галузей. Наприклад, у Франції мігранти складають 25% робітників, працюючих на будівництві.

2)внутрішня міграція в розвинених країнах - більш пов'язана з не економічними факторами. Яскравим прикладом цього є міграція робочої сили в країнах ЄС. Основним документом, який регулює цей процес є "Хартія основних соціальних прав робітників ЕЄС"(підписана 9.12.1989р.). В якій зафіксован принцип свободи праці - право свободного переміщення по території Співдружності. Це дає право робітникам вільно обирати професію в ЕЄС, грунтуючись на засадах рівності, стосовно працевлаштування та умов праці. Але існують деякі негативні наслідки: висококваліфіковані кадри концентрують в найбільш розвинених регіонах.

3)міграція робочої сили між країнами, що розвиваються - її причинами є суто економічні фактори: більш високий рівень заробітньої платні в країнах - імпортерах робочої сили. Прикладом цього є міграція робітників східних регіонів України до Москви(заробітна платня робітника на місяць в середньому складає 300 ам. долларів. Українські робітники складають 32% від загальної кількості працюючих іноземців.), а робітники західних регіонів - до Польші, Чехії та Словакії. Одною з головних причин використання робочої сили з країн близького зарубіжжя є невеликі транспортні витрати.

4)міграція робочої сили з постсоціалістичних країн до розвинених. На мою дуку, цей напрямок міжнародної міграції схожий з першим, тому що постсоціалістичні країни знаходяться на розвиваючомуся етапі, тому мені здається що ці пункти можна об'єднати в один.

5)міграція кваліфікованих спеціалістів розвинених країн в ті, що розвиваються - компанії розвинених країн інвестують гроші в країни, що розвиваються і для забезпечення функціонування їхніх підприємств з високими технологіями вони направляють своїх висококваліфікованих робітників. Наприклад, сумський трубний завод був збудований італійцями, котрі проводили налагоджувальні роботи їхнього устаткування.

Всі ці фактори впливають на розвиток світової міграції робочої сили та, як наслідок, на міграційні процеси майже кожної держави, адже дослідження впливу зовнішньої трудової міграції, показало, що вона відіграє не останню роль і для України. Міжнародна трудова міграція, як я вже зазначав, складне явище і для його оцінки потрібен комплексний підхід. Таким чином я хочу зазначити, що серед позитивних результатів впливу трудової міграції на розвиток нашої країни є сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою; послаблення тиску безробіття в державі; надходження в Україну додаткової іноземної валюти, шляхом грошових переказів трудових мігрантів; та підвищення світового рейтингу України, як демократичної, вільної та відкритої держави. В той же час вплив міграційних потоків на розвиток трудового потенціалу та економіки України не можна вважати однозначно позитивним. Серед негативних наслідків трудової міграції для України можна виділити наступні: втрата країною найконкурентноздатнішої частини власних трудових ресурсів; виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни, в зв'язку з збільшенням нелегальної трудової еміграції українців та ін.

Саме перераховані негативні причини на мій погляд полягають в тому, що Україною досі не ратифіковані Конвенції Міжнародної організації праці, присвячені проблемам регулювання трудових відносин в галузі міграції, що уповільнює створення національної законодачої бази, яка б відповідала вимогам міжнародних правових норм, а "існуючих законодавчих актів явно не достатньо для регулювання міграційних проблем, та відсутність закона "Про Міграцію", лише погіршує ситуацію в державі " . Також не розроблений механізм взаємодії відповідних державних органів, які регулюють в'їзд, виїзд, перебування та працевлаштування як власних працівників за кордоном, так і іноземців на території України. Також мені здається за необхідне створити єдину організаційну структуру, яка б відповідала за працевлаштування та соціальний захист українських працівників за кордоном. Адже ці питання вже в деякій мірі стосуються іншого пункту плану моєї роботи, а щодо самих міграційних процесів в нашій державі, то на мій погля вони з кожним днем все більше і більше набирають обертів, тому як згідно вище викладеного українська економіка знаходиться на дуже низькому рівні, а це в свою чергу сприяє збільшенню міграції робітників в пошуках заробітку.

3.Сучасна міграція в Україні, її етапи.

Перш ніж переходити до процесів сучасної міграції в Україні, я хочу зазирнути в історію. Зважаючи на своє геополітичне становище територія України з давніх часів перебувала під впливом значних міграційних потоків. Знаходячись в складі Російської Імперії, до початку двадцятого століття міграційні потоки обмежувались кордонами дерави, в цей час массові потоки українців поступово переміщувались на Схід Імперії. Це було обумовлено заселенням нових земель. Саме на прикінці дев'ятнадцятого століття переселенці з України становили 36% всіх внутрішніх мігрантів, а вже на передодні Першої Світової Війни ця цифра складала приблизно 60%. За період з 1896 до 1914 років з дев'яти українських губерній переселилися за Урал 1,6 мільйона осіб. В ті часи законодавство не дозволяло вільного переходу своїх підданих у підданство інших держав, але з настанням нового століття поступово, шляхом тлумачення застарілого законодаства була дозволена діяльність еміграційних агенств.1 Саме у цей період почалася активна еміграція населення із західноукраїнських земель за океан. Це були перші мігранти з України.

За часів Радянського Союзу міграційні потоки в державі були майже припинені. Наша країна була законсервована і це не давало змоги громадяном вільно мігрувати, тобто вони не мали офіційної можливості. Ось тому люди і використовували нелегальні шляхи виїзду, тому що міграція відбувалась в суворо централізованному порядку через міністерства та відомства і виключала будь-яку можливість індивідуального вибору місця роботи й країни проживання. І, як слід, значних розмірів у радянський період отримала внутрішня міграція українців.Це були преш за все евакуйовані до східних регіонів за часи війни, а у повоєнний період великого розміру отримало переселення з України до середньої Азії та Сибіру, також до цієї категорії треба включити осіб, які були політичними злочинцями, яких ссилали на далекий північ. Адже ми бачимо, що всі зазначені території належать до нинішньої Россії і можна зробити висновок, що чисельність українців в Россії значно зросла. Це був своєобразний прийом влади, маю на увазі змішання різних національностей, що сприяло появі нової - радянського народу.

