12.6. Боргова криза та стратегія управління зовнішньою заборгованістю
Перевищення державних витрат над доходами породжує бюджетний дефіцит. У невеликих розмірах він стимулює ефективний попит економічної системи, а при збільшенні призводить до зростання державного боргу.
Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту державного бюджету: збільшення доходної частини бюджету; скорочення видаткової частини бюджету; здійснення внутрішніх і зовнішніх позик; проведення грошової і кредитної емісії.
Фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок інструментарію грошово-кредитної політики може мати три форми: збільшення кількості грошей високої ефективності, тобто грошова емісія; збільшення облігацій казначейства у населення; скорочення валютних резервів Центрального банку.
При використанні інструментарію грошової емісії виникає інфляція, а держава отримує дохід внаслідок монопольного права друкувати гроші у формі сеньйоражу або інфляційного податку:
,
(12.1)
де IP – інфляційний податок; pt i pt–1 – рівень цін в звітному і попередньому роках; Mt – пропозиція грошей в звітному році.
Непогашений бюджетний дефіцит з роками переростає в державний борг. Головними причинами утворення і росту державного боргу є: дефіцит державного бюджету; розширення економічних функцій держави; залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти; мілітаризація економіки; дія вмонтованих стабілізаторів (збільшення соціальних трансфертів, скорочення податкових надходжень); політичні бізнес-цикли.
Державний борг складається із двох частин (див. табл.12.4):
1. Внутрішнього боргу – це заборгованість держави перед домогосподарствами і фірмами даної країни. Він поділяється на:
1.1) монетизований борг – борги держави з банками;
1.2) немонетизований борг: заборгованість перед сектором домашніх господарств по виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних трансфертів; заборгованість перед сектором нефінансових корпорацій по господарським розрахункам.
2. Зовнішнього боргу – це заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, урядам, міжнародним фінансовим організаціям.
Основними фінансовими інструментами довгострокових зовнішніх залучень України на початок 2010 року залишаються:
кредити, заборгованість за якими досягла 65,4 млрд. дол. США (77,6% загального обсягу довгострокового боргу); в тому числі від прямих інвесторів –5,1 млрд. дол. США (6,0%) [14];
боргові цінні папери, за якими сектором державного управління, банківським та іншими секторами накопичено зобов’язань обсягом 13.1 млрд. дол. США (15.5% загального обсягу довгострокового боргу), в тому числі за єврооблігаціями – 12.3 млрд. дол. США (14.6%). Частка валюти та депозитів в структурі довгострокового боргу на кінець року скоротилась до 4.3% (3.6 млрд. дол. США), торгових кредитів – до 0.2% (0.2 млрд. дол. США); натомість частка інших боргових зобов’язань зросла до 2.4% (2.0 млрд. дол. США) [14].
Таблиця 12.4
Розмір державного боргу України за 2000-2009 рр млн. грн
Роки |
Внутрішній борг |
Зовнішній борг |
2000 р. |
20780,6 |
43435,0 |
2001 р. |
21018,4 |
42273,9 |
2002 р. |
21386,0 |
43082,7 |
2003 р. |
20523,7 |
45609,5 |
2004 р. |
20953,3 |
46729,0 |
2005 р. |
19188,3 |
43956,3 |
2006 р. |
16607,7 |
49506,0 |
2007 р. |
17806,4 |
53487,9 |
2008 р. |
44666,5 |
86023,1 |
2009 р. |
63781,4 |
121170,9 |
Джерело: За інформацією Національного банку України. Електронний ресурс. Режим доступу: www.bank.gov.ua
Наслідки впливу державного боргу на ділову активність економічної системи розглядаються в короткостроковому та довгостроковому періоді.
Короткострокові наслідки – це економічні наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблеми витіснення державою приватних інвестицій.
Довгострокові наслідки – це проблеми тягаря державного боргу, які негативно впливають на економічне зростання країни, зменшуючи обсяги виробничих потужностей, які б могли використовуватися майбутніми поколіннями. Довгостроковий тягар може бути пом’якшений, якщо видатки державного сектору направляються на розвиток об’єктів виробничої інфраструктури, розвиток людського потенціалу, що дозволить збільшити майбутній виробничий потенціал економіки країни.
Строкова структура валового зовнішнього боргу України протягом 2009 року залишалась досить сталою: довгостроковий борг на 01.01.2010 у 4.3 рази перевищив обсяг короткострокового. Коефіцієнт співвідношення коротко- та довгострокового боргу у 2009 році скоротився з 24.9% до 23.3%. Довгострокова складова валового зовнішнього боргу на кінець 2009 року зросла до 84.3 млрд. дол. США на 2.9 млрд. дол. США (на 3.6%) [14].
Короткостроковий борг у 2009 році скоротився на 0.6 млрд. дол. США (на 3.0%) і на 1 січня 2010 року становив 19.7 млрд. дол. США, з них зобов’язання за торговими кредитами становили 11.5 млрд. дол. США (58.5%); інші боргові зобов’язання – 3.4 млрд. дол. США (17.4%), кредити – 3 млрд. дол. США (15.5%); та валюта і депозити – 1.7 млрд. дол. США (8.5%) [14].
Нераціональність та збитковість використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов’язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави у проведенні економічної політики. В такій ситуації держава повинна керувати зовнішнім боргом, тобто утримувати зовнішні зобов’язання країни у межах можливого обслуговування боргу.
