30)Характеристика соціальних, економічних та культурних прав і свобод людини і громадянина.Економічні, соціальні та культурні права належать до прав другого покоління. У соціалістичній концепції прав людини вони були домінуючими, а західна політико-правова думка завжди протиставляла їх громадським та політичним правам. Адже ці права вважалися західними правознавцями абсолютними, невід'ємними, і повинні беззаперечно визнаватися і виконуватися державою, в той час як ступінь дотримання соціально-економічних прав знаходиться в залежності від стану економіки кожної конкретної країни. Тому західна доктрина вважає, що і конституційно-правовий механізм їх закріплення та регулювання має бути максимально гнучким.

Економічні праваОдним із найважливіших елементів правового статусу особи є право приватної власності, що включає право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та отримувати доходи. Лише сукупність усіх цих можливостей та гарантій складає право приватної власності. У минулому приватна власність була священною, а нині вона є соціальне обумовленою: «Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству», - зазначено в ст. 13 Конституції України. Порядок набуття власності визначається законодавством України. Право власності є непорушним. Важливою його гарантією є заборона протизаконного її позбавлення. Як виняток, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановленому законом. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у встановленому законом порядку.

Проголосивши у ст. 42 Конституції України право кожного на підприємницьку діяльність, держава гарантує вільний вибір такої діяльності, вільне розпорядження прибутком, забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає права споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності, здійснює контроль за якістю і безпекою продукції та усіх видів послуг і робіт..

Право на працю включає можливість кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку він вільно погоджується. У конституціях західних країн це право часто закріплюється у вигляді принципу державної політики, а не у вигляді суб'єктивного права, що гарантується державою. Це пов'язано з тим, що автори конституцій при формулюванні права на працю шукали такі юридичні конструкції, що дозволили і проголосили це право, задовольнивши цим соціальні очікування суспільства і, водночас, не допустивши появи в судах позовів до держави з вимогою надати робоче місце на основі конституційної норми.

Право на працю посідає визначальне місце в системі загальнолюдських цінностей, що формують економічне та соціальне становище суспільства в цілому та кожного його члена зокрема. Можливість заробляти собі на життя працею, яку людина сама для себе вільно обирає чи на яку вільно погоджується, є змістом права на працю, що визнається за ст. 43 Основного Закону України за кожною особистістю. Вільне обрання праці та вільна згода на неї означає виключне право особи самій розпоряджатись своїми здібностями. Це положення є втіленням змісту ст. 23 Загальної декларації прав людини у національному законодавстві.

31)Гарантії забезпечення прав і свобод людини та громадянина

Найвищою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конс­титуційний лад України, заснований на неухильному дотриманні Конституції України та законів України, приписах природного права та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Згідно з принципом гарантованості прав і свобод людини і гро­мадянина закріплення найважливіших з них у Конституції України здійснюється одночасно з фіксацією відповідних гарантій як безпо­середньо в статтях Конституції, так і в чинному законодавстві. Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантуван­ня прав і свобод людини і громадянина, є держава. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина випли­ває зі змісту статей 3, 22, 42, 49, 51, 53 та інших статей Конституції України, і ця функція реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади. Особливе місце в цій системі посідає Президент України гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України). Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну законодавчу діяльність (ст. 92 Конституції України), призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції України). Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116 Конституції України). Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на те­риторії України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійс­нює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Зо­крема, Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради Ук­раїни з прав людини» від 23 грудня 1997 р. визначає метою парла­ментського контролю, що його здійснює Уповноважений: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними дого­ворами України; 2) додержання та повагу до прав і свобод людини і громадяни­на органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їхніми посадовими і службовими особами; 3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадяни­на або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність із Конституцією України, міжнародними нормами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародної співпраці в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реаліза­ції людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист кон­фіденційної інформації про особу. Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їхні­ми посадовими і службовими особами, які порушували своїми дія­ми (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод лю­дини і громадянина. 32)Обов’язки людини і громадянина згідно з Конституцією України.

Стаття 23 Конституцiї України, закрiплюючи право людини на вiльний розвиток своєї особистостi, наголошує, що такий розвиток забезпечується виконанням обов'язкiв усiма членами суспiльства. Кожен громадянин повинен неухильно додержуватися Конституцiї та законiв України, поважати права i свободи iнших (ст.68 Конституцiї України), не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, відшкодовувати збитки (ст.66), шанувати державнi символи України (ст.65), сплачувати податки, щорiчно подавати декларацiї про майновий стан та доходи (ст.67 Конституцiї України).

За Законом України "Про оборону" вiд 6 грудня 1991 р., оборона України - справа усього народу. Обов'язок громадян щодо захисту Вiтчизни закрiплений у статтi 65 Конституцiї, а також у Законах України "Про загальний вiйськовий обов'язок та вiйськову службу" від 25 березня 1992 р. та "Про альтернативну (невiйськову) службу" від 12 грудня 1991 р.

Крiм того, у статтi 51 Конституцiї України проголошений обов'язок батькiв утримувати дiтей до їх повнолiття та обов'язок повнолiтнiх дiтей пiклуватися про своїх непрацездатних батькiв.

Бiльш докладно взаємнi обов'язки батькiв та дiтей врегульованi у Кодексi про шлюб та сiм'ю.