33.Модерністичний період національно-культурного відродження в Україні та його характеристики.

. Модерністський період національно-культурного відродження в Україні охоплює 1890—1914 pp., його провідною тенденцією було намагання створення незалежної Української Держави. Наприкінці 80-х років XIX ст. під впливом М.Драгоманова закладалися організаційні основи Українсько-руської радикальної партії, її кінцева політична мета — проголошення незалежності України. Ідеї самостійності України обстоювали: Ю.Бачинський («Україна irredenta»), М.Міхновський («Самостійна Україна»), за ініціативою якого було засновано таємну молодіжну патріотичну організацію – "Братство тарасівців".

Плідно розвивалися наукові знання: професор О.Ляпунов, який впродовж 17 років очолював кафедру механіки Харківського університету сформулював загальну теорію сталості руху. Засновником сучасної фізичної хімії став завідувач кафедри хімії Харківського університету професор М.Бекетов. Його праці стали основою нової наукової галузі — металометрії. Видатним західноукраїнським вченим був фізик-експериментатор І.Пулюй. Він зробив низку винаходів, серед яких найвизначнішим для світової цивілізації стало випромінення, згодом назване рентгенівським. Феноменальним явищем у розвитку точних наук стала наукова творчість однієї з перших жінок-математиків Софії Ковалевської — авторки відомих праць у галузі математичного аналізу. Суттєвий внесок у розвиток біологічної науки мали наукові праці І.Мечнікова, який створив першу в Україні й другу в світі бактеріологічну станцію, став одним із основоположників мікробіології і вчення про імунітет. Засновником вітчизняної фізіологічної школи був професор Одеського ун-туІ.Сеченов.

У літературі цього періоду утверджувався новий художній метод — модернізм, якому притаманні формотвор­чість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість, заперечення традиції та прагнення до інноваційності вираження. Модернізм заперечував попередні канони традиційного мистецтва, стверджуючи принципи суб’єктивного вираження, переваги форми над змістом.

У літературі найяскравіше цей підхід простежується у творчості неоромантиківМ. Коцюбинського ("Сон", "На острові", "Тіні забутих предків") та Лесі Українки («Царівна»). Ці митці створили особливий художній світ, що поєднує реальне і міфічне, свідоме і підсвідоме, високий ідеал і похмуру дійсність. Захоплення модернізмом у поезії позначилося на творчості Миколи Вороного, Григорія Чупринки, Олександра Олеся, групи західноукраїнських поетів "молодомузівців" (П.Карманський, Б.Лепкий, В.Пачовський, С.Твердохліб, М.Яцків та ін.). Новаторською формою зображення життя українського селянства характерні твори письменників А. Тесленка та імпресіоніста С. Васильченка. Імпресіоністична манера притаманна творам В. Стефаника, Л. Мартовича, М. Черемшини, О. Кобилянської.

У модерністський період національно-культурного відродження продовжувало розвиватися театральне мистецтво. Плідно і творчо працювала українська трупа Марка Кропивницького. В 1907 р. Микола Садовський у Троїцькому народному будинку заснував перший український стаціонарний театр. Для активізації музичного життя в Україні важливе значення мало відкриття у Києві 1904 р. музично-драматичної школи, яку очолив М.Лисенко. У 1913 р. її було реорганізовано в консерваторію. У Львові 1903 р. був відкритий перший музичний інститут, якому згодом присвоєно ім'я М.Лисенка.

34.Особливості модерністичних пошуків в українському малярстві й архітектурі.

В архітектурі на початку XX ст. поширився стиль модерн, характерні риси якого — асиметричність планування, використання залізних конструкцій і оздоблювальних матеріалів, ламаних ліній. Кращі споруди, збудованих у цьому стилі – Бесарабський критий ринок у Києві. Помітний слід в українській архітектурі початку XX ст. залишив В.Городецький ("Будинок з химерами" 1902—1903).