Процес управління зовнішнім боргом включає такі етапи: 1) аналіз кредитоспроможності країни – можливості позичати кошти; 2) оцінку платоспроможності – здатності обслуговувати борг; 3) контроль рівня зовнішньої заборгованості;4) контроль за структурою зовнішнього боргу.
Найголовніше в управлінні зовнішнім боргом дотримуватися показників, які гарантують національну безпеку. У більшості країн Європейського Союзу вимога можливої межі заборгованості країни закріплена в законодавчому порядку. Згідно даної вимоги державні витрати поділяють на адміністративні витрати та державні інвестиції. При цьому робиться припущення, що всі державні інвестиції мають позитивну прибутковість, тобто витрати по них перекриваються, принаймі, отриманими доходами, що йдуть на сплату боргів та відсотків. Вважається прийнятним зростання державного боргу за рік до величини річного обсягу державних інвестицій в економіку. Країнами-членами ЄС було встановлено відсоткове співвідношення цієї величини: сума боргу не повинна перевищувати 3% ВВП, що загалом відповідає величні державних капіталовкладень в економічну систему.
Згідно вітчизняного законодавства за ст. 18. Бюджетного кодексу України граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу визначається. Ця величина не повинна перевищувати 60% фактичної величини ВВП .
Зовнішній борг вимірюється індексами. Основними показниками, що вимірюють зовнішній борг є:
відношення розміру боргу до валового внутрішнього продукту (допустиме значення до 60% ВВП);
відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту (допустиме значення - 100-200%);
відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до розміру державного бюджету (граничне значення до 25%);
відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до валютних резервів (граничне значення до 25%);
відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до ВВП (граничне значення до 5%);
відношення боргу міжнародним фінансовим організаціям до загальної величини зовнішнього боргу (граничне значення до 30%);
коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат боргу та величиною експорту товарів та послуг) [ 9, c.433].
В системі національної статичної звітності користуються коефіцієнтом обслуговування довгострокового зовнішнього боргу України, який визначається через відношення всіх платежів по заборгованості до валютних надходжень держави, і виражається у відсотках.
Обсяг валового зовнішнього боргу України на 1 січня 2010 року становив 104 млрд. дол. США (88.9% від ВВП). По структурі заборгованості за секторами економіки домінує борг державного та банківського секторів відповідно 23,1% та 29,6%. Частка інших секторів економіки становить 47,3% [14].
Здатність країни оплачувати свої зовнішні зобов’язання називається міжнародною валютною ліквідністю. Рівень валютної платоспроможності окремої країни та оцінки її міжнародної валютної ліквідності визначається в відсотках, як співвідношення між золотовалютними резервами центрального банку країни і загальною сумою річного товарного імпорту.
Джерелами погашення зовнішнього боргу є: бюджет, золотовалютні резерви, нові позики. Коефіцієнт покриття резервними активами НБУ короткострокового зовнішнього боргу на 1 січня 2010 року скоротився до 1.347 проти 1.554 на 01.01.2009, оскільки обсяги резервних активів скорочувались у 2009 році інтенсивніше за короткострокові боргові зобов’язання [4].
У загальному обсязі витрат державного бюджету (див. додаток Б) частка витрат на погашення та обслуговування боргу значно зросла - з 3,9 % у 2008 році до 14,7 % у 2009 році. Частка видатків на обслуговування державного боргу у видатках загального фонду державного бюджету збільшилася з 2 % до 4,8 % [4].
Внаслідок перевищення надходжень від внутрішніх та зовнішніх запозичень над погашенням державного боргу та девальвації гривні державний борг зріс в 2010 році в 1,6 раза, або з 80 млрд. 934,6 млн. грн., до 211 млрд. 624,2 млн. грн., і на 18 млрд. 547,5 млн. грн. перевищив граничний розмір, встановлений законодавством України [4](рис.12.2)/
Рис.12.2. Державний та гарантований державою борг України
Джерело: за даними Рахункова палати України: www.ac-rada.gov.ua/achamber/control/en/index [4]
Традиційними методами зменшення боргу є:
реструктуризація – коли умови обслуговування боргу (проценти, терміни сплати, сума погашення ) переглядаються;
конверсія (борговий своп), яка реалізується через:
викуп боргу – коли країна-боржник викуповує власні боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів із знижкою їх номінальної ціни;
капіталізацію боргу – обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал країни-боржника) із знижкою;
конверсію “борг-борг” – заміна існуючих боргових зобов’язань новими.
Дані методи є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави, однак вони ведуть до скорочення валютних резервів країни і до інфляційного тиску з боку конверсійних операцій.
Якщо рівень зовнішнього боргу дуже великий, то виникає криза зовнішньої заборгованості – неспроможність країни обслуговувати власні зовнішні борги. Основними причинами цього є: неправильна макроекономічна політика країни-боржника (зведення державного бюджету країни з великим дефіцитом, завищення курсу національної валюти, що приводить до швидкого зростання імпорту, що погіршує платіжний баланс країни); різка зміна кон’юнктури на світових ринках, що супроводжується погіршенням умов торгівлі країн-боржників і зростанням реальних процентних ставок; відмова від платежів країною-боржником, але тоді на країну можуть накласти торговельні санкції, заморозити майно, яке належить країні (тобто застосувати дефолт).