27.Особливості літературних пошуків в українській культурі іі пол. Хvii – поч. Хviiі ст.: барокова література, козацькі літописи, полемічна література тощо.

З ІІ пол. XVII ст. почався період піднесення літературної творчості, її ідейної та естетичної переорієнтації. Динаміка і рухливість літературного бароко виявилася у прагненні авторів до напруги, авантюри, мистецької гри, намаганні схвилювати, занепокоїти читача. Звідси — пристрасть до гіпербол, парадоксів, гротеску. Феномен українського літературного бароко пов'язаний з іменами К.Транквіліона-Ставровецького, І.Гізеля, Л.Барановича, І.Галятовського, І.Величковського, Г.Сковороди та інших видатних письменників і філософів.

Надзвичайно представницькою і багатою була барокова віршована поезія, яка характеризується зазвичай силабічним віршуванням, в основу якого покладена рівна кількість складів.

Яскравим представником барокової поезії того часу вважається ІванВеличковський, якого називають «майстром епіграм».

Цікавими у цей час є створення віршів-«раків» (або «паліндромів»), що однаково читаються в обох напрямках: зліва направо та справа наліво.

Поширеним віршованим жанром був також алфавітний вірш, кожне слово якого починається з наступної літери алфавіту.

Популярним у бароковій літературі був «вірш-протей», що створювався за допомогою механічної перестановки слів з місця на місце.

Цікавим віршованим жанром того часу вважався «акровірш», в якому перші літери кожного рядка утворюють зазвичай ім'я автора або того, кому присвячується цей вірш.

З-поміж авторів епічної поезії релігійного змісту відомий І.Максимович, автор великої поеми "Богородице Діво", С.Мокрієвич, відомий як поет-перекладач біблійних текстів. Повчальний епос представлений поемами С.Климовського. Значного поширення і популярності набула сатирична віршована література – поезія К. Зінов'єва та сатирично-гумористичні вірші І. Некрашевича.

Барокову літературну традицію представляють дискусійно-полемічні твори — трактати, діалоги, диспути, памфлети, церковні проповіді. Важливе місце у літературній творчості XVII ст. посідають історико-мемуарні твори: "Синопсис", авторство якого приписують І.Гізелю; "Густинський літопис" — праця невідомого автора, переписана монахом Густинського монастиря біля Прилук М.Лосицьким. Події в ньому описуються від найдавніших часів у історії України до кінця XVI ст.

Серед історичних творів XVIII ст. особливо вирізняються три фундаментальні козацькі літописи: 1."Літопис Самовидця" – охоплює історичні події з 1648 р. до 1702 р. Головна подія літопису — визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі 1648— 1654 pp. 2) Літопис Г.Граб’янки – охоплює історичні події періоду від Б.Хмельницького до обрання гетьманом Г.Скоропадського (1648—1702 pp.). 3) Літопис С.Величка – "Сказаній о войнекозацкой з поляками через Богдана Хмельницького" — наймонументальніший твір в українській історіографії. Літопис складається з двох томів і охоплює події з 1648 р. до 1700 р. На основі історичних джерел літописець поділяє землі України на Малоросію і Галичину, а історію України розглядає у взаємозв'язках з історією сусідніх народів Польщі, Туреччини, Росії, Румунії й Угорщини. Центральна постать літопису — Богдан Хмельницький, визвольну війну під його проводом автор називає справедливою і святою.

Важливий внесок в історію всієї духовної культури українського народу та її барокової літературно-філософської традиції зробив Григорій Савич Сковорода — видатний український філософ, мислитель, гуманіст, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Він обстоював єдність людини і природи, а шлях до людського щастя визначав через самопізнання, «сродну» працю тощо.