10. Історія станов­лення офіційно-ділового стилю.

Необхідність у складанні документів виникла одночасно з появою писемності. Більше того, вважають, що саме початкова потреба у складанні різноманітних документів викликає появу писемності як засобу фіксації і збереження державної і приватної документації.

Після прийняття християнства в східних слов'ян з'явилася книжна старослов'янська мова. Вона насамперед обслуговувала церкву і всі потреби суспільства, пов'язані з освітою наукою, діловодством, законодавством, релігією і філософією. Однак на побутовому рівні, в художній літературі зустрічаються елементи живої мови, про що свідчить література XVI ст.

Літературна мова Київської Русі була успадкована східнослов'янськими мовами, в тому числі й українською.

У XIV — XVI ст. склалася лексична, фонетична і граматична системи мови української народності, але роль літературної мови, мови офіційних документів і листування за традицією виконувала книжна мова Київської Русі, в яку проникали елементи живої розмовної мови місцевого населення.

У XIV—XV ст. в Україні існувало тільки три сфери застосування літературної мови: церковнорелігійна література, актово-урядове письменство і літописання. Лінгвістичною основою церковнорелігійної літератури була церковнослов'янська (слов’яно-руська) мова. У світському вжитку в XIV — XV ст. існували лише такі різновиди літературної української мови, як канцелярсько-урядова мова (мова українських грамот), що культивувалась у литовських князівських канцеляріях (український варіант "руської мови"), та мова літописів. Протягом кінця XVI — першої половини XVII ст. в українській мові формуються стилі публіцистичної мови (мови полемічної літератури і творів І.Вишенського, З.Копистенського, спрямованих проти польських феодалів і єпископів-уніатів), художньої мови (мова віршів Герасима Смотрицького, Памви Беринди та ін.), наукової мови, мови літописної літератури (Густинського, Львівського, Межигірського, Острозького й Київського літописів) і актово-урядової, документальної мови (мова актових книг міських урядів різних українських міст на зразок Житомирської книги 1582 —1588рр.)

Застосування офіційно-ділового стилю української мови було обмежене за часів Речі Посполитої, але й пізніше протягом XVII і першої половини XVIII ст., не пориваючи зв'язку з попередніми традиціями, набувала все більшого поширення й досконалості ділова актова мова (актові книги Полтавського, Бориспільського й Пирятинського міських урядів XVII ст., листування гетьманської та полкових і сотенних канцелярій, Запорозької Січі тощо).

За часів Речі Посполитої в урядових установах, у літературній творчості запанувала мова польська. Відбувалася жорстка колонізація, викорінювання всього східнослов'янського. Мова ділових паперів Богдана Хмельницького, канцелярій полків, міських урядів була вже літературною мовою на давньоруській основі з включенням до неї лексичних, фонетичних і граматичних елементів із тогочасної усної мови. Саме цей різновид літературної мови, особливо після запровадження "гражданського" алфавіту, став основним і все ширше використовувався в усіх ділянках суспільного життя в Україні. Але приєднання до Росії, скасування гетьманства поклало край відродженню української державності. Безправність українського народу в колишній царській Росії і в цісарській Австро-Угорщині позбавляла українську літературну мову можливості здійснювати важливі суспільні функції і тим самим вільно розвивати такі свої стилі, як офіційно-діловий, науковий, публіцистичний.

Лише після возз'єднання українських земель спочатку у складі УНР, а потім УРСР почався розквіт української культури, українська літературна мова під впливом давно сформованих стилів російської літературної мови виробила власні функціональні стилі для всіх галузей різноманітної мовної практики.

Із перетворенням України в самостійну державу вперше в її історії підготовка національних кадрів стала власною справою українського народу. Відродження освіти, її докорінне реформування не тільки визначають відтворення інтелектуального потенціалу нації, піднесення вітчизняної науки до рівня світових стандартів, а й мають стати основою розбудови держави та демократизації суспільства в Україні.

Ділове спілкування донаціональної і національної доби не можна розглядати ні як певний вид мовлення, ні як власне ділове спілкування. У цьому зв'язку доречно згадати зауваження Д.С.Лихачова про те, що літературні й ділові жанри не були відділені один від одного непроникною стіною, що на перших порах ділові звіти послів були літературно-публіцистичними творами у справжньому розумінні цього слова.

Обстеження ділової мови (договірних грамот, купчих, закладних, дарчих та інших), мови дипломатичних документів, зокрема канцелярії Богдана Хмельницького, свідчить про вироблення певних трафаретів — зачинів і завершень, а також специфічна термінологія, яка ввійшла до нас і які успадкувала сучасна українська офіційно-ділова мова, — здобутки давньої української мови не були повністю втрачені.

Ділова мова, що сформувалася в радянський період, орієнтувалася й на кращі зразки революційно-демократичної художньої літератури, яка навіть за найнесприятливіших умов свого життя — політичні заборони української мови в дореволюційній Росії — продовжувала не лише існувати, а й розвиватися, виробляти свої норми і стилістичні різновиди.