- •Питання №1
- •2. Основні етапи розвитку педагогіки
- •3 Категорії педагогіки
- •4. Система педагогічних наук
- •5. Метод науково-педагогічного дослідження
- •6 Етнопедагогіка
- •7 Школа і педагогічна думка в Київській Русі.
- •Питання №8
- •9. Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху середньовіччя
- •Розвиток університетської освіти в епоху середньовіччя
- •10 Школа I педагогічна думка у Європі в епоху Відродження
- •Питання 11.
- •Питання 12. Практична і теоретична діяльність я. А. Коменського
- •Формування й основні риси світогляду я. А. Коменського
- •Загальнопедагогічні ідеї я. А. Коменського. Обґрунтування педагогіки як окремої науки
- •Вчення я.А.Коменського про школу
- •Організація навчання. Обґрунтування класно-урочної системи
- •Дидактичні погляди я.А.Коменського
- •Вимоги до підручників. Підручники я.А.Коменського
- •Питання виховання та шкільної дисципліни у працях Коменського
- •Я.А.Коменський про вчителя та вимоги до нього
- •Питання 13.
- •Питання 14.
- •Питання 20.
- •21.Педагогіка як наука і як мистецтво виховання.
- •22. Методи виховання.
- •23.Принципи і прийоми виховання.
- •24. Форми і засоби виховання.
- •25.Завдання та основні шляхи розумового виховання.
- •36. Дидактика, її завдання, основні категорії і поняття
- •37. Поняття про закономірності, принципи і правила навчання
- •38. Принципи науковості, доступності і наочності навчання
- •39. Принципи систематичності, послідовності і наступності у навчанні. Орієнтація учнів та студентів на самостійну, свідому і творчу діяльність
- •40. Принципи емоційності навчання і ґрунтовності засвоєння знань, умінь, навичок
- •41. Принцип зв’язку навчання з життям, теорії з практикою і принцип цілеспрямованості та мотивації навчання
- •48.Інтерактивні методи навчання
- •49.Неформальна освіта
- •50.Технічні засоби навчання
- •51.Типи уроків.
- •52. Сучасні вимоги до уроку
- •Питання 53.
- •56, Індивідуальна форма організації навчання.
- •59. Зона найближчого розвитку
Питання 53.
Будь-яке навчання неможливе без попереднього планування, планування як основа управління навчанням відіграє майже найважливішу роль в процесі навчання.
Планування – це документальне відображення образу майбутнього та шляхів досягнення результатів. Планування – це одна з форм мислення. Воно буває: наочно-дійове, абстактно-логічне.
Види планування: стратегічне- це концептуальне уявлення про шляхи досягнення мети;
Програмне – перелік заходів та дій, шляхи досягнення мети. Тобто планування – це опис мети та шляхів її досягнення.
Планування – це реалізація політики, процедур та правил. Політика включає орієнтири, принципи вищого керівництва для прийняття рішень. Процедури являють собою встановлений перелік дій для основних типових ситуацій. Правила – це точне визначення пвених дій у спеціфічних ситуаціях.
Плани можна охарактеризувати
1.за цілями (комплексні, загальні, спеціалізовані)
2.за змістом (розподілу ресурсів, адаптація до засобів спілкування, внутрішня координація, орган-стратегічне передбачення)
3.За часом (довгострокові, тактичні, оперативні, календарні)
110. Навчальний план загальноосвітньої середньої школи.
Особливості планування в заг-осв. Школі:
Навчання здійснюється на основі базового навчального плану, який розробляється і затверджується централізовано. Базовий план – це комплексний документ для загального заг-осв. Середніх шкіл України.
Він включає:
· перелік навчальних предметів;
· обсяг навчання по роках;
рекомендації предметного забезпечення.
Навчальний план вищого навчального закладу складається:
графік навчального процесу (курси, тижні, зайняття)
таблиці бюджету навчального часу (курси, тижні)
план навчального процесу (назва предмету, терміни екзамену, заліки, курс. роботи, обсяг навчання в годинах, години в аудиторіях по дисциплінах на тиждень, терміни практики, державна атестація)
Навчальна програма – це основний документ, який визначає науково-теоретичний зміст предмету навчання, забезпечує необхідні умови для якісної освіти.
Навчальна програма предмету буває 2 типів:
типова та робоча.
56, Індивідуальна форма організації навчання.
Вона належить до найбільш ранніх форм організації навчання, які історично склалися. Виникла у давній рабовласницькій державі (Вавилон, Єгипет, Китай, Індія та ін.). Ця форма навчання застосовувалася і в середньовічних церковних школах, в яких діти навчалися групами по 10—15 учнів. Вступали вони до школи в різний час і в різному віці. Різновіковість була настільки велика, що групу міг відвідувати як монастирський хлопчик, так і дорослий лицар. Хоч діти і сиділи в одній кімнаті, але навчання відбувалося різним темпом. Кожен вчив своє, а вчитель, викликаючи учня, займався з ним окремо. Колективна праця учнів мала місце тільки при заучуванні молитов хором. Отже, навчання мало індивідуальний характер.