Продовжував плідно працювати С.Васильківський, який разом з іншими художниками написав для будинку Полтавського земства три монументальні композиції. Над розробкою художніх творів історичної та побутової тематики активно працював І.Їжакевич. Низку високохудожніх творів створив О.Мурашко. Видатними майстрами на ниві пейзажного, жанрового та портретного живопису стали І.Труш, О.Новаківський, брати Ф. і В. Кричевські.

Початок XX ст. представлений видатними художниками, які плідно працювали в галузі модерністського живопису та скульптури — К.Малевич, футуристи брати Бурлюки. Експресіоністичний напрям у галузі живопису розвивали талановиті українські художники світового рівня О.Богомазов, Георгій Нарбут. Найславетнішим українським скульптором світового модернізму став О. Архипенко

35.Феномен національно-культурного відродження у Галичині.

У національно-культурному відродженні Галичини можна хронологічно виділити три періоди: перший — присвячений збиранню народної спадщини; другий — організаційний; третій — політичний.В умовах відсутності національної інтелігенції роль ініціатора національного відродження в Галичині взяло на себе греко-католицьке духовенство. З ініціативи галицьких митрополитів і єпископів П.Білянського, А.Ангеловича, М.Левицького та духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіяльні школи, які поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Активну культурно-просвітницьку діяльність розгорнули відомі діячі Греко-католицької церкви: І.Могильницький (автор першої в Галичині граматики української мови), М.Герасевич, В.Компаневич, І.Лаврівський та ін.

Наприкінці 20-х років XIX ст. склалося літературне угруповання "Руська трійця", до якого увійшли: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький.Великий інтерес діячі "Руської трійці" виявляли до народної творчості. Вони збирали і записували українські народні пісні та перекази. Їх перший рукописний збірник — "Син Русі", апізніше— фольклорно-літературна збірка "Зоря". Знаменною подією у національно-культурному відродженні Галичини був вихід у світ 1837 р. у Будапешті літературного альманаху "Русалка Дністровая". Важливим було те, що тут вперше використана не церковно-слов'янська, а українська народна мова.

Другий етап українського національного відродження в Галичині розпочався після революційних подій 1848 р. у Відні, де уряд прийняв нову Конституцію, згідно з якою українці мали право обиратися до національного парламенту; була скасована панщина, внаслідок чого українські селяни звільнялися від кріпацтва, а також проголошена загальна рівноправність громадян.

З метою захисту національних і політичних прав українського населення у Львові 1848 р. була створена перша політична організація — Головна Руська Рада (ГРР), створене культурно-освітнє товариство — "Галицько-руська матиця", відкрито народний просвітній інститут — "Народний дім"; видавалася перша в Галичині українська газета — "Зоря Галицька".

У 1868 р. "народовці" заснували у Львові Товариство "Просвіта", яке мало на меті поширення освіти серед народу. Виникали перші молодіжні товариства "Сокіл" та "Січ".

Третій політичний етап українського національного відродження в Галичині охоплює період останньої чверті XIX —початку XX ст.Виникли політичні групи, які висували й обстоювали українські інтереси.

У середині 70-х років XIX ст. у духовному та суспільно-політичному житті Галичини з ініціативи М.Драгоманова почав зароджуватися новий радикальний напрям, очолений І.Франком та його однодумцями, які скеровували до практичної роботи, спрямованої на згуртування передових суспільних сил на боротьбу проти національного гноблення.

Яскраву сторінку в національно-культурне та духовне відродження українського народу вписав І. Його наукова, публіцистична та перекладацька діяльність сприяла національно-культурному відродженню українського народу.

У Галичині тривалий час діяв М.Грушевський. Понад 15 років М.Грушевський очолював Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка. М.Грушевський спільно з І.Франком заснував "Літературно-науковий вісник", що згуртував кращі українські літературні сили.

Упродовж третього етапу національно-культурного відродження Галичини, що тривав до кінця Першої світової війни, були створені українські політичні організації, школи, культурні установи, театри, нові наукові центри, які поширювали національні ідеї.