- •Яковенко, Борис Валентинович
- •Що таке філософія? (Вступ до трансценденталізму) Пролог.
- •Ясперс, Карл
- •Філософська віра. Поняття філософської віри.
- •Друга лекція зміст філософської віри.
- •Простір змісту віри
- •Розум і комунікація
- •Ільєнков, Евальд Васильович
- •Філософія і молодість.
- •Декарт, Рене
- •Метафізичні розмисли.
- •Рене Декарт Метафізичні розмисли // - к.: “Юніверс”. - 2000. - с. 22 – 33.
- •Міркування стосовно наук.
- •Головні правила методу.
- •Гайдеггер, Мартин
- •Що таке метафізика?
- •Аристотель, Стагірит
- •Глава п'ята [Сутність]
- •Глава шоста
- •Глава сьома [Співвідношення]
- •Глава дванадцята [Первинне ій вторинне]
- •[Дане разом]
- •[Шість видів руху]
- •[Володіння]
- •Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх
- •Наука логіки. Розділ перший. Вчення про буття
- •§ 99. Кількість (Quantität) є чисте буття, у якому визначеність покладена вже не як тотожна із самим буттям, а як знята, або байдужа.
- •§ 101. Кількість, істотно покладена з визначеністю, що в ній міститься, яка виключає всі інші, є визначена кількість (Quantum), обмежена кількість.
- •§ 103. Границя тотожна із цілим визначеної кількості; як різноманітне в собі, вона є екстенсивна величина, але як у собі проста визначеність, вона є інтенсивна величина, або ступінь.
- •§ 107. Міра є якісно визначена кількість насамперед як безпосереднє; вона є визначена кількість, з якою зв’язане деяке наявне буття або деяка якість.
- •Розділ другий. Вчення про сутність
- •§ 115. Сутність світиться в собі видимістю, або є чиста рефлексія; таким чином, вона є лише відношення із собою, але не як безпосереднє відношення, а як рефлексування, вона є тотожність із собою.
- •Розділ третій. Вчення про поняття
- •§ 178. Судження поняття має своїм змістом поняття, тотальність у простій формі, загальне в його досконалій визначеності.
- •Кант, Іммануїл
- •Про дороговказ до відкриття всіх чистих розсудкових понять
- •Секція перша
- •Трансцендентальний дороговказ до відкриття всіх чистих
- •[§ 9]. Про логічну функцію розсудку в судженнях
- •Трансцендентальний дороговказ
- •До відкриття всіх чистих
- •Розсудкових понять
- •Секція третя
- •§ 10. Про чисті розсудкові поняття, або категорії
- •Сковорода, Григорій Савич
- •Кольцо.
- •Дружеский разговор о душевном мире.
- •Ніцше, Фридрих Вільгельм
- •Трактак перший
- •Левінас, Емманюель (1905, Ковно – 1995)
- •Чи є онтологія фундаментальною?
- •Примат онтології
- •2. Сучасна онтологія
- •3. Двозначність сучасної онтології
- •4. Інший як співрозмовник
- •5. Етичне значення іншого
- •Дильтей, Вільгельм (1833, Бібрих – 1911)
- •Типи світогляду і виявлення їх у метафізичних системах.
- •I. Життя й світогляд
- •Життєвий досвід
- •Загадка життя
- •Закон утворення світоглядів
- •Будова світогляду
- •Багатоманіття світоглядів
- •Типи світогляду в релігії, поезії й літературі
- •Релігійний світогляд
- •Сітогляд у поезії
- •Типи світогляду в метафізиці
- •Натуралізм
- •Ідеалізм свободи
- •Об’єктивний ідеалізм
- •Шинкарук, Володимир Іларіонович (1928 - 2001, с. Гайворон Київської обл.)
- •Світогляд і філософія.
- •Кассирер, Ернст
- •Кассирер е. Дослідження людини. Вступ до філософії культури. Ленін, Володимир Ілліч (Ульянов)
- •Чи існує об'єктивна істина?