На початку 80-х років, міграційні процеси стали розвиватися набагато швиде. Але вони загалом були внутрішніми, тому як кандидати для поїздки за кордон ретельно обиралися і необхідним документом для дозволу на виїзд була позитивна харктеристика партійної організації, яку могли отримати одиниці. Мені здається саме в той період наші громадяни почали розуміти, що таке дефіцит і в якій країні вони живуть. Тоді і почалися поїздки за кордон з метою заробітку шляхом роздрібної торгівлі та тимчасового працевлаштування. Тільки через деякий час після початку таких поїздок питання міграції почалось вивчатися та аналізуватися, адже за відсутності практики, державні ограни зіштовхнулися з рядом проблем: як регулювати міграційні процеси? І саме в цей час Україна набула незалежності, стала самостійною державою. Саме тоді був "кинутий виклик" регулюванню міграційних процесів, в зв'язку з фомуванням нових ринкових відносин і демократизації суспільного життя, що дали поштовх розвитку трудової міграції.1 Автор О.Леонтенко виділяє декілька етапів трудової еміграції з України:

1) Перший етап, який завершився до 1990 року. Його можна охарактеризувати, як період відтоку в основному представників інтелектуальної та культурної еліти - вчені, музиканти,художники

та ін. Варто зазначити, що ця категорія мігрантів була незначною і її зникнення з українського ринку праці не мало великих наслідків, хоча якщо не зважати на те, що всі зазначені категорії мали вплив на розвиток науки та культури, на який в ті часи ніхто великої уваги не привертав. Я маю на увазі те, що в розвинених країнах існують міри заохочування таких категорій населення, нажаль, що в нашій країні таких заходів немає.

2) Другий етап можно відокремити проміжком часу, який почався в 1990 і закінчився в 1993 році. Цей етап характеризується відтоком професіоналів, який був дуже чисельним, як вважає О.Лоентенко. В ті часи за кордоном побували досвідчені і кваліфіковані працівники з високим рівнем освіти, які бача що іноземні працівники з таким же рівнем освіти отримували набагато більшу зарплатню, просто не хотіли повертатаися, заключаючи контракти на працю. Паралельно з цим розширювались напрямки виїзду.

3) Третій етап розпочався після 1994 року. У цей період еміграційна хвиля охопила також менш кваліфікованих робітників, це були будівельники, водії, слюсарі, повари та різноробочі, які виконували різну роботу ,тобто робили те, що скажуть. Необхідно підкреслити, що ця категорія мігрантів була і є найбільш численною, тому, що її складали і складають широкі масси населення нашої країни. Також на мій погляд до цієї катеогорії треба включити молодь країни, яка не бачить переспектив її розвитку і виїжджає за кордон з метою щоб залишьтися там.

Мною були розглянуті категорії населення, які виїжджали за межі нашої держави, але паралельно з цим існує інша - іміграція громадян в Україну. О.І.Піскун виділяє декілька течій, пов'язаних з іміграцією в Україну:

1) Прешу течію складають громадяни, які з різних причин були депортовані з України, а на данний момент хочуть повернутися і набути громадянства. Це перш за все представники української діаспори в Російській Федерації та в іньших державах колишнього СРСР. Також значну групу серед репатреантів складають кримські татари, які були виселені зі своїх історичних земель і варто зазначити, що представники депортованих народів - це єдина категорія репатреантів, яким українська держава надає посильну матеріальну допомогу в інтеграції. Але в умовах складної ситуації в державі, Україна не взмозі досить гарно забезпечити програму репатриації.

2) До другої категорії належать вимушені переселенці з тих країн, на території котрих роходять воєнні дії та трапляються катастрофи (землетруси, повені). Першими, хто належить до цієї групи імігрантів, належало населення Азербайджану, після трагічного землетрусу в Спітаку. На початку 1992 року Укрїна прийняла з районів бойових дій у Молдові близько 60 тис. осіб. Також багато імігрантів приїхало до нашої країни з Грузії, Вірменії, Таджикістану в яких також відбувалися військові перевороти. Всі ці процеси стали наслідком прийняття закону "Про біженців", який набув чинності в 1993 році, а надання статусу біженця почалося набагато пізніше, приблизно з 1996 року, можна зробити висновок - скількі ж на справді людей приїхало до нашої країни? Якщо звернутися до статистики, то вона свідчить, що статус біженця на жовтень 1998р. було надано, приблизно, трьом тисячам осіб! Дійсно ця цифра дуже вражає. Цей фактор говорить про те, що в Україну під біженцями в'їхало дуже багато осіб, котрі таким чином набули статусу нелегальних мігрантів, проце детальніше в наступних питаннях.

3) До третьої течії належить саме нелегальна міграція на Захід, зважаючи на своє географічне положення, Україна стає так званою транзитною країною. Її використовують для нелегального транзиту мігрантів, наркотиків, зброї, людей і саме наростання нелегальної міграції загрожує не лише напруженню криміногенної і санітарно-епідеміологічної ситуації, але й безпеці держави у більш широкому розумінні.

4) Четверта міграційна течія менш чисельна ніж попередні. Її складають бізнесмени, тогрговці з різних країн, а також осби, що в'їжджають до України з метою працевлаштування

Всі ці перераховані фактори свідчать про те, що міграційні процеси суттєво впливають на різні аспекти суспільного життя України і вимагають таким чином адекватних дій з боку держави. Я маю на увазі, що цим питанням треба приділяти значну увагу, тому що процеси міграції мають, як я вже зазначав позитивний та негативний вплив на розвиток будь-якої держави, а вони в нашій країні врегульовані надто слабо. Мені здається тому, що Україна не має досвіду у вирішенні цих питань. Отже саме про те, яким чином регулюються міграційни проблеми в Україні, буде викладено мною в наступному питанні.

4. Правове регулювання міграційних процесів.

Створення національних держав стало найбільш важливою подією, що вплинула на переміщення населення на Землі. Для підтримання політичної та територіально-адміністративної цілісності, певного рівня життя, етнічної чистоти своїх громадян держави дійшли до необхідності встановлення кордонів та контролю з метою обмеження напливу мігрантів.

Виходячи з суверенного права та законних інтересів держав, кожна з них повинна мати власні імміграційні закони, в той же час, поважаючи норми міжнародного права, зобов'язуючись завжди дотримуватися прав і свобод людини-мігранта.

Міграційні процеси як невід'ємна та постійна складова історії людства істотно впливають на стан і перспективи економічного, культурного і соціального розвитку суспільства, як я вже зазначав, впливаючи як позитивно так і негативно. Я вважаю, що для нашої держави міграційні процеси все ж таки відіграють більш негативну ніж позитивну роль, тому що наша держава не має відповідного регулюючого правового механізму, що дає підстави для розвитку нелегальної міграції, яка є безперечно негативним явищем.

Найяскравішим прикладом у регулюванні процесів міграції може бути досвід США. Так, майже 11 млн. іммігрантів, які нині проживають у країні, заробляють 240 млрд. доларів, сплачуючи при цьому податки на загальну суму 90 млрд. доларів, а ще - податки у державну казну в розмірі 5 млрд. доларів. Такі надходження до національного доходу країни у 5-8 разів перевищують витрати на утримання мігрантів.1

Нормативна база, що регулює проблеми міграції в Україні є слабо розвиненою, але все ж таки приймаються заходи щодо регулювання цих проблем. Отже з набуттям Україною незалежності, постало питання створення власних державних органів управління, в тому числі й у сфері правового регулювання міграційних процесів. Для нашої країни вирішення цього питання було надто складним тому, що у Радянському Союзі, одною з правонаступниць якого стала Україна, взагалі не існувало інституту міграційного права. Початок розробки цього інституту було покладено прийняттям Декларації про держаний суверенітет. Піля його прийняття країна зіштовхнулася з проблемою недостатньої правової бази, яка б регулювала міграційні процеси, але все ж таки заходів було прицнято.

