6. Лабораторна діагностика.

Діагностика ВІЛ-інфекції, у тому числі СНІДу, - дуже складне і відповідальне завдання. Разом з тим помилки не допустимі. Адже повідомлення про зараження може спричинити в потерпілого шокову реакцію, крайній ступінь відчаю з втратою самоконтролю. Відомі самогубства осіб, у яких діагностовано СНІД. Треба також пам'ятати, що виявлення ВІЛ-інфекції тягне за собою низку соціально-правових проблем і обмежень, які ускладнюють життя та обмежують свободу дій ураженої особи.

Остаточний діагноз хвороби можна встановити лише за наявності позитивних результатів лабораторних методів дослідження:

• вірусологічного (застосовується рідко). Виділити та ідентифікувати вірус можна лише в небагатьох лабораторіях, цей процес складний і займає багато часу;

• серологічного (основний метод). Наявність антитіл до вірусу імунодефіциту можна виявити вже через місяць після зараження. Користуються імуноферментним методом та імуноблотингом. Перший метод простий, дешевий і високочутливий, але недостатньо специфічний. Він іноді "виявляє" антитіла там, де їх немає (помилковопозитивні реакції). Метод імуноблотингу значно дорожчий, складний у виконанні, але високоспецифічний. Він дає змогу виявити антитіла до окремих білків ВІЛ.

7. Правила забору й відправки матеріалу для серологічного дослідження

Правила забору крові

Маніпуляції виконуються лише в гумових рукавичках. Для дослідження беруть з вени 5 мл крові в суху стерильну пробірку, яку закривають гумовим корком. Сироватку не пізніше як через 2-3 год після взяття крові відділяють від еритроцитів і переносять у стерильну пробірку з гумовим корком типу "Епендорф" або флакончик з-під антибіотика. Щоб відділити сироватку, пробірку із взятою кров'ю поміщають у термостат на 30 хв при температурі 37°С, потім на 1 год ставлять у холодильник при температурі +2...+4 °С. У випадку, коли сироватка недостатньо відокремилась, пробірку з пробою крові центрифугують 5 хв при 1 500 об./хв. Для дослідження необхідно не менше 1,5-2 мл сироватки. Флакони маркірують і зберігають у холодильнику при температурі +2...+4 °С.

Матеріал реєструють у журналі і разом з двома примірниками "Направлення на обстеження на ВІЛ" не пізніше 1-3 діб після взяття крові відправляють у місцеву лабораторію діагностики ВІЛ-інфекції. При неможливості доставки сироватки для дослідження у вказаний термін її заморожують у морозильній камері і в спеціальних контейнерах доставляють у лабораторію в найближчі 5-7 діб

Транспортують проби в холодильному контейнері зі штативом. Контейнер поміщають у металевий бікс або пластмасову коробку, що герметичне закриваються і легко дезінфікуються Не допускається транспортування проб у сумках, портфелях та інших предметах особистого користування.

Останнім часом для діагностики ВІЛ-інфекції, а також для контролю за ефективністю лікування використовують ПЛР, що дає змогу виявити РНК вірусу і визначити кількість його копій в одиниці об'єму крові. У деяких лабораторіях почали використовувати метод радіоімунопреципітації, яким виявляють сироваткові антитіла до структурних білків ВІЛ. Цей метод також високо-специфічний, але дешевший за імуноблотингову реакцію.

У практичних умовах чинять так. Усіх, кого треба, обстежують за допомогою ІФА. Якщо виявляють антитіла до ВІЛу або сумнівний результат ІФА, то в цього ж пацієнта повторно беруть таку ж порцію крові і знову досліджують за допомогою імуноферментного методу. У випадку повторного виявлення антитіл взірець сироватки крові відправляють до найближчого діагностичного центру СНІДу, де ведуть дослідження методом імуноблотингу або радіоімунопреципітації. У випадку підтвердження наявності антитіл пацієнта всебічно обстежують в умовах стаціонару. Остаточний діагноз встановлює компетентна комісія. Вона ж зобов'язана повідомити про свій висновок інфікованому і письмово - відповідну територіальну санепідемстанцію. Від виявленого носія вірусу чи хворого беруть письмове зобов'язання запобігати поширенню ВІЛ-інфекції, його попереджають про кримінальну відповідальність за свідоме поставлення в небезпеку зараження або зараження іншої особи.

З метою виявлення імунодефіцитного стану організму в пацієнта визначають кількість субпопуляцій Т-лімфоцитів у периферичній крові, зокрема співвідношення CD4:CD8, тобто Т-хелперів до Т-супресорів. Але такий підхід менш інформативний, ніж дослідження крові на присутність антитіл до ВІЛу.

Тільки сукупність клінічних, епідеміологічних, імунологічних і специфічних серологічних методів дають змогу обґрунтувати діагноз СНІДу.