- •Шеллінг, Фридрих Вільгельм Йозеф
- •Про відношення реального та ідеального в природі.
- •До історії нової філософії (Мюнхенські лекції).
- •Шеллинг ф.В.Й. Об отношении реального и идеального в природе. – м.: Мысль, 1989. – т.2. – с. 52 - 85.
- •Сартр, Жан – Поль
- •Екзистенціалізм – це гуманізм.
- •Медоуз, Деніс
- •Технічний прогрес I межі росту
- •Технічний прогрес у моделі cвiтy Енергія та ресурси
- •Контроль над забрудненням навколишнього середовища.
- •Зростання урожайності та контроль над народжуваністю.
- •Режим перевищення межового значення
- •Технічний прогрес у реальному житті.
- •Побічні ефекти технічного прогресу
- •Проблеми, які не мають технічних вирішень.
- •Вернадський, Володимир Іванович
- •Декілька слів про ноосферу.
- •Печчеї, Ауреліо
- •Людські якості. Шість цілей для людства
- •Фоєрбах, Людвіг
- •Фрагменти до характеристики моєї філософської біографії.
- •Сумніви
- •«Страх перед богом – початок мудрості», але не кінець її.
- •Шелер, Макс
- •Положення людини в космосі
- •Фромм, Еріх
- •Ільєнков, Евальд Васильович
- •Діалектика ідеального.
- •Фройд (Фрейд), Зиґмунд
- •Я та воно.
- •Я та воно
- •Вибрала і впорядкувала (переклад з російської мови) к.Ф.Н., доц. Сайтарли і.А. Гуссерль, Едмунд
- •Ідеї до чистої феноменології та феноменологічної філософії. Вступ
- •Глава перша. Попередні методичні міркування. П. 63. Особливе значення методичних міркувань для феноменології.
- •П.65. Обернена зворотна співвіднесеність феноменології із нею самою.
- •Кант, Іммануїл
- •Критика чистого розуму. Вступ. І. Про різницю між чистим і емпіричним знанням
- •II. Ми володіємо певними апріорними знаннями, і навіть посполитий розсудок ніколи не позбавлений їх
- •III. Філософія потребує науки, яка визначала б можливість, принципи та обсяг усіх апріорних знань
- •IV. Про різницю між аналітичними і синтетичними судженнями
- •V. У всіх теоретичних науках розуму містяться апріорні синтетичні судження як принципи
- •VI. Загальне завдання чистого розуму
- •Як можлива чиста математика? як можливе чисте природознавство?
- •VII. Ідея та поділ окремої науки, званої критикою чистого розуму
- •Копнін, Павло Васильович
- •Гносеологічні та логічні основи науки. Розділ V істина та її критерій
- •1. Об'єктивна істина
- •2. Істина як процес. Конкретність істини
- •Рассел, Бертран
- •Людське пізнання. Його сфера та межі. Розділ I індивідуальне і суспільне пізнання
- •Розділ XI факт, віра, істина і пізнання
- •Пригожин, Ілля Романович
- •Порядок із хаосу: новий діалог “людини з прирродою”. Стенгерс Ізабелла
- •Кун, Томас Семюел
- •Структура наукових революцій.
- •Вступ роль історії
- •На шляху до нормальної науки
- •Природа нормальної науки
- •Феєрабенд, Пол Карл
- •Аналітичний покажчик.
- •Гадамер, Ганс – Георг
- •Мова як горизонт герменевтичної онтології.
- •Ганс-Ґеорг Ґадамер Мова як горизонт герменевтичної онтології. // Істина і метод. – к.: “Юніверс”. – 2000. С. 407 – 421. Потебня, Олександр Опанасович
- •Думка і мова.
- •Вінгенштайн, Людвіг
- •Логіко-філософський трактат.