Важливий крок у регулюванні проблем міграції був зроблений у 1993 році, коли указом Президента від 26 квітня, було створено нове міністерство, Міністерство України у справах національностей та міграції. Основними завданнями цього міністерства були: підготовка спільно з іншими органами державної виконавчої влади пропозицій про формування державної політики у сфері міграції, забезпечення відповідно до чинного законодавства захисту прав і соціальних гарантій незаконно депортованих з України і мігрантів, участь у міжнародному співробітництві у сфері національних відносин та міграції та інші. Відоповідно до покладених на міністерство завдань, воно повинно було виконувати такі функції: вивчати та аналізувати міграційні процеси; готувати і подавати Кабінету Міністрів інформацію, щодо реалізації державної політики у сфері національних відносин та міграції; організовувати спільно з іншими центральними органами державної виконачої влади розробку міграційної політики і державних програм у сфері міграції; брати участь у розробці проектів документів з питань трудової міграції громадян україни за кордон та іноземних громадян в Україну. Цей перелік функцій не є вичерпним. Варто зазначити, що покладені на міністерство функції і завдання були не тільки відповідальними і складними, але й різнобічними. Це можна пояснити тим, що міністерство повинно було не тільки розробляти державні програми, але й повинно було їх забезпечувати, це дуже складна і відповідальна робота. В зв'язку з цим, Кабінет Міністрів, 22 червня 1994 року, приймає постанову "Про створення органів міграційної служби в Україні", якою було утворено Департамент міграції, в зв'язку з чим були змінені напрмки діяльності Міністерства з питань національностей та міграції. Проте, якщо глобально глянути на проблему реорганізації Міністерства, варто зазначити, що на протязі 1994-1997 років були проведені не одноразові зміни, які призвели до погіршення діяльності міністерства. І також треба відмітити, що Положенням про Міністерство від 26 листопада 1994 року, буловилучено низку пунктів, необхідних для регулювання проблем трудової міграції (пункти 16-18 первісного положення були ліквідовані, в яких були обумовлені повноваження Міністерства у сфері трудової міграції). А положенням від 20.03.1996 року, статус Департаменту міграції було понижено до статусу Управління, що значно ускладнило розвиток міграційної служби. І на останок указ Президента, від 26.07.1996 року, взагалі ліквідував Міністерство у справах національностей та міграції і було утворено Державний комітет України у справх національностей та міграції, який ще більше обмежив можливості впливу державних органів на регулювання міграційних процесів, а про трудову міграцію і взагалі забули. Цей Комітет себе не виправдав і постановою КМ України від 4 квітня 2000 року у складі Міністерства юстиції було створено Держаний департамент у справах національнотей та міграції. Актуальним завданням Держдепартаменту як урядового органу держаного управління є концентрація зусиль на завершенні формування нормативно-правової бази, необхідної для ефективної реалізації державної політики у сфері міжнародних відносин ті міграції.1 Слід зазначити, що робота Держдепартементу розпочалась не на пустому місці. Відповідно до його положення успадковано абсолютну більшість завдань і функцій, котрі протягом семи років виконували її попередники - Міністерство, а потім Державний комітет у справах національностей та міграції і їхні недоліки у роботі будуть враховані Держдепартаментом у його подальшій роботі. Значна увага приділяється розробці нормативно-правових актів. Директор Держдепартаменту, пан Г. Середа, зазначив, що в їхній базі існує понад 70 проектів нормативно-правових актів, в тому числі 35 постанов, 18 міжнародних договорів, також укази і розпорядження Президента, яким по його словам буде приділятися значна увага. І це є актуальною проблемою, тому як в Україні не існує таких законів, як "Про іміграцію", "Про порядок надання притулку іноземцям" та інші, що в свою чергу впливає на розвиток нелегальної міграції, що негативно впливає на розвиток держави.2

Отже мною було відслідковано розвиток державних органів, регулюючих міграційні проблеми. До такових органів також можна віднести і Державну службу зайнятості, в якій відповідно закону повинні реєструватися іноземці, які приїхали в Україну з метою працевлаштування, але про це дещо нижче.

Регулювання діяльності вищевикладених органів і міграційних процесів вцілому покладено на існуючі нормативно-правові акти, до яких належать: перш за все основний закон - Контитуція, закони, укази Президента україни, постанови Кабінету Міністрів, міжнародні договори, підзаконні акти.

Прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 року Конституція України вперше визначила конкретний предмет міграційного права - регулювання міграційних процесів. У пункті

10 статті 92 Конституції закріплено, що виключно законами України визначаються засади регулювання демографічних та міграційних процесів. Таким чином в нашій державі було покладено початок міграційному праву. Також Конституція закріпила в ст.26, те що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами, що і громадяни України, тим самим закріпивши право іноземців на працевлаштування в Україні, поряд з правом громадян України на вільний вибір професії та місця роботи.

Наступним за ієрархією законодавчих актів є Кодекс законів про працю, який в статті 8 закріпив, що трудові відносини іноземних громадян, працюючих на підприємствах, в установах, організаціях регулюються законодавством сторони яка працевлаштовує, та міжнародними договорами України.

Українське законодавство не відрізняеться різноманітністю законів що регулює міграційні процеси, але необхідно зробити аналіз тих, що маємо.

По - перше мені хотілося б виділити саме перелік тих законів, які саме регулюють міграційні процеси в Україні. До таких належать:

Закон Ураїни "Про громадянство" від 16.05.1997р. Цей документ встановлює перш за все те, що громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи і Української держави1. Також зазначено перелік документів, що посвідчують громадянство України, до яких належить паспорт та свідоцтво про народження. Визначений перелік підстав для набуття громадянства України, що є важливим елементом на мій погляд в боротьбі з нелегальною міграцією. Характерною ознакою закону є те, що умови та підстави набуття та припинення громадянства є онаковими для осіб не залежно від їхнього походження, соціального і мійнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів та релігійних переконань, підкреслююяи таким чином демократизм та рівність громадян перед законом.

Іншим зконом, який регулює міграційні процеси є закон України "Про біженців" від 24.11.1993р, який бів першим документом з пакету документів, регулюючих міграційні процеси. За своїм змістом Закон повністю відповідає міжнародним правовим нормам, про це свідчить його порівняльний аналіз з Конвенцією "Про статус біженців" 1951 року. Цим законом встановлено кому і в яких випадках може надаватись статус біженця, яким чином відбувається процес набуття статусу, який порядок оформлення документів, також права та обов'язки осіб, які звертаються з метою набуття такого статусу. Стаття 12 гарантує особам, які набули статусу біженця права на працевлаштування за наймом та підприємницьку діяльність, що сприяє зниженню рівня безробітніх в Україні. Встановлено також, що статус біженця надається відповідним органом міграційної слижби на три місяці і що цей строк може бути продовжено (ст. 11). Загалом закон "Про біженців" встановив правовий статус осіб, які є потенційними імігрантами в Україну.

