8. Культура енеоліту. Феномен Трипільської культури

Енеоліт – мідно-кам’яний вік (4 – 3 тис. до н.е. ) характеризується опануванням технології виробництва та обробки міді,а також землеробства і тваринництва (скотарства). Цю добу репрезентує трипільська культура, перші знахідки якої було зроблено відомим українським дослідником В. Хвойкою поблизу с.  Трипілля, що на Київщині. Основні заняття носіїв цієї культури – землеробство та скотарство. Від трипільської культури походять: форми хліборобства та хліборобські знаряддя (плуг, мотика, серп), зернові рослини (ячмінь, пшениця, просо), використання тварин у господарствах (воли та корови). Способи будівництва житла (хати) також дістались нам у спадщину від трипільців. Поселення трипільців зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд, житла споруджувалися по колу, а середина залишалася порожньою – центр поселення використовувався як загін для громадської худоби. Помешкання трипільців будувалися каркасними, проміжки між стовпами заплітали лозою та обмазували ззовні та зсередини глиною, стіни розписували яскравими фарбами. Житло опалювали піччю,у житлі мешкало 20 ос., а у цілому поселенні – 500 – 600 ос. Очолювала таку родину жінка, оскільки це був час матріархату. Знайдені статуетки жінок засвідчують культ богині-матері: жіночі статуетки трипільців в деяких випадках обвиті змієм або мають вигляд богині, що сидить на кріслі у формі бика. Такі вироби символізували відродження природи навесні, єднання Землі, Сонця, Місяця. У цей період люди поклонялись Сонцю, оскільки від цієї стихії залежали впливи на урожай, родючість землі – такі вірування одержали назву «солярні». Трипільці вірили в духів предків, тому здійснювали поховання померлих родичів під підлогою власних будинків. Спалювання своїх жител – воно відбувалося один раз приблизно через кожні 50 років, коли виснажувалися навколишні поля і проживання на цьому місці ставало неможливим. Освоївши нові грунти і збудувавши неподалік нове селище, люди упорядковували житла на старому поселенні й спалювали його. Близько 2 тис. до н.е. трипільська культура почала занепадати внаслідок вторгнення войовничих кочових племен зі Сходу.

9. Культурні здобутки епохи бронзи, мідної та залізної доби (кіммерійці, скіфи, сармати).

Епоха бронзи (2-га чверть 3 - 2 тис. р. до н.е. ) характеризується розвитком металургії бронзи, появою значної кількості металевих знарядь. Появляються перші центри стародавньої металургії (Донецький басейн) та металообробки (Карпато-Дунайський регіон). Поширюються ремісництво, садівництво, городництво,скотарства. Чільними пам’ятками культури пізньобронзової доби є зольники – своєрідні жертовники.

У цей час відбувається масова міграція: індоєвропейські племена зі Сходу приносять з собою на Україну важливі культурні елементи: у суспільній сфері – патріархат, у духовній – розвинену флективну мову.

Залізна доба (1 тис. до н.е. – 4 ст. н.е.) пов’язана з винайденням та поширенням заліза. Характеризується кіммерійською культурою. Спостерігається подальше вдосконалення засобів виробництва, постають численні городища, окопані ровами та обнесені валами. У художній творчості вирізнять: декоративно-прикладне мистецтво (художнє литво з бронзи та коштовних металів, косторізне мистецтво) та кам’яне різьбярство (монументальна скульптура). Яскравою ілюстрацією неповторного кіммерійського мистецтва є золоті прикраси з кургану Висока Могила на Запоріжжі.

У 7 ст. до н.е. у південноукраїнських степах з’явилися іраномовні племена скіфів, які витіснили кіммерійців. Скіфи в VІ ст. до н.е. створили велике об'єднання племен, яке отримало назву Скіфія. За Геродотом, називають союзами племен: калліпіди на Побужжі, алазони – населення у Молдові, скіфи-орачі – у лісостепу Правобережжя, скіфи-землероби – у лісостепу Лівобережжя, скіфи-кочовики проживали у степу на схід від Дніпра, царські скіфи – у степу Криму. Столицею скіфів було Кам’янське городище біля Нікополя– центр металургійного виробництва. Скіфська міфологія представлена іменами божеств: Табіті, Папай, Апі, Гойтосир, Агрімапсу, Тагимасад та ін.Скіфське мистецтво добре відоме завдяки предметам з поховань – скіфських курганів –де, ховали скіфських царів.

Культура скіфів носила військовий характер. Скіфська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга, значного поширення набули скіфські бронзові казани висотою до 1 метра, що мали довгу і тонку ніжку та дві вертикальні ручки.

Скіфська художня творчість створила свою неповторну символічно-знакову систему образів – скіфський звіриний стиль. Ці мотиви також використовувались для оздоблення зброї, посуду. Вироби у звіриному стилі робили з кістки, рога, бронзи, заліза, срібла, золота.

Загалом скіфи володіли всіма тонкощами ювелірної справи. Неперевершеним шедевром елліно-скіфського мистецтва є золота пектораль з Товстої Могили (вага – 1 кг, діаметр – 30 см.). На ній розміщено зображення трьох ярусів: нижній – уявлення скіфів про потойбічний світ, верхній – світ людей, середній символізує Світове дерево.

У 2 ст. до н.е. скіфи були витіснені кочовими племенами сарматів.Це були войовничі племена. Зброя сарматів відрізнялась від скіфської: їх мечі були довгими, пристосовані для кінних воїнів. Розвивалися ковальське, шкіряне, деревообробне та бронзоливарне виробництво.

Від середини 3 ст. н.е. сармати втратили своє провідне становище в причорноморських степах. В цей період тут з’явилися вихідці з Прибалтики – готи,,а у 4 ст. н.е. з’явилися нові кочівники – гунни, які здійснювали спустошливі напади на античні міста Північного Причорномор’я.