- •Гантінгтон, Самуель Філліпс
- •Зіткнення цивілізацій. Модель прийдешнього конфлікту
- •Висновки для заходу
- •Маркс, Карл
- •Передмова
- •Белл, Даніел
- •Прихід постіндустріального суспільства. Вступ
- •План цієї книги
- •Соціальна стратифікація
- •1. Поняття й визначення
- •2. Основні форми соціальної стратифікації й взаємини між ними
- •Соціальна мобільність, її форми й флуктуації
- •I. Концепція соціальної мобільності; її форми
- •2. Інтенсивність (або швидкість) і всезагальність вертикальної соціальної мобільності.
- •3. Рухливі й нерухливі форми стратифікованих суспільств
- •Канали вертикальної циркуляції
- •Механізми соціального тестування, добору і розподілу індивідів всередині різних соціальних страт
- •1. Визначення
- •4. Демократія і вертикальна соціальна мобільність
- •Ортега – і – Гассет, Хосе
- •Бунт мас. І. Навала мас
- •V. Свідчення статистики
- •VI. Приступаємо до аналізу маси
- •VII.Шляхетне життя і просте життя, або зусилля і безвладність
- •VIII. Чому маси втручаються в усе і чому вони втручаються лише насильно
- •Хііі. Найбільша небезпека − держава
- •Маркузе, Герберт
- •Бунт мас. Додаток Політична передмова 1966 року
- •Франк, Семен Людвигович
- •Душа людини.
- •Юркевич, Памфіл Данилович
- •Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова божого.
- •Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх
- •Феноменологія духу. Передмова.
- •Маркс, Карл
- •Різні етапи розвитку
- •Вебер, Макс
- •Протестантська етика і дух капіталізму. Постановка проблеми.
- •Фукуяма, Френсіс
- •Довіра: соціальні добродії і шлях до розквіту. Передмова до другого видання
- •Розділ 1. Про ситуацію людини в кінці історії
- •Розділ 3. Масштаб довіра
- •Розділ 4. Мова добра і зла
- •Розділ 5. Соціальні чесноти
- •Розділ 7. Шляхи і манівці соціалізованості
- •Мак’явеллі, Нікколо
- •Державець. Скільки існує різновидів володінь і яким чином вони здобуваються
- •Про володіння спадкові
- •Про панства змішані
- •Чому царство дарія, завойоване олксандером, не повстало проти спадкоємців олександера по смерті останнього
- •Про риси, за які людей, а найбільше – державців хвалять або гудять
- •Про щедрість і ощадливість
- •Про жорстокість і милосердя і про те, що краще: щоб тебе любили чи щоб тебе боялися
- •Як владарі повинні дотримуватися свого слова
- •Як уникати людської зневаги й ненависті
- •Нікколо Мак’явеллі Державець // Державець. Флорентійські хроніки. – к.: Основи. – 1998. – с. 396 – 442. Локк, Джон
- •Про політичне чи громадянське суспільство. Про початки політичних суспільств. Про початки політичних суспільств.
- •Структурні перетворення суспільної відкритости – три ревізії. Зміна теоретичних меж.
- •Шпенглер, Освальд
- •Вступ. Таблиці. Смисл чисел. Проблема світової історії. Макрокосм. Картина душі і почуття життя.
- •Гейзинга, Йоган
- •Природа і значення гри як явища культури.
- •Гра й змагання як чинники формування культури
- •Ігровий елемент сучасної культури
- •Швейцер, Альберт
- •Кульутра і етика.
§ 178. Судження поняття має своїм змістом поняття, тотальність у простій формі, загальне в його досконалій визначеності.
…
с. Умовивід
§ 181. Умовивід є єдність поняття й судження; воно є поняття як проста тотожність, у яку повернулися відмінності форм судження, і воно є судження, оскільки воно разом з тим покладене в реальності, а саме у відмінності своїх визначень. Умовивід є розумне й все розумне.