Настіпним документом, який на мій погляд є самим важливим в регулюванні проблем робочої міграції в Україну є закон "Про правовий статус іноземців" в редакції від 4.02.1994р. Відповідно до закону, іноземцями вважаються особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства. Законом визначено засади правового статусу іноземців. Передбачено, що іноземці мають ті самі права та обов'язки, що і громадяни України (ст.2). Вперше в українському законодавстві цим документом зафіксовано право іноземців у встановленому порядку імігрувати в Україну для працевлаштування на визначений термін. Детальніше про це мова йтиме в наступному питанні. Слід мати на увазі, якщо міжнародним договором України встановлені інші норми, ніж ті, що містяться у цьому законі, то застосовуються норми міжнародного права1.

Поряд з цими законами існують іньші, які регулюють процес міграції, але їх аналіз буде непотрібен тому, що на мій погляд я виділив основні.

Необхідно також привернути увагу до деяких угод, укладених Урядом України з урядами інших держав. Серед такх хотів би виділити Угоду між Міністерством РФ по справам національностей та Держкомітетом України в справах національностей та міграції, яка була укладена 24.10.1997 року. Цією угодою учасники закріпили інтереси та права громадян сторон, які проживать за межами своєї держави, але на території протилежної сторони, тобто українців, які проживають в Россії, та росіян, проживаючих в Україні. Сторони закріпили також і те, що вони будуть сприяти розвитку цих проблем та вдосконалювати їх за домовленістю обох сторін - співучасниць.

Найважливішою угодою, яка була укладена Урядом України та Россії 14.01.1993 - є Угода "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн". Цією угодою було покладено початок регулюванню міграції робочої сили сорін. А саме в статті 4 зазначено, що виїзд та перебування працівників, які здійснюють трудову діяльність на території Сторони працевлаштування, регулюється законодавством Сторони, тобто якщо працівник Росії приїхав до України на роботу, то він користується законами України і навпаки. Також такі праціники користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені законодавством Сторони (ст.6). Така трудова діяльність, як зазначено в статті 4 повинна оформлюватися трудовим договором, що є дуже важливим питанням для встановлення прав та обов'язків сторін цього договору.

Перелік зазначених мною документів не є вичерпним, адже хочу зазначити, що існуючої правової бази України надто мало, я маю на увазі, що не вистачає наприклад такого дуже важливого закону, як "Про іміграцію", яким має бути визначено порядок і процедура іміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, правовий статус імігрантів та повноваження органів, що забезпечують виконання законодавства про іміграцію. Але через різні причини законопроект, хоча і внесений на розгляд Верховної Ради ще в 1993 році, - досить не розглядався навіть у першому читанні1. Про це питання також зазначає кореспондент газети: "Время от времени компетентные киевские инстанции обращаются к Верховной Раде, с призывами принять наконец иммиграционное законодательство (желательно, столь же жёсткое, как во всех странах Европы), а перспектива возникновения в крупных городах африканских, арабских, индостанских этнических кварталов нелегальных эмигрантов становится всё более реальной"2. Звичайно, це не прискорює та не ускладнює як динаміку розвитку національного міграційного законодваства,так і можливість нормальної координації діяльності у цій сфері відповідних органів державної влади, а створює труднощі в регулюванні міграційних процесів тому, що компетентні органи не знають за що "хвататись".

Наприкінці розгляду цього питання я хотів зазначити, що нині особливої актуальності набувають питання, пов'язані з правовим регулюванням трудової міграції як на рівні окремих держав, так і в міжнародно - правовому плані. Так у заключному документі Віденської зустрічі представників держав - учасниць ОБСЄ (1989 р.) зазначено, що країнам, які приймають і поставляють робочу силу, необхідно вжити заходів, аби підвищити надалі економічні, соціальні, культурні та інші умови життя трудящіх - мігрантів і їх сімей, що законно проживають у країнах - реципієнтах1 .

Положення трудящіх - мігрантів, встановлені у міжнародно - правових документах, повинні мати універсальний характер. Україна, як і інші республіки колишнього СРСР, має добиватися їх дотримання з усіма країнами світу, але поки ще стоїть питання в Європі про прийняття України до Європейського Союзу, тоді і прийдеться ратифікувати міжнародно - правові акти і приводити свою нормативну базу у відповідність до них. А це дуже складна процедура для нашого Парламенту. До цих міжнародно - правових актів належать передусім Міжнародна конвенція ООН про захист усіх трудящіх - мігрантів і членів їх сімей (1990р.); Конвенція МОП №97 (1949р.) і №143 про трудящіх - мігрантів; Європейська конвенція про правовий статус трудящіх - мігрантів (1977р.). І на сучасному етапі Україна поки що не є учасником названих вище конвенцій.

Може це і є основною причиною того, що в Україні на цей час досі не врегульоване питання трудової міграції?

Але якщо подивитись на це питання з іньшої сторони - а чи реально ратифікувати всі міжнародні конвенції і привести свою нормативну базу у відповідність до них?

Цей процес на мій погляд триватиме не один десяток років. І хто знає коли це важливе на сьогоденні питання стане досконалим, можливо в державі існує набагато більше важливих справ? Хто знає, час покаже, а нам залишається тільки міркувати.

5. Робоча еміграція громадян України.

Дослідження стану трудової еміграції з України та трудової імміграції в Україну іноземців, визначення шляхів вдосконалення державної міграційної політики ставить перед економічною та правовою наукою низку складних проблем, які потребують вирішення цієї проблеми на практиці і вдосконалення відповідної правової системи.

Якщо зазирнути в історію то ще в 60-70 роки трудова міграція розглядалась, як процес пересування населення між селом та містом, між малими містами та великими, між різними регіонами Радянського Союзу, а про виїзд радянськіх громадян за кордон ніхто і не мріяв тому, що це було дуже складно і я про це вже говорив а виїзди на роботу за кордон дозволялись тільки в межах країн соціалістичного табору1.

Ситуація суттєво помінялась наприкінці 80-х на початку 90-х років, коли в наслідок політичної та економічної трансформації суспільства трудова міграція українських громадян за кордон стала набувати значних масштабів. Наукові дослідження та публікації в пресі були зорієнтовані переважно на виявлення загальних тенденцій розвитку трудової міграції в Україні. Значно менше уваги приділялось теоретично-методологічному аналізу проблем виникнення та розвитку зовнішньої трудової міграції, аналізу процесу адаптації та механізму соціального захисту українських громадян за кордоном, створенню адекватної нормативно-правової бази регулювання процесів міждержавного обміну трудовими ресурсами.

