21. Теоретичні підходи до пояснення соціальних змін.
Серед багатьох макросоціологічних теорій соціальних змін розрізняють три групи: соціокультурні, індустріально-технологічні та соціально-економічні.
Соціокультурні теорії
На передній план вони висувають зміни в соціокультурній сфері — світогляді, релігії, системах цінностей, менталітеті соціальних груп, суспільств та епох. Такі зміни вважаються найфундаментальнішими, що визначають усі інші зміни у суспільстві. Серед цієї групи теорій своєю ґрунтовністю виділяється теорія соціокультурної динаміки П. Сорокіна.
Індустріально-технологічні теорії
Вони інтерпретують соціальні зміни як похідні від змін в технології матеріального виробництва. Індустріальну (промислову) технологію розглядають як фундамент, на якому відбуваються зміни, і як головне джерело їх. До цієї групи відносять теорії «стадії економічного росту» (І. Ростоу), «єдиного індустріального суспільства» (Р. Арон), «постіндустріального суспільства» (Г. Белл, 3. Бжезинський, А. Турен), «кінця ідеологічної ери» (Д. Белл, М. Ліпсет).
Соціально-економічні теорії
Найпоширенішими серед них є марксизм. З його точки зору (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) вирішальним фактором соціальних змін є економічний розвиток, точніше — діалектика взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин.
Кожна з названих груп теорій має свої переваги, але жодна не може розглядатись як вичерпна.
22. Поняття соціальних рухів та типологія соціальних рухів.
Важливим джерелом соціальних змін є соціальні рухи.
Соціальні рухи — сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм.
Спричинюють їх незадоволеність людей життям в цілому або певними його аспектами. Сприяють цьому активізація структурних змін у суспільстві, соціальна дезорганізація, культурні течії. Ширяться вони на хвилі усвідомлення людьми корисності свого об'єднання для досягнення цілей, можливості виконувати нові соціальні ролі, підвищувати свій соціальний статус. участь індивідів у соціальних рухах
Соціальні рухи, з одного боку, можуть нагнітати напруження і конфлікти у суспільстві, з іншого — бути засобом та інструментом їх подолання. Вони завжди високодинамічні, але не стійкі. Постають у зв'язку з певними причинами і припиняють своє існування після їх зникнення. В них задіяна обмежена (хоча і не мала) кількість людей. Ставлення більшості людей до таких рухів байдуже, іноді й неприязне. Адже в них зацікавлені, зазвичай, тільки їх безпосередні учасники.
Соціальні рухи не мають своєї організації, офіційного членства з фіксованими правами і нормами поведінки, санкціями, закріпленими статусними ролями. Якщо соціальний рух досягає стадії формальної організації, де діють установлені правила та норми поведінки, він перетворюється на організацію.
У своєму розвитку соціальні рухи проходять кілька стадій: виникнення, об'єднання, формалізації, розпаду і зникнення.
Незалежно від розмаху руху, його цілей і завдань, рухи можна класифікувати за основними направляючими критеріями.
1. За відношенням до існуючого ладу та форм боротьби:
• консервативні, що прагнуть зберегти існуючий стан речей, допускають лише мінімальні й абсолютно необхідні зміни;
• реформаторські — стоять на збереженні основ існуючого ладу, але прагнуть певною мірою реформувати деякі сфери суспільного життя;
• революційні — рухи, що прагнуть повністю змінити суспільно-політичний лад;
• контрреволюційні — рухи, які прагнуть повернути колишній лад, повалений у ході революції;
2. За формою організації: • стихійні, • недостатньо організовані, • організовані,
3. За тривалістю існування: • одномоментні; • короткочасові; • довготривалі;
4. За характером діяльності: • експресивні; • антивоєнні; • політичні; • релігійні; • екологічні та ін.
5. За соціальною базою (за соціальними спільностями, пред ставники яких становлять переважну частину членів руху): • робітничі; • селянські; • національні; • молодіжні;• феміністичні та ін.
23. Поняття соціальних процесів та їх види.
Соціальний процес — послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці. У широкому розумінні соціальний процес є сукупністю односпрямованих соціальних дій , які можна виокремити з сукупності інших. Це взаємодія людей або явищ, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими спільнот. Соціальний процес являє собою довгу серію взаємодій між людиною і суспільним середовищем. Він передбачає насамперед відносно однорідну серію явищ, що у своєму динамічному взаємовпливові дозволяють отримати нове знання. Серія соціальних явищ може бути зрозуміла як процес, якщо:
зберігає ідентичність у часі, яка дозволяє вирізнити її з інших серій;
явища, що передують, зумовлюють бодай частково явища, які йдуть за ними,
стан речей, що утворюють соціальний процесс, обов’язково не є однорідним.