Примітка. Зазвичай вказується, що умовивід є форма розумного, але в якості лише суб’єктивної форми без будь-якого зв’язку між цією формою й розумним змістом (наприклад, яким-небудь розумним основоположенням, вчинком, ідеєю тощо). Взагалі багато й часто говорять про розумне і апелюють до нього, не вказуючи, у чому полягає визначеність цього розумного, що воно собою являє, і менше всього міркують при цьому про умовивід. Насправді ж формальний умовивід є розумне таким нерозумним чином, що воно геть зовсім непридатне для якого-небудь розумного змісту. Але так як зміст може бути розумним лише в силу тієї визначеності, завдяки якій мислення є розум, то воно може бути розумним лише через форму, якою є умовивід. Але останнє є не що інше, як покладене (спочатку формально), реальне поняття … Тому умовивід є суттєва основа всього істинного; і дефініція абсолютного зазначає тепер, що вона є умовивід, або, виражаючи це визначення у вигляді речення, все є умовивід. Все є поняття, і його наявне буття є розмежування моментів, так що його всезагальна природа повідомляє собі зовнішню реальність за допомогою особливості, і завдяки цьому і як негативна рефлексія-в-себе вона робить себе одиничним. …
…
§ 193. Ця реалізація (Realisierung) поняття, у якій загальне є ця єдина, що повернулася назад у себе тотальність, чиї різні члени суть також ця тотальність, і яка через зняття опосередкування визначила себе як безпосередню єдність, − це реалізація поняття є об’єкт.
Примітка. … Але під об’єктом зазвичай розуміють не тільки деяке абстрактне суще, або існуючу річ, або дещо дійсне взагалі, а дещо конкретне, у собі завершене самостійне; ця повнота є тотальність поняття.
Об’єкт, далі, є взагалі єдине (ще не визначене в собі) ціле, об’єктивний світ взагалі, бог, абсолютний об’єкт. Але об’єкт має також розходження в собі, розпадається в собі на невизначене різноманіття (як об’єктивний світ), і кожне із цих одиничних (Vereinzelten) є також деякий об’єкт, деяке у собі конкретне, повне, самостійне наявне буття.
…
В. ОБ’ЄКТ
§ 194. Об’єкт є безпосереднє буття завдяки байдужості до розмежування, яке зняло себе в об’єкті; він, далі, є в собі тотальність, і одночасно, оскільки ця тотожність є лише в-собі-суща тотожність моментів, воно байдуже до своїх безпосередніх моментів; він, таким чином, розпадається на різні існування, кожне з яких є тотальність. Об’єкт є тому абсолютне протиріччя між повною самостійністю й настільки ж несамостійністю різних існувань .
…
с. Телеологія
§ 204. Ціль є поняття, що вступило за допомогою заперечення безпосередньої об’єктивності у вільне існування, є для-себе-суще поняття. Вона визначена як суб’єктивна ціль, так як це заперечення спочатку абстрактне, і тому поки що об’єктивність лише протистоїть йому. Але ця визначеність суб’єктивності є однобічна визначеність стосовно тотальності поняття, а саме однобічна для самої цілі, так як всяка визначеність поклала себе в ній як зняту. Таким чином, і для цілі зважуваний нею об’єкт є лише ідеальна, незначна в собі реальність. В якості такого протиріччя її самототожності з покладеними в ній запереченням і протилежністю сама ціль є зняття, діяльність, що заперечує протилежність, так що з’ясовує її тотожність із собою. Це є реалізація цілі − реалізація, у якій ціль, зробивши себе іншою щодо своєї суб’єктивності й об’єктивувавши себе, знімає розходження суб’єктивності й об’єктивності, з’єднується лише із собою й зберігає себе.
…
§ 206. Телеологічне відношення є умовивід, у якому суб’єктивна ціль з’єднується із зовнішньою щодо неї об’єктивністю через деякий середній термін, який є єдністю обох; ця єдність є, з одного боку, доцільна діяльність, з іншого боку, об’єктивність, яка безпосередньо підкоряється цілі, засобові.