Недостатній рівень дослідження розвитку зовнішньої трудової міграції в Україні, відсутність чіткого та ефективного механізму управління, міграційними процесами, необхідність вдосконалення державної політики в сфері міждержавного обміну трудовими ресурсами - це на мій погляд та низка питань, яка повинна бути врегульвана в найкоротші строки.

Переходячі саме до проблеми трудової еміграії громадян України за кордон по - перше треба з'ясувати - які ж саме налідки має ця проблема для України?

Дослідження впливу зовнішньої трудової міграції, показало, що вона поєднує у собі і закономірні і вимушені наслідки для України. Міжнародна трудова міграція - складне явище, яке потребує комплексного підходу до оцінки впливу названих процесів на розвиток суспільства. Серед позитивних результатів трудової міграції для України можна назвати:

- сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою;

- послаблення тиску безробіття на національному ринку праці, зниження соціальної напруги у суспільстві;

- надання можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, познайомитись з світовим досвідом, покращити матеріальне становища, як самих емігрантів так і членів їх родин;

- надходження в Україну додаткової іноземної валюти, шляхом грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками;

- стимулювання до більш продуктивної діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями;

- підвищення світового рейтингу України, як демократичної, вільної та відкритої держави.

В той же час вплив міграційних поїздок на розвиток трудового потенціалу та економіки України не можна вважати однозначно позитивним. Серед негативних наслідків трудової еміграції для України назвемо наступні:

- втрата країною найконкурентоздатнішої частини власних трудових ресурсів;

- підвищення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочий силі;

- уповільнення темпів розвитку науково-технічного прогресу, в зв'язку з чисельною інтелектуальною еміграцією українських вчених за кордон;

- втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться емігрантами в якості власних заощаджень;

- поширення випадків зловживань та ошукувань громадян приватними агентствами з працевлаштування;

- виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни, в зв'язку з збільшенням нелегальної трудової еміграції українців;

- використання наших громадян за кордоном на низькокваліфікованих, важких роботах з шкідливими умовами праці, наявність випадків їх дискримінації та експлуатації з боку місцевих роботодавців;

- тривала відірваність трудових емігрантів від родини, існування можливостей потрапити у воєнні конфлікти і навіть загинути;

- підвищення злочинності та соціальної напруги у суспільстві через міжнаціональні конфлікти, чисельні порушення правил оформлення документів на перебування та проживання іноземцями, використання України, в якості транзитної територій, для подальшої еміграції у розвинуті західні країни.

Причини негативної ситуації з регулюванням трудової міграції в Україні, на наш погляд, полягають в наступному: Україною досі не ратифіковані Конвенцій Міжнародної організації праці присвячені проблемам регулювання трудових відносин в галузі міграції, що уповільнює створення національної законодавчої бази, яка б відповідала вимогам міжнародних правових норм; не розроблений механізм взаємодії відповідних державних органів влади, які регулюють в'їзд, виїзд, перебування та працевлаштування власних працівників за кордоном; не створена єдина організаційна структура, яка б відповідала за працевлаштування та соціальний захист українських працівників за кордоном; не існує чітко визначеної процедури притягнення до відповідальності приватних агентств (фірм), що займаються працевлаштуванням за кордоном, за зловживання та ошукування громадян, що на мій погляд є дуже великим мінусом в розвутку проблем трудової міграції. А саме сьгодні багато наших співвітчизників стають жертвами обіцянок таких фірм про стовідсоткове легальне працевлаштування, а правова безграмотність громадян не перешкоджає цьому.

В які ж саме держави мігрують громадяни України? Перш за все це страни з якими Україна має спільні кордони, це Росія, Німеччина, Чехія, Словакія, Угорщина, також до цього переліку можна додати і такі, як Англія, Данія, Франція та інші. Саме для поліпшення свого матеріального добробуту, громадяни виїжджають до цих та інших країн. Опиняючись за кордоном деякі з них прагнуть знати, законодавством якої держави регулюватиметься їх трудоправовий статус та сойальний захист. Однозначно це не вирішується через ряд причин, тому що по різному регулюється питання праці та соціального захисту в залежності від того постійно чи тимчасово особа проживає за кордоном1. Якощо громадянин України постійно проживає на території іноземної держави, то він звичайно користується законодавством останньої.

А якщо громадянин тимчасово перебуває за кордоном? В таких випадках проблема працевлаштування може мати місце, якщо це не суперечить законодавству України та країни перебування. Українці можуть працювати за кордоном внаслідок направлення в іншу держву з метою виконання певної роботи, або укладення трудового контракту з конткретним працедавцем на виконання конкретної роботи на визначений термін та за обумовлену платню.

Слід відмітити, що при працевлаштуванні громадяни України за кордоном повинні керуватися нормами міжнародно - правових договорів, зокрема: Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р ; угодою між урядо України та Росії про трудову діяльність та соціальнийзахист громадян, працюючих за межами своїх держав від 14.01.1993р ; угодою про порядок переказу та виплати пенсій від 30.07.1996 між урядами України і Росії; угодою про переказ грошових коштів, укладеною між державами - членами СНД від 9.09.1996 р. та іншими угодами. Взагалі я дещо казав про конвенції міжнародної організаці праці (МОП), то в Україні вони не ратифіковані, а мйже в усіх європейських країнах вони застосовуються і на мій погляд є основною правовою базою для трудящіх - мігрантів. Тобто українці, які працюють за кордоном також користуються даними конвенціями і повинні знати їх зміст (це стосується тільки тих робітників, які працюють легально).

На мій погляд важливо ознайомитися з Конвенцією про трудящіх - мігрантів, яка була прийнята в 1949 році. В преамбулі цієї конвенції ідеться про те, що кожен член Організації Праці повинен ратифікувати її і привести у відповідність до цієї конвенції свої норми права. Дана конвенція встановила порядок працевлаштування громадян за кордоном своєї країни, ткож питання які стосуються надання житла, медичного збезпечення трудящому-мігранту. Таокж в статті 6 говориться "Каждый член Организации, для которого настоящая конвенция находится в силе, обязуется предоставлять, без дискриминации по признаку национальности, расы, религии или пола, имигрантам, законно пребывающим на их територии, условия не менее благоприятные, чем те, которыми пользуются его собственные граждане", ця стаття таким чином встановила рівнсть трудових мігрантів з громадянами країн, в яких вони прцюють. Також цією Конвенцією було встановлено ряд інших питань, які стосуються прав трудящіх-мігрантів. І на мій погляд громадяни, які виїжджають працювати за кордон на законних підставах, повинні знайомитися зі змістом цієї Конвенції.