Соціальний процес може розглядатись як система структурних та функціональних змін у соціальній системі чи як повторювана, упорядкована за певними параметрами соціальна взаємодія. У соціології соціальний процес — це взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни в людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі.
Існує багато ідей щодо упорядкування соціальних процесів, розподілу їх на певні групи чи категорії, з метою глибше соціологічно пояснити механізми їх протікання.
Одним із критеріїв класифікації соціальних процесів є ступінь їх загальності . Згідно з ним, розрізняють: соцієтальні (глобальні), загальні, особливі й окремі соціальні процеси. До соцієтальних відносять процеси всесвітньо-історичного розвитку цивілізації, глобальні процеси економічних, демографічних, екологічних та інших змін. Загальними вважають процеси, пов'язані з функціонуванням таких соціальних інститутів, як системи управління, охорони здоров'я, освіти, виховання тощо. До особливих належать процеси урбанізації, адаптації, стабілізації.
Видатний американський соціолог Роберт Мертон пропонує розрізняти три види соціальних процесів в залежності від усвідомлення населенням їх кінцевих результатів - явні, приховані і "процеси-бумеранги".
Явні - зміни, сенс яких і їх наслідки усвідомлюються населенням.
Приховані - зміни, зміст яких не усвідомлюється.
"Процеси-бумеранги"- соціальні процеси, сенс яких населенням усвідомлюється, проте їх наслідки для більшості населення не зрозумілі.
24. Поняття соціального інституту. Структура та функції соціальних інститутів.
Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей. Інтеграція індивідів у соціальне об’єднання (групу, спільноту чи суспільство) передбачає не лише зацікавленість людей у створенні таких зв’язків, але й наявність можливостей комунікацій – спільної цілісно-нормативної системи, мови тощо. Соціальний інститут виникає та функціонує, задовольняючи якусь соціальну потребу. Коли ця потреба стає незначною чи зовсім зникає, то поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв. Кожна людина має індивідуальну комбінацію потреб. Проте фундаментальних (важливих для всіх) потреб не так уже й багато. їх п’ять і стільки ж головних соціальних інститутів: • потреба у відтворенні роду — інститут сім’ї та шлюбу (сім’я, материнство, шлюб, батьківство, діти…); • потреба у виробництві та розподілі засобів існування – економічні інститути (власність, ринок, гроші, з\п), виробництво; • потреба в безпеці, соціальній злагоді та порядку – політичні інститути (держава, суд, армія, пп), держава; • потреба в переданні знань і набутих цінностей, соціалізація нових поколінь – інститут освіти (наука, освіта, виховання); • потреба у вирішенні духовних проблем, переданні духовних цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві солідарність та злагоду – інститут релігії.
Соц інститути створюються та розвиваються століттями, вони безперервно удосконалюються разом з прогресивним рухом суспільства.
Процес утворення соціального інституту – інституціоналізація - передбачає такі етапи: 1) виникнення потреби, задоволення котрої вимагає спільних організованих дій; 2) формування спільних цілей; 3) поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії; 4) поява процедур, пов’язаних із нормами та правилами; 5) інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їхнє прийняття та практичне застосування; 6) визначення системи санкцій і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту.
Соціальні інститути можуть бути формальними та неформальними. У межах формальних інститутів взаємодія суб’єктів відбувається на основі законів і правових актів, формальних регламентів, правил та постанов. Неформальні інститути, незважаючи на досить чітку регламентацію, не мають формально закріплених законів, правил, норм (наприклад, дружба, сусідство та ін.).У соціальних інститутів є не лише функції (позитивна роль у суспільстві), але й дисфункції (шкода, яку вони чинять суспільству).Функції сприяють зміцненню, виживанню, саморегуляції соціальної системи. Дисфункції ведуть до дезорганізації, зміни та руйнування структури.
Розрізняють явні функції соціальних інститутів, що розкриваються як визнана частина їхніх цілей і латентні функції, котрі здійснюються несвідомо і можуть офіційно не визнаватись.
Задоволення соціальних потреб;
Закріплення та відновлення соц відносин
25. Види соціальних інститутів.
