54. Деяке послаблення економічної залежності від центру української економіки як результат переходу до територіальної системи управління.

Реформа 1957 р., спрямованою на реорганізацію управління промисловістю за територіальним принципом. На лютневому пленумі ЦК КПРС було прийнято постанову «Про подальше вдосконалення управління промисловістю та будівництвом», суть якої полягала у ліквідації галузевих міністерств та створенні з 1 липня 1957 р. територіальних органів управління — рад народного господарства (раднаргоспів), які безпосередньо підпорядковувалися Раді Міністрів союзної республіки. Усього було створено 105 економічних адміністративних районів, у тому числі 11 в Україні. Функціями Держплану СРСР залишалися лише загальне планування та координація територіально-галузевих планів і розподіл між союзними республіками найважливіших фондів. Постанова підкреслювала головне завдання, яке була покликана вирішити реформа: максимальне використання наявних ресурсів завдяки руйнуванню відомчих меж, а також збереження пріоритетів розвитку важкої індустрії. Раднаргоспи здійснювали керівництво всіма підлеглими їм підприємствами, організаціями та установами в межах відповідного адміністративного району.

Перші результати реформи були досить успішними. Зросли масштаби виробничої спеціалізації та міжгалузевого кооперування, прискорився процес створення та запровадження нової техніки у виробництво, нарешті, вона забезпечила більш комплексний розвиток економічних районів. Стало можливим більш раціональ­но використовувати місцеві ресурси та науково-технічні кадри. . І хоча зовні нова, «раднаргоспівська», система управління істотно відрізнялася від попередньої, сутність її була тією ж. Залишався той самий принцип розподілу сировини, продукції, той самий диктат постачальника відносно споживача. Економічні важелі просто не могли стати визначальними в умовах абсолютного панування командно-адмі­ністративної системи. Раднаргоспи стосовно підприємств практично залишалися тими ж міністерствами, лише функціонували вони в межах певної території, а не галузі. Нові завдання вирішувалися за допомогою старого економічного механізму. У підсумку центробіжні сили помітно послабили економічний потенціал країни в цілому, частина раднаргоспів виявилася неспроможною до вирішення великих виробничих завдань. Уже в 1959 р. розпочинається укрупнення раднаргоспів: більш слабкі почали приєднувати до більш потужних (на 1962 рік в Україні їх залишалося 7).

55. Економічна реформа 1965 року та її суть: особливості реалізації в Україні.

Започаткували реформування радянської економіки рішення березневого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Реформа (названа «Косигінською» за ім’ям одного з її ініціаторів, голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна) мала на меті вдосконалити планування й економічне стимулювання і була спрямована на знаходження оптимального сполучення централізованого керівництва економікою й оперативно-господарської самостійності підприємств, зміцнення й подальший розвиток господарського роз­рахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, еконо­мічні стимули і господарський розрахунок.

Передусім було вирішено ліквідувати раднаргоспи та повернутися до галузевого принципу управління. Були знову створені союзно-республіканські та союзні міністерства за галузями промисловості. На практиці це означало, що республіки втрачали контроль над більшістю підприємств.

Наступним важливим напрямом реформи була зміна всієї системи планування та економічного стимулювання. Нова система передбачала таке поєднання методів господарського керівництва, при якому акцент робився на посиленні економічних методів, що, відповідно, підвищувало вимоги до роботи Держплану. Господарська реформа передбачала скорочення кількості обов’язкових директивних планових завдань до дев’яти. Передбачалося також перейти від валової та товарної продукції до реалізованої як більш об’єктивного показника ефективності роботи підприємств. Серед якісних показників, що характеризують ефективність господарської діяльності підприємств, пріоритетними були визнані прибуток та рентабельність. Для підвищення матеріальної заінтересованості підприємств у результатах велику роль відігравало утворення фондів економічного стимулювання, матеріального заохочення робітників і службовців, поліпшення їх добробуту, розширення соціально-культурної сфери.

Господарська реформа поставила також питання щодо переходу до повного госпрозрахунку, хоча здійснити його на практиці через цілий ряд причин так і не вдалося.

Але в ході реформи постало питання про необхідність поєднання директивних методів пла­нування та економічних важелів, таких, як ціна, прибуток, кредит, заробітна плата, але перевага надавалася директивним показникам. На практиці це означало, що господарський механізм, закладений в основу реформи 1965 р., зберігав традиційні риси командно-адміністративної системи.

Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Відповідно до рішень березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС було прийнято цілий ряд заходів, спрямованих на виправлення становища в аграрному секторі. Перш за все, було підвищено закупівельні ціни з таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, за якого колгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків під час продажу продукції державі. Роздрібні ціни повинні були зберігатися на попередньому рівні, а різниця — покриватися за рахунок державного бюджету.

Важливою причиною відставання сільського господарства був і його низький технічний рівень. Тому було різко збільшено державні асигнування на підвищення технічного рівня сільського гос­подарства, на виробництво сільськогосподарських машин і добрив. В Україні протягом 1966—1970 рр. кількість тракторів збіль­шилася на 22 %, комбайнів — на 42 %, а застосування мінеральних добрив — майже вдвічі.

І все-таки, незважаючи на суперечливий та непослідовний характер реформи 1965 р., вона дала певний позитивний імпульс народному господарству. В Україні упродовж 1966—1970 рр. істотно (у 1,5 раза) зросли основні виробничі фонди та обсяги промислового виробництва, а національний дохід зріс на 30 %. Щоправда, ці позитивні зрушення стосувалися переважно важкої індустрії, а виробництво предметів споживання й надалі істотно відставало. Дещо покращилась ситуація і в аграрному секторі, валова продукція якого зросла на 16,6 %, але планових показників так і не було досягнуто. А в 70-х роках темпи економічного зростання починають знижуватися.