Форми власності

І. Індивідуальна власність (фізична особа (суб’єкт) є власником певного об’єкта власності).

1. Особиста власність (об’єкт власності використовується для задоволення особистих потреб).

2. Приватна власність (об’єкт власності використовується з метою отримання певного доходу або вигоди):

а) привватно-трудова власність (об’єкти власності використовуються без залучення найманої робочої сили);

б) приватно-нетрудова власність (об’єкти власності використовуються із залученням найманої робочої сили).

ІІ. Колективна власність (соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об’єднані кілька або багато суб’єктів).

1. Партнерська власність (об’єднання чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної госпдарської діяльності, в якій кожен учасник є власником певної частки капіталу).

2. Акціонерна (корпоративна) власність (заснована на влолодінні акціонерним капіталом, розподілену на певну частку акцій. ЇЇ особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форми власності.

3. Кооперативна (об’єднання трудових, матеріальних, ітелектуальних та інших ресурсів для спільної праці і досягнення певної мети).

ІІІ. Державна (власником засобів виробництва є держава).

1. Загальнодержавна.

2. Комунальна.

3. Муніципальна.

Індивідуальна власність громадян формується за рахунок трудових доходів від трудової діяльності громадян, ведення власного господарства, від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції та інші цінні папери.

3. Еволюція відносин власності

Історично першою формою власності була племінна власність в умовах натурально-общинного устрою, коли земля і знаряддя праці належали общинам. Люди жили мисливством, рибальством, скотарством, землеробством. Розподіл виробничих благ був зрівняльним.

Другою формою у дрібнотоварному виробництві є індивідуальна та родинна приватна власність на виробничі ресурси, заснована на особистій праці селянина, ремісника.

В умовах великого промислового виробництва панує приватна власність на виробничі ресурси з використанням найманої праці.

В умовах адміністративно-командної економіки, що була пануючою за часів СРСР, основна маса виробничих ресурсів була власністю держави. Менша їх частка формально належала виробничим кооперативам (колгоспам, артілям). Розподіл благ здійснювали державні органи, і він мало залежав від безпосередніх результатів праці людей.

У розвинених індустріальних країнах частка державної власності – 10%. У країнах, що розвиваються і мають перехідну економіку – 11-40%. Приватна власність є срижнем ринкової економіки.

У кризові періоди державна власність є опорою приватного підприємництва. Важливе її значення в інфраструктурі, трудомістких галузях, у боротьбі з безробіттям.

4. Приватизаційні процеси

Приватизація означає продаж або безкоштовну передачу суспільної власності, переміщення центру виробництва товарів і послуг з державного до приватного сектора, коли виникають нові власники або нові форми колективного володіння. Приватизація – це підвищення ефективності роботи приватного сектора, політика його рпозвитку.

Приватизація – програма впорядкованого виведення держави з тих сфер діяльності, де успішніше може функціонувати приватне підприємство.

Державі недоцільно виробляти товари чи надавати послуги, якщо це хочуть і можуть краще зробити інші. Підприємець в умовах конкуренції здатний виробляти високоякісні товари.

Основні завдання приватизації:

- залучення працівників до управління виробництвом і участі у прибутках;

- залучення приватног капіталу в традиційно державні галузі – освіту, культуру та ін.;

- розподіл відповідальності за благоустрій країни між урядом та підприємцями;

- розвиток ринкової конкуренції;

- створення повноцінного ринку капіталу, цінних паперів;

- прискорення економічного зростання держави.