Сьогодні українці, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування не звертають увагу на міжнародні правові нормитому, що майже 85% працюючих за кордоном працюють незаконно, тобто нелегально. Це можна пояснити тим, що багато країн Європи встановлює квоти на іноземну робочу силу і приймає до себе тільки працівників розвинених країн, як слід працівникам України практично неможливо получити легальне робоче місце за кордоном в розвиненій країні. Тому українці намагаються попасти до таких країн будь-якими шляхами, в складі вболівальників на змаганнях, які проходять за кордоном; їдуть ніби то на навчання, а самі рискають у пошуках роботи. Як слід не маючи дозволу на працевлаштування наші співвітчизники виконують ту роботу, яку інозеці за відповідну платню, яку одержують наші, ні за що би не робили. Звідси і випливають проблеми, маю на увазі те, що з ними обходяться, не як з людьми, не платять гроші не надають житла, а нічого не поробиш тому, що вони нелегали. Тому такого роду працівники ідуть на все, щоб виїхати за кордон і термін їх перебування як слід великий. Це можна пояснити тим, що не можливо пролити їм візу і вони залишаються перебувати за кордоном як нелегали, що таким чином впливає на міжнародні відносини України з іншими державами, подриваючи авторітет України на світовому рівні, а точніше опускаючи його все нижче1.

Напркінці розгляду питання, я хочу всеж таки встановити таку проблему - до якої країни найбільша масса українців виїздить для працевлаштування? На мій погляд - це Росія. Для де-кого це може показатися странним, але я спробую відстояти таку точку зору. По-перше між Україною і Росією немає язикового бар'єру, а основна масса трудіщіх-мігрантів не володіє іноземними мовами і це є фактом. По-друге немає проблеми пересування в рамках СНД.

По-третє у багатьох наших співвітчизників в Росії є родичі, знайомі та інші зв'зки. І ці причини є на мій погляд передумовами мігрування працівників до Росії. Також однією з важливих причин є той факт, що заробітня платня набагато вище в де-яких регіонах. Основні напрямки куди виїжджають українці - це Москва, Пітер, Західна Сибір та Дальній Схід2.

Головною привілегію мігрування до Росії є те, що між нашими державами укладено ряд договорів, про які я вже розповідав.

Для отримання роботи в Росії громадянин України може звернутися до дипломатичного представництва чи консульської установи цієї держави, куди Федеральна міграційна служба Росії надсилає інформацію про видані російським працедавцям дозволи на залучення іноземної робочої сили. Ці дозволи є підставою отримання дозволу на працевлаштування. При прийнятті на роботу головне є наявність контракту (угода про трудову діяльність), це дає право на оформлення запису в трудовій книжці(згідно угоди між Україною і Росією про яку я вже розповідав, яка дозволяє робити відповідні записи). Також при такій формі працевлаштування трудовий стаж не розривається (ст.6 угоди між Україною і Росієй про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії ,які працюють за межами своїх країн від 14.02.1993р.). Також в цій угоді йде мова про соціальний захист працівників, працюючих за межами своєї країни, також відмічено, що Сторонами угоди визнаються дипломи, свідоцтва та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані компетентними огранами Сторін.

На мій погляд відносини між нашою країною та Росією біль менш впорядковані і це дає змогу в дев'яти випадках із десяти працювати громадянам України на території Росії легально. Це є дуже великим кроком в розвитку міграційних процесів наших держав, що дає змогу нашим громадянам звертатися до відповідних органів при порушенні прав.

Виходячи з вищевикладеного хочу сказати, що еміграція громадян за кордон всеж таки позитивно впливає на розвиток України, томущо працівники-мігранти їдуть за кордон з метою заробити гроші і повернутися назад, що позитивно впливає на розвиток економіки завдяки ввозимій вилюті. Але, якщо глобально подивитися на цю проблему необхідно відмітити, що ці процеси де що нові для України, тому їхнє регулювання не вдосконалене, та не вистачає нормативної бази, існуючої в державі для її регулювання.

6. Робоча іміграція іноземних громадян та осіб без громадянства та їх працевлаштування в Україні.

Іміграція - процес не однозначний, він має як позитивні моменти, так і негативні наслідки. Це залежить від конкретних історичних та соціально - економічних умов розвитку країни. В світі існують цілі держави , які сформулювалися виключно за рахунок імігрантів - США, Канада, країни Латинської Америки. На певному етапі свого розвитку вони максимально стимулювали іміграцію, тому що наплив людей сприяв розвитку держави в усіх напрямках. Але нині ці держави підходять до цієї проблеми дуже обережно. З одного боку вони зохочують в'їзд в країну певної категорії мігрантів, так званої інтелектуальної еліти: науковців, менеджерів, високваліфікованих робітників, а також певної кількості некваліфікованої робочої сили , яка виконує непрестижну для корінного населення роботу, про це я вже зазначав. З іньшого боку в таких державах всіляко обмежується в'їзд в країну імігрантів , які з погляду внутрішньої економічної ситуації вважаються небажаними1.

Розвиток в таких країнах іміграції був обумовлений історією , тобто я хочу сказати те , що ці держави і виникли заздалегідь мігрантам і міграційні служби в цих країних вже існували багато років тому. Тому на сучасному етапі ці міграційні слюжби працюють на високому рівні, а держави мають відповідну правову базу, яка чітко регулює міграційні процеси. Державна політика базується на тих засадах , щоб спочатку забезпечити своїх громадян всіма благами, а якщо ткові ще залишаються, то вони приймають громадян інших держав. На цьому прикладі я хочу пояснити вищевикладене: при наявності вільних робочіх місць або при неможливості виконувати цю роботу в такі держави заволікається іноземна робоча сила, і встановлюються відповідні квоти на в'їзд іноземців.

Що ж стосується нашої держави , то її геополітичне становище робить її об'єктом домагання мігрантів. Їх потік - це не тимчасове явище, а закономірний розвиток суспільних відносин. Тому треба виробляти свою власну вдосконалену ситему регулювання робочої міграції. А виробити таку політику за короткий період неможливо, тому низка практичних питань, пов'язаних з регулюванням імграційних процесів в Україну залишається не вирішеною. Як слід кожен день в нашу державу прибувають громадяни іньших держав з різними цілями: на навчання, працю, просити притулку. Особливо гостро постяє проблема регулювання перебування цих осіб на законних піставах в Україні. Звідси і випливає таке поняття як нелегальна міграція.

На сучасному етапі розвинені країни приділяють дуже велику увагу нелегальній міграції. Саме нелегальна міграція сприяє розвитку бандитизму, розповсюдженню наркотиків та зброї, є причино спалаху різноманітних інфекцій (малярії, СНІДу та ін.). Україна таким чином поступово стає державою накопичувачем нелегальних імгрантів. А який огран держави повинен слідкувати за цим? Чому масса потенційних мігрантів не проходить реєстрацію? Хто повинен відповідати за порушення нормативних документів, встановлюючих регламент прийняття на навчання? Важко відповісти. Як засвідчуює кореспондент Правди України : "Компетентными органами во время проверок установлено что 60% иностранцев, которым отечественными учебными заведениями выданы приглашения на учёбу, в них не прибыли, и местонахождение их не известно. Свыше же 50% слушателей - иностранцев, утративших связь с учебными заведениями, в розыск не поданы"1. Як бачимо виникає більше запитань ніж відповідей, а держава не приймає ніяких дій для вирішення цієї надто важливої проблеми, яка прямо впливає на безпеку в державі.