Найважливішими соц. інститами сучасного укр. сусп. можна назвати: 1) Економічні, що регулюють соц. зв’язки в господарській сфері, забезпечують процес вир-ва, виконують нормативно-розподільчу функцію, розподіляючи та перерозподіляючи матеріальні блага та їх еквіваленти. Вони формують ек. потенціал сусп., підтримують стійкість його соц. стр-ри, розмежовують організації і професійно-статусні групи за способами і якостями споживання, за типамии способу життя. 2) Політичні, що регулююьть соц. зв’язки з приводу використання влади, її здійснення та розподілу. Політ. інст-ти встановлюють і підтримують пол. владу соц. групи, що домінує в сусп., забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних цінностей. 3) Культури та соціалізації, діяльність яких зв’язана з розв. і поширенням культури, соціалізацією особистості, засвоєнням нею соц. цінностей. Соціокультурні інститути засвоюють, а потім відтворюють культурні та соц. цінності, що накопичуються в процесі соц. діяльності, залучають індивидів до певних субкультур, а також регулюють їх соціалізацію через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, захист відповідних цінностей і норм. 4) Сім’я, діяльність якої, відносини між батьками і дітьми, методи виховання визначаються сист. правових та інших соц. норм. Усі соц. інст-ти у своїй діяльності взаємопов’язані. Так, організація вир-ва забезпечує сімейні потреби в квартирах, одязі, продуктах харчування, держ. політика визначає перспективи розвитку освіти, торгівля враховує запити споживача, релігія впливає на розвиток освіти і діяльність держ. установ. Ураховуючи важливість деяких ін-тів у сусп. житті, ін. намагаються контролювати їх діяльність. Так, відн. між окремими ін-тами промисловості і торгівлі регулюються держ. за допомогою податків. На інст-т освіти намагаються впливати пол. установи, виробничі організації, церква. Зміни в одному інст-ті призводять до зміни в ін. Соц. порядок може бути забезпечений лише вдалим поєднанням взаємодії інст-тів і збереженням незалежності кожного.
26. Соціальні організації . Види соціальних організацій.
Організація - це група людей, що діють спільно і впорядкування в ім'я досягнення загальної мети
Серед різних форм організацій можна виділити харизматичні групи, добровільні асоціації, установи тотального типу, адміністративні (бюрократичні) організації.
Харизматичні групи утворюються навколо лідера, що володіє особливим шармом і авторитетом - харизмою. Типовий приклад - Христос з його учнями. Члени таких груп обожнюють свого лідера і служать йому вірою і правдою. Відносини між ними невпорядковані і залежать від рівня наближеності до лідера.
Проте з часом в групі формуються правила поведінки і традиції, і вона стає впорядкованої організацією з чинами, посадами і пр. Відбувається те, що М. Вебер назвав «рутинізацією харизми». Цим шляхом формувалася християнська церква після Христа. «Рутинізація харизми» є прояв властивої всім фрактальним системам тенденції до ієрархізації їх структур.
Добровільні асоціації характеризуються тим, що:
- вони утворюються для задоволення або захисту спільних інтересів їхніх членів,
- членство в них є добровільним,
- вони не пов'язані з урядовими органами.
До них відносяться, наприклад, профспілки, каси взаємодопомоги, наукові товариства (географічне, ентомологичеськоє, психологічне та ін), аматорські суспільства (філателістів, книголюбів і т. д.), асоціації випускників навчальних закладів та ін
Установи тотального типу на відміну від добровільних асоціацій створюються з метою захисту інтересів державних, релігійних, національних і т. д. Це в'язниці, виправно-трудові колонії, лікарні, будинки для людей похилого віку, навчальні заклади, військові казарми, монастирі. Їх мешканці часто ізолюються від світу і створюють власну внутрішню субкультуру.
Адміністративні організації (їх іноді називають також «бюрократіями») функціонують за суворими правилами, які диктують розподіл обов'язків між співробітниками. Кожен з них займає певне місце і має виконувати певні функції. Тут необхідно налагодити раціональні механізми взаємодії співробітників і направити їх зусилля в русло діяльності, що приносить користь організації.
27. Поняття соціальної структури суспільства. Чотири аспекти соціальної структури
Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.
Соціальна структура суспільства - ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, спільнот, організацій, соціальних інститутів, груп, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами.
Поняття "соціальна структура" вживається в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні соціальна структура - це складова суспільства, в основі якої лежить процес функціонування та розвитку соціальних (суспільних) відносин. Соціальна структура суспільства характеризується сталими взаємовідносинами елементів у соціальній системі, кожний з яких функціонує на рівні складної підсистеми з певними взаємозв'язками, взаємозалежностями. Основними елементами соціальної структури є люди (індивіди, особистості), які обстоюють певні соціальні позиції (статуси) у системі соціальних відносин, виконуючи при цьому певні соціальні функції (ролі). Саме на основі статусно-рольових ознак соціальної структури суспільства відбувається об'єднання людей у соціальні спільності (класи, групи). У цьому зв'язку соціальну структуру суспільства часто визначають як сукупність статусів і ролей.
