Висновок

Отже, після докладного опису законів організації, механізмів їх дії, можливостей застосування зробимо деякі підсумкові узагальнення.

Перш за все вкажемо на те, що ці закони, описуючи стійкі і загальні організаційні зв'язки, існуючі в природі і суспільстві, механізми їх вияву і характер взаємодії, виступають як об'єктивна реальність, що знаходить підтвердження в численних прикладах організаційного досвіду, цілісності (організованості) оточуючого нас всесвіту. Пізнання сукупного, системного вияву законів дозволяє зрозуміти природу їх дії і впливу на формування і руйнування цілісних утворень самого різного походження і розміру (від Всесвіту до елементарної клітки). Так, створення організованого (що самоорганізовується) цілого є слідством такого об'єднання частин (елементів), при якому відбувається нарощування його синергетичного ефекту, а руйнування — слідством того, що синергетичний ефект стає негативним (закон синергії). Будь-яке ціле проявляє тенденції до самозбереження через стійкість зв'язків і рівновагу (закон самозбереження), до саморозвитку — через безперервність змін, протікаючих в ньому під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників (закон онтогенезу), до підтримки інформаційної визначеності в даному об'єкті, перешкоджаючій розвитку процесів дезорганізації (закон інформативності), до структурної перебудові шляхом диференціації і інтеграції частин (закон аналізу і синтезу), до підтримки кількісних і якісних співвідношень між частинами цілого, що підвищує його життєстійкість і ефективність функціонування (закон пропорційності), і, нарешті, до забезпечення структурної стійкості через зміцнення найбільш слабо організованої ланки (закон найменших). Така в найзагальніших рисах логіка дії законів організації, направлена на забезпечення організованості і впорядкованості навколишнього світу.

Ядром і фундаментом сукупної дії законів організації виступає закон синергії. Як видно з вищесказаного, всі організаційні процеси кінець кінцем зводяться до створення і розвитку організаційних комплексів (організованого цілого), забезпечення їх стійкості і нестійкості, злиття і роз'єднання, переходу з одного стану в інший. При цьому загальним кінцевим результатом дії законів організації виступає синергетичний ефект. Його приріст характеризує підвищення рівня організованості цілого (системи), позитивність впливу внутрішньої впорядкованості на виживання, стійкість життєдіяльності системи, а його зниження (негативне значення) характеризує дезорганизованіть, що викликає руйнування і загибель цілісних утворень. Таким чином, загальність і ґрунтовність закону синергії в його універсальності. Дія всієї решти законів організації зводиться до збільшення або зменшення синергетичного ефекту.

Пізнання механізмів дії законів організації розширює можливості для їх практичного використання людиною в своїй діяльності, чи то вплив на природні або суспільні процеси. Застосування цих законів полягає в обліку тенденцій їх дії і створенні найсприятливіших умов для вияву на благо людей і навколишнього середовища.

Принципи організації — це загальні правила (початкові положення) формування (самоформування) цілісних утворень в природі і суспільстві, витікаючи із законів організації. Якщо останні виступають у вигляді образу (позитивного знання), то принципи — у вигляді певної вимоги (регулятивної норми).

Принципи організації можна розділити: на наукові і буденні; універсальні, специфічні і ситуаційні; реалізовані природою без якої-небудь участі людини, при взаємодії природи і людини і лише людиною; діючі в окремих складових системи, між її елементами, між цілісними системними утвореннями самого різного рівня.

Всі принципи організації можна об'єднати в єдину систему, внаслідок чого визначається їх чітка ієрархічна структура: за призначенням, рівнем, широтою і масштабам використання, по характеру взаємообумовленості. Виникає єдиний ланцюг базових, доповнюючих, початкових і похідних принципів. В основі ієрархічної структури лежать універсальні принципи, що діють в масштабах природи і суспільства. До них належать принципи: ланцюгового зв'язку, інгресії, підбору (відбору), рухливої рівноваги, слабої ланки і ін. Всі вони відносяться до принципів, формуючих, регулюючих, підтримуючих стійкість різних форм цілісних утворень.

Стосовно організуючої діяльності людей принципи організації можна трактувати як загальні правила, що використовуються людиною при побудові і функціонуванні систем різного рівня і природи. Але оскільки сама організація може розглядатися як впорядкований стан цілого, тобто в статиці, у вигляді процесів по впорядкуванню — в динаміці і в прогресивному розвитку, то принципи організації можна розділити на три групи: структуризації, процесуалізації і раціоналізації.