30.Характерні риси дворянського періоду національно-культурного відродження в Україні.

Зародки національно-культурного відродження простежуються у кін. XVIII ст. у середовищі українського дворянства козацького походження на Лівобережжі, у якого пробудився інтерес до історичного минулого народу, його побуту, звичаїв і обрядів, мистецьких здобутків.

Розпочалося збирання історичних матеріалів — літописів, хронік, грамот, інших державних документів. З-поміж ентузіастів збирання історичної спадщини вирізнялися О.Безбородько ,В.Рубан, М.Туманський. На основі опрацьованих матеріалів і документів з'явилися загальні праці з історії України, зокрема "Історія Малої Росії" Д.Бантиша-Каменського. А.Чепа видав "Збірку джерел до історії України", Я.Маркович надрукував "Записки про Малоросію, її жителів та виробництва.

В першій чверті XIX ст., коли серед української інтелігенції посилювалася ідея національного пробудження, вийшов друком відомий історичний анонімний твір "Історія Русів".

Історичні дослідження привернули увагу освічених верств українського дворянства до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій, обрядів. (Г.Калиновського започаткував українську етнографію). Української фольклористики пов'язані з ім'ям М.ЦертелєваДо цього періоду відноситься також поява "Грамматики малорусского наречия" (1818) О. Павловського. Вона започаткувала дослідження у сфері українського мовознавства і стала, по суті, першою друкованою граматикою живої української мови.

Науковою основою, що стимулювала зусилля дворянства, став Харківський університет. В його заснуванні важлива роль Василю Каразіну. Офіційне відкриття університету відбулося в січні 1805 p., a 1841 р. його ректором став Петро Гулак-Артемовський. Університет отримав широку автономію на зразок тодішніх західноєвропейських університетів. У друкарні вийшло 210 книжкових видань, що дорівнювало половині книжок, які того часу побачили світ в Росії.

В цей час зростає зацікавлення філософією: П.Лодій із Закарпаття ("Логічні настанови"), М.Полетика ("Філософські проблеми про людину і її відношення та призначення").

Початок національного літературного відродження пов'язаний з виходом «Енеїди» І.Котляревського, який першим застосував українську народну мову до літературної творчості. Основоположником художньої прози був Г.Квітка-Основ'яненко. В літературу приходять українські письменники та поети-романтики: Є.Гребінка, Л.Боровиковський, М.Костомаров, Амвросій Могила.

В історії українського відродження важлива роль належала "Украинскому вестнику". Це був перший в Україні науковий і літературно-художній журнал. Пізніше в Харкові з'явилися видання у формі альманахів і збірників: "Украинский альманах" , "Утренняя звезда", "Запорожская старина" , "Украинский сборник". На їх сторінках друкувалися твори І.Котляревського, Є.Гребінки, П.Гулака-Артемовського, а також історичні перекази, українські думи, народні пісні. Всі періодичні видання в Україні виходили російською мовою. Є.Гребінці пощастило видати у Петербурзі українською мовою літературний альманах "Ластівка".

Важлива роль у національно-культурному відродженні українського народу належало світському театрові, який формувався на основі кріпосного. Підвалини українського професійного театру були закладені в Харкові та Полтаві — важливих на той час центрах театрального життя України. В 1808 р. поновилася робота Харківського театру, директором, режисером і актором якого став Г.Квітка-Основ'яненко. Полтавський театр очолив І.Котляревський.