У вузькому розумінні соціальною структурою є система соціально-класових, соціально-групових відносин. Основний елемент соціальної структури - система соціальних спільностей, що реалізується в системі соціальних відносин. Вона охоплює соціально-класові, соціально-професійні, соціально-демографічні, соціально-етнічні, соціально-територіальні відносини. Кожний із зазначених елементів соціальної структури суспільства складається з різноманітних підсистем з певними внутрішніми властивостями.
Соціальна структура - сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, верства), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (тип поселення) й етнічних спільнот (нації, народності), пов'язаних між собою відносно сталими стосунками.
Соціальна структура суспільства - явище історичне, її становлення та розвиток відображають процеси становлення та еволюції різноманітних соціальних інститутів. Ускладнення і диференціація їх у структурному і функціональному аспектах зумовили відповідні зміни у соціальній структурі. Тому соціальну структуру суспільства, закономірності її становлення й функціонування слід розглядати в контексті реалізації соціальними інститутами відповідних функцій чи, можливо, і дисфункцій.
Соціальні інститути є більш або менш рухомою суспільною формою організації й регулювання діяльності соціальних груп.
28. Соціальні спільності та соціальні групи.
Суспільство – складна структура, елементами якої є різні соціальні спільноти. Основу суспільства становлять соціальні групи – спільноти людей зі стійкими взаємодіями, очікуваннями та солідарністю щодо спільних цілей і культурних зразків. Соціальна група розглядається як сукупність людей, що визначається за соціально значущими ознаками. Ці реальні ознаки не лише існують об’єктивно, але й усвідомлюються суб’єктивно. Наприклад, свою групову приналежність і солідарність молодь відчуває подібно до того, як і пенсіонери відчувають свою. У представників однієї групи схожі ціннісні орієнтації, моделі поведінки та стиль життя. Такими ознаками можуть бути: вік, національність, стать, місце проживання, професія, прибуток, релігія та ін. Необхідні ознаки групи: • стійкі, постійно відтворювані зв’язки; • наявність єдиної загальногрупової мети; • прийняття членами групи єдиної системи норм і цінностей. Найважливішими характеристиками груп є взаємовідносини та взаємодія між їхніми членами. Групи поділяються на первинні та вторинні .Для первинних груп характерна постійна взаємодія й особистісні контакти. Вони можуть виникати для досягнення спільної мети, але їм притаманні партнерські стосунки з емоційним забарвленням. Для вторинних груп характерні лише функціональні, обов’язкові контакти, пов’язані з досягненням конкретної мети. Вторинні групи можуть складатися з декількох первинних груп. Елементарною складовою суспільства, що зосереджує в собі всі види соціальних зв’язків, є мала група. Мала група – кількісно невелика сукупність людей, об’єднаних загальними цілями, потребами, цінностями, нормами, правилами поведінки та постійною взаємодією. Зазвичай, ці правила приховані від стороннього спостерігача та виконують функцію соціального контролю. У малій групі індивід отримує моральну та психологічну підтримку, в ній відбувається душевне спілкування, тобто контактність на рівні глибинних особистісних почуттів. Співчуття та сумісність є психологічними ознаками малих груп (найбільш яскраво ці ознаки проявляються в такій малій соціальній групі, як сім’я). Мала група виконує також функцію індивідуалізації загальносоціальних вимог до особи, здійснюючи соціальну регуляцію свідомості та поведінки індивіда .До вторинних належать великі групи. Великі групи відрізняються від малих не лише розміром, але і якісно іншими соціально-психологічними ознаками, а саме: • вони зорієнтовані на чітко визначені раціональні дії; • у них немає групових норм, неписаних правил; • соціальний контроль здійснюється згори донизу за формальними нормами. Залежно від ідентифікації людини з групою виділяють: • інгрупи - це групи, що їх людина визнає своїми, ідентифікує себе з ними, вважає себе їхньою часткою (сім’я, родичі, друзі та ін.); • аутгрупи - це такі групи, котрі людина сприймає як “інші”, “чужі”, до яких вона не належить; • референтні групи - це реальні чи умовні соціальні спільноти, котрі індивід сприймає як узірець, і на норми, цінності й ідеали яких він орієнтується в своїй поведінці. Зважаючи на вимоги референтної групи, особистість вносить власне корективи у власне життя, наближаючи реальну поведінку до ідеальних зразків. Референтність групи сприяє соціальнійадаптації, пропонуючи людині готові зразки поведінки, вироблені й апробовані іншими групами.
29. Види соціальних спільностей.
