53. Соціально-економічні перетворення в українському селі у 50-ті - першій половині 60-тих років.

Перші кроки були спрямовані на вдосконалення аграрної політики, на розв’язання продовольчої проблеми та виведення сільського господарства з глибокої кризи. Етапним у цьому відношенні став вересневий (1953 р.) пленум ЦК КПРС, який прийняв постанову про невідкладні заходи щодо піднесення сільського господарства.

Одним із перших заходів нового керівництва країни стало суттєве зниження сільськогосподарського податку, списання заборгованості з податків за попередні роки, збільшення розмірів присадибних ділянок. Істотно знижені були норми обов’язкових поставок державі продукції тваринництва, збільшені закупівельні ціни на продукцію колгоспів і радгоспів (у 5,5 раза на м’ясо, удвічі — на молоко та масло, на 50 % на зернові). Саме низькі ціни фіксували нееквівалентний обмін між сільським господарством і промисловістю.

Оздоровленню аграрного сектору сприяло також підвищення цін на продукцію, яку колгоспи продавали державі понад обов’яз­кові поставки та запровадження більш високих цін на продукцію радгоспів. Досить важливим у цьому напрямі було й рішення щодо відміни обов’язкових поставок та натуроплати за роботу МТС, а також перехід до заготівель сільськогосподарської продукції за єдиними цінами, що диференціювалися за зонами. Не менш важливим був також крок керівництва країни у бік пом’як­шення жорсткої регламентації діяльності колгоспів. У 1955 р. їм було надано право самостійно приймати рішення щодо організації виробництва та використання своїх ресурсів за умови виконання обов’язкових поставок продукції державі.

Досить багато робилося для зміцнення матеріально-технічної бази на селі. У цілому по країні за 1954—1958 рр. в сільське господарство було спрямовано 664 тис. тракторів, 361 тис. зернозбиральних комбайнів, 571 тис. вантажних машин. Із середини 1950-х років сільське господарство, уперше за дов­гі роки, стало рентабельним, доходи колгоспників значно зросли і продовжували зростати до 1957—1958 рр. Однак, як і раніше, переважала політика екстенсивного розвитку. У той же час продовольча проблема залишалася гострою, життєвий рівень сільського населення низьким. Селянство, як і раніше, не було зацікавлене працювати в колгоспах, адже плата за працю була надто низькою, а держава продовжувала на свій розсуд розпоряджатися результатами його роботи.

Хрущов та його керівництво намагалися поліпшити ситуацію в аграрному секторі цілим рядом заходів, які, практично, не дали позитивних наслідків. До цих заходів можна віднести рішення наздогнати США з виробництва м’яса, масла, молока упродовж трьох-чотирьох років; примусове запровадження посівів кукурудзи по всій країні; хімізацію землеробства, яка, проте, не була забезпечена відповідними потужностями в хімічній промисловості.

Великі надії покладалися на реорганізацію МТС та продаж техніки колгоспам і радгоспам, що обіцяло дещо послабити конт­роль державної бюрократії над селом.

Інші адміністративні реорганізації — укрупнення колгоспів, перетворення частини з них на радгоспи та ін. — також не дали помітних позитивних зрушень.

Але все-таки не можна не зауважити, що аграрна політика М. Хрущова певною мірою відкривала перед радянським сільським господарством нові можливості, вселяла у багатомільйонні маси селянства надії на краще майбутнє. Проте позитивний потенціал переважно адміністративних реформ Хрущова у галузі сільського господарства був до кінця 50-х років вичерпаний. В останні роки правління Хрущова, в роки семирічки (1959—1965) темпи розвитку радянського сільського господарства помітно знизилися, плани зростання виробництва продукції рослинництва й тваринництва не були виконані, ефективність сільськогосподарського виробництва була низькою. Так, перетворення колгоспів у радгоспи не завжди було економічно виправданим і насправді було спробою прискорити процес «переростання колгоспно-кооперативної власності у загальнонародну», яка теоретично була основою комуністичної формації. Негативними були й наслідки запровадження обмежень на підсобне господарство селян.

Змінилася й ситуація в колгоспах: замість існуючої раніше системи оплати праці один раз на рік запроваджено помісячне, подекуди поквартальне авансування (грошове та натуральне), причому грошова оплата колгоспників за 1950-ті роки зросла більше ніж у чотири рази.

У 1956 р. запроваджено закон про пенсійне забезпечення, за яким майже подвоївся розмір пенсій, а пенсійний вік було знижено до 55 років для жінок і до 60 років для чоловіків. Але колгоспники отримали право на пенсію лише в 1964 р., а пенсійний вік для них наступав на п’ять років пізніше. На початку 1960-х років колгоспники нарешті отримали паспорти.