4.Складання планової калькуляції
Планова калькуляція - це розрахунок планової собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат.
Під час складання планової калькуляції визначається величина прямих і непрямих витрат на виробництво і збут продукції в плановому періоді. При цьому велика частина витрат включається в собівартість одиниці продукції у вигляді прямих витрат.
Встановлення норми прямих витрат на одиницю продукції, що випускається, дає можливість визначити сумарну величину витрат на обсяг випуску. При стабільній вартості прямих витрат їх загальна величина може бути визначена за формулою
З = Н · Q,
де З – планова сума прямих витрат у грошовому вираженні; Н – норма витрат на одиницю продукції у грошовому вираженні; Q – плановий обсяг випуску в натуральному вираженні.
Якщо на момент планування можна спиратися на фактичні дані звітного періоду, то планова сума змінних витрат може бути розрахована таким чином
де Спл – планова сума прямих витрат; Сф – фактична сума прямих витрат у звітному періоді; Qпл – плановий обсяг випуску в натуральному вираженні; Qф – фактичний обсяг випуску в звітному періоді в натуральному вираженні.
Витрати на сировину, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, паливо, витрачене на технологічні цілі, визначаються на підставі технічно обґрунтованих норм їх витрат на виробництво відповідного виробу і цін на відповідні види матеріальних ресурсів.
Сума витрат на матеріали зменшується на вартість відходів (за ціною їх можливого використання і реалізації).
Планування витрат на основну зарплату здійснюється з урахуванням трудомісткості робіт і системи оплати праці. За основу для планування витрат беруться нормативні ставки основної заробітної плати, відрядних розцінок, тарифних ставок, посадових окладів і планового обсягу виробництва відповідних видів продукції.
Сума додаткової зарплати визначається множенням суми основної зарплати на середні норми додаткової зарплати.
Планова собівартість попутної продукції визначається на основі: або виробничої собівартості відповідної продукції на відокремленому виробництві, або за відсутності відокремленого виробництва – її виробничої собівартості, врахованої в розрахунках оптової ціни.
Повна собівартість товарної продукції, обчислена виходячи з планових калькуляцій окремих виробів і їх товарного випуску, дорівнює повній собівартості товарної продукції, визначеної на підставі розрахунків за техніко-економічними факторами і кошторису витрат на виробництво. Зазначена сума не повинна перевищувати собівартості товарної продукції, взятої в розрахунках для визначення плану прибутку.
5.Методи обліку і калькулювання фактичної собівартості
Метод обліку виробничих витрат – це визначення складу і розміру витрат по окремим виробам, видам, групам виробів, переділам, замовленням і т.ін.
В наш час можна виділити такі основні методи обліку витрат:
• стосовно технологічного процесу – позамовлений, попередільний;
• за об'єктами калькуляції – деталь, вузол, виріб, процес, переділ, виробництво, замовлення;
• за способами збору інформації, що забезпечує контроль витрат – метод прямого обліку, нормативний метод, облік з неповної собівартості.
Позамовлений метод обліку витрат на виробництво застосовується в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах, де виробляються вироби окремим замовленням, що не повторюється.
Попередільний метод обліку витрат на виробництво застосовується в масових виробництвах, де технологічний процес складається з кількох послідовних переділів – окремих стадій обробки.
Метод прямого обліку заснований на аналізі фактичних витрат розрахункового періоду. Цей метод найбільш поширений.
Нормативний метод обліку витрат на виробництво базується на корегуванні попередньо складеної планової калькуляції у випадках змін норм, нормативів витрат чи змін у технологічному процесі.