Соціальна спільність — група людей, яка склалася об'єктивно в процесі історичного розвитку, реально існує, практично фіксується, характеризується відносною цілісністю і виступає самостійним суб'єктом соціальної та історичної дії.
Якщо соціальні інститути виконують в суспільстві функцію стабілізатора соціальних відносин, то соціальні спільності забезпечують функцію соціального прогресу. Справді, важко переоцінити роль етносів та націй в утворені держав, роль класів у зміні соціально-економічних формацій. Соціальні спільності є дуже важливою складовою суспільства, тому що всі соціальні системи та соціальні інститути базуються на соціальних спільностях. Особливостями соціальних спільностей є:
• вони утворюються в процесі історичної необхідності;
• спільні інтереси переважної частини індивідів, що до неї входять;
• можливість організовувати соціальні інститути та соціальні системи;
• безпосередня близькість членів спільності, яка передбачає можливість безпосереднього їх контакту.
Так само як інститути, соціальні спільності відзначаються великою різноманітністю. Вони можуть існувати декілька десятків хвилин (пасажири тролейбуса під час його руху по маршруту) до декількох сотень і навіть тисяч років (етноси, класи), від двох осіб до десятків мільйонів.
У сучасній соціології прийнято виділяти такі найважливіші види соціальних спільностей:
• етнічні — спільності, що ґрунтуються на спорідненості в мові, культурі, звичаях, традиціях, психологічних особливостях своїх членів (українці, французи, татари, цигани);
• демографічні - відрізняються за статтю, віком, расою, місцем народження (жінки, чоловіки, молодь);
• професійні — характеризуються за приналежністю індивідів, що їх складають до тієї чи іншої професії (юристи, будівельники, педагоги);
• територіальні — ті, що визначаються за територією проживання своїх членів (міські і сільські жителі);
• спільності, що відрізняються за соціальним статусом — (одружені, безробітні, громадяни України);
• малі соціальні групи — (сім'я, виробничі колективи, друзі).
Таким чином, соціальна спільність — це група людей, об'єднана більш менш стійкими зв'язками і близькістю інтересів своїх членів. їх соціальне призначення полягає в тому що вони є основою створення інших соціальних об'єднань — інститутів чи організацій, саме спільноти забезпечують соціальний прогрес. Соціальні спільності, як і соціальні інститути та організації, є важливим фактором утвердження і розвитку соціальних відносин.
30 Поняття класу. Соціально-класова структура суспільства
Класові відносини, класова система суспільства є типом соціальної стратифікації. Поняття "клас" вживається в широкому і вузькому значеннях.
У широкому значенні клас — це велика група людей, які володіють або не володіють засобами виробництва, посідають певне місце в системі суспільного поділу праці й використовують специфічний спосіб отримання доходу. Відповідно до марксистської теорії, якої дотримуються більшість вітчизняних і багато зарубіжних учених, виникнення класів пов'язане з появою приватної власності, а тому класи зароджуються в умовах рабовласницького суспільства і існують при феодалізмі.
У вузькому значенні клас — це будь-яка соціальна страта в сучасному суспільстві.
Соціальні відносини - це відносини між історично сформованими спільностями людей. Суб'єктами соціальних відносин виступають спільності людей, а їх інтереси соціальними засадами політики.
Проте, суб'єктами соціальних відносин можуть виступати лише ті спільності, що виникли об'єктивно в процесі соціального розвитку. Виокремлюють п'ять основних груп:
1) соціально-класові (класи, верстви, групи);
2) соціально-етнічні (народності, нації);
3) соціально-демографічні (жінки, чоловіки, сім'я);
4) соціально-професійні (робітники, селяни, службовці);
5) соціально-територіальні (міське, сільське населення).
Також суб'єктом соціальних відносин виступає і окрема людина - представник соціальної спільності.
Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому.
Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи.
Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою чи при відстоюванні їх інтересів.