Додаток. Розвиток цілі в ідею проходить три щаблі: по-перше, щабель суб’єктивної цілі; по-друге, щабель цілі, що досягається, і, по-третє, щабель досягнутої цілі. Спочатку ми маємо суб’єктивну ціль, і вона як для себе суще поняття сама є тотальність моментів поняття. Першим із цих моментів є тотожна із собою всезагальність… Другим моментом є обособлення цього всезагального, завдяки чому останнє одержує визначений зміст. Так як цей визначений зміст зауважується діяльністю загального, то останнє за посередництвом цього змісту повертається до себе й з’єднується (zusammen-schlieβen) із собою. …
…
С. ІДЕЯ
§ 213. Ідея є істина в собі й для себе, абсолютна єдність поняття й об’єктивності. Її ідеальний зміст є не що інше, як поняття в його визначеннях. Її реальний зміст є лише розкриття самого поняття
у формі зовнішнього наявного буття, і, з’єднуючи цю форму (Gestalt) у своїй ідеальності, ідея втримує її під своєю владою, зберігає в такий спосіб себе в ній.
…
Ідею не слід розуміти як ідею про щось, точно так само як не слід розуміти поняття лише як визначене поняття. Абсолютне є всезагальна і єдина ідея, яка в акті судження (als urteilend) відособлює себе в систему визначених ідей, які, однак, за своєю природою не можуть не повернутися в єдину ідею, у їхню істину. У силу цього судження ідея спочатку (zu-nächst) є лише єдина, загальна субстанція, але у своїй розвинутій, справжній дійсності вона є суб’єкт і, таким чином, дух.
Додаток. Під істиною розуміють насамперед те, що я знаю, як дещо існує. Це, однак, істина лише стосовно свідомості, або формальна істина, це - чиста правильність. Істина ж у більш глибшому смислі складається, навпаки, в тому, що об’єктивність тотожна з поняттям. …
…
§ 215... По суті ідея є процес, тому що її тотожність є лише настільки абсолютна й вільна тотожність поняття, наскільки вона є абсолютна негативність і тому діалектична. Ідея є процес (derVer-lauf), у якому поняття як всезагальність, яка є одиничність, визначає себе щодо об’єктивності й щодо протилежності цієї об’єктивності, і ця зовнішність, яка має поняття своєю субстанцією, завдяки своїй іманентній діалектиці повертає себе назад у суб’єктивність.
…
Додаток. Ідея як процес проходить у своєму розвитку три щаблі. Перша форма ідеї є життя, тобто ідея у формі безпосередності. Другою її формою є форма опосередкування чи разрізненності (Dif-ferenz), і це є ідея як пізнання, яке виступає в подвійному образі, в образі теоретичної ідеї й в образі практичної ідеї. Процес пізнання має своїм результатом відновлення збагаченого відмінностями єдності, і це дає третю форму − форму абсолютної ідеї; цей останній щабель логічного процесу виявляється разом з тим справді першою й лише за посередництвом себе сущим щаблем.
…
с. Абсолютна ідея
§ 236. Ідея як єдність суб’єктивної й об’єктивної ідеї є поняття ідеї, для якого ідея як така є предмет, об’єкт, який охоплює собою всі визначення. Ця єдність є, отже, абсолютна й повна істина, осмислююча себе ідея, і саме мисляча себе в якості мислячої, логічної ідеї.
…
§ 244. Ідея, суща для себе, розглянута з боку цієї своєї єдності із собою, є споглядання, і ідея, що споглядає, є природа. Але як споглядання ідея покладена зовнішньою рефлексією в однобічному визначенні безпосередності або заперечення. Але абсолютна свобода ідеї полягає в тому, що вона не тільки переходить у життя й також не тільки в тому, що вона як кінцеве пізнання дозволяє життю світитися видимістю (scheinen) у собі, а в тому, що вона у своїй абсолютній істині наважується вільно вивести із себе момент своєї особливості або першого визначення й інобуття, безпосередню ідею як свою видимість (Widerschein), наважується із себе вільно відпустити себе в якості природи.
Гегель Г.В.Ф. Наука логики: т. 1 // Энциклопедия философских наук. − М.: “Мысль”, 1974. − С. 215−424