3. Етнопсихологічні риси українців як підґрунтя української культури.

Український вчений М. Шлемкевич у праці «Загублена українська людина» пропонує метафоричну типологію українців : 1. «старосвітський поміщик» (філістер), що знаходить себе у щасті, як правило, біологічного існування та обивательського матеріального добробуту; 2. «сковородянська людина», сенсом життя якої є особисте самопізнання та духовне самовдосконалення, однак вона не включається у активний соціальний вимір буття; 3.  «гоголівська людина» – особа, котра може і здатна щось зробити для спільноти, держави, проте або стала жертвою політичної кон’юнктури; 4. «шевченківська людина», котра стверджує цінності моральних ідеалів вільного духу, а також розуму та науки..

Серед провідних етнопсихологічних детермінант українців також виокремлюють: інтровертивність (спрямованість психіки на внутрішній світ). Виходячи з теорії інтровертності, можна стверджувати, що «лагідність, ніжність, м’якість, втеча від активного життя зумовили пріоритет так званого малого гурту, родини.. Кордоцентричність– емоційність – превалювання почуттів над розумом, сентиментальність, надмірна вразливість, брак волі, впадання у крайнощі, непослідовність. Індивідуалізм українця не «доростає» до громадського рівня, а обмежений лише побутовою сферою. Про це свідчать характерні народні вирази: «моя хата скраю, нічого не знаю», «нижче трави, тихше води».

Отож, незважаючи на «соціальне незацікавлення», українці володіють іншою цінною соціальною здатністю – «спочувати з другими» – здатність до емпатії, співпереживання, «здібність розуміти іншу природу, іншу людину, інший народ, – розуміти, що в кожного може бути свій шлях, для нього природніший, ніж нам» (В.Янів).

4.Зіставлення та аналіз світової, національної та етнічної культури (самостійно).

Світова культура — це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету.  Національна культура-це надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного суспільства. Тобто, це продукт матеріальної та духовної праці певної нації, її історія, відносини, соціальна пам’ять, самосвідомість. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокрема, виділяють національні культури — українську, російську, французьку та ін.  Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок — різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути регіональної, самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий інтегрувальний процес. Національні ж мають диференційований характер.  Етнічна культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (напр., світові релігії).По-справжньому високій етнокультурі нема потреби виходити за межі свого етносу і нав'язувати свої етнокультурні зразки іншим народам. Водночас, бажання народів знайомитись із етнічними культурами інших народів є природним, що аж ніяк не означає запозичення чужих культурних надбань, а тим більше знищення своїх власних на догоду чужим культурам. Культура , яка є достатньою для існування етносу, перестає бути такою, коли йдеться про життя нації. На відміну від етнічної культури , національна передбачає існування нових типів комунікації (взаємозв’язку) між людьми, більш складних стосунків, ніж природні кровно-родинні. Таким принципово новим типом комунікації виступає писемність. Носіями національної культури стають освічені прошарки суспільства. Національна культура твориться не етносом у цілому, а тими представниками суспільства.