31 Етнос та нація. Етно-соціальна структура суспільства
Формування та розвиток соціальної структури суспільства можна розглядати на прикладі функціонування етнічних спільностей, які й творять етносоціальну структуру суспільства. В перекладі з грецької слово «етнос» означає народ, плем'я, зграя, натовп. В сучасній соціології етнос - узагальнююча категорія для означення всіх типів етносоціальних спільнот, які набувають різних форм, досягають різних ступенів зрілості і позначаються різними категоріями. В сучасній соціальній науці склалися такі основні підходи до практикування етносів: 1) етнос, як соціально-історичне явище, що виникає під впливом системи суспільних чинників, проходять в своєму розвитку різні етапи; 2) етнос, як природне явище, де сам етнос розглядається, як продукт природи та під впливом природних, географічних, економічних чинників на нього, соціально-психологічного феномену, де основна увага звертається на духовні, психологічні вияви етнічної спільноті, історичної долі представників певного етносу. Поширеним в соціології є визначення етносу - як історично сформована на певній території стійкої сукупності людей, яка володіє загальними рисами і стабільними особливостями культури і психологічним складом, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень (самосвідомістю). Формування етносу проходить на основі єдності території, економічного життя. Однак в процесі подальшого розвитку деякі етноси втрачають спільність території. Етнос володіє певними рисами, які виражають системні властивості існуючого етносу і відділяють його від іншого етносу - це мова, народне мистецтво, традиції, обряди, норми поведінки і т.д., тобто компонентами культури, які передаються із покоління в покоління і утворюють етнічну культуру із своїм специфічним стилем. В соціології існує певна схема еволюції етнічної спільності: рід - плем'я - народність - нація. Історично першим ступенем еволюції етапу був рід, який утворювали сім'ї, що мали спільний корінь. Наступним стає плем'я, яке об'єднує кілька родів. Для племені характерна спільність мови, звичаї, міфи. Народність виникає на основі необхідності вести спільно господарську діяльність на великих територіях, захисту від ворогів і т.д. Народність характеризується спільністю проживання, однією мовою, культурою, традиціями, звичаями і т.д. Наступний етап - нація виникає, коли економічні, політичні зв'язки впливають на внутрішню роздробленість народності, її інтеграцію. Нація є соціальною спільністю людей, однак включає і природне і економічне, і етнічне, і психологічне.
Націю можна практикувати, як спільність людей, що формується завдяки єдності територіальних, етнічних, економічних, загальнокультурних психологічних і т.д. засад.
32 Поняття соціальної стратифікації
Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспільстві в певний історичний період. Вона є стійкою, регулюється та підтримується інституційними механізмами, постійно відтворюється й модифікується. Соціальна стратифікація має такі особливості:
• стратифікація - це рангове розшарування населення, коли вищі верстви перебувають у більш привілейованому становищі порівняно з нижчими;
• кількість вищих верств значно менша, аніж нижчих.
Стратифікація має такі основні виміри (критерії):
• дохід; • освіта; • влада; • престиж. Перші три критерії стратифікації - дохід, освіта, влада - мають об'єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди). Престиж є суб'єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяльності в суспільній думці. Пітирим Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види:
• економічна - за рівнем прибутку, де багатство й бідність - полюси, між якими розташовані та котрими відмежовані одна від одної різні верстви;
• політична - означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість;
• професійна - за ієрархічною будовою шкали професій залежно від важливості їхніх функцій у житті суспільства. Це означає, що суспільство потрібно розділяти за критеріями прибутку (а також багатства), за критеріями впливу на поведінку членів суспільства та за критеріями, пов'язаними з успішним виконанням соціальних ролей, наявністю знань, навичок, умінь, які оцінює та винагороджує суспільство.
33 Історичні системи стратифікації
Незважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:
• рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;
• касти - суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати (неможливість перейти з однієї касти в іншу, приналежність до якої визначено з народження, неможливість одружитися з представником іншої касти);
• стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості переходу з одного стану до іншого;
• класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами. Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви до іншої.
Американська модель: вищий-вищий клас – начальники, вищий клас – погані начальники, вищий-середній – клерки тощо, середній-середній, нижчий-середній, нижчий-нижчий.