Позитивні риси: можливість врахування у навчальному процесі рівня розвитку учня, його індивідуально-типологічних якостей, здібностей, темпу засвоєння матеріалу. Легко здійснюється управління процесом засвоєння знань.
Негативні риси: мала продуктивність праці вчителя: його знання, досвід, фізичні й духовні сили спрямовуються тільки на одного учня; відсутність такого соціального фону, на якому б учень зміг порівняти свої успіхи і невдачі; немає можливості застосувати метод прикладу; відсутність умов для колективної праці; у навчанні і вихованні учня фактично працює одна лінія спілкування "учитель-учень".
Класно-урочна система навчання. Автором її є великий чеський педагог Я. Коменський. Суть цієї системи він обґрунтував у "Великій дидактиці" . Учений виходив із положення, що людина — це частинка природи, а тому на її навчання і виховання можна перенести ті закономірності, які діють у природі. Якщо в природі панує чіткий порядок, послідовність, систематичність, то й у навчанні дітей усі ці принципи теж повинні використовуватися. Вони і покладені в основу класно-урочної системи навчання.
Позитивні риси системи: ефективно використовуються знання, досвід, фізичні й духовні сили вчителя, система дає можливість охопити навчанням і вихованням велику кількість дітей; створює умови для використання колективної праці; дає змогу виховувати у колективі і через колектив; у ній наявний соціальний фон, на якому учень може порівняти себе, свої успіхи і невдачі; можна використовувати метод прикладу; надає можливість створити чітку структуру навчального процесу, зробити його організованим, упорядкованим і т.д.
До характерних рис системи належать: сталий склад учнів класу; чіткий початок і кінець занять як упродовж робочого дня, так і всього року; єдина для всіх учнів класу навчальна тема, провідна роль учителя у навчально-виховному процесі.
Негативні риси системи: невеликі можливості для врахування в навчальному процесі індивідуально-типологічних якостей кожного учня, його задатків і здібностей, особливостей сприймання матеріалу, рівня розвитку; дуже малі можливості для здійснення управління процесом засвоєння знань щодо кожного конкретного учня; орієнтація на "середнього" учня в просуванні його від незнання до знання, що виявляється в однакових для всіх цілях, змісті, методах і засобах навчання. Використовуються лише такі лінії взаємодії, як "учитель - клас", "учитель - учень", у той же час як інші, наприклад "учень - учень", "група - учень", "клас - учень", "група - клас" використовуються рідко, що істотно знижує ефективність навчання і виховання.
Емерджентна властивість системи навчання — система знань із кожного навчального предмета у кожного учня як його власне надбання, піднятий рівень розумового розвитку та високий ступінь вихованості. Реляційний вплив системної властивості вносить корекцію у форми взаємодії учителя, учнів і предмета вивчення та структуру цих форм. Які характерні ознаки класно-урочної системи навчання? Системна властивість класно-урочної системи навчання може з´явитися лише за умови, що впродовж усього навчання зберігатиметься постійний склад учнів у кожній із вікових груп-класів.
Основна форма організації: — урок, який є закінченою за змістом частиною процесу навчання, має однакову тривалість протягом усього періоду навчання. Чергування уроків здійснюється за твердим розкладом. Урок — це форма взаємодії учителя і сталого складу учнів макрогрупи.
У межах кожного конкретного уроку можуть існувати різні взаємодії: учитель — клас, клас — група, учитель — учень, клас — учень, група — учень, учень - учень тощо.
Отже, класно-урочна форма організації навчання за усіма системними ознаками, за своєю суттю є системою навчання. Лекційно-семінарська форма організації навчання прямо не вимагає сталого складу учнів. До сталого складу учнів вона є просто індифйірентною, отже, є просто модифікацією класно-урочної системи навчання, для несталого - проста форма організації занять .Індивідуальна форма навчання не визначає ніякого впорядкування занять ні в часі, ні в просторі, не визначає ніякої організації заняття. Акцентує лише увагу на характері взаємодії між учителем і учнем, вона не є системою навчання, а є просто формою навчання.
В історії світової школи відома так звана предметно-урочна форма організації навчання. Вона не вимагає сталого складу учнів, тобто вся індиферентна стосовно учнів, тому не може мати відповідальності, точніше не може забезпечити конкретного учня чи учнів система знань, високим рівнем розумового розвитку та вихованістю, оскільки сам об´єкт і суб´єкт навчання є невизначеними.
