19.Розвиток освіти та наукових знань в Україні доби Відродження: наукові осередки та культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.

Братський рух в Україні містить у своїй основі громади свідомих громадян навколо православних церков. Православна церква втратила роль оберега традицій культури. Ініціатива перейшла до світських організацій заможних міщан і селян ,окремі організації зливаються у потужний братський рух, який у багатьох відношеннях знаменує розвиток української культури у другій половині XVI —першій третині XVII ст.

В умовах відсутності власної держави братські громади можуть слугувати прообразом громадянського суспільства. Вони організовували школи, учителів і підручники, контролювали церкву, єпископів, вимагаючи сповнення пастирських обов'язків, шпиталі ,забезпечувалось гідне поховання померлого. Із каси взаємодопомоги надавалися позики згідно з потребами членів громади .Братства, дбаючи про спільне благо, водночас турбувалися про кожну людину.

В братському русі, який охопив територію західноукраїнських земель і Києва, активністю вирізнялося Львівське Ставропігійське, Луцьке Хрестовоздвиженське та Київське братства. Зберігся опис бібліотеки Львівського братства, воно викупило у лихваря друкарню Івана Федорова, і тут були видані перший український Буквар та книги для читання — Апостол і Часослов, а також "Адельфотес, або Граматика доброгла-голивого еллинословенского язика" Найактивнішими міщанами, що забезпечували діяльність Львівського братства, були брати Юрій та Іван Рогатинці, Дмитро й Іван Красовські, Лука Губа, Микола Добрянський, Констянтин Корнякт. Братство мало меценатів — князів Костянтина Острозького, Адама Вишне-вецького, Анну Потоцьку та ін. Львівське братство, зокрема, було вельми активним — воно не лише утримувало школу і друкарню, забезпечувало книговидання, функціонування шпиталів, а й збудувало чудовий архітектурний ансамбль Успенської церкви у Львові.

Полемічна література дістала назву від свого завдання — полемізувати з католиками, що звинувачували православних у меншовартості й неправомірності,

Література другої хвилі полеміки, що стосується братського руху, характерна проблемним розглядом ситуації, навіть науковим обґрунтуванням висновків і думок. Такі риси притаманні творам "апостола унії" Іпатія Потія, де він ґрунтовно переконує в оригінальності нової, створеної на Берестейському соборі 1596 р. церкви, намагається поєднати образ Папи і католицькі догмати з особливостями православної релігійності, зокрема стосовно чистилища і сходження Святого Духа, від Бога Отця і від Сина. Наукову фазу полеміки виразно втілює і праця З.Копис-тенського "Палинодія" (1620 p.). Іван Франко називав цей твір фундаментальним, оскільки його автор "стоїть на висоті історичного розуміння релігійного розвою" і з усіх полемістів "найближче підходить до типу новочасного вченого". Блискуча ерудиція, глибоке знання фактів церковної та світської історії дали змогу авторові "Палинодії" полемізувати з Левом Кревзою про зверхність Папи Римського, розглядати проблеми загальнослов'янської єдності, розвитку писемності слов'ян, взаємодії їх культур. Унію З.Копистенський вважав шкідливою, оскільки вона не сприяла єдності. У творі прославляється мужній "яфето-росскій" народ, його волелюбність, аналізується історія, культура. Автор ідеалізує життя первісних християнських громад, які мали спільне майно і жили за заповідями віри. Дуже обережно він ставиться до світських наук і філософії, вважає європейську вченість похідною від грецької.

Прагнення не так звинувачувати супротивника, як утвердити власну гідність, національну свідомість і гордість, простежується у творах полемістів Кирила-Транквіліона Ставровецького та братів Зизаніїв. У філософських працях "Зерцало богослови" та "Євангеліє учительне" . В "Євангелії учительному"4 К.-Т.Ставровецький переконував читача, що приниження честі жінки — істоти слабшої та ніжнішої за природою — принижує передусім гідність чоловіка, покликаного бути її опорою, захисником.

Полемічні пристрасті у часи культурно-національного відродження виконували чималу роль. Роздуми про долю народу, роль церкви у суспільному житті та в житті окремої людини, її роль у збереженні та розвитку культурних традицій призводили навіть до незвичного для того часу вільнодумства.