34 Теорія соціальної стратифікації К. Маркса
Найбільш відомим ученим і діячем, які поклали початок розвитку теорії стратифікації, є К. Маркс. Саме він у числі перших соціологів сформулював в розгорнутій формі структуру суспільства як цілісної системи і громадського формування. Хоча більш доречним для соціології є термін «Формація», який до Карла Маркса вживали тільки у відношенні такої широковідомої науки як геологія. Саме визначення «формація» позначає комплекс геологічних порід, пов'язаних в горизонтальному і вертикальному відношенні, де горизонталь - для вікових координат, а вертикаль - для просторових. При доскональному розгляді стає зрозумілим, чому саме цей термін увійшов в соціологію, адже суспільна формація застосовна до соціуму, чітко визначає структури як вертикальні, так і горизонтальні суспільства, з додаванням як в геології, залишкових верств якими в суспільстві можна назвати колишні епохи вік та інші подібні параметри. Карл Маркс дав таке визначення: «формація - це соціальна система, що має внутрішню взаємозв'язок і знаходиться в нестійкій рівновазі». Тому до початку розгляду стратифікації суспільства необхідно усвідомити структуру всього суспільства в цілому, маючи на увазі, що верховенство в суспільстві має економічна складова, так як «буття визначає свідомість». Двома основними частинами суспільства варто вважати базис і додаткові, як і основні надбудови, тому що основою будь-якого відомого суспільства є економічна система. У свою чергу основа для неї це принцип матеріальних благ, що складається з виробництва та відносин в ньому, виражені в різних формах власності засобів виробництва, що дає підставу до виникнення класової нерівності зі всілякими витікаючими наслідками. Це як дві сторони однієї монети є двома частинами одного цілого, кожна з яких визначає, яке значення це ціле матиме. Далі розберемо спосіб виробництва, який визначає формації, створюючи окреме відгалуження з вхідними в нього різного виду освітніми установами та доповнюють їх релігіями, мистецтвом і основний мораллю, що панує у формації. Крім базису і надбудови з теорії Карла Маркса в формацію входять соціальні класи певних видів, групи індивідуумів, соціуми з різними способами життя і формами шлюбу у свою чергу пов'язані все до того ж способу виробництва, який нерозривно пов'язаний і безпосередньо залежимо від продуктивної сили. Продуктивні сили складаються з визначення з суб'єктивних і речових наповнюють спільно утворюють систему виробничих відносин. Виробничі відносини це відповідно до теорії Карла Маркса ставлення складаються на виробництві, що теоретик розглядав у широкому аспекті, включаючи розподіл і споживання. Виробничі відносини не залежно від форм власності значно впливають на засоби виробництва. Є классообразующіх і одночасно основними факторами появи нерівності. Обидва цих складових тісно взаємопов'язані. слід зауважити, що Карл Маркс був прихильником одномірної стратифікації, не даючи чіткого визначення класів, а тільки озвучував припущення з приводу їх виникнення.Ось деякі з них: - товариство, виробляючи надлишки ресурсів не контролюючи їх витрачання, дають грунт в той момент, коли який-небудь з груп ці надлишки починають розглядатися як власність; - визначення класу відбувається на підставі володіння ним в кількісному відношенні виробленим продуктом. У цілому ж після вивчення теорії Карла Маркса на підставі різних його висловлювань можна вивести визначення поняття клас - це соціальні групи, нерівні між собою і змагаються за першість, в основному за верховенство над власністю. Основний грунтом для появи класів Карл Маркс вважав розподіл праці, що в ідеалі не веде до нерівності, а тільки є утворюючим спеціалізацію, професії та спеціальності, але в ході розвитку і необхідності управління все більшими ресурсами веде до появи керівників професійного рівня, що тягне за собою освіта соціально неоднорідних видів, отчерчівая технічні моменти виробництва та соціально економічну складову. Соціально-економічна частина включає в себе такі розділи, як: розумовий, фізичний, управлінський, виконавський, творчий і стереотипний, кожен з яких може бути як кваліфікованим так і не кваліфікованим. Саме ці чинники є утворюючими для виникнення приватної власності і наступним визначенні та закріпленні за різними класами різних специфічних видів дії. Тільки після цього для класу рід діяльності перестає бути визначальним. Навпаки, для певних класів визначається коло професій, навіть усередині одного класу. Підводячи риску під вивченням теорії Карла Маркса про соціальної стратифікації.адаптуючи загальні поняття його теорії для поліпшеного сприйняття можна в цілому сказати наступне: індивіди незмінно належать до соціальних класів, які визначаються і розподіляються за ознаками володіння ними засобів виробництва і прибутку одержуваної ними. Поділ передбачає нерівність з присвоєння одним з класів якої-небудь частини результатів праці або засобів виробництва іншого класу.
35 Теорія соціальної стратифікації М. Вебера
Соціологічна теорія М. Вебера виникла на хвилі антипозитивистского реакції, представники якої відстоювали специфіку соціального пізнання, яку вони вбачали в необхідності «розуміння людських дій», використанні ідеографічного методу і віднесення до цінностей. На думку М. Вебера, соціологія повинна враховувати суб'єктивні аспекти соціально-історичних явищ, тобтоінтереси, потреби і цілі людської діяльності, але в той же час вона не може ігнорувати властиві наукової методології вимоги об'єктивності та емпіричної перевірки. М. Вебер виділяв чотири основних типи соціальних дій: 1) цілераціональну, в якому мають місце відповідність цілей і засобів дії; 2) ціннісно-раціональний, в якому дія відбувається заради якоїсь цінності; 3) афективний, що базується на емоційних реакціях людей; 4) традиційний, який відбувається відповідно до традицій і звичаїв. М. Вебер стверджував, що в процесі розвитку світової цивілізації має місце посилення раціоналістичних почав в житті суспільства. Вивчення раціональності як провідної тенденції західноєвропейського капіталізму стало головною темою його основної роботи "Протестантська етика і дух капіталізму". У цій роботі він показав, що виникнення капіталізму в Європі мало не тільки соціально-історичні передумови, але й духовні витоки, серед яких найважливіша роль належала протестантської релігійної етики, що вселяє людині цінності бережливого і дбайливого праці.