Тому це лише форма організації занять: риси системи навчання даній формі організації навчання притаманні не всі, тому системою навчання її назвати важко.
Отже, ми маємо одну-єдину систему навчання — це класно-урочна, усі інші — це форми організації занять.
На хвилі критики класно-урочної системи навчання через відсутність умов для індивідуалізації та "абстрактну однорідність змісту навчання" виникла низка інших систем навчання, таких, як Мангеймівська, Дальтон-план, Батавія-план, Вінетка-план, Говард-план. Ці системи одержали свої назви від міст, де вони застосовувалися. Усі вони пов´язані зі спробами враховувати в процесі навчання індивідуальні відмінності учнів.
Лекційно-семінарська форма організації навчання. Сама назва вказує на те, що основними формами навчання є лекція і семінар, причому провідна роль належить лекції. Допускається використання ще й таких форм роботи, як лабораторні заняття, колоквіуми, а також різноманітні навчальні об´єднання, такі як, потоки, групи, підгрупи, окремі учні. Можливість вільного варіювання ними є також однією з характерних рис цієї форми навчання. Лекційно-семінарська форма організації навчання виникла одночасно із появою вищих навчальних закладів. Вона є домінуючою у вищих навчальних закладах нині, а останнім часом набула широкого використання у загальноосвітній школі, особливо у школах нового типу. Крім лекцій та семінарів, які є її дуже важливими компонентами, не менш важливою складовою є самостійна робота учнів чи студентів у період між ними. Саме цей вид роботи є сполучною ланкою між лекціями і семінарами. Виділимо позитивні та негативні риси цієї організаційної форми навчання.
Позитивні: охоплення навчанням великої кількості студентів і учнів; сприятливі умови для забезпечення високого наукового рівня вивчення матеріалу; економія часу, необхідного для вивчення матеріалу; розподіл праці між учителем і учнем, що створює умови для кращого виконання своїх функцій кожним із них, ніж тоді, коли такого розподілу немає; полегшення розкриття логіки предмета і створення наукової перспективи; продуктивніше використання сучасних засобів навчання.
Негативні: стосунки між учасниками навчального процесу стають чисто функціональними, формальними; учні не взаємодіють між собою у процесі навчальної діяльності; відсутність умов для врахування індивідуальних відмінностей учнів, здійснення поточного контролю знань; на лекції учні отримують тільки інформацію, засвоєння якої > | відбувається через самостійну роботу та інші форми занять.
Усвідомлення вчителями позитивних та негативних рис урочної, індивідуальної та лекційно-семінарської форм організації навчання, а з, іншого боку, — посилена увага педагогічної громадськості до проблем урахування в навчально-виховному процесі індивідуальних відмінностей школярів зумовили інтенсивний творчий пошук учителів у напрямі органічного поєднання позитивних якостей, рис усіх форм навчання в єдине ціле.
Розшифровуючи особливості кожної із названих форм, розглянемо перші дві, які, на думку автора класифікації, мають такі особливості.
Лекції: кожна з них може бути розрахована на один, два, іноді навіть на три уроки (залежно від обсягу навчального матеріалу і його складності). Вона несе в собі блок-інформацію, тобто досить великий теоретичний матеріал у максимально узагальненому вигляді. Така лекція складається з трьох частин: вступу (своєрідної увертюри в сольному виконанні вчителя); розгляду навчального матеріалу (тут уже залучаються до активної роботи й учні, бо виклад нового — не переказ, а пошук відповіді на проблемні запитання, що ґрунтуються на знаннях, набутих раніше); узагальнення конкретного матеріалу (на цьому етапі вважається доцільним головну роль дати учням, педагог має роль диригента). Лекцію клас конспектує обов´язково: стисла "формула" її щоразу проектується через кодоскоп.
Семінари: їхня кількість також залежить від обсягу й складності матеріалу. Серед різних форм навчання учні віддають перевагу семінарам. По-перше, тому, що вони найповніше враховують індивідуальність кожного учня, і, по-друге, тому, що на них найвідчутніша радість навчальної праці — наочний результат твоїх зусиль, учителя.
За допомогою кодоскопа проектується тема, девіз і конкретне завдання. Може бути три завдання, залежно від рівня підготовленості учнів: А — завдання для учнів з високим рівнем аналітико-синтетичного мислення, В — із середнім рівнем, С - з репродуктивним мисленням.
Кожен учень сам вибирає завдання. 15-20 хвилин для виконання завдання він має право використати всі наявні в кабінеті засоби: підручник, конспект, додаткову літературу, наочність, порадитися з товаришем. Учні засвоюють матеріал у класі, тож відпадає потреба в домашніх завданнях.