Дильтей, Вільгельм (1833, Бібрих – 1911)

Німецький філософ, історик культури. Один із провідних теоретитиків філософії життя і герменевтики, який зробив вагомий внесок в методологію гуманітарних наук та близьких до них ділянок і форм історичного пізнання. Філософські досягнення Дильтея охоплюють кілька чільних тем : філософія життя; вчення про філософські категорії як форми репрезентації життя; теорія світоглядів; науки про дух (своєрідність гуманітарно – історичного знання порівняно з природознавством); історизм; співвідношення історичного розуміння та природничонаукового пояснення.

Типи світогляду і виявлення їх у метафізичних системах.

I. Життя й світогляд

…

Життєвий досвід

З міркувань над життям виникає життєвий досвід. Окремі події, породжені зіткненням наших інстинктів і почуттів усередині нас із тим, що оточує нас і долею поза нами, узагальнюються в цьому досвіді в знання. Як людська природа залишається завжди однієї й тієї ж, так і основні риси життєвого досвіду являють собою щось притаманне для всіх. …

…

До цього життєвого досвіду відноситься також і та визначена система відносин, у якій наше Я пов’язане з іншими людьми й предметами зовнішнього світу. Реальність цього Я, інших людей і речей, що оточують нас як і закономірні відносини між ними, утворюють основи життєвого досвіду та емпіричної свідомості, що виникає в ньому. … І що б не застосовувало філософське мислення, як би воно не намагалося відволіктися від тих або інших окремих факторів або відносин між ними, вони все-таки залишаються визначальними передумовами самого життя, непорушні як саме життя й не доступні зміні з боку мислення, тому що коріння їх закладені в життєвому досвіді незліченної кількості поколінь. Серед цих проявів життєвого досвіду, що лежать в основі реальності зовнішнього миру й моїх відношень до нього, найважливішими є ті, які обмежують мене, чинять на мене тиск, якого я уникнути не можу, які несподіваним і безповоротним чином обмежують мене в моїх намірах. Сукупність моїх індукцій, моїх знань базуються на цих передумовах, що ґрунтуються у свою чергу на емпіричній свідомості.

Загадка життя

Перед мисленням, увага якого спрямована на загальне й ціле, постає з даних досвіду життя, повний протиріч спосіб самого життя: життєвість і разом з тим закономірність, розум і свавілля; в окремих частинах може бути й щось зрозуміле, але в цілому щось зовсім загадкове. Душа прагне об’єднати ці життєві відносини й заснований на них досвід в одне струнке ціле, але досягти цього не в змозі. Осередок усього незрозумілого становлять народження, розвиток і смерть. …

Закон утворення світоглядів

...

…Тут на основі життєвого досвіду, обумовленого різноманітними життєвими відношеннями індивідуумів до світу, застосовуються і здійснюються спроби вирішення загадки життя. Саме в світоглядах у більш високих формах особливо часто застосовується один метод − пояснення деякого незрозумілого даного за допомогою даного більш зрозумілого. Ясне стає засобом розуміння й пояснення незрозумілого. Наука здійснює аналіз і потім встановлює загальні відношення між ізольованими таким чином однорідними групами фактів; релігія, поезія й первісна метафізика виражають значення й зміст цілого. Перша (тобто наука) вивчає, пізнає, а ці останні − розуміють. Таке тлумачення світу, яке його багатоманітну сутність пояснює за допомогою більш простого, постає вже в мові. Воно розвивається далі в метафорі у вигляді заміни одного погляду іншим, подібним до нього і в тому чи іншому сенсі пояснює його, в уособленні, у якому роз’яснення досягається за допомогою уподібнення людині, або у висновках за аналогією, у яких менш знайоме визначається за аналогією зі знайомим, роблячись у такий спосіб більш доступним науковому мисленню. Скрізь, де релігія, міф поезії або первісна метафізика намагаються створити що-небудь зрозуміле, знаходить застосування саме цей метод.