36 Теорія соціальної стратифікації П. Сорокіна
Питирим Олександрович Сорокін (1889 - 1968), один з найбільших представників соціальної думки XX століття, був одним з основоположників теорії соціальної стратифікації суспільства. Соціальна стратифікація, згідно з поглядами П.А. Сорокіна - це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства. Змінюючись за формою, соціальна стратифікація існувала, як вважав цей видатний соціолог, у всіх суспільствах, що проголошували рівність людей. Феодалізм і олігархія, згідно з його поглядами, продовжують існувати в науці та мистецтві, політиці і менеджменті, серед злочинців і в демократіях - всюди. Для Сорокіна, як і для багатьох дослідників до і після нього, очевидний позаісторичний динамізм соціальної стратифікації. Абрис і висота економічної, політичної чи професійної стратифікації - позачасові характеристики і нормативні риси стратифікації. Їх тимчасові флуктуації не носять односпрямованого руху ні в бік збільшення соціальної дистанції, ні в бік її скорочення. Таким чином, П.А. Сорокін є одним з основоположників сучасної соціологічної теорії соціальної стратифікації, тому так важливий ретельний аналіз основних положень його теорії у світлі його наукових поглядів та історичної дійсності, учасником якої він був, в цьому дослідженні, який представлений далі.
37 Соціальна мобільність. Канали соціальної мобільності
Під соціальною мобільністю розуміють рух індивідів між різними соціальними позиціями, тобто перехід від однієї групи до іншої. У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності: • горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу; • вертикальна — передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу. У свою чергу, вертикальна мобільність може бути висхідною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус, отже, здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, та спадною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації та є мобільним донизу. Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, що стосується окремого індивіда, так і колективною, що характерна для цілої групи. Також виокремлюють внутрішньогенераційну мобільність (інтрагенераційну) та міжгенераційну (інтергенераційну). Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) - це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя. Міжгенераціша мобільність (інтергенераційна) - це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколіннями батьків. Досліджуючи мобільність, соціологи оперують ще низкою понять. Швидкість мобільності - це рух індивіда соціоекономічною шкалою за певний проміжок часу. Нормальною швидкістю вважають пересування індивіда на одну-дві сходинки - "страти". Раптовий злет або раптове падіння на декілька позицій за короткий проміжок часу - ознака кризових чи перехідних суспільств (характерна для сучасної України). Інтенсивність мобільності - це кількість індивідів, які змінюють соціальні позиції у вертикальному та горизонтальному напрямах за певний час. Сукупний індекс мобільності - це показник, який враховує швидкість та інтенсивність мобільності.
38 Поняття особистості у соціології. Типи особистостей
Поняття "особистість" входить у науковий обіг для визначення в людині не даних від природи, а в набутих у співжитті з іншими людьми характеристик, які називаються соціальними. Отже, особистість - це соціальна характеристика людини через комплекс ознак, яких вона набуває в суспільстві внаслідок залучення її до системи суспільних відносин. Саме тому особистістю не можна народитися, нею можна лише стати в суспільстві. Формування особистості відбувається з часом, коли індивід із пасивного об'єкта перетворюється на активного суб'єкта суспільних відносин, здійснюючи власну діяльність, набуваючи знань, досвіду, культури, досягаючи певних статусів тощо. До соціальних рис індивіда належать: - соціальні статуси, соціальні ролі, що їх відіграє індивід у суспільстві; - соціальні риси, зумовлені взаємодією з іншими; - почуття, думки, переконання, сформовані під впливом середовища; - соціально визначена мета діяльності; - загальний рівень освіти та культури індивіда; - професійні здатності й уміння; - ідентифікація себе з групою. При аналізі цього поняттєвого ряду у пригоді може стати відома філософська тріада: загальне-одиничне-особливе, де під загальним можна розуміти людину, під одиничним - індивіда, під особливим - особистість. ТИПИ ОСОБИСТОСТЕЙ: 1.Модальний — той, який реально переважає в даному суспільстві.
2.Ідеальний — не прив'язаний до конкретних умов. Це тип особистості як побажання на майбутнє, наприклад, всебічно і гармонійно розвинена особистість у К.Маркса чи нова людина Е.Фромма.
3.Базисний — найкращим чином відповідає потребам сучасного етапу суспільного розвитку.