38,39. Застереження до міжнародного договору. Неприпустимість застережень до міжнародного договору.

У тих випадках, коли учасник міжнародного договору не згодний з будь-якою частиною договору, яка, однак, не виключає його участі у договорі, він має право виявити цю незгоду шляхом заяви застереження. Заява застереження — суверенне право кожної держави. Застереження можна заявити в будь-якій стадії укладання міжнародного договору. Заява застереження недопустима в двосторонньому договорі, а також якщо застереження заборонено самим договором або якщо договором передбачено право робити лише певні застереження, до яких дане не належить, або коли застереження недопустиме з точки зору об'єкта і мети договору (ст. 19 Віденської конвенції 1969 р.).

Для заяви застереження згода інших учасників договору не вимагається. Але Віденська конвенція встановила, що застереження вважається прийнятим іншими учасниками, якщо протягом 12 місяців з дня його заявлення вони не висловили проти нього заперечень. Держава, яка заявила застереження, визнає договір не у цілісності, а лише в тій частині, якої застереження не стосується. Для всіх же інших держав договір діє у повному обсязі.

Держава, яка не погоджується із застереженням, має право заявити заперечення проти нього, і заперечення є також суверенним правом, як і право на застереження. Віденська конвенція не виключає можливості дії договору між державою, що заявила застереження, і тією, котра заявила проти нього заперечення, "якщо держава, яка заперечує, визначено не заявить про протилежний намір". Отже, за наявності такого наміру договір між цими двома учасниками не буде діяти; між державою, котра заявила застереження, і тими учасниками, які не протестували проти нього, договір є чинним, за винятком тих положень, що викликали застереження, а між всіма іншими він діє у повному обсязі.

Учасник договору, який заявив застереження, може його зняти, що також є його суверенним правом.

40 Реєстрація та опублікування міжнародних договорів.

Міжнародні договори, що набрали чинності, підлягають реєстрації та опублікуванню. Для цього їх відсилають у Секретаріат ООН "для зберігання в справах і занесення в перелік" (ст. 80 Конвенції 1969 р.). Хоча реєстрація й опублікування не належать до процесу укладання міжнародного договору, вони мають вельми важливе значення. Відповідно до ст. 102 Статуту ООН "будь-який договір і будь-яка міжнародна угода, укладена будь-яким членом Організації, після набрання чинності даним Статутом, мають бути при першій можливості зареєстровані в Секретаріаті, й він має їх опублікувати". Указані міжнародно-правові акти виявилися необхідними, адже публікація договорів вела до виключення того, що називалося "таємною дипломатією", тобто укладення таємних договорів. Неопубліковані міжнародні договори не визнаються органами міжнародного правосуддя, насамперед Міжнародним Судом ООН, і посилатися на них під час спору сторони не мають права

41. Поняття, цілі і способи тлумачення міжнародних договорів

Тлумачення — це встановлення дійсного змісту міжна­родного договору. Тобто того змісту, який точно відображає волю сторін договору, що існувала під час його укладання. Тлумачення здійснюється для правильного застосування положень міжнародного договору і має відбуватися згідно з основними принципами сучасного міжнародного права.

Розрізняють два основні види тлумачення: офіційне (що має юридичну силу) і доктринальне. Офіційне тлу­мачення ще поділяють на автентичне (тлумачення, яке подають на прохання самі сторони договору) і судове, або казуальне (тлумачення, яке дають на прохання сторін до­говору міжнародні судові або арбітражні органи. Воно є обов'язковим лише в тій частині, на яку надійшов запит).

Правила тлумачення норм міжнародного права бага­то в чому є запозиченням правил тлумачення з цивіль­ного права, де вони склалися значно раніше. Дозвіл на таке запозичення дала Постійна палата міжна­родного правосуддя, яка у своєму визначенні від 12 ве­ресня 1924 р. закріпила: «Міжнародні договори повинні тлумачитися згідно з юридичними правилами про тлума­чення угод між приватними особами». Основні правила тлумачення норм міжнародного пра­ва кодифіковані Віденською конвенцією про право міжна­родних договорів (ст. 31 і 32). На сьогодні часто застосо­вують такі правила тлумачення:

• тлумачення має здій­снюватися відповідно до основних принципів і норм міжнародного права;

• тлумачення мусить бути добросо­вісним, чесним;

• необхідно враховувати наміри всіх сто­рін договору;

• всі умови договору тлумачаться у взаєм­ному зв'язку;

• правило єдності тлумачення, тобто одна­кове розуміння для всіх сторін і всіх випадків;

• вислови з подвійним смисловим навантаженням доцільно сприй­мати в тому значенні, в якому цей вислів потягне за со­бою певні правові наслідки;

• вислів з подвійним смис­ловим навантаженням необхідно розуміти в тому значен­ні, яке найбільше підходить до змісту договору;

• вислів з подвійним значенням необхідно тлумачити відповідно до правових звичаїв, які складалися на основі загально­прийнятих умов;

• тлумачення має бути ефективним і ве­сти до досягнення поставленої мети;

• при тлумаченні договору сумнів на боці того, хто домігся визнання умов з подвійним смисловим навантаженням;

• договір по­винен тлумачитися у світлі його об'єкта й відповідних цілей;

• не можна тлумаченням обмежувати права однієї зі сторін договору;

• сумнів тлумачиться на користь зо­бов'язаної сторони;

• при тлумаченні спеціальні норми мають перевагу над загальними та ін.

За способами тлумачення поділяють на:

• граматич­не, або словесне, тобто з'ясування норми через аналіз її тексту під кутом зору його етимології, морфології, лекси­ки, синтаксису, стилістики. Коли договір укладено двома й більше мовами, де всі тексти однаково автентичні, тлу­мачення має бути сумісним з усіма текстами;

• історич­не: зіставлення тексту нового договору з попередньою угодою, вивчення матеріалів, які передували укладенню договору (дипломатичного листування, документів пере­говорів або конференції тощо), обставин створення нор­ми і ситуації на період її застосування та ін.;

• логічне: аналіз змісту норми законами і правилами логіки через поняття і категорії та їх співвідношення;

• систематичне: аналіз норми як елемента системи норм договору та між­народного права в цілому. Співвіднесення цієї норми з основними принципами і нормами сучасного міжнарод­ного права;

• спеціально-юридичне: встановлення пра­вових особливостей норми міжнародного права (кола її суб'єктів, юридичної сили, терміну дії тощо) та ін.