Іншою категорією імігрантів в Україну є - біженці. Єдиний існуючий документ, який регулює становище цієї категорії є закон "Про біженців", але як слід цього єдиного документу надто мало, щоб врегулювати це питання. Але біженці складають лише не великий відсоток від загальної кількості імігрантів.

У зв'язку з прибуттям в Країну іноземців та біженців виникає питання про їх працевлаштування. Стаття 1 Закону "Про правовий статус іноземців" визначає правовий статус іноземних громадян, які проживають чи тимчасово перебувають в Україні. Відповідно до ст. 3 цього закону, іноземці мають такий статус перебування в Україні, як такі, що перебувають тимчасово(відрядження); імігранті, тобто такі, що перебувають в Україні з метою постійного проживання, або тимчасвого працевлаштування; крім того відповідно до Закону "Про біженців", встановлюється ще й статус біженця, як я вже зазначав. Як слід із закону випливє дві категорії легальних мігрантв: особи, які імігрують в Україну на постійне проживання та особи, які імігрують в Україну для працевлаштування на визначений термін.

Порядок в'їзду в Україну, виїзду з неї, транзитного проїзду через її територію іноземних громадян, оформлення документів на право перебування в Україні, пересування по її території тощо регламентується Правилами в'їзду іноземців в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію.

Якщо ж особа саме приїздить в Україну з метою працевлаштування то щодо таких осіб Закон "Про правовий статус іноземців", закріплює, що іноземцями визнаються особи, які належать до громадянства іншої держави і не є громадянами України. Трудова діяльність іноземних громадян допускається на підставі трудового договору або контракту. Стаття 8 того ж закону передбачає наступні основні положення щодо трудової діяльності. Перше проголошує, що іноземці мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах , якщо інше не передбачено законнодавством України та міжнародними договорами України (ч.1ст.8). Друге положення передбачає, що іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іньшою трудовою діяльністю на падставі і в порядку, встановленому для громадян України (ч.2 ст.8). Третє полягає в тому, що іноземці, які імігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

Іноземні громадяни, які мають намір займатися трудовою діяльністю, повинні одержати дозвіл на працевлаштування. Згідно з п.1 Тимчасового положення проумови і порядок оформлення іноземними громадянами дозволів на прцевлаштування в Україні, затвердженого наказом Мінпраці України від 5 травня 1993 року №27 дозвіл на працевлаштування оформляється іноземним громадянам, якщо в країні відсутні працівники, котрі спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання праці іноземних робітників1.

Підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності і господарювання, та іноземні суб'єкти господарської діяльності, що діють на території України, можуть використовувати працю іноземних громадян лише за наявності у них названого дозволу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Також необхідно відмітити, що в пункті 3 тимчасового положення міститься перелік груп іноземних громадян, яким дозвіл на працевлаштування не потрібен. До них належать: іноземні громадяни, які мають посвідку на проживання в Україні; представники іноземного морського (річкового) флоту і зарубіжних авіакомпаній, котрі обслуговують їх на території України; працівники зарубіжних органів масової інформації, акредитовані для роботи в Україні за фахом; працівники аврійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт.

Дозвіл видається на строк, як правило, до одного року, але не повинен перевищувати чотирьох років. Він оформляється і видається Республіканським центром зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України для роботи на зазначеному підприємстві, в установі, організації на певній посаді. Також слід відмітити, що особи, які прибули в Україну в приватних справах з тимчасовим перебуванням, права на роботу в Україні не мають і дозвіл вони не можуть отримати. Також дозвіл не видається, якщо: у поданих документах для видачі дозволів містяться положення, що суперечать нормам чинного законодавства та міжнародним договорам України; контрактом передбачені умови праці громадян інших держав гіршими ,ніж громадян України, які працюють за аналогічним фахом; повідомлені завідомо неправдиві відомості.

Назвиний мною дозвіл є підставою для видачі іноземному громадянину візи на в'їзд в Україну. Хочу сказати, що процес отримання української візи і права на працевлаштування набагато слабше розвиненицй ніж в країнах ЄС. Я хочу сказати, що дуже важко майже практично неможливо отримати візу та дозвіл на працевлаштування громадянину України наприклад в посольстві Великобританії чи Франції, тому, що в цих державах існує чіткий контроль за такими особами. А якщо громадяни зазнчених країн захочуть отримати візу та дозвіл на працю в Україні, то багато зусиль ця процедура не забере, хоча якщо розглянути цю проблему з іншого боку - ви знаєте як працюють наші державні органи, надто повільно.

А що може бути, якщо іноземець не отримаши дозволу почне працювати? В статті 8 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1993 року зазначено, що у разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, держана служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у 50-тикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходу громадян. Законодавець таким чином встановив санкцію за порушення зазначених правил використання іноземної робочої сили. А громадянин, який оформився без належного дозволу на працевлаштування, підлягає негайному виселенню з країни1.

Якщо звернути увагу на працевлаштування громадян Росії в Україні, слід відмітити, що цей порядок передбачений в Угоді між урядом України і Росії про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і РФ, які працюють за межами своїх держав, про яку яку я вже згадував. Для них встановлена спрощена спрощена процедура працевлаштування. Відповідно до Угоди трудова діяльність працівника оформляється трудовим договором (контрактом), укладеним з працедавцем згідно з законодавством країни працевлаштування. Працедавець реєструє укладені договори в відповідних установах, якими є - Центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, а також міст Києва і Севастополя. Реєстрація контракту в регіональному центрі зайнятості є достатньою підставою для оформлення працевлаштування російських громадян.

І на останок хотілося б зазначити, що з кожним днем посилюється процес інтернаціоналізації виробництва, зростає число працівників-мігрантів, які працюють на території України, яле існуючих нормативно-правових докуметів не вистачає, щоб врегулювати всі недоліки. О.Ярошенко пропонує доповнити КЗпП новою главою "Правовий статус іноземних громадян, які працюють в Україні". З цим твердженням мені здається треба погодитися і зробити відповідні висновки. А щодо обмеження небажаної міграції, Україна повинна запровадити квоти на в'їзд іноземних громадян, тому що в першу чергу потрібно забезпечити роботою вітчизняних спеціалістів, а вже потім залучати до праці в Україні працівників-мігрантів.

7. Висновок.

Результати моєї роботи надали змогу сформулювати теоретичні положення та історію розвитку міграційних процесів у світі і на Україні, а також сучасне регулювання механізму управління процесами трудової міграції в Україні.

Поширення еміграційних та імміграційних процесів переконує, що Україна вибрала і впевнено йде шляхом інтеграції у світовий економічний простір, де обмін робочою силою повинен стати одним із напрямів міждержавного співробітництва. Інтеграція України у міжнародний ринок праці - це не далека перспектива, це актуальна реальність сьогодення, що відіграє надто важливу роль для держави, але дуже мало уваги приділяється цим проблемам сьгодні.

