2. Основні етапи розвитку педагогіки

Розвиток педагогіки охоплює такі стадії:

Народна педагогіка → духовна педагогіка → світська педагогіка

 

1. народна педагогіка

Уперше цей термін запровадив український педагог Олександр Духнович (1803-1900 рр.).

Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.

У 60-ті роки ХХ ст. у педагогічну науку запроваджено термін “етнопедагогіка” – галузь педагогіки, яка досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей конкретного народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.

Важливими складовими народної педагогіки є:

- родинна педагогіка;

- педагогічна деонтологія;

- педагогіка народного календаря.

Своєрідним феноменом народної педагогіки є козацька педагогіка – знання і досвід формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво-вираженою національною свідомістю, твердою волею і характером.

2. духовна педагогіка

Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.

3. світська педагогіка

Особливість світської педагогіки полягає у науковому погляді на проблему навчання і виховання дітей, відповідному аналізі педагогічної практики, обґрунтуванні раціональних форм і методів її вдосконалення.

Педагогіка розвивалась і як практика, що допомагає вирішувати складні педагогічні проблеми навчально-виховного процесу, і як мистецтво, що потребує творчого натхнення вчителя, майстерності педагогічного впливу.

Знання педагогічної науки автоматично не забезпечує успіху викладацької діяльності. Для цього викладач, майстер виробничого навчання має не лише глибоко засвоїти теорію, а й оволодіти методикою і технікою педагогічного процесу. Тому педагогічна практика ґрунтується не тільки на науці про виховання, а й на творчому натхненні, мистецтві вчителя.

Джерелами розвитку педагогіки є:

- педагогічна спадщина минулого;

- сучасні педагогічні дослідження;

- передовий педагогічний досвід.

Отже, вітчизняна педагогіка пройшла такі стадії розвитку.

1. народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється в домінуючих поглядах на мету, завдання, засоби, методи і результати виховання й навчання. Вперше цей термін ввів О. В. Духнович. Нещодавно в педагогічній науці з'явився термін «етнопедагогіка», автор якого – Г. Н. Волков. Якщо поняття «народна педагогіка» включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій;

2. козацька педагогіка – частина народної педагогіки – теорія і практика виховання й навчання підростаючого покоління в Запорізькій Січі, спрямована на формування синівської вірності рідній землі, незалежній Україні;

3. духовна педагогіка – це галузь педагогічних знань і досвіду виховання й навчання особистості засобами релігії;

4. світська педагогіка – це: 1) наука, яка має свої закономірності; 2) практика, яка вказує застосування теоретичних положень; 3) мистецтво, яке вимагає творчого натхнення вчителя.

Відповідно, основними джерелами педагогіки є:

1. педагогічна спадщина минулого;

2. передовий педагогічний досвід;

3. народна педагогіка;

4. педагогічні дослідження.

Педагогічна спадщина минулого представлена працями педагогів-класиків, монографіями та статтями видатних учених, педагогів-новаторів. Наприклад, безцінними для педагогічної теорії та практики, формування національної системи освіти та виховання є праці Я. А. Коменського, К. Д. Ушинського, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського та інших. Серед джерел педагогічної теорії слід виокремити роботи видатних учених 50-70-х років XX століття А. М. Арсеньєва, М. І. Болдирєва, В. Ю. Гмурмана, Л. І. Но-викової, Л. В. Занкова, Ф. Ф. Корольова та багатьох інших. Джерелами практичної педагогіки за певних умов можуть бути художні твори про дитинство, школу, вчителів, що належать класикам літератури. У 80-х роках XX століття в Радянському Союзі широко відомими стали книжки педагогів-новаторів В. Ф. Шаталова, М. П. Щетиніна, С. М. Лисенкової, Є. В. Ілліна та інших. В них викладено передовий педагогічний досвід. Є три види узагальнення і поширення досвіду кращих педагогів: педагогічна інформація, педагогічне вибіркове та масове поширення досвіду. Педагогіка, як і будь-яка інша наука, не може само-розвиватися, самовдосконалюватися без усебічних і глибоких досліджень, які допомагають відкривати й уточнювати її закони та закономірності віднаходити нові аспекти їх реалізації