106.Створення упа та її діяльність.

Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на Поліссіта Волині й спочатку, як не дивно, не були пов’язані з ОУН. Як тільки вибухнула нацистсько-радянська війна, місцевий український діяч Тарас Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що перебував у вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під назвою “Поліська Січ”. Коли під кінець 1941 року німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців “у ліси”, щоб воювати як із німцями, так і з більшовиками. У 1942 р. невеликі підрозділи створили на Волині члени розколотих частин ОУН, що ховалися від переслідувань.Наприкінці 1942 р. ОУН С.Бандери вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярній українській армії, котра знадобиться, як вважалося, коли закінчиться нацистсько-радянська війна.До цього спонукали також посилення німеціких репресій проти місцевого населення та проникнення з Білорусі радянських партизан. Потрібно було,щоб ОУН взяла на себе роль “народної армії”, перш ніж це зроблятьбільшовики.Для об’єднання всіх націоналістичних загонів ОУН С.Бандери включила до своїх формувань підрозділи Боровця та ОУН А.Мельника, прибравши для них назву Українська повстанська армія. Головнокомандувачем було призначено українського офіцера Романа Шухевича. Щоб дійсно укріпити свiй авторитет керiвництво проголосило положення,визначаючі полiтичну програму армiї. Це був своєчасний i правильний крок. Програма знайшла пiдтримку богатьох колах населення.

УПА бореться:

-За Самостійну Соборну Українську Державу на українській землі.

-За новий справедливий лад і порядок в Україні без панів, поміщиків,

капіталістів та більшовицьких комісарів.

-За новий справедливий міжнародний лад і порядок в світі, побудований на пошануванні прав кожного народу та його незалежний усесторонній розвиток у власних державних формах.

-Проти німецького та московського імперіалістичних наїзників українського народу.

-Проти імперіалізмів як джерела воєн і поневолення народів.

Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся і згодом Галичини.Зростання її сили говорило про відчутну масову підтримку з боку українців, оскільки практично не мала іноземної допомоги. УПА мала кілька власних щомісячних видань, які з’явилися навесні 1943 р.і спочатку помножувалися на друкарській машинці або викльостилі а згодом друкувалися у власній типографії. За неперевіреними даними, головним редактором журналу “До зброї” був Яків Бусел (“Галина”), волинський діяч ОУН. Журнали містили матеріали на такі теми: сучасна військова політика,військовий вишкіл, військова термінологія, історія, святкування національних річниць, описи боїв УПА, описи дій на фронтах Другої світової війни, патріотичні поезії, патріотичні оповідання і приклади з української історії.

107.Створення Української головної визвольної ради в 1944р. Та характеристика її документів.

Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) — орган політичного керівництва українським визвольним рухом, який оголосив себе «верховним органом українського народу в його революційно-визвольній боротьбі» (Тимчасовий устрій УГВР), утворений в Україні наприкінці другої світової війни з ініціативи УПА й рев. ОУН (ОУН(б)). Метою організаторів було створення ширшої суспільно-політичної бази для боротьби збройного підпілля проти німців ібільшовиків та притягнення до неї кадрів з-поза ОУН, хоч остання залишалася організаційною й ідеологічною базою УГВР.

У січні 1944 з мандату командування УПА Л. Шанковський очолив ініціативну комісію, яка встановила зв'язки з окремими представниками колишніх партій та непартійними діячами. Представники ОУН полк. А. Мельника не погодилися увійти до планованого керівного органу. Установчі збори УГВР відбулися 11 — 15 липня 1944 року поблизу с. Недільна на Самбірщині під охороною відділів УПА. У зборах взяло участь 20 осіб, інші 5 погодилися прийняти мандати, але не могли прибути. Між засновниками більшість не належала до ОУН; 10 з них походили з північно-західних Земель та Наддніпрянщини. В Україні згодом кооптовано 4 члени (до 1950 року). На зборах, якими керував Ростислав Волошин, схвалено тимчасовий устрій, платформу та універсал УГВР до українського народу. УГВР ухвалиладемократичні засади державно-політичного життя і соціально-економічну програму майбутнього устрою України. Обрано президію УГВР: президент - Кирило Осьмак з Києва (помер у Володимирській тюрмі), віцепрезидент - В. Мудрий, о. І. Гриньох та І. Вовчук, генеральний секретаріат (гол. Роман Шухевич — Т. Чупринка), генеральний суд і генерального контрольного. В Україні під радянською окупацією УГВР керувала через УПА збройною боротьбою та вела через ОУН політичну і пропагандивну діяльність проти радянської влади. Офіційними виданнями були «Вісник УГВР» (1944 — 45), «Бюлетень інформації УГВР» (9 випусків, 1948 — 51); видано також 1 випуск часопису «Самостійність» (1946). Бюро інформації очолював кооптований член УГВР, публіцист П. Полтава. УГВР підтримувалаУкраїнську Греко-Католицьку Церкву проти насильної ліквідації та вела пропаганду серед червоноармійців у Західній Україні. У 1946 проведено бойкот радянських виборів. У жовтні 1949 року УГВР, УПА й ОУН видали «Звернення Воюючої України до всієї українсько еміграції» із закликом активізувати визвольну справу за кордоном. По смерті Р. Шухевича (1950) генеральний секретаріат очолив Ю. Коваль (справжнє прізвище В. Кук). Більшість членів УГВР в Україні загинула або була заарештована. Тоді ж практично УГВР в Україні перестала існувати.