10. Культурна спадщина населення Північного Причорномор’я.

Загалом 8 – 4 ст. до н.е. – це період Великої грецької колонізації районів Північного Причорномор’я. Серед грецьких міст-держав найбільш відомими є: Ольвія (біля Миколаєва), Херсонес (на околицях Севастополя), Пантікапей (сучасна Керч), Кафа (сучасна Феодосія) та ін. За своє багатовікове існування античні міста-держави, засновані греками, досягли значного розвитку в державотворенні, економіці, торгівлі, культурі, мистецтві, побуті.

Античні держави приділяли чималу увагу мистецтві та освіті. До нашого часу дійшло багато пам’яток офіційної лапідарної епіграфіки – написів, вирізьблених на кам’яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Численне населення міст-держав вміло читати та писати, знали грамоту. Діти вільних громадян одержували початкову освіту, згодом у гімнасіях здобували ґрунтовнішу освіту, а найзаможніші громадяни мали змогу навчати своїх дітей у Афінах, Александрії. Великого значення надавали фізичному вихованню, у нарисах тих часів згадується багато різних видів спорту: біг, метання диску, списа, м’яча, гімнастика, кулачні бої тощо.

Надбанням античного містобудування стала розробка прямокутного планування міст та наявність великої кількості колонад різноманітного призначення – стої, портики храмів. Міста оточували фортечними мурами та вежами. У 5-4 ст. до н.е. набуває поширення будівництво культових споруд, зокрема храмів та вівтарів (храм Аполлона у Ольвії, храм у Пантікапеї).

Високу мистецьку цінність становлять надмогильні пам’ятки – стели. Великі за розміром статуї встановлювали як у храмах (Діоніс, Афродіта, Геракл з Пантікапеї), так і на відкритих площах (статуї левів з Ольвії).

Чільне місце займав театр, зокрема, збереглися відомості про театри Ольвії, Боспора та Херсонеса (єдиний частково розкопаний). Музичне мистецтво асоціювалось з такими музичними інструментами: ліра, кіфара, арфа флейта, сурма, труба, орган. Сольний і хоровий спів був невід’ємним атрибутом численних свят. Глибока культура Північного Причорномор’я мала значний вплив на сусідні племена, які проживали в цей час на теренах України, зокрема слов’янські.

11. Особливості та характерні риси Черняхівської та Зарубинецької культури східних слов’ян.

Ще на межі ІІІ – ІІ тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виділяється германо-балто-слов’янська група, у праці візантійського автора Йордана «Гетика» у 4 ст. існувало три групи слов’ян: венеди (у басейні Вісли), анти (у Подніпров’ї), склавіни (у Подунав’ї). Прокопій Кесарійський підтверджує поділ слов’ян у 4 ст. на антів та склавінів.

Найяскравіше творчий геній давніх слов’ян на території України виявився у зарубинецькій та черняхівській культурах. Зарубинецька культура (2 ст. до н.е. – 2 ст. н.е.) – це історико-культурне явище, феномен якого пов'язаний з відкриттям знаменитого українського дослідника В.Хвойки в могильниках біля с. Зарубинці, що на Київщині. Загалом охоплює райони Полісся та Середнього Подніпров’я. Зарубинецькі поселення групувалися в кількості 10-15., оточені оборонними спорудами – земляними валами. Житло споруджувалось квадратної форми, з каркасно-глинобитними стінами та вогнищем у центральній частині. Житла належали невеликій родині із самостійним господарством, біля жител споруджувались ями-погреби. В забудові поселень зарубинців спостерігається низка найголовніших елементів – планування, розміщення житлових та господарських споруд, культових місць тощо. Серед поховальних ритуалів поширеними були обряди трупоспалення (ямні та урнові). Особливістю було те, що зарубинецькі могильники були розташовані на високих пагорбах. Зарубинецька культура репрезентується прикрасами з язичницькою символікою – амулетами, що підвішувалися на шию або носилися в торбинках. Їх виготовляли з металу, кістки, каменю і глини. Характерними були шумові підвіски, з яких складалися намиста, куди входили металеві дзвіночки, різноманітні кільця, ланцюжки, які повинні були відганяти злих духів.

Черняхівську культуру (2-5 ст.) біля с. Черняхове на Київщині також вперше дослідив В.Хвойка. Черняхівці мали тісний зв'язок з Прибалтикою та містами Північного Причорномор’я.

Серед черняхівських поселень трапляються достатньо великі, довжиною до 1,5 – 2 км. На поселеннях відкривають рештки різнотипних жител – наземних, одно- і двокамерних, з глинобитними стінами. Поблизу розміщувались господарські споруди – повітки, ями, погреби, а також виробничі комплекси – гончарні горни, залізоплавильні печі, різноманітні майстерні. Могильники були зазвичай великі, біритуальні – з обрядами інгумації (поховання з північною та західною орієнтацією) та кремації (ямні та урнові трупоспалення). На високому рівні знаходилося ювелірне ремесло: фібули, пряжки, намисто, гребені, підвіски, браслети, шпильки тощо, відомі знахідки ливарних форм. Поширеними стали прядіння, ткацтво, деревообробка та ін. Велика кількість керамічних виробів засвідчує про високий рівень гончарства, зокрема, з використанням гончарного круга. У черняхівців появилась нова галузь виробництва – виготовлення жорен. Відомі сакральні споруди малих та великих форм: антропоморфні стели, ідоли.