Сучасний стан економіки України значною мірою обумовлений змінами, що відбулися в політичному та економічному житті країни в кінці 80-х на початку 90-х років. За соціалістичного ладу Україна повністю була інтегрована в радянську економіку на залежній основі. Після здобуття незалежності деформована внаслідок нераціонально організованої спеціалізації виробництва структура економіки стала серйозною перешкодою на шляху економічних перетворень, а розрив господарських зв'язків сприяв значному спаду обсягів виробництва. Дослідження сучасного стану трудової міграції демонструє наявність серйозних проблем функціонування міграційної політики в державі. Враховуючи кризову ситуацію в економіці України , неможливість повної та ефективної зайнятості населення, наявність високого рівня безробіття слід чекати, що еміграційні настрої у суспільстві будуть поширюватись і надалі.

Виїзди українців за кордон швидко стали звичним і розповсюдженим явищем. Наші співвітчизники працюють у Сполучених Штатах, Великобританії, Німеччині, Франції, Ізраїлі, Туреччині, Греції, на Кіпрі та у багатьох інших країнах. Паралельно з еміграційними набувають силу імміграційні процеси - понад шести тисяч іноземних громадян офіційно працевлаштувались в Україні упродовж трьох останніх років. Динамізм та масштабність розвитку зовнішньої зайнятості, існуючи недоліки діючої системи управління трудовою міграцією обумовили необхідність розробки шляхів вдосконалення державної міграційної політики в Україні.

Інтеграція України у світову економічну систему передбачає розробку продуманої і збалансованої державної політики у сфері міграції. Від рівня регулювання процесів трудової міграції залежить налагодження стосунків між Україною та іншими державами світу, визнання та престиж нашої країни на міжнародному ринку праці. Для подальшого вдосконалення та підвищення ефективності механізму міждержавного обміну робочою силою на мій погляд необхідно:

Ратифікувати Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 97 "Про трудящих-мігрантів" (1949р.) та Конвенцію №143 "Про зловживання у сфері міграції та забезпечення трудящім-мігрантам рівних можливостей" (1975р.), де передбачені основні норми умов праці, побутового та житлового забезпечення, транспортування та соціального страхування працівників. Без підписання названих законодавчих актів Україна не може розглядатись як рівноправний член європейського суспільства.

Створити ефективну національну законодавчо-нормативну базу та відповідну організаційно-інституціональну структуру органів управління трудовою міграцією, для чого необхідно:

- прийняти проект Закону України "Про трудящих-мігрантів";

- створити Службу зовнішньої зайнятості, на яку були б покладені обов'язки організації працевлаштування та соціального захисту українських громадян за кордоном, здійснення контролю за приватними організаціями з працевлаштування, проведення експертних оцінок наслідків трудової еміграції та імміграції для України;

- розробити відповідні поправки до кримінального кодексу України з метою підвищення відповідальності за стихійну (нелегальну) міграцію, приховане вербування та контрабанду робочої сили;

- організувати діяльність аташе з працевлаштування при українських дипломатичних місіях за кордоном для підвищення соціальної захищеності наших працівників-мігрантів;

- створити через телебачення, радіо, центри зайнятості всіх рівнів діючу інформаційну мережу для ознайомлення громадян України з можливостями працевлаштування за кордоном.

Для подальшого вдосконалення державної міграційної політики повинні створюватись умови для ефективної координації зусиль всіх зацікавлених сторін в галузі трудової міграції, проводитись робота по визначенню стратегічних цілей та перспективних напрямів взаємодії України з міжнародними організаціями праці.

Щоб стати дійсно ефективним інструментом регулювання міждержавного обміну робочою силою, міграційна політика України у сфері регулювання міграційних процесів повинна бути продуманою і збалансованою, спиратись на досвід традиційних країн експортерів та імпортерів робочої сили.

8.Список використаної літератури.

1. Конституція України від 28.06.1996 року.

2. Кодекс законів про працю України станом на 1.02.2000 року // Харків, "Одиссей" 2000 рік.

3. Закон України "Про зайнятість населення" від 01.03.1993 року.

4. Закон України "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 року.

5. Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 року.

6. Закон України "Про біженців" від 24.12.1993 року.

7. Закон України "Про громадянство" від08.10.1991 року і його нова редакція від16.041997 року.

8. Угода між Урядом України і Укрядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх жержав" від 14.01.1993 року.

9. Угода "Про спільну діяльність" між Міністерством Російської Федерації по справамн аціональностей та федеративним відносинам та Державним Комітетом України по справам національностей та міграції від 24.10.1997 року.

10. Конвенція МОП №97 "Про трудящіх мігрантів" від 01.07.1949 року.

11. Конвенція МОП "Про трудящіх-мігрантів" від 24.06.1975 року.

12. Піскун О.І. "Основи міграційного права". Порівняльний аналіз: Навчальний посібник - К.:"МП Леся", 1998 - 360с.

13. Авдокушин Є.Ф. "Международные экономические отношения".Учебное пособие, информационно внедрический центр "Маркетинг", Москва 1997 год.

14. А.Клюєв "Проблеми міграції", Бізнес-Інформ №1-2'99, стор 19.

15. О.Леонтенко "Проблеми становлення й розвитку трудової еміграції з України",//Україна:аспекти праці.Науково-практичний та соціально-політичний журнал, К.1999 рік №5 стор 28-32.

16. С.Б.Чехович "Правове регулювання міграційних процесів в Україні", автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня к.ю.н.

17. Г.П.Середа "Міжнаціональні відносини", Урядовийкур'єр №177, 28.09.2000 рік.

18. В.Новик "Іміграція:пошуки шляхів вирішення проблеми", Право України №6, 1999 рік.

19. Абу Салех Мухамед "Проблеми правового регулювання міжнародної трудової міграції в Україні", Правова держава №9, 1998 рік.

20. М.Колісник "Біженці та мігранти", Правда України, №61, 2 липня 1999 рік.

21. Г.Фединяк "Регулювання працевлаштування та соціального захисту громадян України за кордоном", Право України №2 1998 рік.

22. О.Саєнко "Украинцы за границей", Зеркало недели, №36, сентябрь 1999год.

23. В.Холмовой "В Москву!?", Данкор-Сумское обозрение, 6,10.02.2000год.

24. О.Ярошенко "Правове регулювання праці іноземців в Україні", Право України №11, 1998 рік, стор. 103-105.

25. О.Заржицький, О.Сидоренко, В.Башмаков "Правове регулювання працевлаштування іноземних громадян в Україні", Право України №2, 1997 рік, стор.55-57.

26. В.Новик "Іміграція: пошуки шляхів вирішення проблеми", Право України №6, 1999 рік, стор.61-63.

27. О.Ємельянова "Где же находятся иностранные студенты?", Правда Украины, №90,14.09.1999год.